Філія пекла на землі: "Пощастило, що ми усі залишилися цілі"

На моє щастя, екіпаж прапорщика В'ячеслава Залізняка одразу погодився прийняти на броню кореспондента. Постійно стежити за людиною, не звиклою до подібних ралі по пересічній місцевості – робота ще та. Але хлопці не звикли залишати у скруті своїх. Навіть після короткого, але детального інструктажу весь час мінімум хтось один із них ненав'язливо тримав руку поближче до мого спорядження, щоби, в разі необхідності, "схопити за шкірку" і не дати злетіти пасажиру.

Читайте також: Доля хоробрих – війна за мир: завоював золото на Іграх Героїв – і знову пішов на фронт

Ще в дорозі я помітив, як дбайливо командир пригинає антену з прапором, щоби стяг не зачепили гілки дерев. Як злагоджено, швидко і з любов'ю працюють воїни, коли виникла нагода поповнити холодною водою якусь із систем їх гусеничного "ведмедя". Після прибуття на місце задоволені і чорні від пилу, наче чортяки, ми все одно не одразу змогли почати розмову. Справжні герої, яким є що розказати, переважно небагатослівні. Таке враження, що цей матеріал не розповість нам і десятої частини їх бойової біографії. Але й того, що вдалося почути, вистачило б на декілька пригодницьких фільмів.

2014 рік. Наступ. Зачистка. Найнебезпечніша і найважча бойова робота, яку тільки можна собі уявити. Філія пекла на окремо взятій ділянці землі. На виході зі Степанівки підрозділ потрапив у засідку. Танк – це сила. Але танки теж горять, і їх екіпажі також не безсмертні. В наступі піхотному підрозділу переважно дають одного "ведмедя" на десятьох піхотинців. Іноді буває по-іншому. Дві машини уже підбиті. А поруч незахищені бронею побратими під шквальним вогнем ворога.

Не задумуючись, екіпаж В'ячеслава, який ішов у бойовому порядку другим, рвонув на зустрічну смугу. Тепер уже два танки прицільно гатили по ворогові з гармат і кулеметів, даючи можливість відступити піхотинцям.

Здавалося б, відхід пройшов успішно. Можна подбати і про своє життя. Але при розвороті танкісти побачили ворожі трасери і пораненого бійця у сусідів. Знову на роздуми немає часу. Знову сорокатонний велетень реве двигуном, підставляючи борт ворожим ракетам. Знову працює по окупантах гармата. Останніми снарядами. Виграючи дорогоцінні секунди, аби хлопці, прикриті важкою бронею, змогли евакуювати пораненого товариша… З того бою вийшли всі.

2019 рік. Район проведення ООС. Змагання танкових екіпажів. Прапорщик В'ячеслав Залізняк командир танкового взводу 30 Окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького.

Прапорщик В'ячеслав Залізняк / Фото автора

Розкажіть, як потрапили на змагання?

Готувалися дуже ретельно. Раніше був відбірковий етап. Сьогодні водіння, звичайно, можна було пройти краще. Але, в принципі ми проїхали добре.

Наскільки враження від навчань відповідають тому, що доводиться робити танкістам у бою?

50 на 50. У бою звичайно набагато більшу роль відіграє адреналін. Більше думаєш про завдання, яке будеш виконувати і, якось, простіше.

Чи дають щось такі змагання, навчання?

Звичайно дають. Я вважаю, що їх треба проводити частіше.

Як людина, яка відповідає за три важких бойових машини, що відчуваєте, коли стає гаряче?

Я на службі з 2008 року. Починав війну у 2014 механіком-водієм. В 2015 році став командиром танку. Коли ситуація (бій – Прим. авт.) починається – мені воно якось іде уже легше.

Згадайте, із того про що можна писати, щось зі своєї бойової біографії.

Степанівка, Савур-могила, рейд, Міусинськ.…

Російському танку – "розумна" ракета: Змагання для "винищувачів танків": фоторепортаж

Що було найважче?

Найважчою була загибель командира взводу, нашого командира танка. Ми якраз перекривали дорогу Антраци т– Красний Луч. Повернулися успішно, приїхали на свою точку в село. Командир пішов на доповідь, коли повертався – потрапив під мінометний обстріл. Його посікло осколками. Старший лейтенант Антон Мілько. У нього залишилися дружина і донечка, якій на той час було два роки. Він сильний веселий чоловік, позитивний, при нагоді завжди грав на гітарі і мене вчив. Так і не вистачило часу…

Вам доводилося ходити з ним у бій?

Так. Тоді ми пройшли разом через усе. Неймовірний офіцер.

Доводилося перемагати?

Так. завжди.

Чого найбільше боялися, про що думали в бою?

За сім'ю найбільше боявся. Вони ж також переживали. Тим більше, не одружений був. Дітей не було. Зараз вже є. Легше.

Доводилося підтримувати піхоту?

Так. Було раз. Два відділення піхоти. Їхні машини збили. Склалося так, що всі люди залишились цілі, але всі на одній машині. Ми виїжджали зі Степанівки і потрапили в засідку. Першим йшов наш сьогоднішній заступник командира бригади Герой України підполковник Іван Винник. Я – другим. Ми потрапили на блокпост ворога. Почали відстрілюватися. Я виїхав лівіше і ми стояли на асфальті двома машинами, вели вогонь. Коли прикрили відхід піхоти, що була з нами – розвернулися, щоби відходити. По смугах трасерів я зрозумів, що ворог у наших бійців на флангу. Одного з піхотинців поранили. Його почали евакуювати. Я прийняв рішення об'їхати машиною, прикрити їх від обстрілу. Так пощастило, що ми усі залишилися цілі. Тоді ще хлопці дякували сильно…

Зустрічалися потім із ними?

Так, багато потім звільнилися, але з тих, хто зараз на службі, та й узагалі, хто це бачив, – такого, мабуть, не забути ніколи.

Як сім'я ставиться до Вашої служби?

Звичайно важко, бо дружина молода. Вдома маленька дитина, дівчинка, їй лише рік і три місяці. Але з розумінням ставиться. Я їй казав, що зараз не можу звільнитися, тому що в Україні йде війна. Я вже дослужу до перемоги, а потім будемо думати. Може й далі залишуся.

Воїнів чекала виснажлива смуга перешкод, стрільба зі штатної гармати, нагородження та марш до місця базування. Попри це, спокійна упевненість чоловіків передалася і знімальній групі. Обпалені у пеклі боїв, вони зуміли пережити втрати. Вони готові, як і завжди, протягом цих п'яти років, помчати на допомогу піхоті своїм важким "ведмедем", знищити ворога і врятувати побратимів. Адже це саме ті, хто поверне мир над українським Донбасом і синьо-жовті прапори над Кримом.

Усі фото автора

Читайте також: Військові: "Було б добре залишитися живими, а що робити – ми не сумніваємось"