Історія Краматорська: життя міста, Україна та швейцарський "хрещений батько"

20 серпня 2022, 08:01

Українське місто Краматорськ нині є "гарячим". росіяни активно обстрілюють, вбивають місцевих мешканців ракетами, знищують все. План ворога простий – перетворити місто на пустку, як вже було з Маріуполем, Сєвєродонецьком та іншими містами та містечками Донбасу.

На заваді геноциду стоять українські захисники, завдяки ним Донбас і вся Україна тримаються та, зрештою, переможуть московитів. У дні важких боїв на Донбасі сайт 24 каналу розповідає історію одного з найважливіших міст регіону – Краматорська.

Читайте Перепис населення Російської імперії 1897: де було найбільше українців

Дике поле

Офіційною датою заснування Краматорська є 1868 рік, проте, це зовсім не означає, що раніше там нічого не було. Поселення людей в районі сучасного Краматорська відомі з часів неоліту, а з середини другого тисячоліття до нашої ери тут мешкали представники так званої зрубної культури, що знали металообробку, виготовляли зброю з бронзи, були вправними вершниками та здійснювали далекі воєнні походи, можливо, навіть на Балкани.

Пізніше степові простори України заселяли кочові племена, серед них були торки (якщо ви одразу згадали про етноніми Тор, Торчеськ і Торецьк, не помилилися, якщо ж на думку спав "Торез" – це просто збіг).

Давньоруські літописи називали торків "Чорні клобуки" за великі чорні шапки. У добу середньовічної Київської держави ця територія була пограниччям, а торки укладали мирні угоди з київськими князями та захищали їхні землі від набігів половців, за що отримали від літописців ще одне визначення – майже любовне "свої погані", тобто язичники на службі Русі.

У часи пізнього середньовіччя землі Донбасу стали частиною Дикого поля (так, саме про нього співає Ярмак). Тут проходив умовний кордон (або "крома" чи "крама") між землями запорізьких та донських козаків, хоча, насправді частіше тут можна було побачити татар (вони вважали ці землі частиної свого улусу) або чумаків (до вугілля "головним продуктом" Донбасу була сіль, а місцеві соляні озера були відомі на всю Європу).

Слобожанщина

У 17 столітті тут активно починають селитися українські козаки, що перебували на службі московського царя – на нових землях вони сформували Ізюмський та Бахмутський козацькі полки.

Московити також зробили чимало для залюднення Слобожанщини – вони завезли сюди закріпачених російських та мордовських селян. Також сюди переселяються донські козаки та вихідці з Курщини та Білгородщини.

Ці землі стали називатися Слобожанщиною або Слобідською Україною (від слова "слобода" – поселення вільних козаків і селян, що не обкладалися податками на тривалий час, як правило – на 20 років). Поступово українська козацька старшина перетворилася на російських поміщиків і землевласників – царі "пожалували" їм землі, що раніше належали запорожцям. Так було куплено лояльність нової еліти.

Важливо Фальсифікатор історії: де, як і чому Путін набрехав у скандальній статті

Один з представників старшини – майор бахмутського козацького полку Степан Таранов – заснував в середині 18 століття на місці сучасного Краматорська слободу Білянську. Його нащадки – Таранови-Білозерови володіли місцевими землями та були впливовими поміщиками. РІд поміщиків походив з Білгородщини, але абсолютну більшість населення в цих землях складали українці.

Походження назви

Як часто буває, чому так названо місто – точно невідомо. Є кілька версій різних ступенів достовірності.

Найпоширеніші:

"крома (крама) торська" – тобто кордон в районі Тора (давня назва Слов'янська, не пов'язана зі скандинавими та їх богом блискавки) – це якраз той самий фронтір, що розділяв землі запорожців і донських козаків, а пізніше – кордон між землями Війська Запорізького Низового та Торською сотнею Ізюмського слобідського полку. Споріднені варіанта – кордон (крома) по річні Тор – "крома торова", а також кордон земель торських дач, приписаних до сотенного містечка Тор.
"крама торська" – тобто торжище крамом (ярмарок) на берегу річки Казенний Торець (притоки Сіверського Донця), де якраз проходив чумацький шлях.
слобода, що названа на честь лебединського козака сотника Федіра Краматора, який оселився на Слобожанщині (інформацію про сотника віднайшов в архівах відомий краєзнавець Володимир Коцаренко).

