"Останньої розмови могло не відбутись": історія загиблого пілота Олександра Корпана та його дружини Юлії

Їхній шлюб протривав трохи більше, ніж півтора року. Вони будували яскраві плани на майбутнє, підтримуючи одне одного. Мали багато мрій. Одна з них – народити дитину. Вони ретельно готувалися до цього, однак напад Росії на Україну зруйнував усе.

Військовий льотчик, капітан Олександр Корпан з першого дня повномасштабного вторгнення став на захист держави. Виконуючи бойове завдання, 2 березня 2022 року він загинув. Олександр пожертвував собою. Він відвів літак, який уже палав, від житлових будинків, щоб не постраждали люди. 

Юлія Корпан у рамках проєкту "Життя після втрати" поділилась із 24 Каналом своїм болем втрати. Попри тугу за коханим, вона щаслива, що стала дружиною Олександра, адже він подарував їй так багато своєї любові та тепла. Юлія розповіла, якими вони були та що тепер стало її головною метою у житті.

Дивіться також "Чекаю, що він знову приїде": відверта розмова з нареченою Віталія Карвацького – "Туриста" 

"Я йому зухвало відповіла – ми не знайомі": як Юлія та Олександр створили сім'ю

Кожного разу, коли Юлія згадує, як познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком – у неї калатає серце. Це для неї дуже приємні спогади. Вона розповіла, що вперше вони зустрілись у Харкові, у парку імені Горького. 

Компанія Юлії познайомилась із веселими хлопцями, які згодом виявились військовими. Серед усіх був той, хто виділявся, кого називали "старшим". Цей "хтось" – Олександр.

Він тоді вже був старшим лейтенантом. Я не зовсім у це вірила, тому жартувала над ним. Олександр запросив мене на повільний танець, а я зухвало відповіла, що ми з ним не знайомі. Він же спокійно відповів, що зараз познайомимось, 
– зауважила Юлія.

Олександр та Юлія / Фото із сімейного архіву

Вона відзначила, що у його голосі було дуже багато впевненості, тому вона не змогла відмовити. Вони потанцювали, а потім Олександр зголосився провести Юлію із подругами. Звісно, він не міг втратити нагоду, тому попросив у неї номер телефону.

Все відбувалось як у фільмах. Він підбіг до таксі, коли ми з дівчатами вже сідали, попросив номер телефону, а в мене сів телефон. Тож я записала свій номер на його телефон і вже зранку він подзвонив – запросив прогулятись. Для мене було дивно, що не я обираю о котрій годині або куди їхати, а мені все сказали. А я як те дівчисько: "Так, добре", 
– розповіла з посмішкою Юлія.

Впевненість і рішучість Олександра зацікавила Юлію. Крім того, і прогулянка пройшла чудово. Він справив неймовірне перше враження. У той день вони проговорили весь вечір: одна тема плавно перетікала в іншу, Юлії здавалося, що вона знає його вже пів свого життя.

Вони добре доповнювали одне одного, а одним із найщасливіших моментів для жінки стало те, як Олександр зробив пропозицію. Це була дуже яскрава подія. 

Пара повечеряла у ресторані, потім Юлії зав'язали очі й кудись відвезли. Олександр освідчився їй на даху будинку під зоряним небом опівночі. 

Там була купа ліхтариків, пелюстки троянди – все, як у романтичних фільмах. Це було круто. Я навіть не могла такого очікувати. Це відбулось на другу річницю знайомства. Він зробив мені пропозицію 6 серпня 2019 року, 
– поділилась Юлія.

Юлія та її коханий / Фото із сімейного архіву

У них з Олександром було ще багато щасливих спільних спогадів, які й досі гріють душу. Юлія також дуже любила, коли чоловік перед роботою готував їй каву. Вона прокидалась від її аромату.

