У Путіна критично мало часу: розмова з Черником про плани окупантів щодо Харківщини

Так, російські загарбники прагнуть окупувати якомога більше українських територій до того часу, як нам надійдуть великі пакети військової допомоги, особливо авіація. Про це у розмові з 24 Каналом розповів полковник запасу ЗСУ та військовий експерт Петро Черник, зауваживши, що наше командування докладає максимальних зусиль, щоб зірвати плани ворога. Більше про задум окупантів та які сигнали почав посилати Путін – читайте в матеріалі.

Не пропустіть "Це означатиме кінець війни": Україна готується до ударів F-16 по Криму, – Business Insider

Який сигнал панічно посилає Путін

Владімір Путін вже не один раз заявляв, мовляв, він не збирався окуповувати Харків, а лише хотів створити "санітарну зону" на півночі Харківщини. Ця територія, яку росіяни все ж таки окупували в кількох районах біля Вовчанська і трохи західніше, працює як "санітарна зона"? Бо Путін стверджує, що вона саме такі функції виконує. Чому російський диктатор так часто згадує про нібито відсутність своїх намірів та ідей окуповувати Харків?

Я заакцентував би на тому, що нескінченна риторика навколо Харківського плацдарму – це насамперед пропаганда. Путіну треба показувати, що він щось може; треба показувати, що він може контролювати та розвивати динаміку по бойовищу.

Щодо самого міста Харкова, то це не серйозна розмова, бо для того, щоб за нього по-справжньому поборотися, треба сформувати хоча б стотисячний, а то й сто п'ятдесяти тисячний корпус. Навпроти двох наших областей є у межах до:

• 50 тисяч особового складу;
• 400 танків;
• 1000 стволів артилерії;
• 1,5 тисячі броньованих машин.

Цього критично мало, щоб по-справжньому щось проривати.

А в частині, що Путін і не збирався окуповувати Харків, то він намагається показувати, що він якийсь там "голуб миру". Це такий собі своєрідний сигнал, мовляв, треба вже шукати якусь точку для перемовин.

У Росії різні пропагандистські заяви лунають щодо того, яке місто треба окуповувати. Нещодавно заявили буцім "якщо Україна не погодиться на ультиматуми Путіна щодо припинення війни, то треба окупувати Одесу". Бачимо, що у росіян ресурсу на Харків не вистачає, а вони про Одесу згадали. Це пропаганда для того, аби всіх заплутати? З одного боку, проявити себе "миролюбними, готовими до компромісу", а з іншого боку – залякати та заявляти, мовляв, "ми не тільки Харків заберемо, а ще й Одесу, і до Києва дійдемо".

Так, 100%. Але тут у частині, що стосується чотирьох областей (які Росія хоче визнати "своїми" – 24 Канал), і чому саме зараз Путін дає такий сигнал, є певний дуже серйозний зріз. Росії не вдалося розладнати Саміт миру, який відбувся у Швейцарії. Це, на правду, історична подія. Росія не зуміла його зірвати, хоча таке завдання перед собою ставила стовідсотково, але ситуацію треба хитати й надалі.

Європа стоїть на порозі величезного електорального циклу. До Європарламенту вибори вже відбулися. Там доволі непогано покращили свою ситуацію крайні праві та крайні ліві. Пам'ятаємо, що пересічний мешканець у Європі таки щось та й вирішує, його голос важить.

Дійсно є величезний запит на те, щоб війну припиняти. Там є політичні сили, які дійсно апелюють саме до цього. Особливо крайні праві та крайні ліві. Цей сигнал розрахований на мешканця Європи для того, щоб вони голосували у потрібному для Путіна напрямку.

Що задумали окупанти біля Борової

Останніми днями багато говорять про ймовірний новий наступ окупантів у бік ріки Оскіл, у бік Борової – від Сватового Луганської області у західному напрямку. Там росіяни нібито зібрали приблизно 10 тисяч своїх резервів. Якщо оцінювати цю потугу, яка там зібрана, яких проблем вона може завдати нашій обороні? Чи справді слід нашому командуванню якнайшвидше задуматися над підсиленням оборони на цій ділянці фронту?

Я дав би таку дещо специфічну відповідь, дуже не люблю аналізувати тактичну ситуацію. Тисячу разів переконався на своїй власній аналітиці, особливо на початку цієї війни, що противник розбирає кожне слово. Тому закликаю всіх колег обмежуватися у конкретизації локацій.

