"Іслам – релігія воїнів": інтерв'ю з Саідом Ісмагіловим про мусульман на фронті та поразку Росії

Про важливий вибір у житті, спільне між Росією та Іраном, а також мусульман в українському війську – читайте в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу.

Читайте також "Мирний план" Китаю та "компромат" на Лукашенка: інтерв'ю з Михайлом Подоляком

Ще до 24 лютого Ісмагілов вирішив, що більше не подаватиме свою кандидатуру на муфтія (найвища духовна особа у мусульман-сунітів – 24 Канал). Отож вже майже рік він служить у складі Збройних Сил України.

"Вдруге втікати не буду": чому Ісмагілов поїхав на фронт

Ви записалися в тероборону ще в грудні 2021 року. Багато тижнів українців попереджали про те, що почнеться війна, але більшість населення не вірила. Коли ви говорили своїм знайомим або рідним про те, що готуєтеся до повномасштабного наступу, як вони на це реагували?

Більшість людей, з якими я працював, несерйозно ставилися до всіх попереджень. Вони були скептичні й не вірили. Найближчі мені люди вірили, адже я вмію переконувати. Родичам я казав, що ми маємо бути максимально готовими.

Маю універсальну цитату, яку завжди говорю: "Краще ми будемо готові й нічого не станеться, аніж щось трапиться, а ми будемо непідготовлені".

Як зараз пригадуєте 24 лютого минулого року? Чи став масштаб російського наступу несподіваним?

Я прокинувся о пів на 5 ранку від вибухів, адже в Бучі було чутно звуки ракетних ударів. Я зрозумів, що дійсно почалася велика війна. Однак масштаби я очікував навіть більші, ніж були. Я думав, що з території Білорусі будуть наступати не лише на Київську область, а й на Житомирську, щоб взяти Київщину у велике кільце.

Однак, на щастя, росіяни були неготові до того, що українці чинитимуть опір. Вони йшли ледь не парадними розрахунками й навіть не подбали про резерви. Окупанти вважали, що легко зайдуть у Київ. У них не вистачило бойових одиниць й саме угруповання було замале для того, щоб наступати на інші регіони України з території Білорусі.

Також я думав, що з боку Придністров'я буде наступ на Одесу. Можливо, такий план існував. Однак те, що їм не вдалося ані морем, ані сушею вийти на Одесу, мабуть, і зупинило плани Путіна та його генералів.

Інтерв'ю з Саідом Ісмагіловим про війну та арабо-ісламські країни: дивіться відео

 

Чи відчували ви образу й несправедливість через те, що Росія вже вдруге намагається відібрати ваш дім?

Саід Ісмагілов – родом з Донецька. У 2014 році йому довелося покинути рідний дім через переслідування з боку проросійських бойовиків. Водночас у 2022 році російські війська розграбували його квартиру під час окупації Бучі.

Ображатися тут немає сенсу. Образи – це для дітей. Ми повинні мати конструктивну лють. Я ж не єдиний, в кого росіяни двічі забирали житло. В Бучі, Ірпені, Ворзелі якраз і мешкали переселенці з Донбасу. Люди придбали собі житло, намагалися розпочати нове життя після того, як були змушені виїжджати з Донецька. Я не окремий випадок, таких людей багато.

Я для себе вирішив, що вдруге відступати нікуди не буду. У 2014 році мені довелося виїжджати з Донецька, а у 2022 році я визначився, що не буду втікати. Я буду захищати Батьківщину.

Мусульман вишукували по одному: про досвід військового капеланства в АТО

Ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну ви були військовим капеланом. Розкажіть більше про цей досвід.

Ми започаткували військове капеланство мусульман України в 2015 році. Річ у тому, що раніше мусульманського капеланства взагалі не було в Україні. Однак, коли почалися потужні бої, особливо під Дебальцевим, до мене звернулися православні капелани. Вони питали, чому серед мусульман немає капеланів і чому воїнів-мусульман ніхто не відвідує на фронті.

