Місто-укриття: що відбувається у Львові, куди їдуть тисячі біженців

Ми у Львові, 24 лютого. Щоб заспокоїтись самій і заспокоїти сусідку знадобиться майже дві години. Ще через кілька вона перестане нервуватись, але проситиме постійно пояснити, що відбувається.

До теми У бою під Миколаєвом загинув 19-річний захисник зі Львова

"Мені написав друг зі Швеції й запитав чи правда, що ми напали на Росію", – набирає у чернетках текст і здивовано показує. Швидко стирає і пише, що боїться за дім в Чернігові й батьків, бо Росія – близько.

Підвал

Весь вдень з жахом стежимо за новинами. Не встигаємо. Після інформації про ракети з Білорусі йдемо у ванну. Вона відкриває на всяк вікна й просить сказати, якщо буде сирена. Просить чути за неї й за кота, який волає весь день.

Попри всю напругу. Даринка збирається на роботу. У неї – новий офіс, який тепер далеко. Каже, що треба прокинутись рано, щоб встигнути. Але 26 лютого вона йде плести маскувальні сітки.

Зверніть увагу Україну з початку війни залишили понад 1 мільйон людей, – ООН

У третій день війни о 6:00 вже буджу її я. Бачу новину про повітряну тривогу на Волині, ходжу дзвонити батькам й чую сирену на вулиці. Зриваюсь з-за комп'ютера, гупаю у двері до хлопця, до сусіда й трясу за руку Даринку. Показую, що сирена. Засинали всі одягнуті, тому за кілька хвилин біжимо в підвал.

Кіт нервується й лякається шуму в трубах. Даринка мерзне. Хтось встиг заснути. Ніхто не панікує. Приблизно через годину вертаємось до ліжок.

Друга втеча ввечері до укриття – стресовіша. "Дивись, сину. Рецепт коктейлю Молотова. Ацетон, бензин", – говорить біля нас жінка до сина. Вони – спокійні. "Візьміть табуретки! Якщо доведеться 4-5 годин стояти. Ніхто не вистоїть!", – свариться жінка за стіною. "Та не переживай, наступного разу принесемо", – відповідає хтось.

Одразу додає: "Не переживай! Ракет у них – мало. Але малі міста не рухали, щоб на Київ вистачило". Жінка обурюється й на кілька хвилин замовкає. Плаче пес.

– А я свою кицьку лишила вдома...

– О, я свого собаку лишив, бо він агресивний до інших тварин.

"Все сюди принесемо. Давайте все зробимо, будь ласка", – підходить жінка до інших людей в укритті. Мій кіт хоче спіймати павука. "О сьомій ранку ми прокинемось завтра й тут зберемось і в нас вже все буде готовим", – підходить до нас.

"Та вона щось знає!", – гукає хтось в кінці коридору й заливається сміхом.

Важливо Волонтери запустили сайт, який допомагає біженцям та переселенцям з України

Люди

У неділю, 27 лютого, після новин про біженців вважала, що весь центр як у звичайні вихідні повен людей. Проте тут спокійно. Навіть працюють деякі заклади. На їхніх вітринах вивіски про допомогу біженцям. Перед нами вигулькує чоловік зі зброєю.

Попри спокій, на вулиці Коперника – вже звична черга до банкомата. Навпроти – розгублені іноземці з валізами.

З купою речей прямують до Палацу мистецтв і львів'яни. Тут розмістився гуманітарний штаб. Щохвилини під'їжджають автомобілі. З них швидко виносять, воду, одяг і їжу й складають перед палацом. Окремо стоїть черга людей, які принесли пакунки з речами для біженців.

Цікаво Новий телеграм-бот напряму зв’язує волонтерів з людьми, яким потрібна допомога

Львів'яни прямують до гуманітарного штабу / Фото Андрія Яриша, 24 канал

Щойно віддала речі Василина. Вона разом з друзями та сусідами організувала групу.

"Написали, хто які речі може взяти. Склали білизну, теплий одяг. Тобто все необхідне й от привезли сюди. Зараз нам – дуже важко й напружено. Є паніка, але зараз зібралися силами, бо треба себе захищати", – розповіла дівчина.

