"Німецький сценарій" закінчення війни: що це таке, чи підходить Україні та як відреагує Путін

Осіння активність української дипломатії та союзників вказують на нову фазу переговорів щодо можливого завершення війни. Символом надії стала заява президента України про те, що мир насправді ближче, ніж здається, а потенційним каркасом мирного врегулювання, можливо, стане так званий "План перемоги Зеленського". Наразі він таємний і про нього відомо лише в загальних рисах завдяки твітам міністра закордонних справ Сибіги, які інтригують, та оптимістичним заявам напередодні "історичного Рамштайну" 12 жовтня від Зеленського. Натомість деякі західні ЗМІ потрохи почали публікувати подробиці та деталі.

Далі за всіх інших пішло видання Financial Times, що у великій статті зробило припущення про план реалізації так званого "німецького сценарію" щодо України. 24 Канал розповідає, що він передбачає та чи може бути реалізований зараз.

Читайте також  Маячня, – в ОП відреагували на статтю про гарантії для України в обмін на окуповані території

Як частина Німеччини вступала до НАТО і що таке "німецький сценарій"

Мається на увазі утворення на місці Третього Рейху двох держав – Німецької Федеративної Республіки (ФРН) та Німецької Демократичної Республіки (НДР). Обидві постали як колишні частини зони окупації союзників – переможців Другої світової війни.

• ФРН утворилася внаслідок об'єднання британської, французької та американської зон (так звана Тризонія) у вересні 1949 року.
• НДР утворилася за місяць з радянської зони окупації, якою, по суті, залишалася до кінця свого існування.

ФРН приєдналася до плану Маршала та залишилась частиною Західного світу, натомість НДР стала радянською колонією під вивіскою "народної демократії". Західна частина Німеччини пішла шляхом європейської та євроатлантичної інтеграції.

ФРН була однією з засновниць Європейської спільноти з вугілля та сталі, що стала прообразом Євросоюзу, а у 1955 році в межах другого розширення Альянсу ФРН стала членом НАТО.

Зверніть увагу! Крім "німецького сценарію" ЗМІ та аналітики обговорюють щодо України так званий "корейський сценарій", тобто розділ корейського півострова по 38-ій паралелі та створення двох корейських держав із гарантіями безпеки від їхніх союзників, а також гарантій безпеки для Японії без урахування окупованих Росією 4 Курильських островів. Крім того, є "фінський сценарій", тобто мир в обмін на нейтральність та частину власних територій під гарантії доброї волі попередників Путіна.

Також не думку приходить "хорватський сценарій", коли демократична країна за підтримки союзників відбивається від колишньої метрополії та відновлює свої кордони. А також зворотній йому "в'єтнамський", де місцевий аналог "днр" переміг демократичний В'єтнам, який покинули США та об'єднав країну на своїх умовах. Натомість історики згадують українські козацькі війни та розділ на Лівобережжя та Правобережжя, а також розділ Західної України у 20-му столітті по "лінії Керзона".

Зазначимо, що хоч до НАТО взяли лише Західну Німеччину, на той час Конституція самої ФРН такого розподілу не визнавала, вважала НДР нелегітимним утворенням та декларувала курс на возз'єднання німецьких земель. Зокрема, про це говорила стаття 23 Конституції ФРН 1949 року. Попри це у 1970-ті, коли до влади замість консерваторів з ХДС прийшли ліберали-соціалісти, ФРН почала активно розвивати економічні відносини з радянським блоком і тою ж самою НДР.

У 1972 році канцлер Віллі Брандт (на той час уже лауреат Нобелівської премії миру) завершив "епоху непримиренності" та ініціював укладення між ФРН і НДР угоди про взаємне визнання кордонів і суверенітету, чим зняв напругу між двома німецькими державами та двома блоками у їхньому глобальному протистоянні, відомому як холодна війна. Нова східна політика Брандта передбачала також й економічну інтеграцію. У випадку відносин з НДР це були пільгові кредити від ФРН, які підсадили Ossi на "кредитну голку" Wessi.

