"Від жаху нічого не їла 9 днів": історії переселенців, що тікають від війни

Здавалося б, звичайний недільний день, 6 березня, і традиційна львівська похмура погода. Але повітря наповнено тривогою, бо йде війна. Коли підходиш до вокзалу ця напруга зростає, адже бачиш стільки людей, скільки головні ворота Львова не бачили вже давно, повідомляє 24 канал. 

До теми Місто-укриття: що відбувається у Львові, куди їдуть тисячі біженців

Чим ближче до вокзалу – людей стає все більше. Щоправда, не всі йдуть у бік центру, та й пройти туди через натовп – дуже важко. Дехто залізницею з наплічниками та валізками йде у бік Левандівки. Думаю собі: мабуть, або повертаються додому, або їх хтось зустрів. Але таких – небагато, більшість усе ж шукає кращої долі на вокзалі.

Люди не лише прибувають на вокзал у Львові, а і одразу шукають там захисту від війни / Фото 24 канал, Андрій Шляхтін 

Не всі через Львів їдуть за кордон – є і ті, хто повертається додому

"В Україні залишилися діти"

Першим, з ким мені вдалося поговорити, був Сергій із Кривого Рогу. Чоловік разом із родиною повертається додому. Живуть вони в Чехії, а після початку бойових дій вирішили забрати дітей, які залишилися в Україні.

Його дружина зустріла мене надемоційно. Бідкається, що порядку немає та ніхто не може надати правильної інформації. Сергій її заспокоює: "Бо хаос, а хаос – тому що війна". Потім додає, що в Європі також літаки не за графіком відправляються та сідають, але хотілося б більшого порядку.

"У Чехії та в Європі приймають добре, все організовано. Сотні машин їдуть до кордону, аби забрати людей. Все це абсолютно безкоштовно. Так само й розселяють. Там дістатися до Польщі – легко", – зазначає чоловік.

За його словами, українці їдуть до Польщі навіть через Чехію. З їхніх знайомих приблизно 20 сімей таким чином виїхали.

Багато хто зі Львова хоче виїхати до Польщі – люди чекають на безкоштовні автобус: дивіться відео 

"Пішла помитися, і тут у будинок прилетіло з "Граду"

Повертається додому й Галина. Народилася жінка на Франківщині, щоправда останні 20 років прожила в Харкові. Зі сльозами на очах розповідає, що впродовж 9 днів узагалі нічого не їла. А останні 3 дні через бомбардування страх був таким, що і заснути не могла.

Важко знайти слова відчаю, що я за 9 днів відчула та побачила на власні очі. Увесь цей час страшно було вийти з підвалу. Сильно нас били "Градами". Під вікном впали два снаряди. Навпроти – впало на 5 поверх. Почалася пожежа. Ми викликали рятувальників. Слава Богу, там людей не було. А одного дня тільки пішла помитися, і тут одразу прилетіло з "Граду,
– пригадує вона.

У Галини в Харкові нікого не було. А коли всіх задля евакуації почали забирати з підвалу, вона залишилася взагалі саменька. Виїхати жінці допомогли волонтери. Один із них розповідав, що перед нею відвозив іншу жінку, і над ними кружляв російський літак – але все минулося.

"З нами у підвалі була новонароджена дитина та вона дуже плакала. У підвалі було дуже брудно та вибиті вікна. Дуже переживали, щоб снаряд не влучив у нас – у вікно, у наш будинок", – розповідає далі жінка.

Обстріл Харкова з "Градів": сюжет 24 каналу про ситуацію в місті після удару 

За її словами, у перший день війни о 10 годині вечора помітила, як над їхнім будинком пролітав російський воєнний літак. Скинув щось далі – було чутно вибух. Галина додає, що тоді страшно було навіть вийти на вулицю, щоб подивитися. Але упродовж останніх трьох днів перед поїздкою вже не чутно було того літака – жінка припускає, що його могли збити.