Я зрозумів, що це нагальна та потрібна справа. Отож поїхав на передову. Там познайомився з офіцером-мусульманином, який командував певними загонами на Донбасі. Я запитав його думку про те, чи потрібне капеланство і тоді зрозумів, що так. Потім я обговорив це питання вже на рівні Духовного управління мусульман України "Умма".

Ісмагілов розповів про початок мусульманського капеланства / Фото з фейсбуку колишнього муфтія

Деякі наші імами зголосилися бути не цивільними імамами, а військовими. З того часу почалося наше духовне служіння на фронті. Воно ускладнювалося тим, що мусульман у Збройних Силах України на той час було небагато. Переважно 2 – 3 людей у деяких підрозділах. У добровольчих батальйонах, як, наприклад чеченському імені Шейха Мансура, звісно, всі мусульмани.

Коли ми відвідували мусульман в зоні АТО, а потім ООС, то нам їх доводилося відшукувати по одному. Дізнавалися, в якому підрозділі та де є мусульманин, а тоді приїжджали, молилися, спілкувалися. Найголовніше – це бути поряд і вислухати вірянина.

Нам навіть довелося проводити джума-намаз, п'ятничну молитву, з проповіддю на Авдіївській промзоні. Я одружував пару військових, які служили в одному підрозділі. Багато було роботи. Зараз я вже не працюю як капелан, тепер я військовий водій в екіпажі парамедиків.

Парамедик під час молитви на фронті / Фото з фейсбуку Саіда Ісмагілова

Ви повністю змінили свій попередній спосіб життя, вже майже рік перебуваєте на фронті. Як це змінило ваш характер?

Насправді я в собі жодних змін не бачу. Можливо, хтось інший побачив, але мені про це не говорили. Доросла та зріла людина, яка без паніки та остраху сприймає війну, не дуже сильно міняється.

Парамедик на фронті вже майже рік / Фото з фейсбуку Саіда Ісмагілова

Ви перекваліфікували з муфтія у парамедика. Це – непроста професія, адже на війні доводиться бачити страшні травми й не всі можуть дати цьому раду. Як у вас це відбувалося?

У мене це було дуже легко. Мусульманський священник – імам – це людина, яка власноруч омиває померлого та готує його до поховання. Мусульман ховають не в одязі, а загортають в білу бавовняну тканину, а потім кладуть у могилу. Саме імам керує підготовкою до поховання. 

Мені доводилося ховати людей, які загинули в ДТП, в пожежі, втопилися. За 20 років релігійного служіння я бачив різне. Ховав дітей, людей з дуже пошкодженим тілом. Шоку і стресу на війні у мене не було. Поранене або мертве тіло людини у мене не викликає ніякого стресу, адже це для мене не щось нове.

Загалом на війні потрібно бути мужнім. Треба бути готовим до будь-чого. Потрібно бути постійно вмотивованим і готовим надавати допомогу. Тому мої побратими-мусульмани у підрозділі дуже легко й органічно сприйняли цю роботу.

З пораненими далеко не втечеш: як працюють парамедики під час обстрілу

Зараз ви водій автомобіля, який евакуйовує поранених. Розкажіть, що відчуває людина, яка керує автомобілем з бійцями, і потрапляє під обстріл? Як ви даєте раду з переживаннями й зберігаєте "чистий розум", щоб швидко діяти?

Водій в екіпажі парамедиків несе відповідальність за всіх, хто в автівці. У ній, крім водія, є ще парамедик і може бути медик. Якщо є важкі поранені, то їх супроводжують справжні медики. Це може бути анестезіолог, хірург, травматолог. Парамедик – це людина, яка надає домедичну допомогу. Водночас професійний лікар може одразу під час евакуації надавати більш змістовну допомогу. Якщо в людини зупиняється серце, він може реанімувати.

Однак саме водій автомобіля відповідає за всіх, хто перебуває в салоні. Це страшенно велика відповідальність. Мені майже завжди доводиться везти не одного пораненого, а кількох, адже нема на кого залишити.