Коли я казала, що можу зробити це сама, то він відповідав: "Ні, ти не вмієш, бо я тобі хочу її приготувати". Я з ним могла бути принцесою, безтурботною жінкою, яка просто насолоджується життям і може відчути, що таке бути "за чоловіком". Він був сильним, мужнім, розумним, просто неймовірним красенем. Мені пощастило, 
– сказала Юлія.

Вона пишається своїм чоловіком: тим, яким він був на роботі, у їхньому побуті, як проявляв ніжність і турботу.

"Першість у бою з ворогом": чому Олександр став пілотом

Юлія рада, що Олександр обрав своїм тилом саме її.

"Я вважаю, що у нас було прекрасне подружнє життя. Він відчував, що таке любов, турбота, що таке спільні цілі, до яких ми йшли. Мені довелось усвідомити те, що мій хлопець, а потім чоловік – льотчик. Я прийняла цей факт", – розповіла жінка.

Олександр у цивільному житті / Фото із сімейного архіву

Звісно, вона турбувалась, коли він був у небі, але Юлія не припиняла підтримувати чоловіка у всьому. Олександр не багато розповідав про свою роботу, але коли просив якусь пораду у дружини, то вона її давала. Однак, як військовий та льотчик, він завжди приймав найважливіші рішення, які стосувались його професії, самостійно – "робота залишалась на роботі, а вдома було вдома".

Проте Олександру було дуже цікаво розповідати дружині про літаки, які вони бувають, які мають характеристики, а Юлія з радістю підтримувала бесіду.

Ми сиділи й розбирали, що від чого відрізняється. У нас були різноманітні розваги, не лише ж комедії дивитись. Це було дуже круто, бо ми одне з одним ділилися особливостями наших професій. Олександр часто дивувався, як у мене вистачає сил та енергії спілкуватися з людьми, а я йому завжди казала, що не розумію, як він справляється з літаками, 
– посміхнулась жінка.

Їй з чоловіком завжди було чим зайнятись і про що поговорити, бо він був всебічно розвиненою людиною.

Олександр ще з дитинства був натхненним військовими історіями про небо, про польоти. Його батько був борттехніком на вертольоті. Коли Саша вступив у воєнно-морський ліцей, то рідні вважали, що він піде на корабель, але він впевнено сказав, що хоче бути льотчиком.

Олександр у небі / Фото із сімейного архіву

"Тому всі думали, що він літатиме на Міг-29, але коли він вступив у Харківський національний університет Повітряних Сил, то зустрів викладача, який дуже класно розповідав про Су-25. Про те, що хлопці на цих літаках першими йдуть у бій, що вони допомагають на землі військовим, зокрема піхоті. Ця першість, можливо, його підкупила, тому він і обрав саме цей літак", – сказала дружина Олександра.

Вона наголосила, що небо було місцем його спокою, адже не треба було займатись паперовою роботою, а літати – це те, що він любив найбільше. 

"У нього це добре виходило. До речі, у 2021 році йому надали звання найкращого льотчика штурмової авіації", – розповіла Юлія.

"Ти маєш бути у безпеці, щоб я був спокійний": про повномасштабне вторгнення Росії

Ще у січні 2022 року Юлія прийшла до чоловіка із питанням, чи дійсно може розпочатись війна, бо їй про це розповіла подруга. Він сказав, що поки про це не треба думати, але якщо щось зміниться, то попередить дружину.

Саша мало про це говорив, та вдома було багато чого підготовлено на випадок війни. Але я не можу сказати, що була готова до вторгнення. У 2022 році, напередодні війни, Олександр поїхав на ротацію, вже був на іншій точці. Я планувала 14 лютого їхати до нього, а він сказав залишатися вдома. Мовляв, так буде безпечніше, 
– розповіла жінка.

Вона почала розпитувати, чи щось трапилось, а він у відповідь попросив підготувати валізу із найважливішими речами, документами та взяти все необхідне для їхньої кішки й раптом що – їхати.

Юлія спочатку не дуже серйозно сприйняла слова чоловіка, сказала, що чекатиме, коли він повернеться додому, щоб поговорити. Так і сталось.