Хочеться звернутися до всього світу: зупиніть Путіна. Закрийте небо, щоб не стріляли у наших невинних діточок. Те, що говорить Росія, – це все фейки. Ми – сильна нація українці, ми не здамося, ми переможемо, ми самі розберемося. Ніхто не кликав Путіна на допомогу. А кому потрібен Путін – Росія є недалеко: валіза, вокзал, Росія. Туди і їдьте. А ми жили на своїй землі,
– ледь не плаче Галина.

Водночас жінка сподівається на краще. Вірить, що це все невдовзі закінчиться.

"Що нам допоможуть цілий світ і Бог. І буде у нас все добре. Ми відновимо міста – буде ще краще, ніж було", – підсумовує харків'янка.

Актуально Де у Харкові можна отримати гуманітарну допомогу: оновлений список

Багатостраждальна Салтівка

Дуже багато людей прибуває до Львова зі Салтівки. Колись це був великий спальний район у Харкові, а тепер від нього майже нічого не залишилося. Саме тут житлові будинки Росія найбільше обстрілювала з "Градів".

"Нацисти під час Другої світової навіть так не бомбили"

Наталія приїхала до Львова з донькою та онуком. Розповідає, що біля їхнього дому підірвали інший житловий будинок. І вони просто побоялися там залишитися – довелося тікати.

Жити в Харкові – неможливо. Підривають житлові будинки. Люди гинуть. Салтівки вже немає. П'ятихаток немає. Вже розгромили 16 будинків із мирними жителями,
– зі сльозами зазначає вона.

Наталія наголошує, що нацисти під час Другої світової навіть не бомбили ті об'єкти, які зазнають удару зараз.  

"Центр знищили. Зоопарк розгромили – куди ж це годиться", – продовжує плакати жінка.

Дуже багато до Львова приїхало харків'ян, здебільшого з Салтівки / Фото 24 канал, Андрій Шляхтін

"Назад у нас дороги немає"

Далі зустрічаю ще одну Наталію – також харків'янку з Салтівки. Жінка стояла в черзі з надією сісти на безкоштовний автобус до Польщі. Каже: будемо просити допомоги у Європи.

"Назад у нас дороги немає, тому що не знаємо, чи вціліють наші будинки, коли повернемося. Вчора знову в Харкові були обстріли. Бомблять, дуже сильно бомблять", – зазначає Наталія.

За її словами, окупанти зруйнували майже 80% Харкова. Тому довелося тікати. Виїхати та дістатися до вокзалу допомогли волонтери. А до Львова вже дісталася безкоштовним евакуаційним потягом.

До речі Бомбардування Харкова: загинули 209 людей, серед них п'ятеро дітей

"Луганськ і Донецьк так не бомбили, як сьогодні Харків"

Ольга – можна сказати, унікальна людина. Адже в 2014 році жінці довелося пережити обстріли рідного містечка на Луганщині. Згодом вона переїхала до Харкова та прожила там 8 років. І знову – треба тікати від російських "визволителів".

"Луганськ і Харків – це не порівняти. Маю знайомих і рідних у Луганську. Так не бомбили. Є знайомі на Донеччині. Там не було авіації та житлові будинки так не розстрілювали. Це зараз усе видно", – каже вона.

Жінка наголошує, що українські бійці ніколи мирних жителів не вбивали. Та навіть, щоб хтось когось образив, – такого ніколи не було.

Ніколи. Наші хлопці допомагали всім. Допомагали вибиратися як з Луганської області, так і з Донецької в 2014 – 2015 роках,
– зауважила Ольга.

Коли все почалося, 24 лютого, вона фактично не спала, оскільки з новин знала, що щось має бути.

"Відкрила очі 4:58 – було все спокійно, а вже о 5:01 почали бомбити. Було видно заграву саме з російського боку, з боку Білгорода. Живу на 15 поверсі, і саме з боку Білгорода було видно, що почали летіти "Гради". Будинок хитається, це було катастрофічно, просто жахливо", – додає Ольга.

