Хто такі курди, чому не змогли створити власну державу та чи переміг їх Ердоган у Туреччині

Бойове крило Робітничої партії Курдистану (РПК) оголосило про саморозпуск та припинення кривавого повстанського конфлікту з Туреччиною, який триває вже чотири десятиліття. 

З таким несподіваним оголошенням виступили члени угруповання, і згодом їхні слова підтвердили турецькі лідери. Тривалий конфлікт забрав життя десятків тисяч людей – як військових, так і цивільних, і, схоже, заявлена колись мета РПК – утворити автономію для курдського народу – виявилась нездійсненною. Отже, сьогодні партія переходить від прямого збройного протистояння в політичний та дипломатичний простір.

24 Канал проаналізував, за що борються курди, чому багатомільйонному народу не вдалося створити власну державу, з якої причини РПК вирішила скласти зброю та який вплив це матиме на політичне майбутнє президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана.

Чому курди вирішили піти на мир з Туреччиною

Рішення розпустити Робітничу партію Курдистану було прийнято на партійному з'їзді минулого тижня. Очільники партії мотивували це рішення тим, що організація вже виконала свою "історичну місію", досягнення якої вимагало збройного спротиву, і тепер варто розпустити всі воєнізовані загони та вже мирними й демократичними шляхами захищати права курдського народу.

Голова РПК оголошує про розпуск партії / Фото ANF News

Водночас президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган у своїй промові після завершення засідання уряду заявив, що це рішення є "історичною можливістю" на шляху до досягнення мети Анкари – створення країни, вільної від тероризму. Зокрема, турецька влада підкреслює, що турецька розвідка та уряд будуть "спостерігати за майбутнім мирним процесом та забезпечать виконання цих обіцянок".

Коли терор і насильство будуть повністю припинені, відкриються двері до нової ери в усіх сферах, зокрема в зміцненні політики та демократичних можливостей. Переможцями стануть наш народ і країна, а також, власне, всі наші брати і сестри в нашому регіоні, 
– заявив Реджеп Ердоган.

Варто зауважити, що Робітничу партію Курдистану визнано терористичною організацією в Туреччині, США, ЄС, Великій Британії, Канаді та Австралії, а лідер партії Абдулла Оджалан уже понад 25 років перебуває у в'язниці на острові Імрали, неподалік Стамбула. 

Саме з Оджаланом турецький уряд вів перемовини щодо зменшення напруги між турецькою владою та збройними загонами РПК, але до цього моменту – безрезультатно.

Остання спроба повноцінного мирного врегулювання 2013 – 2015 років, відома як "Процес вирішення", завершилася провалом через низку внутрішніх та зовнішньополітичних факторів. 

• Найперше, великий вплив мала громадянська війна в Сирії та зіткнення сирійських курдів із бойовиками Ісламської держави. РПК разом із місцевими курдськими силами отримала значний контроль над північним сходом Сирії, що лише зміцнило політичну та військову вагу партії. Турецька влада побоювалась створення національної курдської держави впритул до свого кордону, особливо після того, як сирійські курди отримали пряму підтримку США в їхній боротьбі з ІДІЛ.
• По-друге, панівна партія "Справедливості та розвитку" у 2015 році втратила абсолютну більшість у парламенті, зокрема через успіх прокурдської "Народної демократичної партії". Внаслідок цього Ердоган та інші лідери його партії почали вдаватися до гострої націоналістичної риторики, щоб мобілізувати виборців перед черговим електоральним циклом. 

У результаті це завдало глибокої шкоди мирному процесу та призвело до відновлення насильства між турецькими націоналістами та прокурдськими активістами.

Ключовим моментом став теракт у Суручі в липні 2015 року, коли загинули 33 прокурдські активісти. РПК приписала Туреччині співпрацю з "Ісламською державою", і у відповідь РПК убила двох турецьких поліцейських у Цейланпинарі, звинувативши їх у причетності до теракту. Ці події ознаменували офіційний зрив перемир'я.