Він мені не говорив, що буде напад, просив не хвилюватися, але підготувати все необхідне. Я так і зробила. 23 лютого я подзвонила до нього і запитала, чи можу лягати спокійно спати, він сказав, що сьогодні ще так. А вже 24 лютого я прокинулась від вибухів. У нас стіни та вікна почали тріщати. Коли я дзвонила до Олександра, то він не брав слухавку, 
– пригадала вона.

Через 10 хвилин він передзвонив. Жінка тремтячими руками взяла слухавку. Олександр тоді сказав їй: "Юля, Росія напала на Україну. Ти збираєшся і виїжджаєш".

Олександр біля літака / Фото із сімейного архіву

Вона у відповідь кричала, що буде з ним. Казала, що залишиться у Миколаєві, буде волонтерити, адже вже знає, що це таке, ще із 2014 року. 

"Він мене зупинив і сказав: "Ти дружина військового льотчика. Я маю бути в спокої, що ти в безпеці, щоб не нервував і спокійно виконував свої завдання". Я тоді заспокоїлась і погодилась (поїхала на захід України до родичів Олександра, – 24 Канал). Після цього обдзвонила всіх своїх друзів і знайомих, попередила їх", – розповіла Юлія.

Вона пригадала, що є люди, які й досі дякують Олександру, що він тоді сказав виїжджати одразу. Хтось у ті перші дні міг втратити не лише свою домівку, але й близьких, однак люди залишились в безпеці – живі.

Олександр і його побратими – Олексій Месь та Андрій Пільщиков / Фото із сімейного архіву

Зверніть увагу! Усі пілоти, які є на фото, уже загинули. Олексій Месь "Мунфіш" здійснив свій останній повітряний бій 26 серпня 2024 року. Спогади його дружини можна прочитати в матеріалі 24 Каналу. 

Також немає серед живих Андрія Пільщикова "Джуса" – він був одним з трьох пілотів, які загинули в авіатрощі під Снігурами 25 серпня 2023 року. Детальніше про трагедію можна прочитати тут.

Олександр вже у перші дні виводив літаки з-під обстрілів. Тоді роботи було дуже багато – військові не мали часу навіть на перепочинок. Чоловік Юлії виконував бойові завдання на Херсонському, Миколаївському та Запорізькому напрямках.

"Телефоном ми спілкувались дуже мало з огляду на безпеку. Це могли бути 20 – 30 секунд, іноді хвилина. Але всі наші короткі розмови завжди були про підтримку та любов", – сказала Юлія.

"Він питав, чи я не вагітна": якою була остання розмова

Жінка із посмішкою і трепетом згадує останню телефонну розмову із коханим. Вперше і востаннє, після початку повномасштабного вторгнення, вона тривала довго. 

У той день я була у селі, де майже не було зв'язку. Якимось чудом він додзвонився до мене зранку о 9 годині на FaceTime, де ні інтернет, ні зв'язок не ловить взагалі. І каже: "Ну ти слухавку брати будеш чи ні? Я ж до тебе дзвоню". Я вибігла туди, де був зв'язок, 
– пригадала Юлія.

Цей дзвінок міг взагалі не відбутись, але жінці все ж вдалося почути голос коханого. Юлія вважає, що це знак – всесвіт дав їй можливість поговорити востаннє з чоловіком. 

"Це була дуже приємна розмова. Він говорив, як любить мене. Я так само. Я дуже щасливо щебетала йому в трубку про те, що показувала його рідним наше весілля, наші фото. Він розповідав про себе. Казав, як скучив за мною. Питав, чи я часом не вагітна. А я пожартувала, сказавши: "Треба вдома бути, щоб я була вагітна". Ми посміялися, і потім я сказала, що як тільки він приїде, то ми обов'язково народимо дитинку", – поділилась Юлія.

Весільне фото Юлії та Олександра / Фото із сімейного архіву

Крім того, вона іноді питала, аби підбадьорити чоловіка, чи отримає він відпустку, як вони й планували – на її день народження. Він казав, що як тільки війна закінчиться, то вони одразу вирушать на відпочинок. 