Обстріли та вибухи у Харкові у ніч проти 24 лютого: дивіться відео 24 каналу 

За її словами, також жила на Салтівці. Через всі ці вибухи кілька днів не спала. Тому разом із чоловіком Романом вирішили, що треба їхати.

Хоча у Львові й зупинилися на кілька днів, але лишатися тут не збираються. Далі Ольга та Роман намагатимуться виїхати до знайомих або родичів за кордон. Найімовірніше, це буде Польща.

"Всі в Харкові вірять у перемогу України"

Люди хоча й вишиковуються в черги, але стоять переважно групками. Здебільшого знайомляться дорогою. Одну з таких компаній зустрів на виході з вокзалу – запитали мене, як дістатися на сусідню вулицю Залізничну.

Олена прибула до Львова з донькою та мамою. Вже у потязі до них приєдналася Раїса. Відтоді разом шукають кращої долі.

Приїхали сьогодні (в неділю, 6 березня). Виїхали лише зараз, бо спершу не було можливості. Також сподівалися, що війна усе ж припиниться. Крім того, на вокзалі в Харкові був шалений натовп. Люди приїжджали та одразу їхали назад. Згодом додали потяги – 18 потягів напередодні вийшли з Харкова,
– розповідає Олена.

За її словами, настрій – не дуже гарний. Оскільки сподівалися на одне, а насправді все відбувається інакше: нічого не зрозуміло, що робити та куди бігти, як будувати своє майбутнє.

"Сиділи 10 днів у сховищі під будинком. Чому не в метро? Там одразу дуже багато людей набилося, тому пробитися туди практично не можливо. Деякі станції вже просто закрили, тому ще немає місця для нових людей", – зазначають жінки.

Водночас додають, що багато харків'ян живуть подалі від станцій – щонайменше 15 – 20 хвилин пішки. Тому намагаються сховатися десь поблизу.

"Ти ж не побіжиш шукати метро під обстрілами", – підкреслює Раїса.

Попри втому та невдоволення тим, що з ними відбувається, жінки – впевнені у перемозі України.

"Всі в Харкові вірять у перемогу України. Адже інакше й бути не може", – ледь не в один голос вигукують усі. 

Репортаж24 — нова рубрика на сайті 24 каналу. Щотижня ми розповідатимемо про важливі соціальні теми з різних куточків України.

Здебільшого від війни тікають жінки з дітьми: дивіться відео 

Тікають не лише з гарячого Харкова

"Наш бік Києва постраждав дуже серйозно"

Тетяна виїхала зі столиці України разом із донькою та онуками. Чоловіки залишилися вдома: пішли в тероборону. Діставалися до Львова не разом – жінка їхала електричками, а її донька – пасажирським потягом. Приїхали в один день, але у різний час. Згодом зустрілися на вокзалі.

"Ночували у дитячому садочку. Нас приймали його робітники. Про садочок нам розповіли в одній з райадміністрацій. Нас там прийняли та дали адресу. І, попри маленьку відстань, навіть на машині відвезли. В садочку вже нас погодували та потім ми лягли спати", – пригадує жінка.

Живе родина на Відрядному. За словами Тетяни, їхній район, на щастя, не постраждав. Але цей бік Києва постраждав дуже серйозно.

У нас дуже чутно обстріли, які відбуваються у Гостомелі. У Гостомелі та Бучі ніхто не відповідає ні на телефонні дзвінки, ні навіть у месенджерах,
– додає вона.

Жінка розповідає, що виїхали тільки зараз, оскільки сподівалися на краще. Хоча і раніше була можливість це зробити. Щодо майбутнього, то планують вони з сім'єю виїхати до Польщі, але не знають, коли це станеться.

"Прийшли на вокзал на розвідку – поки нічого не знаємо. Але взяли з собою речі. Якщо буде така можливість – одразу сядемо на потяг", – підсумовує Тетяна.