Полустанок

Пасторальне життя регіону тривало майже сто років й на зміну йому прийшла промислова революція другої половини 19 століття. Рушієм прогресу стала залізниця. За ініціативою харківських бізнесменів-нуворішів (тоді їх звали купці та промисловці) почалося будівництво Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, яка не лише з'єднала центральну частину Російської імперії з азовськими портами, але й дала поштовх для бурхливого економічного зростання регіону.

Залізницю було збудовано у 1868 році. Один з полустанків облаштували на околиці слободи Білянської, що мала в народі назву Краматорівка.

На лівому березі річки Казенний Торець збудували спеціальний роз'їзд для пропуску зустрічних потягів (залізниця була одноколійною). Цей роз'їзд через деякий час отримав назву – напівстанція Краматорська, витіснивши попередню назву.

Село Білянське, поч. 20 століття. Бачимо типово українські хати, а на задньому плані – Архідияконо-Стефанівська церква, збудована Степаном Тарановим і названа на честь його небесного патрона / Фото з архівів Музею історії Старокраматорського машинобудівного заводу

За десять років на гроші відомого російського багатія та мецената Савви Мамонтова збудували нову гілку залізниці – на Донбас (Донецька Кам'яновугільна залізниця) , так полустанок перетворився на вузлову станцію та згодом став усім нам відомим Краматорськом.

Місто-завод

Містечко-вокзал перетворюється на місто-завод наприкінці 19 століття, хоч офіційно й залишається у статусі селища Краматорівки. Тоді на Донбас прийшов справжній капіталізм. Британці, німці, бельгійці та інші європейські інвестори отримали від царського уряду концесії на Донбасі та жваво взялися за роботу. Інших варіантів не було, адже Російська імперія не мала ані технологій, ані кваліфікованих кадрів, ані грошей, щоб побудувати тут заводи та створити фактично з нуля вугільну та металургійну промисловості світового рівня.

Здесь духота, угольный запах,
– російський письменний українського походження Антон Павлович Чехов у листі до сестри в травні 1887 року згадував станцію Краматорську.

Майбутній Краматорськ у сторонці не стояв. 1875 року тут виник перший завод – він належав балтійському німцю Едгару Едельману та виробляв алебастр, а також цеглу та черепицю.

Панорама Краматорівки та заводу КМТ. Базарне селище, початок 20 століття / Фото з архівів Музею історії Старокраматорського машинобудівного заводу

Проте, "хрещеним батьком" Краматорська вважається не він, а швейцарець Конрад Гампер. Разом з партнером Фіцнером активно займався індустріалізацією Польщі (тоді перебувала в складі Російської імперії), а пізніше звернув увагу й на український Донбас.

Перспективу Гампер і ко побачили у майбутньому Краматорську в 1896 році. За кілька років він збудує тут механічний та металургійний заводи (нині – Старокраматорський машинобудівний завод (СКМЗ) та Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева). Працювали на ньому німецькі інженери та робітники з Польщі та Чехії, а місцеві колишні селяни та колишні кріпаки, що прибули з росії, спершу були лише різноробочими.

Завод Гампера став таким собі локомотивом розвитку містечка, незабаром тут збудували цементний завод "Пушка" бельгійці, а компанія Гампера у 1898 році заклала у Краматорській доменну піч. Нові виробництва росли стрімко, а саме містечко швидко перетворювалося індустріальний центр Слобідської України.

Заводи Гампера стали "Краматорським металургійним товариством" (статут КМТ – 4,5 мільйона рублів), навколо яких почало зростати містечко. Швейцарець раптово помер 1899 року, а його справу продовжили німецькі інвестори.

На початку 20 століття у колишньому робітничому селищі були 2- та 3-поверхові будинки, сучасна лікарня, аптека, школа, кінотеатр, стадіон і власна футбольна команда на чолі з тренером-чехом, кегельбан, телеграф, пошта, електрична станція та навіть телефонна станція.

Турбулентні часи

Кінець індустріальному диву на Донбасі відкрила Перша світова війна та добила революція в Російські імперії. Іноземні капіталісти втратили свої інвестиції (далеко на всім пощастило як нащадкам Джона Г'юза, які вийшли з New Russia Co. Ltd, тобто "Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного, сталевого та рейкового виробництва" у 1916 році та хоча б частково змогли захистити свої інвестиції та прибутки. Більшість втратили все.

У 1917 році у часи безвладдя КМТ – колишня компанія Конрада Гампера – випускала власні гроші, щоб платити робітникам, адже царським грошам тоді довіри вже не було та й не було самих "папірців".