Турецькі судово-медичні експерти працюють на місці теракту в місті Суруч, 2015 рік / Фото AFP

Хто такі курди та чому вони воюють з Туреччиною

Однак, щоб оцінити реалістичність майбутнього перемир'я Туреччини з Робітничою партією Курдистану, варто розібратися в глибинних причинах конфлікту між турками та представниками курдського народу, який становить від 15% до 20% від усього населення країни та є однією з найбільших діаспор також у сусідніх Сирії, Ірані та Іраку. 

Курди розселені у гірських районах на територіях сучасних Туреччини, Сирії, Іраку, Ірану та Вірменії

За приблизними оцінками загальна кількість курдів варіюється від 25 до 35 мільйонів людей та є четвертою за чисельністю етнічною групою на Близькому Сході, проте самі курди ніколи не мали постійної національної держави. 

Між собою цей народ об'єднаний спільною культурою та мовою. Також курди переважно є мусульманами-сунітами, але в цілому дотримуються різних релігій та віросповідань.

Політична мапа згідно з Севрським договором від 1920-го року, потенційна територія курдської держави виділена чорними рисками

Звідси й походить сучасне протистояння турків з курдами, адже протягом багатьох поколінь курди зазнавали жорсткого поводження з боку турецької влади. Безліч курдів були примусово переселені з рідної землі, курдські імена та національні костюми заборонялися, а використання мови – обмежувалось. Самим курдам водночас відмовляли навіть у власній ідентичності та просто називали їх "гірськими турками". 

У 1978 році Абдулла Оджалан заснував Робітничу партію Курдистану, яка закликала до створення незалежної держави, окремо від Туреччини. Вже через 6 років угруповання розпочало збройну боротьбу, внаслідок чого було вбито понад 40 тисяч людей з обох сторін, а сотні тисяч людей були змушені покинути свої домівки в охоплених війною районах. 

Вже в 1990-х РПК відмовилася від вимог незалежності Курдистану та замість цього вимагала більшої культурної та політичної автономії в складі Туреччини, але продовжувала збройну боротьбу аж до сьогоднішнього дня. 

Цікаво, що чинний президент Туреччини Реджеп Ердоган визначав розв'язання курдського питання однією зі своїх основних цілей одразу, як тільки опинився у високих владних колах країни. Ще у 2005 році, коли Ердоган був прем'єр-міністром Туреччини та мав, схоже, більш ліберальні погляди, виступив із програмною промовою, в якій визнав історичні помилки в ставленні турків до курдів і знизив культурний тиск проти меншини. В університетах створили кафедри курдської мови, з'явилися ЗМІ курдською, а у 2013 зняли обмеження на використання курдського алфавіту. 

Чому курди змушені йти на поступки Туреччині

Цього разу ситуація набагато прозаїчніша та полягає суто в політичному розрахунку турецького лідера, який за роки правління перетворився з прогресивного ліберала на консерватора з авторитарними "замашками". Попри те, що заяву Абдулли Оджалана можна вважати дійсно історичною, а його наміри – миролюбними та гуманістичними, РПК також зіткнулася з низкою проблем останнім часом, і вплив партії, особливо її бойового крила, суттєво послабшав, що й відкрило Ердогану шляхи до активніших дій.

• Насамперед, популярність партії серед курдського населення Туреччини з кожним роком падає. Тривалий конфлікт, що забрав життя багатьох мирних жителів і зруйнував їхні домівки, підриває довіру та симпатії до РПК, а місцеве населення дедалі частіше прагне мирного життя й схиляється до відстоювання своїх прав у політичній площині.
• Другою проблемою для РПК стало падіння режиму Башара Асада в Сирії. Тривалий час, ще до ув'язнення, сам Оджалан жив на території цієї держави та керував РПК звідти. З приходом нової сирійської влади, яка, очевидно, тісно пов'язана з Туреччиною, сирійські курди отримали безліч проблем. Пропозицію залишити за собою контрольовані території Сирії під курдську автономію відкинув новий уряд у Дамаску, а сьогодні ще й Сполучені Штати розглядають варіант виведення своїх військ із території Сирії, де вони разом із курдами протистояли "Ісламській державі".
• Третім елементом, що грає проти РПК, є також регіональне послаблення Ірану. Військові операції Ізраїлю виснажили Іран і його проксі, зокрема пов'язані з Тегераном угруповання в Іраку, які перебувають у союзі з РПК.

