Мертве не оживає, або чому раптом "запалало" у Портнова і Лукаш?

Новий генпрокурор викликає в Андрія Портнова, колишнього голови Адміністрації Януковича, та Олени Лукаш, міністерки біглого президента, як видно, приблизно ті самі емоції, сповнені озлобленості. Такі можна було спостерігати у них лише двічі – під час протестів взимку 2014 року та в розпал передвиборчої кампанії взимку 2019 року.

І це не випадково, тому що саме Рябошапка повернув їх зі стану політичної замріяності у звичайну українську реальність, де вони – просто нікому не потрібні.

Є така особлива порода людей – колишні високопосадовці. Це ті, хто в житті не забуде тої найвищої посади, яку обіймав. Якщо такий був міністром і це подобалося – назавжди зафіксує у пам'яті це як стан свого райського життя. Якщо був заступником глави Адміністрації президента – назавжди запам'ятає вагу своєї посади і зображатиме, що її вплив і досі з ним. Не всі з тих, хто був дуже високо у владі, такі, але більшість з них – саме такі.

Уявіть, приміром, сьогодні вечірки за участі таких людей: розмови неодмінно дійдуть до “добрих старих часів”. Будуть історії про хороше минуле та нескінченна критика і висміювання тих, хто прийшов на посади після них.

Коли такі люди втратили владу ще й за обставин, які самі вважають несправедливими, до всього звичного для колишніх багажу емоцій додається найсильніше – жага помсти.

Погортайте телеграм-канал Портнова на місяці назад – це просто вражає. Скільки у нього було побажань для часу після зміни влади! Він вже розписував, кого саджати, на кого тиснути, з чим розбиратися у першу чергу… І це була не просто поведінка конкретної людини – Портнова. Ні, це була загальна модель сподівань цілої групи “попередників” на нове президентство.

Читайте також: Портнов атакує: чи захитається крісло під генпрокурором Рябошапкою?

Тих, хто розраховував, що наступні п'ять років вони вже точно не проведуть у статусі “колишніх” та “непотрібних”.

Але що вийшло? Усе не так.

Виявилось, що і ці п'ять років – знов не їхній час. А можливо, ще й навпаки – це час для них захищатися, як після Майдану.

Звідси й такий градус ненависті. Поки що – до генерального прокурора. Бо саме Рябошапка зламав їхню мрію у те, що минуле можна ніби знову наздогнати й показати усім, як колись, що вони чогось варті в системі державної влади. Що владу вони і такі, як вони, втратили випадково, за якимось непорозумінням. Непорозумінням неприємним, і тому кожен, хто це “непорозуміння” спровокував – має відповісти.

Та цього немає і не буде.

Якщо подивитись на Олену Лукаш у телеефірах, в очі впадає, перш за все, її озлобленість. Часом вона навіть зривається у відверте презирливе “барство”. Мовляв, раніше такі люди, як Рябошапка й усі ті, кого генеральний поставив керувати прокуратурою, могли б тільки ксерокопії робити і каву приносити для – як вона думає – професіоналів типу неї. І це настрої багатьох “колишніх”.

Олена Лукаш і Віктор Янукович на Банковій/фото times.in.ua

Цікаво, що нічого такого концентровано злого про Рябошапку вони не говорили ще влітку та навіть і на початку вересня. І поки що не кажуть про Володимира Зеленського. З президентом вони обережні. Бо й досі не вмерло сподівання, що Рябошапка – це теж якійсь недолугий збій, помилка, “непорозуміння”, і що його вдасться скинути.

Читайте також: У чому звинувачують міністерку юстиції часів Януковича

Але помилкою є не Рябошапка. Помилкою була їхня політична замріяність після зміни влади. Колишнє – не повертається, а програне у політиці – не оживає.

Ще побачимо, як за Рябошапкою вони зненавидять і Зеленського. Ще більше, ніж Майдан і Порошенка.