"Кропивницький може стати заблокованим"

Тікає від війни й Ольга разом із сином. Жінка прибула з відносно тихого та спокійного Кропивницького. Каже: вирішили покинути місто, бо ситуація напружується.

Дуже переживаємо, що місто може стати заблокованим, і тоді взагалі буде важко його покинути. Але у Кропивницькому залишилися сестра та мама. Не захотіли їхати, то лишилися там,
– підкреслює вона.

Ольга додає, що поки планують їхати до Польщі – там навчається її старша донька. Водночас жінка сподівається, що все це дуже швидко закінчиться, тому далекоглядних планів не робить.

Ольга з Кропивницького – одна з небагатьох, хто дозволив себе сфотографувати / Фото 24 канал, Андрій Шляхтін 

"Рятуємося від війни, бо поряд – Енергодар, Мелітополь, Маріуполь"

В Запоріжжі, на щастя, ситуація поки залишається спокійною. Але люди їдуть і звідти. За словами жителів міста, з якими вдалося поспілкуватися, ситуація в місті – 50/50: дехто сподівається, що все буде добре, але багато хто, виїжджає, здебільшого з дітьми.

"Вирішили їхати, бо поряд – Енергодар, Мелітополь, Маріуполь. Ось там уже чути. В Запоріжжі – поки тихо, але щоб потім не тікати з дітьми під кулями. Сподіваємося, що все буде гаразд". – розповідає Олена, яка рятується від війни разом із дітьми.

Жінка додає, що і в самому Запоріжжі подеколи було чути вибухи. А в перший день війни, 24 лютого, над містом літали гелікоптери та винищувачі. Було дуже страшно.

Водночас запевняє, якби не діти, залишилися би. Також у Запоріжжі залишаються чоловіки – багато хто йде в тероборону.

Запоріжжя готується дати відсіч: встановлюють блокпости, розносять мішки з пісками, розставляють протитанкові їжаки. Сама брала участь – різала стрічки для маскувальної сітки. Готували їсти, щоб приймати біженців із Мелітополя та Маріуполя,
– пригадує Олена.

Куди далі – жінка наразі не знає. Скоріш за все, це буде Польща або Німеччина.

Зверніть увагу Запоріжжя згуртувалося і укріплюється: район Пісків скоро буде без піску – весь на барикадах

Багато родин покидають відносно спокійні місця, щоб "потім не тікати під кулями" / Фото 24 канал, Шляхтін Андрій 

"У Дніпрі в людей – паніка"

Покидають люди й тихе та спокійне Дніпро. Як розповідає місцева жителька Альона, виїхали на всяк випадок, бо не відомо, що буде далі.

"В Дніпрі лише лунають сирени. Але в людей – паніка. Багато хто виїжджає. На вокзалах – дуже багато людей. Водночас дуже багато чоловіків ідуть до тероборони", – додає вона.

Далі жінка планує виїхати до Польщі. Там зараз перебуває її чоловік.

Безцінна робота волонтерів 

На львівському вокзалі можна помітити дуже багато волонтерів – приблизно 150 людей у яскравих жилетах. Активісти допомагають не лише порадою, а і можуть заспокоїти дітей, перенести візочок або багаж. Крім того, приносять до черг із переселенцями гарячу їжу та напої.

Волонтери та медики допомагають не лише порадами / Фото 24 канал, Андрій Шляхтін 

Волонтери розповідають, що наразі найбільша проблема у Львові – це поселення. Але і її намагаються вирішити. Щодо інших питань, які їм ставлять, – це графіки руху потягів і автобусів. Також питають, як краще дістатись до кордону.

Радимо ознайомитися У Львові працює Гуманітарний штаб: волонтери просять допомогти продуктами та ліками

На вокзалі переселенцям також допомагають інформаційні стенди / Фото 24 канал, Андрій Шляхтін 

Один із інформаційних стендів на вокзалі зробили нашвидкоруч / Фото 24 канал, Андрій Шляхтін