Зазначимо, що попри суттєве потепління між обома Німеччинами, ФРН і не думала відмовлятися від розбудови власної армії під егідою НАТО. За час холодної війни світ мав декілька криз, які могли перейти у гарячу фазу. Подекуди від реальної війни світ відділяв буквально один постріл – як було у жовтні 1961 року на Фрідріхштрасе у Берліні.

Американські танки M48 Patton проти радянських Т-55 на КПП Чарлі, жовтень 1961 року / Фото U.S. Army USAMHI

Тоді американський президент Кеннеді проявив політичну волю і продемонстрував готовність захищати союзника від СРСР. Згодом його наступники продовжили цей курс, демонструючи, що готові воювати за Німеччину, а американська ядерна зброя в Європі стала таким собі гарантом цієї рішучості. Завдяки цьому тисячі радянських танків у Європі покрилися іржею чи згнили, а разом із ними – й СРСР, який не зумів потягнути передовсім економічне протистояння зі Заходом.

У 1974-му Брандт з ганьбою піде у відставку, коли виявиться, що його референт був агентом "Штазі", але це вже інша історія, адже курс, що взяла ФРН, переміг. Капіталістична Німеччина де-факто "пересиділа", тобто дочекалась, коли в тодішньої ітерації Росії – Радянського Союзу – поглибиться системна криза і він ослабне настільки, що не зможе утримувати свої колонії.

Берлінський мур у листопаді 1989 року / Фото AP

Це сталося через два десятиліття, 3 жовтня 1990 року. Тоді канцлер Гельмут Коль урочисто оголосив про возз'єднання двох Німеччин, а його нещодавній колега Еріх Гонеккер, якого Коль за 3 роки до цього приймав з офіційним візитом, втік до Москви.

Росіяни, до речі, у 1992 році цього "гауляйтера" без зайвого сумління видадуть вже об’єднаній Німеччині. Там "німецького Пушиліна" будуть судити за злочини часів радянської окупації, але через смертельну хворобу змилостяться та дозволять померти на волі. Що той і зробить в 1994-му.

Як "німецький сценарій" може працювати для України

Саме повторення "німецької історії", але на українському матеріалі, нині активно просувають численні західні інтелектуали. Схоже, щось подібне нині також на столах у високих кабінетах. І хоча Україна активно спростовує та називає все "чутками", є вірогідність, що такий сценарій насправді може бути розглянутий.

Що план передбачає в українських реаліях?

• "Мовчазну згоду" від сторін конфлікту, тобто визнання де-факто, але в жодному разі не де-юре російської зони окупації України. 
• Також вступ вільної частини нашої держави до НАТО або отримання безпекових гарантій, аналогічних 5 статті Вашингтонського договору, тобто воєнної допомоги в разі нової агресії та поширення на не окуповану Росією територію України натівської "ядерної парасольки".

На практиці це може означати припинення бойових дій на чинній нині лінії фронту (цікаво, як бути з Курщиною?), введення на нову лінію розмежування миротворців та припинення російських обстрілів українських міст та інфраструктури, над якою НАТО нарешті "закриє небо" – про що союзників благали з лютого 2022 року.

Вільна частина України стає частиною НАТО, а ЗСУ продовжать свою інтеграцію до Альянсу та переозброєння.

Росія ж отримує руїни, які встигла захопити до того, та матиме повне право робити з ними все, що забажає. На жаль, разом із територіями під контролем окупантів опинилися й сотні тисяч українців, яким, відповідно до цього плану, відведена роль "нових східних німців".

Такий план пропонує розвиток та інтеграцію до Європи українських територій, до яких не встигла дотягнутись московська рука, а також забезпечить повернення мільйонів українських біженців додому.

