В рубрике "Говори українською!" мы расскажем, почему не стоит употреблять слово "чёлка". Филолог украинского языка Мария Словолюб в своем тиктоке назвала красивый аналог, передает 24 Канал.

Смотрите также Не "в першу чергу": как сказать на украинском "в первую очередь"

Чем заменить слово "чёлка"

В нашей речи осталось еще много русизмов. Но стремимся от них избавляться, потому что украинские слова значительно красивее и благозвучнее. Среди таких слов "чьолка", "чолка" или "чілка".

Украинским вариантом, который предлагает языковед, есть "чУбчик", "чубОк" или "грИвка". Это ласкательные варианты слов "чуб" и "грива".

Как правильно называть "чьолку": смотрите видео

Что такое тот "чубчик"

ЧУбчик, чубОк или грИвка – прядь волос, спадающая на лоб. Необязательный элемент мужской и женской прически. Часто ее стригут детям. И челка может скрывать определенные дефекты лба.

В историческом контексте прическа с челкой демонстрировала статус в обществе, например в Древнем Египте или Древнем Риме. Также это атрибут самоопределения субкультуры эмо.

Поэтому давайте в следующий раз у парикмахера попросим дополнить прическу не "чьолкою", а чубчиком или гривкой!

А как в украинской литературе?

А вот несколько цитат из украинских произведений, в которых употреблено слово как элемент прически и литературная словоформа:

  1. Волосся стригла коротко, не морочила собі голови зачісуванням, і тому була (Марина) переважно розпатлана – з чубчиком на лобі (Ю. Смолич).
  2. Шовковиста ковила викинула ніжні чубчики (І. Цюпа).
  3. До столу підійшов Борис Білецький. Невисокий на зріст, плечистий. У білій сорочці з розкритим коміром. На лоб спадає русяве пасемце чубчика (Д. Ткач).
  4. Оце чубчик стрижений, довгі ноги в черевичках на ґудзику, тоненька каблучка на пальці, сірий наїжачений погляд – саме т.е. (Н. Тисовська, "Три таємниці Великого озера").
  5. Якось шпачиха придивилася до свого діточка і помітила у найменшенького невеликого чубчика. Дуже здивувалися цьому пташки, бо чубаті шпаки – то дивина. Тож і назвали його Чубчиком (М. Магера, "Чубчик").
  6. Слід зазначити, що звичай стригти дітей перед школою і залишити чубчик побутує і досі побутує в українців; очевидно, він частина давнього ритуалу, пов'язаного з початком навчання дитини та посвячення її в члени громади. (Д. Наливайко, "Індоарійські таємниці України").
  7. Вони нахилялися над газетою так, що чорна гривка Раїсина лоскотала лісину о. Василеві (М. Коцюбинський).

Лелейте язык!