Найгірше –  це коли потрапляєш під обстріл. Це дійсно важко і дуже небезпечно. Якщо ми потрапляли під обстріл, і я бачив, що міни або снаряди пролітають там, де ми будемо проїджати, то можна зупинити автомобіль і не наражатися на небезпеку. Треба кудись ховатися –  шукати окоп, вирву від снаряду, можливо, якесь інше укриття. Нам доводилося так робити.

Як відбувається евакуація поранених воїнів / Фото з фейсбуку Саіда Ісмагілова

 

Наприклад, під час однієї евакуації з Бахмуту в селі Іванівському ворог накривав квадрат, де пролягала дорога. Снаряди прилітали прямо на дорогу. Оскільки це було прямо по руху автівки, довелося просто зупинятися, вискакувати з неї і шукати, де ховатися. Але ти не можеш втекти, якщо в тебе в салоні лежать важкі поранені. Адже ти їх не витягнеш і нікуди не сховаєш.

Тоді водій має схвалювати рішення, що робити – або газу і летіти вперед, або розвертатися і їхати назад, ну, або разом з автомобілем шукати укриття, тобто машиною ставати за якісь будинки, бетонні стіни. На щастя, цей третій варіант мені ще жодного разу не доводилося обирати. 

Рішення про це схвалюєте ви?

Так, водій схвалює рішення й несе відповідальність.

Іслам дозволяє вбивати того, хто прийшов вбити тебе

Поясніть, будь ласка, нашим читачам, чимало з яких небагато знають про іслам, чи доводилося вам відкривати вогонь?

Іслам дозволяє стріляти по ворогу, якщо це потрібно робити. Мусульман часто критикували за те, що в них не пацифістська релігія. Мусульмани не підставляють іншу сторону обличчя, коли їх б'ють. Ми б'ємо у відповідь. Дуже часто іслам за це критикували люди, які не розуміються в реаліях війни. Коли ми мирно жили в Україні, то думали, що війна ніколи не прийде. Однак коли настає велика війна, свідомість змінюється.

Зараз українці, які критикували іслам за те, що він виступає, як релігія воїнів, яка мотивує чоловіків захищати свою родину і Батьківщину, або помовчують або схвалюють. Адже коли ворог приходить і вбиває, просто знищує нас, як націю, то тут вже не до пацифізму. Не за мир в усьому світі. Потрібно захищатися.

Саме на випадок війни потрібні мужні чоловіки та жінки, які здатні воювати та захищати. Тут багатьом стає зрозуміло, чому іслам дуже детально в священному Корані розповідає про те, що потрібно робити під час війни, як захищатися, як ставитися до ворога, навіть як молитися під час бою.

Іслам ставиться з розумінням до ситуації війни і дозволяє захищатися від агресора зі зброєю у руках. Навіть не просто дозволяє захищатися, а наказує.

Господь нас не зробив безвольними, щоб нас убивали, а ми просто вмирали. Він навпаки наказує опиратися агресору, опиратися грішнику, опиратися тому, хто прийшов тебе вбивати. Іслам дозволяє вбивати тих, хто прийшов вбити тебе.

Цікаво Міцні мов криця: як допоможуть Україні польські танки PT-91 Twardy

Ми на війні працюємо зі зброєю, але мені жодного разу не доводилося відкривати вогонь по ворогу, оскільки проводжу евакуацію на підконтрольній Україні території, а не там, де ворог. Однак, на війні може трапитися будь-що. Наприклад, відбудеться прорив і ворог вийде на дорогу, по якій я вивожу поранених, то ж потрібно бути завжди готовим.

"На війні найбільше не люблю скигліїв"

Як за рік великої війни змінилася ситуація на фронті й атмосфера між бійцями?

Тут все дуже індивідуально. Все залежить від конкретної людини та підрозділу. Адже дехто може перебувати на найгарячіших ділянках фронту, де тривають найжорстокіші бої. Однак є ділянки, де трохи спокійніше – якісь періодичні постріли, але без потужних бойових зіткнень. Все залежить від ситуації.

Мені завжди подобаються вмотивовані воїни, які чітко розуміють, що вони роблять і від кого захищаються. Більш за все мені на фронті не подобаються скиглії, які не лише самі деморалізовані, але й власним ниттям та скаргами негативно впливають на інших. Під час евакуації ми вивозимо різних поранених.