Не маю ні найменшого сумніву, що наше командування докладає максимальних зусиль для того, щоб потенційно стримати там противника.

Що відбувається на напрямку Борової: дивіться на карті

Чому противник діє так, а не інакше? Тут знову ж є певне "кривочитання", що от росіяни, мовляв, знайшли якусь таку точку, зараз застосують якусь силу і тактику, що ми не зможемо утриматися. Третє правило будь-якої війни – це прихований маневр. Де ж ми знаємо, чи вони насправді там концентрують сили, чи тільки роблять видимість? І розуміємо, перше правило війни – концентрація сил і засобів. Може, і дійсно концентрують.

Противник не зміг реалізувати стратегічне завдання на Часовому Ярі, і пробує хоч десь покращити своє положення. У їхньому розумінні все елементарно: якомога більше відрізати наших територій, допоки великі воєнні пакети, особливо авіація, не запрацюють. Ще раз принципово загострю – локація остільки, оскільки. Уся лінія боєзіткнення є відносно гомогенною і цінною як для нас, щоб відбити, так і для них, щоб окупувати.

Що поставить авіацію Росії під тотальну загрозу

У Politico написали, що США дозволяють Україні бити по прикордонню Росії будь-де у разі загрози атак, тобто мовиться не тільки про Харківську область, але, наприклад, і про Сумську. У Міноборони Британії писали про те, що Росія тепер змушена тримати далі свою авіацію через загрози ударів. Як і що може змінитися зараз у силах і засобах росіян біля прикордоння? Чи дійсно вони можуть передислоковувати певні види озброєння далі від лінії фронту?

Зрозуміймо, чим дозволили бити насамперед американці. Звичайно, ствольна артилерія, але це максимум 30 кілометрів – усе. Плюс буфер від кордону для самої артилерії 10 кілометрів. Отже, маємо 20 кілометрів. Чи це добре? Дуже непогано.

Наприклад, механізована бригада, коли виходить в район зосередження і потім починає розгортатися у бойові порядки спочатку батальйонного рівня, потім ротного, у притул до рубежу атаки, то їхня стартова позиція якраз у межах близько 20 кілометрів. Тобто дійсно вже маємо чим їх там діставати. Однак росіяни теж засвоюють уроки – створили Харківський плацдарм і поки що не поспішають утворювати Сумський. А всю свою головну силу відвели на відстань до 90 кілометрів. Це дуже багато.

Там їх дістати можна тільки ATACMS, тому що штатний боєприпас М-31А1 і М-31А2 працює на відстані 84 кілометри. Так само враховуємо щонайменше 15-кілометрову зону буферних пусків, отже – 70 кілометрів. Усе, що мали забрати, уже забрали.

Звичайно, добре, що посунули (російську авіацію – 24 Канал). Бо той самий гелікоптер, умовно Мі-24 чи Мі-8, чи штурмовик Су-25, який був в цій зоні, змінює філософію перебування у повітрі. Тобто у часовому вираженні вони більше беруть на себе навантаження. Отже, беруть менше зброї та більше пального. Відповідно, на вузли й механізми також починається тиск.

Крім того, Су-25 не будують і будувати вже не зможуть. Плюс втома пілотів. Тобто ми їх виснажуємо у стратегічному сенсі. Але я не казав би, що це вже аж таке виснаження, яке по-справжньому може щось переламати.

Якби дозволили бити ракетами ATACMS на глибину до 200 – 250 кілометрів, особливо у касетній частині, то вже, на правду, у цій смузі мережа аеродромів, складів із паливно-мастильними матеріалами й пунктів управління стала б по-справжньому під загрозою. Сподіваємося, що цей день прийде. Прийшов день штатного боєприпасу. Є надія, що прийде і день ATACMS.

Україні потрібні далекобійні ATACMS / Getty Images

Яку техніку Південна Корея може почати постачати ЗСУ

Уряд Південної Кореї заявив, що перегляне свою позицію щодо постачання зброї до України. Це сталося на тлі договору про стратегічне партнерство між Росією і КНДР. На що взагалі потенційно ми могли б розраховувати від Сеула? Які в них є можливості? І що ця країна дійсно може нам передати?