Отже, увесь регіон фактично опиняється в руках Туреччини. Ердоган, зокрема, прагне розширити торговельні зв'язки, оборонну та енергетичну співпрацю з Іраком і Сирією. Отже, присутність озброєних представників РПК на багатих нафтою територіях недоречна для реалізації подібних планів. 

Завершення конфлікту з курдами разом із послабленням впливу Ірану відкриває Ердогану шляхи до налагодження тісніших зв'язків із Багдадом і Дамаском.

Ердоган всіх переграв? 

Утім, основна мета Ердогана більш персоналістична – зберегти за собою владу в Туреччині. Згідно з турецькою конституцією, Ердоган не зможе знову балотуватися в президенти у 2028 році, отже, конституцію треба змінити. Панівна партія "Справедливості та розвитку" сьогодні має обмежений вплив у парламенті, і без сильної коаліції вона не зможе внести такі необхідні Ердогану зміни до конституції.

Розв'язання курдського питання та завершення багаторічного конфлікту може додати Ердогану велику кількість політичних балів, залучити прокурдську партію до коаліції та посилити довіру серед виборців, особливо на тих територіях, де населення менш лояльно ставиться до турецької влади та підтримує РПК навіть у її радикальних методах.

Турецькій владі наразі потрібні голоси не тих лояльних курдів Малатії і Кахраманмараша, що й так голосували за партію "Справедливості та розвитку" Ердогана, а тих, хто був і залишається на боці визвольного (і водночас терористичного) курдського руху в Діярбакирі і Вані,
– зазначає український та кримськотатарський журналіст, співзасновник ГО "Кримська медіа платформа" Осман Пашаєв на сторінках видання CEMAAT. 

Проблемою для Ердогана залишаються турецькі націоналісти, які можуть дуже різко відреагувати на можливі покращення у стосунках із курдами. Президент Туреччини, вочевидь, ставиться до їхньої реакції обережно, тому перемовини з Оджаланом проводив лідер "Партії національного руху", крайньо правий політик Девлет Бахчелі. 

Сам Ердоган увесь цей час мовчав і лише спостерігав за суспільною реакцією на нібито незалежні дії Бахчелі. Лише коли вдалося домовитися з РПК за схемою "свобода для їхнього лідера в обмін на ліквідацію організації", Ердоган виступив зі словами підтримки такого рішення.

Курдський протестувальник махає прапором із зображенням Абдулли Оджалана на акції з вимогою звільнити лідера РПК, Сирія 2025 рік / Фото Getty Images

Головним питанням залишається: чи дійсно бойові курдські формування так просто складуть зброю та самоліквідуються. Лідер партії Абдулла Оджалан уже понад 25 років перебуває в ув'язненні, і за цей час РПК сегментувалася на окремі групи, які ведуть незалежну діяльність, особливо в Іраку та Сирії. Вимога Туреччини полягає в тому, щоб ліквідувати всю мережу, і тут одного слова Оджалана може бути недостатньо.

Проте як це можна контролювати та гарантувати, ніхто не розуміє. Саме тому Туреччина протягом 40 років порушувала кордони сусідніх країн і проводила воєнні операції проти озброєних курдів на теренах ще саддамівського Іраку та асадівської Сирії,
– вважає Осман Пашаєв.

Самі представники РПК наполягають, що всі військові операції буде припинено "негайно", але повноцінне роззброєння залежатиме від підходу Туреччини до забезпечення прав курдів, а також від подальшої долі бійців і лідерів РПК. І вже в це питання можуть втрутитися турецькі націоналісти, адже амністія для членів РПК була однією з перепон для досягнення миру у 2013 – 2015 роках.

Водночас Ердоган виглядатиме переможцем за будь-якого результату. Якщо все пройде гладко і РПК саморозпуститься та здасть зброю, турецький президент покладе на себе всі заслуги в припиненні 40-річного повстанського руху та піде на майбутні вибори з великим багажем підтримки населення й розбитою опозицією. 

Якщо ж мирний процес зірветься, Туреччина, ймовірно, відновить повноцінні військові операції проти курдів, зокрема, на територіях Іраку та Сирії, а Ердоган постане перед виборцями миролюбним, але водночас сильним лідером, навколо якого варто об'єднатися, щоб нарешті подолати тероризм у Туреччині.