У рубриці "Говори українською!" ми розповімо, чому не варто вживати слово "чьолка". Філолог української мови Марія Словолюб у своєму тіктоці назвала красивий відповідник, передає 24 Канал.

Дивіться також Не "в першу чергу": як сказати українською "в первую очередь"

Чим замінити слово "чьолка"

У нашому мовленні, на жаль, залишаються русизми. Але прагнемо їх позбуватися, бо українські слова значно красивіші та милозвучніші. Серед таких слів "чьолка", "чолка" чи "чілка".

Українським варіантом, який пропонує мовознавиця, є "чУбчик", "чубОк" чи "грИвка". Це пестливі варіанти слів "чуб" та "грива".

Як правильно назвати "чьолку": дивіться відео

Що таке той "чубчик"

ЧУбчик, чубОк чи грИвка – пасмо волосся, що спадає на чоло. Необов'язковий елемент чоловічої та жіночої зачіски. Часто його стрижуть дітям. І чубчик може приховувати певні дефекти чола.

В історичному контексті зачіска з гривкою демонструвала статус у суспільстві, наприклад у Стародавньому Єгипті чи Стародавньому Римі. Також це атрибут самовизначення субкультури емо.

Тож давайте наступного разу у перукаря попросимо доповнити зачіску не "чьолкою", а чубчиком чи гривкою!

А як в українській літературі?

А ось кілька цитат з українських творів, у яких вжито слово як елемент зачіски і літературна словоформа:

  1. Волосся стригла коротко, не морочила собі голови зачісуванням, і тому була (Марина) переважно розпатлана – з чубчиком на лобі (Ю. Смолич).
  2. Шовковиста ковила викинула ніжні чубчики (І. Цюпа).
  3. До столу підійшов Борис Білецький. Невисокий на зріст, плечистий. У білій сорочці з розкритим коміром. На лоб спадає русяве пасемце чубчика (Д. Ткач).
  4. Оце чубчик стрижений, довгі ноги в черевичках на ґудзику, тоненька каблучка на пальці, сірий наїжачений погляд – саме т.е. (Н. Тисовська, "Три таємниці Великого озера").
  5. Якось шпачиха придивилася до свого діточка і помітила у найменшенького невеликого чубчика. Дуже здивувалися цьому пташки, бо чубаті шпаки – то дивина. Тож і назвали його Чубчиком (М. Магера, "Чубчик").
  6. Слід зазначити, що звичай стригти дітей перед школою і залишити чубчик побутує і досі побутує в українців; очевидно, він частина давнього ритуалу, пов'язаного з початком навчання дитини та посвячення її в члени громади. (Д. Наливайко, "Індоарійські таємниці України").
  7. Вони нахилялися над газетою так, що чорна гривка Раїсина лоскотала лісину о. Василеві (М. Коцюбинський).

Плекаймо мову!