У них колосальні можливості, але треба бути реалістом. Спочатку дивимося на те, що в них там є ще з радянської техніки. Як не дивно, у Південної Кореї є щонайменше один полк на Т-80У. Доволі непогана машина. Правда, там із двигуном є питання, бо він газотурбінний, а не дизельний. Він дуже потужний і може працювати тільки до 300 кілометрів – це ніщо. Радянський Союз так воював: що тільки вони прорвали лінію оборони, то й загинули.

Але для нас і це буде добре, бо всі штатні боєприпаси 125 міліметру у них є, і в інших танках радянських зразків можуть бути використані. Є в них кілька сотень БТР-80 і БТР-82. Ми ж розуміємо, що вони всі прокачані за південнокорейськими технологіями. Особливо системи прицілювання і наведення.

Але мають також власну розкішну техніку. Наприклад, чудову гармату K9 "Грім", яка є нічим іншим, як покращеною версією американської гармати М109 "Паладин". Мають просто велетенську радянську лінійку танків різних модифікацій. Також танк К-1 з іншою номенклатурою, К-2 "Чорна пантера" – це вже під боєприпас НАТО. Один з найкращих танків на планеті Земля.

Якби цим поділилися ну хоча б у кілька десятків на старті, то це було б фантастично добре. Нагадаю, що мають свій аналог F-35. Ескадрилья таких літаків могла б зробити переворот.

Яку зброю КНДР може передати Путіну

Щодо Північної Кореї та Росії. На що Путін тепер може розраховувати від КНДР? Чим вони можуть забезпечити російську армію найближчим часом?

Величезною кількістю боєприпасів. Вони з 1953 року нескінченно поповнювали свої склади. Інформація про те, що кілька мільйонів одиниць артилерійських боєприпасів їм (росіянам – 24 Канал) передали, відповідає дійсності. Ті джерела не можуть давати викривлену інформацію, саме їм довіряю.

Звичайно, тут є один нюанс. В основному це мінометні постріли до 82 міліметру, але це все одно 4 – 6 кілометрів завдання ударів. Це доволі багато. Тут вони точно про щось домовляться. Також не забуваємо, що наймасовіша реактивна система залпового вогню БМ-21 "Град" випущена у кількості понад 8 500 установок. Значна частина з них є у Північній Кореї. Вони також навчилися виробляти до неї боєприпаси.

Здебільшого все. Нічого більшого вони не нададуть Росії. Хоча є ще одна прокачана ракета Р-17 "Ельбрус", їй підняли дальність завдання ударів до 900 кілометрів. До сорому росіян, вони втратили свої виробничі потужності з їхнього виробництва. А корейці зберегли й навіть примножили, покращили.

У цій тріаді все і буде обертатися. Не сумніваємось, що Росія дасть якісь моменти у частині покращення виготовлення і пришвидшення ядерної зброї.

Чи здатна Росія дійсно надати військову допомогу КНДР

Чи розглядають росіяни, Путін і його оточення ідею можливої допомоги Північній Кореї, якщо розгориться конфлікт на Корейському півострові? Вони підписали угоду про співпрацю у випадку розв'язання агресивної війни за участі КНДР чи Росії. Якщо Росія більшість ресурсів залучає для того, аби продовжувати війну проти України, чи здатні вони ще щось запропонувати Північній Кореї як союзнику у випадку початку масштабної війни у тому регіоні?

Здатна. Особливо стару авіацію. Тут є дуже цікавий момент. Проти нас вони масово застосовують тільки Су-34 і Су-25 у масовому режимі. Зрідка Су-30 і Су-35 й тільки для керованих авіаційних ракет класу Х-59. Але у них на складах ще є велетенський запас наймасовішого їхнього винищувача Су-27. Якщо "на крилі" є у межах сотні, то на складах є ще десь 350. Це дуже багато.

Виникає питання, а чому ж вони не знімають, не модернізують і не застосовують проти нас? Два нюанси. Насамперед у нас доволі непогана система протиповітряної оборони. Вони не заходять. Щодо нас краще працювати з Су-34, в якій вони змогли інтегрувати цей УМПК – планерний модуль. Дуже погана новина, на жаль, маємо підтверджене застосування ФАБ-3000. Це дуже небезпечно для нас.