Вулиця Миколи Коперника у Львові / Фото Андрія Яриша, 24 канал

Волонтери ледве встигають приймати та складати речі. Георгій на посту вже три години. Розповідає, що людей, які принесли допомогу, за цей час було дуже багато.

"Приносять одяг і їжу. Ми вже встигаємо це роздавати біженцям, які приїжджають", – сказав він.

До Георгія підбіг чоловік з двома величезними пакунками. "Привіт, брате! То одяг з малої. Зараз ще кілька таких торб буде", – він поставив пакунки й побіг до автомобіля.

Вокзал

З неба падає чи то дощ, чи то сніг. Найближчий трамвай до вокзалу має приїхати за понад пів години. Йдемо мовчки. Повітря – густе й наелектризоване.

По дорозі на вокзал, на вулиці Степана Бандери, – тихо. Вирішуємо зачекати громадський транспорт. До зупинки підходить жінка з двома дітьми. Вони тримаються їй за штани та витирають очі. "Знаешь, я бы не убегала. Но эта мамскость", – говорить жінка телефоном до когось.

Дорога до вокзалу / Фото Андрія Ярина, 24 канал

На Городоцькій – звичні затори. З боку головного вокзалу – валізи й люди. Чим ближче підходимо, тим менше стає простору. "Гаряча їжа", – щосили кричить серед юрби розгублених, пригнічених чи стривожених втікачів від війни. Тут діти, жінки й чоловіки. Вони говорять не лише українською чи російською.

Волонтерка підбігає до хлопчика, який плаче й приносить шоколадне печиво. "Мы – из Запорожья, мы так устали. Нет сил, бедный ребенок", – каже жінка, що тримає дитину за руку.

З головного входу вокзалу постійно виходять люди. Штовхаються, тримають валізи, рюкзаки, тварин, дітей чи візочки з дітьми.

До Львова приїжджають біженці / Фото Андрія Яриша, 24 канал

Всередині вокзалу – гаряче. Об'єктив фотокамери – в конденсаті. Попри тисняву, кілька чоловіків розстелили під стіною покривала й лягли спати.

В залі очікування мама шарпає дитину. Вмовляє потерпіти. Навпроти неї є інші малюки. Вони лежать на підлозі. Спокійні. Постійно хтось когось кличе. Волонтери бігають і розповідають, де знайти їжу й гарячий чай, де можна заночувати.

Проштовхуємось до першого перону. Вздовж усієї колії люди. Думаю, що їх не сотні, а тисячі. Вони стоять і чекають на потяг.

За кілька хвилин до нас підбігає жінка років 60-ти: "Чого це ви фотографуєте. Зараз приїде поліція, СБУ до вас!". Пояснюю, що журналістка, показую посвідчення. Жінка ніяковіє.

Люди чекають на потяг / Фото Андрія Яриша, 24 канал

"Знаєте, так страшно. Ми не розуміємо, хто є хто й де беруться ті диверсанти. Дуже боїмось, бо от фотографують часто й не можуть пояснити навіщо", – говорить вона.

Її звуть Наталя. Питає, чи знаю, коли найближчий потяг до Польщі.

"Я – тут із внуком й дочкою. Ми – самі, знаєте, з Тернополя. У своїй квартирі прийняли людей з Києва, але вирішили зараз їхати до Польщі, бо є куди", – каже вона мені.

Біженці у Львові / Фото Андрія Яриша, 24 канал

Ще через кілька хвилин підходить чоловік і теж питається, навіщо нам фотоапарат. "Та, блін, я вже не можу. Ми сьогодні вже дуже підозрілим розбили телефон. Фотографували, посвідчень ніяких не було. А тут самі бачите скільки людей, страшно", – сказав він. На запитання, куди планує їхати відповідає, що нікуди.

"Я сам з Луганської області. Вже колись втікав. Я рік жив у Польщі, але вирішив – треба вертатися", – говорить чоловік.

Йдемо з вокзалу. Транспорт звідси їде напівпорожній, проте не заходимо ні до трамвая, ні в автобус. У центрі спокійніше. Сідаємо у маршрутку. Лунає повітряна тривога.