Його війна закінчилася 2 березня, а коли у нас 7 березня мала початись відпустка, то в той день я його хоронила. От вам і відпустка. Це дуже боляче згадувати,
 – сказала Юлія.

"Вірила, що він зможе вижити": про загибель Олександра

Страшно, але Юлія дізналась про загибель чоловіка випадково. У спільному чаті, де були жінки військових пілотів, хтось написав, що не повернувся Корпан. Юлія одразу почала питати, звідки така інформація. Згодом їй написали та підтвердили це.

Спочатку були сльози та істерика, а потім вона зібралась і почала дзвонити, щоб на місце аварії відправляли рятувальників. Юлія вірила, що її Олександр сильний і зможе вижити.

У той період я не усвідомлювала, що таке катастрофа в авіації. Поки на власні очі не побачила фотографії з місця події. Тоді я зрозуміла, що нічого не можна було вдіяти, аби його врятувати чи надати допомогу, 
– розповіла вона.

Олександр загинув під час виконання бойового завдання. Двигун його літака загорівся, судно почало падати, могло загинути багато людей. Для того, щоб уникнути цього, Олександр відвів літак від населеного пункту та побратимів, які були на аеродромі. Він впав трошки далі, врятувавши людей, але сам загинув.

Присвоєння Олександру звання "Герой України" посмертно / Фото надане 24 Каналу

"Всі ці картинки досі залишаються у моїй голові, але з часом до Саші я відчуваю ще більшу любов і повагу. Тому однією із моїх місій є розповідати про нього. Важливо, щоб люди знали, якою він був людиною", – наголосила Юлія.

Жінка підкреслила, що Олександр був чудовим чоловіком. Частково справлятися із болем втрати їй допомагають саме спогади про їхнє спільне сімейне життя, адже у них із чоловіком було дуже багато приємних та теплих подій.

Хоча наш шлюб тривав трохи більше, ніж півтора року, а разом ми з 2017-го, отже до його смерті ми були разом трохи менше, ніж 5 років. Але це були чудові роки, 
– сказала жінка.

Однак Олександр був не лише чудовим сім'янином, але й вірним Україні військовослужбовцем. Так було у 2014 році, коли росіяни окупували Крим, його рідну домівку. Тоді перед ним постав вибір: залишитись жити там або зостатись вірним присязі. Він обрав друге.

Олександр з побратимом / Фото із сімейного архіву

"Я вважаю, що навіть у такі юні роки він мав свою думку, своє бачення. Він хотів жити у вільній Україні й боровся за неї, виконуючи польоти у 2016 – 2017 роках", – наголосила Юлія.

Олександр не припинив боротись за нашу державу й у 2022 році. Його дружина зауважила, що він міг зробити ще багато корисного, адже це було його метою і він рухався до неї. 

"Зараз я можу тільки гадати, як би було, але я впевнена у своєму чоловікові. Він би й зараз боровся із тим же запалом, з яким починав. Просто його життя закінчилось швидше", – додала жінка.

Жінкам, які втратили близьких на війні

Юлія зауважила, що у кожної людини свій біль, адже всі переживають втрату по-різному, тому не можна говорити, що когось болить більше, а когось менше. Також дуже важливо проживати свої почуття, не тримати їх у собі, бо через стрес та біль можуть з'явитися проблеми зі здоров'ям.

Якщо є дітки, то жінки мають усвідомлювати, що далі мама залишається за двох. Вони мають дбати про себе як фізично, так і морально. Проживаючи цей біль їм нічого не зможе допомогти, окрім усвідомлення, що це вже сталось, 
– підкреслила Юлія.

Вона також зауважила, що, хоч у неї зі свекрухою були чудові стосунки, помічає, що переважно такі зв'язки не достатньо пропрацьовані. На думку Юлії, це саме те питання, яке має підійматися на загал. Все тому, що не треба мірятися, кому болить більше, а приймати та розуміти, що у дружини біль свій, а у матері – свій.