На Донбасі швидко запанували більшовики, вони окупували Краматорськ на початку 1919 року, вибив армію УНР. Нові господарі (серед них було чимало колишніх робітників краматорських заводів і фабрик – Петровський, Влас Чубар, Микола Шверник тощо) оголосили про націоналізацію заводів та іншого майна справжніх власників. Так, наприклад машинобудівний завод Гампера почав ремонтувати головне "вундерваффе" Троцького – бронепотяги.

Заводи на кістках

Після перемоги більшовиків у так званій "громадянській війні" та утворенні СРСР постало питання відновлення промислового потенціалу Донбасу. Як і у випадку попередників – російських монархів – робилося це здебільшого іноземцями, але тепер – американцями та частково німцями.

У 1926 році Краматорськ отримує статус міста (до цього він формально вважався селищем), а за кілька років тут починається одна з найголовніших радянських новобудів – Новокраматорського машинобудівного заводу (НКМЗ або "Краммашбуд"). Завод-гігант почали будувати в 1929 році та завершили першу чергу у 1934 році .

Керував будівництвом НКМЗ русифікований українець Іван Кирилкін й за роботу отримав орден лєніна. Звісно, фахівець пізніше репресований Сталіним, як і багато інших його колег та підлеглих. До речі, Кирилкін витримав тортури й так і не обмовив себе перед беріївськими катами.

Амбітний план реалізовували радянські робітники та інженери, але проєкти та технології були американськими, а устаткування – з США та Німеччини. Індустріальний гігант коштував шалених грошей – понад 600 мільйонів радянських рублів.

Донедавна наші цехи були чимось на зразок музеїв дорогого обладнання. Коли ми три роки тому почали будувати, намічали майданчики та ділянки заводу-гіганта, то не подумали, ким обслуговуватимуться верстати та найскладніші машини, хто керуватиме виробництвом. За цю безтурботність довелося платити з перших днів експлуатації. Коли треба було пускати завод, то виявилося, що нема кого ставити до верстатів,
– говорив перший директор НКМЗ Кирилкін про складнощі перших років роботи заводу.

Звідки радянська влада взяла ці гроші? Від продажу за кордон золота та предметів мистецтва, його будівництво профінансували мільйони розкуркулених і знищених у полум'ї червоного терору людей.

До теми Як Москва нищила Україну та українців

Штучний голод, відомий в історії як Голодомор 1932 – 1933 років, був організований радянською владою для досягнення одразу кількох цілей.

Перша – придушення українського визвольного руху й знищення його матеріальної бази, друга – насильно забраний у селян хліб продавався за кордон й на отриману валюту купувалися новітні станки для таких як НКМЗ заводів. Третя причина – фактичне знищення українського села змусило сотні тисяч людей залишати рідні місця та звичний уклад життя та йти шукати заробітків на Донбасі та інший промислових регіонах СРСР. За оцінками істориків, доля таких людей серед так званого "робітничого класу" на Донбасі складали близько 40%.

Коарбельна гармата Б-37 в одноствольній дослідній установці МП-10 у цеху НКМЗ, 1939 рік / Вікіпедія

Новий завод у Краматорську отримав ім'я сталіна, а його головним завданням стало виробництво зброї – спецсталь, валки, артилерійські установки, бронетехніка тощо. Все це масово "гнали" для Червоної армії. І все це не мало ніякого сенсу – у 1941 році майже вся продукція НКМЗ була знищена чи то самими господарями, чи то німцями, чи стала їх трофеями. Важкі морські гармати, що були візитівкою заводу, себе у війні практично ніяк не проявили, як і радянський флот. Більшість розробок залишилися проєктами або штучними варіантами, а випуск бронетракторів – були й такі – лише підвердив безпорадність Москви на початку війни.

Тризуб, встановлений у Краматорську 28 жовтня 1942 року активістами ОУН на місці зруйнованого пам'ятника Леніну / архівне фото

У підсумку перемагала Червона армія нацистів у Другій світовій війні вже коштом техніки, поставленої за першого ленд-лізу американцями або зробленої за Уралом.

Сучасність

У 1991 році починається сучасна історія Краматорська. Як і в радянські часи, він залишився містом-заводом та важливим промисловим хабом – центром Краматорської агломерації з населенням понад 600 тисяч людей, що об'єднала кілька міст – власне Краматорськ, а також Слов'янськ, Костянтинівку, Дружківку та Лиман.

Мовою фактів Як росія 30 років намагалася знищити українську державність

Головним заводом залишився НКМЗ – його історія виявилася типовою. Стратегічно важливе підприємство вирішили віддати під приватизацію. Проте, трудовий колектив заводу власником пробув недовго. Незабаром завод практично перейшов у власність директора – Георгія Скударя.