Люблю бійців, які кажуть: "От вилікуюся, повернуся і помщуся ворогу за те, що отримав це поранення". Однак потрібно розуміти, що війна – це взагалі ненормальний стан для людини. Це вимушене становище. Свідомість людини перебуває в стані постійного стресу. У людей різна стресостійкість. Хтось спокійний, а хтось – розчарований та панікує.

Україна – мирна країна. Ми не думали, що нам доведеться зіткнутися з війною. Хоч війна триває вже 9 років, для більшості наших українців вона була десь там, далеко. Вони щось чули, бачили якісь кадри, але посеред цієї війни не стояли. Багато людей не були готові до повномасштабної війни.

Саід не любить скигліїв на війні / Фото з фейсбуку парамедика

В арабо-ісламських країнах думають, що в Україні воюють американці 

Як країни арабо-ісламського світу ставляться до війни в Україні?

Росію відкрито підтримують Іран, Сирія, можливо, ще якісь країни. Більшість країн на офіційному рівні зберігають нейтралітет. Вони і не підтримують Україну, і не хочуть якось псувати свої стосунки з Росією. Деякі країни навпаки допомагають Росії обійти санкції, не долучаються до запровадження цих санкцій.

Населення багатьох арабо-ісламських країн перебуває під потужним пропагандистським впливом Росії. Річ у тому, що вже багато років працює спеціальний арабомовний канал Russia Today. Він транслює наративи, які потрібні Росії, а люди в це вірять. Навіть у європейських країнах емігранти з мусульманських країн також думають, що в Україні воюють США та Росія, якби це смішно не звучало.

Вони кажуть: "Вам просто не пощастило, що ваша країна стала полем зіткнення". Тоді я завжди відповідаю, що не бачив жодного американця в окопах. Росія напала і почала вбивати українців. Я запитую таких людей: "А що би ви робили, якби прокинулися вранці 24 лютого, а на вас йде озброєний ворог, який хоче вбивати та ґвалтувати? Ви б казали, що це геополітичні ігри, тому ви нічого робите не будете? Чи ви би боронили своїх дітей і свою країну?".

Ми не допрацьовували не лише по арабо-ісламських країнах, а взагалі по країнах Сходу. Наша інформаційна політика та міжнародна увага завжди були зосереджена на Європі та Північній Америці. Тому тепер маємо наслідки – арабо-ісламські країни прямо або опосередковано залишаються дружніми до агресора.

Звернення Саіда Ісмагілова до мусульман Росії: дивіться відео

 

Для України східні країни завжди були поза увагою

Як Україна може змінити цю ситуацію?

Потрібна спеціальна зовнішня політика наших державних органів, яка би працювала на те, щоб пояснити тим країнам, які займають нейтралітет, справжню сутність війни. Тобто те, що українці захищають своє право бути українцями. Росіяни хочуть знищити нас як націю. Тих, що не готові стати другосортними малоросами, росіяни просто вб'ють. Водночас ті, які  погодяться на зросійщення, будуть третьосортним населенням Росії, яке використовуватимуть, як населення фейкових республік "ДНР" та "ЛНР" – як гарматне м'ясо.

Цим країнам потрібно пояснювати, що ми захищаємо своє право на існування. Навіть не просто існування цілої країни, а й індивідуальне існування. Адже росіяни не зупиняються навіть перед вбивством жінок та дітей.

Кожен українець має усвідомлювати, що ми зараз б'ємося за своє індивідуальне життя. Це потрібно розповідати у світі. Має бути державна політика. Мають бути ЗМІ мовами цільової аудиторії: арабською, турецькою, перською та іншими мовами. Але хто це буде робити? Адже це певні витрати, тому потрібні інвестиції.