Путін і Кім Чен Ин підписали договір про співпрацю / Getty Images

Але у них є проблема з пілотами. А от умовно кілька ескадрилей тих же Су-27 чи навіть Су-24 вони можуть забезпечити. На складах є добрих дві сотні машин. Чи МіГ-29: у строю – у межах до 90, на складах – під біля 200. Приблизно сукупно 60 – 80 машин цих класів, модернізувавши, вони можуть привести до більш-менш адекватного стану.

Але у Південної Кореї, з якою збирається КНДР воювати, так само непогана система ППО, м'яко кажучи. Ці літаки можуть бути конкурентно здатними у такій війні?

Звичайно, тут питання, як їх застосовувати. Їх можна застосовувати, не заходячи у повітряний простір Південної Кореї. Взагалі якщо ми говоримо про запалювання там сірника по-справжньому, то літаки цих класів будуть другорядною зброєю.

Насамперед американці застосують масив ракет Tomahawk. Маю нагадати, що один підводний човен типу "Огайо", їх є три модифіковані саме під Tomahawk, може відстріляти револьверним способом 156 ракет. Один ракетний крейсер типу "Тікондерога" – це 122 ракети. І один ракетний есмінець типу "Арлі Берк" – це 90 ракет. Це якщо все дійде по-справжньому, на цю хвилину це ніщо інше, як підняття ставок і нагнітання.

Як боротися з тритонними бомбами ФАБ-3000

Ви згадали про перший підтверджений факт застосування росіянами ФАБ-3000 – тритонної бомби із модулем УМПК. Це сталося на Харківщині поблизу селища Липці, пишуть у телеграм-каналах. Руйнування справді величезні. Це перший такий випадок, хоча говорили про такі плани росіян давно. Наскільки це небезпечний сигнал? Як цьому протидіяти? Чи зможуть росіяни масштабувати використання таких бомб?

Намагатимуться. Як далеко пройдуть – має пройти якийсь час. Те, що вже перша "ластівочка" прилетіла, це не хороша новина для нас. Як з ними боротися? Це очевидно – F-16 збивають у повітрі, ті ж Patriot можуть збивати їх у повітрі. Далекобійні ракети розв'язують цю проблему на аеродромах – там їх накривати.

До речі Чи справді Росія "вперше скинула" на Україну нову ФАБ-3000: що кажуть в Повітряних силах

Сама бомба не збивається. Звичайно, можливо, з часом знайдуться якісь технології. Інженерні думки дуже рухаються вперед свого часу. Вважалося, що артилерійські боєприпаси неможливо збити. Можливо. Вже є система, яка їх збиває. При цьому коефіцієнт успішності 70%. Вона на цю хвилину дуже дорога, рідкісна. Але це початок. Не сумніваюся, що американці доведуть до логічного завершення. Рано чи пізно вона стане у стрій.

Можливо, колись прийде і точка, що знайдуть спосіб і збивати саму бомбу. Але на цю хвилину немає. Тільки носії. Як боротися із носіями – ми тільки що розібрали.

Винищувач Су-34, який може переносити ФАБи / Getty Images

Про страту українських військових

Час від часу з'являються відеодокази обставин страт ворогом військовополонених на передовій. Установлено винних у розстрілі чотирьох наших військовополонених у районі Роботиного. Також зафіксували обезголовлення одного з наших військових на Донеччині. Наскільки можуть бути поширені такі прояви жорстокості? На що це спрямовано? Чому так відбувається?

Вони такими були завжди. Вони нас люто ненавидять, не можуть прийняти історичну істину, що ми – інший народ. Я люблю історичні паралелі. Що зробив Меншиков (Олександр Меншиков – московський державний діяч, військовий злочинець – 24 Канал), коли взяв Батурин? Кому цікаво, нехай прочитає, яку різню й у який спосіб вони влаштували. Наша історія рясніє такими випадками.

До речі, американський генерал Джордж Паттон також помітив цю їхню рису. У листі до дружини він писав: "Росіяни – варвари, нескінченно хворі на алкоголізм, які не шкодують ні свого, ні чужого життя". Це їхній ментальний уклад. Вони такі, по-іншому не буде.

На жаль, це лікується тільки розпадом Росії. Кілька десятиліть, а насправді кілька поколінь лікування їх від цього ментального укладу. Інших сценаріїв не існує в природі.