"Червоний директор", який очолив НКМЗ у роки "перебудови", швидко зметикував: що до чого, та за прикладом багатьох інших колег по "червоному директорству" – Бойка, Богуслаєва та інших – перетворив промисловий гігант на свою вотчину. Бізнес гарно пішов, адже НКМЗ виготовляв стратегічну продукцію – її гнали в росію та заробляли мільйони доларів. Скудар став резидентом топ 100 українського Forbes, станом на 2021 рік його статки оцінювались в майже 300 мільйонів доларів.

У 21 столітті Скудар зробив НКМЗ родинним бізнесом – найбільшими акціонерами стали доньки директора, а у 2018 році віцепрезидентом підприємства став онук власника Дмитро Скудар. Сам Георгій Скудар встиг побути народним депутатом, був довіреною особою Кучми та Януковича, плекав на території власного заводу пам'ятник лєніну, голосував за злочинні Харківські угоди й нині перебуває на олівці в СБУ, яка шукає в усьому цьому державну зраду.

З лютого 2022 року НКМЗ, як і інші заводи Краматорська, не працюють через постійні обстріли московитів, а 19 липня в його долі з'явився новий цікавий поворот – Верховна Рада 316 голосами рекомендувала націоналізувати стратегічне підприємство. Щоправда, не визначили час та строки націоналізації НКМЗ.

Цікаво, що до питання ще одного краматорського заводу – "Енергомашспецсталі", – який прямо належить окупантам – "Росатому", у парламентарів руки не дійшли. Можливо, автор постанову про націоналізацію НКМЗ пан Ар'єв зверне увагу й на інші заводи Донбасу.

Краматорськ і війна

У 2014 році до мирного українського міста прийшла війна – у квітні тут з'явились терористи банди Гіркіна. Лише 5 липня після кількох невдалих спроб сили АТО змогли їх вичавити з міста. За цей час терористи налаштували проти себе населення Краматорська, яке отримало таке собі "щеплення" від "русского міру".

Українська маніфестація в Краматорську, 2017 / 24 канал

У жовтні 2014 року Краматорськ став тимчасовим адміністративним центром Донецької області, штабом український об'єднаних сил на Донбасі та прифронтовим містом. У цьому статусі у 2018-му Краматорськ відсвяткував 150-річчя.

Війна залишалась поруч і часто нагадувала про себе.

10 лютого 2015 роки росіяни вирішили помститися місту за українську позицію – Краматорськ обстріляли зі "Смерчів" – терористи вбили 17 людей, а понад 60 зазнали поранень.

Краматорськ звільнено (2014) – дивіться відео:

З 24 лютого 2022 року Краматорськ опинився під масованими обстрілами. Зазнали руйнувань місцеві заводи, школи, житлові будинки. Через це робота промислових підприємств була зупинена, а більшість мешканців міста змушені були тікати від росіян.

Читайте також Буча, Маріуполь і Краматорськ – це не випадковості

8 квітня росіяни обстріляли вокзал у Краматорську – жертвами теракту стали 50 людей – кадри з місця злочину облетіли весь світ і підтвердили те, що росія прийшла в Україну вбивати та творити геноцид. Нові обстріли та вбивства українців не припиняються. Мирні люди гинуть мало не щодня.

Зруйнована росіянами у липні 2022 року школа у Краматорську / Фото Донецької ОВА:

Попри це Краматорськ стоїть, б'ється і дає гідну відповідь ворогу – нині триває битва за Донбас. Для окупантів він ніколи не стане своїм, адже це – український Донбас.

Де ще почитати про історію Краматорська

Велика стаття про історію міста є на сайті місцевої дитячої бібліотеки. Цікавою є частина, присвячена дореволюційній історії Краматорська, натомість події історії 20 століття там явно списані з якогось радянського довідняка.
Круто розповідає історію Краматорська сторінка-спецпроєкт. Історія міста подається ніби за допомогою соцмереж та від імені "батьків міста".
Чимало цікавих краєзнавчих статей ви знайдете на місцевому сайті Kramatorsk Post, а також на олдскульному ресурсі kramatorsk.org у розділі "Історія міста Краматорськ". На цьому сайті є кілька десятків статей з історії Краматорська за авторством відомого місцевого краєзнавця Володимира Коцаренка.
Крім того, не забувайте про соцмережі, наприклад, цікавинки з історії Краматорська час від часу з'являють на телеграм-каналах "Чарівний Краматорськ", "Занимательное Донбассоведение" та "Військовий літописець".