Фактично це історія про встановлення тимчасового статус-кво на час, поки Путін не помре. Після цього вважається, що його режим особистої диктатури впаде, транзиту влади не відбудеться, а на Росію чекає нова криза (порівнянна з кризою 1991-го та подальших років), що послабить агресора і створить нове вікно можливостей щодо повернення мирним шляхом українських територій в історичних кордонах того самого 1991-го року. 

Які підводні камені в "німецькому сценарії"

У теорії цей варіант можна розглянути й, можливо, навіть погодитись, але зараз він як мінімум сирий, як максимум – красива казочка, що має непоганий вигляд на сторінках FT, в інтерв’ю колишніх генсеків НАТО (ключове слово – колишніх) чи доповідях західних аналітичних центрів. Проте не витримує критики при дещо глибшому аналізі. Бо має багато "буденних але", які "не дають нам до моря йти". Що ж: "Дайте мені листок".

Головна проблема, що постає при розгляді ситуації, відсутність політичного лідерства серед Західних союзників. Якщо Кеннеді в 1961 наважився віддати наказ привести танки в бойову готовність у Західному Берліні, то нинішні господарі Білого Дому, схоже, навіть бояться лише думки про таку можливість.

Нині ж потрібно значно більше, ніж кілька танків "Паттон" на чекпойнті "Чарлі". Зараз Україна потребує міцної руки, з якої не випаде та сама "ядерна парасолька". Ба більше, нині не вдасться сховатися за колективним НАТО (бо там сидять "троянські коні" з Угорщини та Словаччини), тому рішення мають бути не лише вольовими, але й персоніфікованими. А що в нас? Лише чергові припадки немічності та переляк щоразу, як Україна просить нову зброю.

Ніхто на Заході офіційно і явно не пропонував Україні такі гарантії безпеки, які точно не допускали б розширення або повторення війни. Вони навіть далекобійність бояться дати,
– анонімне, але дуже поінформоване та дуже влучне джерело 24 Каналу в Офісі Президента України про статтю Financial Times та їхній "мирний план".

Інший аспект: а де в цьому плані Путін? Такий варіант далеко не факт, що його влаштує – публічно він та його посіпаки зазіхають на всю Україну. Власне, вони й почали вторгнення під приводом "недопущення розширення кордонів НАТО", а тут отримують потенційні "томагавки" поблизу Бєлгорода. "Знову обдурили", – заволає Путін і буде цілком правий.

Тобто, щоб такий план почав працювати, Росію потрібно примусити на нього погодитись, поставити перед фактом. Це наразі можна зробити лише з позиції сили.

• Хто ж буде її демонструвати? США, які перебувають у розпалі виборчого процесу, який кардинально може все змінити?
• Європейський Союз, який почав нарешті усвідомлювати всю небезпеку Росії, але не має сил відбитися від росіян і, на жаль, не становить окремої великої воєнної сили?
• Велика Британія, яка все робить правильно, але втратила вплив на ЄС та не може наразі гарантувати стабільну та послідовну підтримку США, бо там відбуваються дикі речі?

Отже, має відбутися диво народження сильних політичних лідерів. І ці нові "рейгани" та "тетчер" нарешті заграють м'язами та поставлять Путіна на місце, сильною рукою розрубавши гордіїв вузол війни в Україні. При цьому Путін має "все зрозуміти" та зупинити машину війни, що де-факто нині тільки й тримає його режим на плаву, тобто повернути з фронту сотні тисяч варварів, які відчули смак великих грошей та крові, але тепер будуть позбавлені як першого, так і другого, а тому влаштують геноцид вже не в Україні, а у себе вдома.

Як думаєте, яка вірогідність такого розвитку подій? У цій ситуації пан Байден швидше повторить знамениту мемну сцену з фільму Scary Movie 2 та, щоб заспокоїти критиків, дозволить ЗСУ бити ракетами ATACMS і Storm Shadow по російській території. Ми будемо раді й цьому.

Але якщо ми чогось не враховуємо та помиляємось – тоді отримаємо нового фаворита на отримання Нобелівської премії миру.

​​Scary Movie II – той самий фрагмент з Джеймсом Вудсом: