Мене тричі пронесло від смерті, – інтерв'ю з командиром мінометної групи "Майстром"

Про початок війни, бої у Київській області та на запорізькому напрямку, полонених російських військових та роль нового озброєння, наданого Заходом, – в інтерв'ю сайту 24 каналу розповів командир відділення, командир мінометної групи ССО "Азов" Київ Владислав Сергієнко (позивний "Майстер").

Актуально Україна переможе, а Путін зазнає найбільшої поразки в історії: інтерв'ю з ексглавою ЦРУ

"Ворог був на підступі. Сидіти, склавши руки, не можна було"

Чому ви вирішили вступити до лав полку "Азов"?

За освітою я – вчитель молодших класів. Але під кінець навчання зрозумів, що це не моє і почав займатися татуюваннями. Один з моїх колег із тату-салону пішов в "Азов". До 24 лютого я ніяк не був причетний до армії за станом здоров'я. Але тут, коли почалася ця війна, навіть не було сумнівів.

25 лютого я вже вступив до полку. Ворог був на підступах і сидіти, склавши руки, не можна було. Я прийняв рішення, що треба йти. За полк "Азов" чув багато раніше, найголовніше – що це дуже крутий полк і в ньому нереально вмотивовані люди.  

Командир мінометної групи ССО "Азов" Київ Владислав Сергієнко / Фото Аліни Туришин, 24 канал

Яким ви пам’ятаєте 24 лютого?

Це як у всіх фантастичних фільмах, коли показують нові гаджети, які зараз для нас здаються космосом. Є така теорія, що влада робить інформаційні вкиди, щоб люди були морально до чогось готовими, коли прийде час. Ті ж самі польоти на Марс і так далі, щоб це не було чимось дивним для них. Так само і тут. Перед війною було багато інформації стосовно нападу Росії. Тому коли це сталося, це був шок, звісно, але до цього люди вже трішки були готові.

Ввечері 23 лютого мій родич, який також є військовослужбовцем, сказав зібрати мені сумку на чорний день і зняти гроші. Тому всередині я щось вже розумів. Сходив у кіно, ліг спати, а о 5-тій ранку зателефонувала сестра. Вони живуть біля аеродрому і їх першими почали бомбити. Вона й сказала мені, що почалася війна.

Якими для вас були бої у Київській області?

Ми були в Мощуні. Там було весело. Це було на початку березня. І коли відігнали окупантів від Києва, почалися злагодження груп і тренування. Наприкінці квітня нас перекинули на Південь, а потім на Схід України. І зараз ми базуємося між трьома областями – Запорізькою, Донецькою та Дніпропетровською.

"У боях стикалися з чеченцями, десантниками, морпіхами Росії"

Як би ви охарактеризували ворога у Київській області та на тих напрямках, де ви зараз?

Коли дивишся новини, то складається враження, що вони неуки, які не мають озброєння. Нам так не везло. Ми стикалися з різними підрозділами, тими ж "псковськими десантниками", чеченцями, морською піхотою Росії. Перші сутички, в яких я брав участь, були з максимально кваліфікованими, спорядженими та укомплектованими підрозділами.

Підрозділ Владислава був у боях проти професійних російських військ / Фото Аліни Туришин, 24 канал

Що входить у ваші обов’язки як командира?

Це частково сержантські обов’язки. Всі шикування, донесення інформації бійцям від взводного, ротного по картах вогню. На самих завданнях – привезти людей на позицію, проаналізувати місцевість, розставити вигідно бійців на точках спостереження.

"У 2022 році йде війна артилерії і дронів. А техніка Росії – совок-совком"

Яка ситуація на Запорізькому напрямку? Ми чуємо інформацію, що українські захисники просуваються там та повертають наші території.

Так, зараз стало легше, бо почало з'являтися озброєння. Запорізький напрямок – не такий активний у порівнянні з Донецьким, наприклад. Але щодня відбуваються зміни: то ворог просувається, то ми. Немає такого, що за день хтось проходить по десять кілометрів. Зараз вже й окопна війна. І війна у 2022 році – це війна артилерії і дронів. Піхота – це фінальний етап. Навіть танки йдуть не в першу чергу.