У нас є багато ЗМІ, багато телеканалів. Але сюжети, які вони роблять, не працюють на східну аудиторію. Вони спрямовані на українців та європейців. Схід завжди залишається поза увагою. Має бути розуміння, як правильно з ними розмовляти. Усі говорять, що в людей на Сході дуже тонкий менталітет, і це правда. Якщо розмовляти з ними мовою фактів, то це не допоможе. Це європейці сприймають мову фактів та доказів, а на Сході люди намагаються знайти якісь підтексти цієї війни. Тому потрібно знати менталітет цільової аудиторії.

Татарстанці хочуть довести, що вони теж "рускі" і їдуть на війну проти України

Уряд Татарстану у вигнанні повідомив, що на своєму засіданні одностайно обрав вашу кандидатуру для спільної роботи. Вас назвали істинним мусульманином, дипломатом і захисником прав татар. Як ви до цього ставитеся?

Я вперше чую про це. Я ні на що не погоджувався й мені ніхто нічого не пропонував. Якщо би запропонували, то це не моє. Я ніколи в Татарстані не був. Мої батьки і я народилися в Україні. Моє завдання під час війни – захищати Україну. Я захищаю Україну в складі екіпажу парамедиків. А повірте, без медицини жодна країна не виграє війну, бо втрати будуть просто шалені, як зараз у росіян. У ворога, до речі, дуже погано працює польова медицина. На Херсонщині до нас потрапила у трофей сумка російського військового фельдшера. Вижити з тим набором, що в ній був, неможливо.

Я зараз роблю для України все, що можу, не лише на фронті, але й в інформаційній сфері. Однак ніяких таких пропозицій не було.

Як уряд Татарстану у вигнанні й татарстанці можуть допомогти українським татарам, окрім декларативних намірів? Чи взагалі це можливо?

Я не вірю в те, що зараз Татарстан спроможний на спротив. Національна свідомість та національні рухи там вже давно придушені. Після розвалу Радянського Союзу Татарстан оголосив про свій суверенітет і бажання незалежності. Там проводили референдум і понад 70% людей, які взяли в ньому участь, проголосували за незалежність Татарстану. Однак все це швидко придушили російські силовики. Усіх людей, які були лідерами думок, або вбили, або кинули за ґрати, або ж вони були вимушені емігрувати.

Зараз Татарстан дуже зросійщений. Дивлячись на те, що і як там відбувається, то вони ще більші імперці, ніж самі росіяни. Татарстанці намагаються довести Путіну та Росії, що вони не менші "рускі" ніж інші. Вони організовують добровольчі батальйони, які відправляють на війну проти України. Татарстан усіляко підтримує імперську політику Росії. Наразі я не бачу, що татарстанці могли би зробити.

Якщо відбудеться розвал Росії на національні держави, а це для нас дуже бажано, то Татарстан долучиться до цього процесу. Адже татари відчувають себе окремою нацією. Вони мають свою мову, окрему культуру, релігію, а в минулому мали власну державність. Тобто є всі фактори для того, щоб стати окремою та незалежною нацією. Однак чи будуть вони спроможні на це – велике питання.

Парамедик на звільненій Херсонщині / Фото з фейсбуку Саіда Ісмагілова

Духовні лідери Росії – фсбшники

Чому, на ваш погляд, духовні лідери різних конфесій в Росії підтримують війну проти України та пропагують її серед вірян?

Тому що вони є офіцерами ФСБ або діють за дозволом ФСБ. Я взагалі переконаний, що більшість з них є такими собі релігійними діячами з погонами. Зачистка електорального поля, зачистка лідерів думок, зокрема й релігійних, відбулася після того, як Путін прийшов до влади. Тиранія, деспотизм та імперські амбіції унеможливлюють те, щоб були якісь незалежні думки.

Оскільки релігія на пострадянському просторі – це потужний фактор впливу на людську свідомість, то Росію почали зачищати від всіх релігійних діячів, які були нелояльні до влади. Релігійних діячів вербували фактично в ряди спецслужб. Тому зараз вони є просто звичайними фсбшниками, які відпрацьовують порядок денний. Саме через це жоден з російських релігійних діячів, жоден муфтій, ані слова не висловив проти війни, а більшість –підтримали.

Ізгої, які об'єдналися: чому Іран допомогає Росії

Коли люди різних національностей та різного віросповідання об'єднуються, аби захистити свою батьківщину, це зрозуміло. Однак чому такі країни як Росія та Іран, які декларують релігійність, як одну з цінностей, об'єднуються заради злочинної війни?

Співпали інтереси. Іран – країна-ізгой не лише в світі, а й серед мусульманських країн. У мусульманському світі до Ірану дуже негативне ставлення через те, що там дуже складна форма політичного правління та розуміння ісламу. Після іранської революції Іран завжди намагався поширити шиїзм на інші мусульманські країни. 

Шиїзм – це другий за чисельністю напрямок в ісламі. Це дуже специфічний напрямок, де є повне підпорядкування релігійним діячам. Водночас іслам – це достатньо демократична релігія, де кожна людина має право на свою думку. Тому більшість мусульманських країн зовсім не хочуть бути абсолютно покірними шиїтами. При цьому, Іран завжди фінансував та підтримував шиїтсько-сунітські конфлікти в арабо-мусульманському світі.

Тобто Іран завжди зацікавлений в тому, щоб просувати свою владу та вплив, але, на щастя, йому це не дуже вдається. Ця країна навіть в мусульманському світі стоїть окремо, в неї багато ворогів. Ось так вони з Росією і знайшли порозуміння. Попри абсолютну відмінність релігії, культури, мови та історії, у цих країн є спільні ідеологічні засади – імперська влада, захоплення чужих територій, впровадження своєї політики пограбування тощо.

"Хочу, щоб Росія припинила своє існування"

Як ви вважаєте, чи можливе колись примирення між Росією та Україною?

Взагалі я би хотів, щоб Росія припинила своє існування як держава і розпалася на купу незалежних держав. Щоб були окремо Ічкерія, Татарстан, Башкортостан та інші національні утворення. От з ними після нашої перемоги через декілька десятків років, можливо, й буде діалог. Але з Росією, як такою, можливості не бачу. Росіяни абсолютно не каються в своїх злочинах. Примирення можливе там, де сторона, яка завинила, просить вибачення, виправляється та відшкодовує. Водночас росіяни й далі вважають, що все роблять правильно.

Рекомендуємо Рік повномасштабної війни в цифрах: втрати ворога, повітряні тривоги, допомога партнерів

Важливо, що ми не маємо бути жертвами. Українці довели росіянам та всьому світу, що ми сильна та потужна нація воїнів. Ми будемо переможцями, тому розмовляти з Росією або тим, що від неї залишиться, потрібно з позиції сили та позиції переможців. Ми не жертви, ми переможці. Це має бути у свідомості кожного українця.

Чи можете ви дати духовну настанову українцям, які, можливо, зневірилися у перемозі?

Я не знаю, чи є такі люди, які зневірилися в нашій перемозі. Ми обов'язково переможемо просто тому, що по-іншому навіть бути не може. На нашому боці правда та справедливість. Я абсолютно впевнений, що Бог з нами та підтримує нас. Якби не було Божої підтримки, ми б іще в лютому – березні минулого року не вистояли.

Ми звільняємо наші території в потужних боях, як це було на Харківщині та на Херсонщині. Я був на боях під час звільнення Херсонської області. Це було страшне. Під час Другої світової такі битви навіть не снилися. Тоді не було такої зброї, якою зараз ведуться бої. Не було ракет, не було фосфорних бомб та всього іншого, що зараз використовують.

Ми обов'язково переможемо. Це лише питання часу. Потрібно розуміти – якщо ми не переможемо, то нас просто знищать. Нас не пошкодують. Ця війна вже стала онтологічною, світоглядною. Тут вже не може бути якогось компромісу. Ворог хоче знищити Україну, тому все, що нам залишається, – розгромити цього ворога.

Перемога починається не на полі бою. Вона складається не зі зброї, хоча зброя важлива, але ми бачили як росіяни тікаючи кидали свою зброю. Вирішальний момент – це людина і те, що в неї на серці. Завжди перемагає сила духу. Тому я бажаю всім українцям міцності, сили духу та розуміння, що в нас немає ніякого іншого виходу, окрім як перемогти.