Соратниця Саакашвілі: Одеса розглядається як модель майбутньої України

Українка за походженням Люба Шипович залишила роботу в Америці заради того, аби працювати у команді Міхеїла Саакашвілі на громадських засадах та сформувати свою команду, яка займатиметься технічним розвитком регіону.

В інтерв’ю сайту "24" президент благочинної організації "Razom" пояснила, як її діяльність у США вплинула на Барака Обаму, чому вона повернулася в Україну та як збирається сприяти автоматизації державних процесів.

Які були напрямки Вашої діяльності в США, окрім ІТ та медицини?

Ми не можемо програти інформаційну війну, бо не беремо в ній участі

Був досить цікавий для журналістів проект у вересні 2014 року. Приїжджав міністр закордонних справ Клімкін в Америку. Говорив про те, що Україна програє інформаційну війну. На що я відповіла: "Ми не можемо програти інформаційну війну, бо не беремо в ній участі. Навіть не знаємо, що відбувається на інформаційному фронті".

Ви знайшли шляхи вирішення цієї проблеми?

Так. Зібравшись в офісі Google, де, до речі, працює багато українців, ми вирішили виміряти всю інформацію про Україну, яка поширюється в інтернеті.

Як це все відбувалося?

По всій мережі були розповсюджені боти, що збирають новини, в яких є хоча б згадка про Україну. На основі цього матеріалу робився медіа-звіт "Як Україна виглядала сьогодні в іноземних ЗМІ".

Сьогодні ми покриваємо англійську, іспанську, арабську, німецьку, французьку, польську і російську мови. Цікава ситуація була з арабськими ЗМІ. Коли ми почали збирати інформацію по арабським ЗМІ, майже 90% інформації про Україну було представлено двома російськими джерелами: RussiaToday і "Спутнік". Стало зрозуміло, чому арабський світ підтримує Росію – у них немає альтернативних джерел.

Ми почали підіймати шум і вже в квітні в інтернет-мережі було близько 160 матеріалів арабською мовою від українських медіа. Тобто, вимірявши обсяг інформації, ми можемо точно знати, що і як змінювати.

Ви вплинули на прийняття рішення про поставку США летальної зброї Україні. Яким чином?

Йдеться про законопроект 2828 під назвою "Freeadom support act", який дозволив би Обамі надавати зброю і виділяти певні кошти Україні. Він був запропонований в останні дні роботи конгресу і ключовим питанням тоді був американський бюджет.

Ми взагалі не знали, чи дійде черга до розгляду нашого законопроекту. Але за 15 хвилин він поставився на голосування. Рішення було прийнято одноголосно. Наступного дня так само одноголосно його проголосували в сенаті. Всі думали, що Обама накладе "вето", оскільки він помірковано ставиться до українських питань. Проте він підписав і законопроект офіційно став законом.

Ми розсилали листівки, влаштували телефонний штурм конгресменам, а зрештою й самому Обамі

Прийняттю цього рішення Ви теж посприяли?

Так. Наша команда доклала максимум зусиль для досягнення результату. Ми розсилали листівки, влаштували телефонний штурм конгресменам, а зрештою й самому Обамі. Приблизно тиждень у Білий Дім неможливо було додзвонитися, оскільки всі лінії були зайняті нами. І ця схема, як бачимо, подіяла.

Чому Ви вирішили переїхати працювати в Україну?

В якийсь момент мені здавалося, що більше можна зробити, перебуваючи в Америці. Проте зараз почалися активні зміни у самій Україні, з’явилася політична воля до цих змін і тепер можна приїжджати, застосовувати свій досвід, свої знання на користь Україні. Я хочу брати участь у цьому процесі зсередини.

Це місто дійсно розглядається як модель майбутньої України. Мені здається, зміни в Одесі стануть прикладом для наслідування іншими регіонами

Львів, наприклад, також себе позиціонує як реформаторська область. Але Ви обрали саме Одесу. Чому?

Тому що зараз на Одесі, завдяки Саакашвілі, зосереджена увага не лише країни, а й усього світу. Це місто дійсно розглядається як модель майбутньої України. Мені здається, зміни в Одесі стануть прикладом для наслідування іншими регіонами.

Є багато прикладів, коли драйвові, освічені люди приходили в українську бюрократичну систему, не витримували і тікали від неї. Достатньо згадати екс-міністра Павла Шеремета, Сашка Боровика і його досить гучні скандали. Немає страху, що Вам не вдасться побороти цього українського Левіофана?