У кожному взводі є спеціально навчені люди, які вміють керувати безпілотниками. Дрони попривозили і самі ж бійці, багато надали волонтери. Це постійне спостереження, бо з неба видно більше. Це вичислення ворожої артилерії та мінометів. Тому що вони гасять 24/7. І щоб цьому запобігти, потрібно побачити, звідки вони стріляють, щоб їх перебити. Росіяни також використовують БПЛА. У них переважно є "Орлани", а останнім часом ще й з'явилися "Камікадзе", які не просто спостерігають, а висікають тебе і скидають щось зверху.

"Майстер" / Фото Аліни Туришин, 24 канал

Як би ви охарактеризували озброєння, яке має ворог?

Вони переважають кількістю, хоч за якістю – це совок-совком. Це незліченна кількість "Градів", артилерії та мінометів, танків. Коли в нас на завдання виїжджає два танки, наприклад, то в них вісім або десять.

"Були три ситуації, де я чудом залишився живим"

Який бій за ці кілька місяців був для вас найважчим?

Кожен бій – нелегкий. У передостанньому виїзді ми кілька тижнів стояли на найбільш крайніх позиціях. І з періодичністю 1,5 – 2 кілометри стояли спостережні пункти. Москалі через "пташки" подивилися маршрути, щоб знайти той, який не буде проглядатися, щоб найближче підійти. Ворог наблизився дуже несподівано.

Ми залишилися з дружніми військами. Росіяни пішли по фермі і мене відрізали. У них була велика перевага в техніці та людях. Наші почали відступати. Мій окоп перебував за воротами. І щоб перебігти, мені треба було перейти кілька метрів. Однак почався обстріл з мінометів, БТР та стрілецької зброї. Всі пішли, а ми залишилися вдвох – нас почали оточувати з усіх сторін. У тій сутичці було кілька трьохсотих.

"Майстер" каже, що зараз триває війна дронів й артилерії / Фото Аліни Туришин, 24 канал

Ми прикривали наших до останнього, бо якщо б м цього не робили, то БТР міг би їх розстріляти у спину. Для відступу був лише один шлях. Ми закинули їх гранатами і БТР. Ми вийшли і пішки пройшли близько десяти кілометрів до наших дружніх військ. Весь цей час мій взводний думав, що я вже двохсотий.

Один з моїх побратимів сказав, що після цього виїзду я можу більше нічого не боятися, бо вже тричі мене пронесло від смерті. У мене було три ситуації, де я чудом залишився живим.

Другий випадок – ворожий обстріл. Ми забігли в посадку і в окопі було п’ятеро людей. Двоє з однієї сторони, троє – з іншої. І тут в окоп прилетів снаряд і впав між нами. На щастя, він не здетонував.

Третій випадок був у Мощуні, коли наші дружні сили через характер бою подумали, що нас вже вибили й там перебуває ворог. Нас накривало з самого ранку до вечора. З 180 градусів, з кожної точки у наш бік летіли "Гради" або артилерія. Сосни, які були над нами тоді, змітало, наче косою. Це був мій перший виїзд.

Страшно всім. Боягуз від сміливого відрізняється лише тим, що боягузу страшно і він тікає, а сміливому страшно і він не втікає. Але потрібно виконувати поставлені задачі.

Владислав потрапляв у три жорсткі ситуації, в яких вижив / Фото 24 каналу, Аліни Туришин

Яку роль у війні зараз відіграє нове озброєння?

Воно почало з'являтися з квітня. Дуже велика частка – це саме трофеї. Це як у якійсь грі, де на початкових рівнях ти маєш один пістолет, а на 90-му рівні ти повністю всім обвішаний. Так само і в нас. Дуже велика надія на HIMARS, які нам надали. Це озброєння змогло кардинально призупинити росіян та поламати їхні наступальницькі плани.

Читайте також Фільтраційні табори і пекельна евакуація з Маріуполя: як українці рятувалися від "асвабадітєлєй"

В якому озброєнні відчувається нестача?

У техніці та артилерії.

Чи доводилося вам брати у полон росіян?

Конкретно мені ні, але наші побратими з сусіднього взводу взяли в полон мешканців з ОРДЛО. Кожний "не воював, зброю в руки не брав, нікого не вбивав, не знає, що тут робить, у полон потрапив випадково і їм брехали". Звучали всі ці стандартні цитати.