Насправді, думаю, що це не така вже і неприступна бюрократія. Навіть, якщо не вдасться завалити, то ми хоча б її покусаємо, а наступним поколінням вдасться остаточно її побороти. Все одно треба рухатись, крок за кроком щось змінювати і, врешті-решт, зміни відбудуться. А роботу кинути… Це не щось таке страшне. Мої знання в мене ніхто не відбере.

Чим саме Ви будете займатися в команді Саакашвілі?

Перед остаточним рішенням щодо переїзду в Україну, почала аналізувати, що я можу для неї зробити. В IT працюю дванадцять років, і це , напевно, єдине, на чому знаюся професійно. Розказавши Сашку Боровику про те, чим, як мені здається, могла б займатися, він сказав: "Окей. Дивись, у нас повністю просідає технічний напрямок. Немає спеціалістів у команді. Якраз за це і візьмешся". Тому я задумалась, як саме IT може допомогти Україні? Мені здається, найкращий варіант – автоматизація державних процесів.

Як це змінить ситуацію в країні?

По-перше, це полегшить доступ населення до певних владних процесів та загалом до адміністративних послуг, адже буде єдине вікно. До того ж, найцікавіше в автоматизації – це унеможливлення корупційних схем. Машину підкупити важче.

Станом на зараз в Україні не існує жодного єдиного реєстру громадян. Важко довести, що я – це я

Можна більш детально про "єдине вікно послуг"?

Станом на зараз в Україні не існує жодного єдиного реєстру громадян. Важко довести, що я – це я. Є кілька паралельних баз: база виборців, база МВС. Але жодна з цих систем не покриває повністю населення і є величезні підозри, що в однієї людини може бути декілька ідентифікаційних кодів, наприклад. Для отримання доступу до "єдиного вікна", тобто адміністративних послуг, громадянину необхідно буде один раз прийти, показатися – ось я, ось мій паспорт. Держслужбовець, який буде ідентифікувати людину, надасть код доступу. Яким саме чином буде відбуватися ця ідентифікація, зараз вирішується.

Коли можна очікувати такі ідентифікаційні нововведення?

Вже був прийнятий закон про електронну картку громадянина, яка буде впроваджуватись, і приблизно за півроку-рік почне діяти серед населення.

Це досить складний процес. Ви готові до такої масштабної праці?

Так, звичайно, це величезний простір роботи, тому що IT настільки цікава сфера, що її можна, в принципі, будь-де і будь у чому застосувати. Тому я для себе вирішила вибрати основні напрямки, на яких варто зосередитись. Це, в першу чергу, IT-кластер і IT-освіта.

Чим вони різняться?

У принципі, вони – єдине ціле. ІТ-кластер – це об’єднані компанії регіонів, яких цікавить ІТ-освіта. ІТ-кластер, зацікавлений в автоматизації процесів, тому що це полегшить спілкування бізнесу з державою. Щодо IT-освіти, то вона формує професіоналів, які будуть згодом працювати в ІТ-бізнесі, що забезпечуватиме автоматизацію процесів.

Написати комусь із чиновників на Facebook, наприклад, та ще й отримати відповідь – це було щось на рівні фантастики

В Україні величезна прірва між тим, що є, і тим, що намагаються зробити з освітнім рівнем громадян. Як подолати цей розрив?

Я говорила про це з представниками ІТ-бізнесу. Вважаю, що це, перш за все, їхня помилка. Вони не задумуються над виготовленням ресурсів для себе. Викладачі абсолютно відірвані від бізнес-потреб і цю відірваність треба подолати – довести власникам бізнесу необхідність інтегрування з навчальними закладами.

Як я вже казала, ІТ-освіта – це робота зі школярами, переконання їх у тому, що потрібно навчатися не лише на юристів та економістів. Особливо на цьому етапі, коли існує значна нестача професіоналів в інженерних спеціальностях.

Кілька місяців команда Саакашвілі вже пропрацювала. Що ви вважаєте своїм найзначнішим результатом?

Найголовніше досягнення – демократизація і доступність до влади. Раніше написати комусь із чиновників на Facebook, наприклад, та ще й отримати відповідь – це було щось на рівні фантастики. Зараз ця відкритість є: можна і в соцмережах звернутися, точно знаючи, що на тебе зреагують, можна і на вулиці підійти, поговорити.

Оксана Тропотяга, Дар’я Чебукіна