Я хочу сказати жінкам, які втратили своїх коханих, що саме їх обрали їхні чоловіки, а вони обрали собі саме цих чоловіків. Це був свідомий вибір. Вони любили й люблять одне одного. Важливо завжди згадувати про них із вдячністю, тільки приємні моменти, які закарбувалися в пам'яті, щоб з їхніх розповідей інші люди пам'ятали їх такими. Адже дружини тепер є обличчям своїх чоловіків, 
– сказала Юлія.

Вона наголосила, що не бажає нікому відчути біль втрати, але підтримує тих, кого спіткало таке горе, і сподівається, що довкола цих людей є ті, хто може їх вислухати.

Знімки загиблого Олександра / Фото із сімейного архіву

Юлія не хоче казати фразу: "Я тебе розумію". Вона і не хоче, щоб інші її до когось промовляли, адже бажає, щоб більше не було смертей. 

Хочу, щоб ніхто це не розумів. Хочу, щоб те, що прожили ми, залишилось тільки на нас. Це не про егоїстичні думки, а про те, що не хочеться, аби сім'ї втрачали чоловіків, батьки синів, діти татусів. Це вже переходить всі межі, бо війни були постійно. На наш вік це теж випало, але це такий сучасний час і ми не можемо нічого вдіяти, 
– зазначила вона.

Дружина Олександра поділилась, що понад пів року вона майже не проживала своє горе, бо була зайнята завжди якимись справами. Зараз Юлія розуміє, що намагалась таким чином глушити свій біль, але спочатку треба було зайнятись собою. Тому вона радить відвідувати психолога, якщо є така можливість.

Юлія помітила тенденцію, що їй вдалось навчитися справлятись із горем протягом двох років, а жінки, які звернулись до психолога, раніше справились із цим – за рік чи півтора. Однак є й ті, хто й досі вчиться жити зі своєю втратою. Це все дуже індивідуально. 

"Тепер я показуватиму тобі світ своїми очима"

Дружина Олександра розповіла, що у них із коханим було багато спільних інтересів. Їй подобалось, що у стосунках обоє розуміли, чого хочуть.

Сім'я Корпан / Фото із сімейного архіву

"Ми спочатку думали, як нам жити, будувати кар'єри, а коли вже спланували дітей, то почалася війна. Хто ж знав, що так буде. Тому так сталося, що у Корпана Олександра нащадків, на жаль, немає. Зараз я несу пам'ять про нього", – поділилась Юлія.

Зараз вона вважає, що спочатку треба було подумати про дітей, а вже потім про те, куди їх приводити. 

Якби у нас були дітки, то я б дала їм усе за двох. Господь не наділив мене своїми, то я стала хрещеною мамою двох дівчаток, а скоро і двох хлопчиків, 
– сказала жінка.

Юлія має традицію приходити до Олександра на могилу і розповідати йому про те, як минають її дні, наче він сидить поруч.

Олександр Корпан з дружиною Юлією / Фото із сімейного архіву

Вони з чоловіком мали плани, які не встигли виконати разом, тому Юлія зробила це за двох. Вона навіть їздила у Єгипет та занурювалась під воду, хоч не дуже це любить, але це подобалося її коханому. 

Я пірнала, дивилася на всіх цих рибок й казала: "Тепер я показуватиму тобі світ своїми очима". Мені здавалося, що я цим ділюся із ним. Єдине, що я не зробила із того, що ми запланували – не стала мамою. Коли мене покликали стати хрещеною мамою, то я приїхала на могилу до Олександра зі сльозами на очах і сказала: "Тепер я ще і мамою стала на небесах", 
– розповіла вона.

Це для Юлії дуже символічно і радісно. 

Крім того, для Юлії важливо, щоб спомини про її чоловіка та інших військових, які віддали своє життя, залишилися в пам'яті людей. Адже, за її словами, коли про них говорять – це не про біль, а про їхню пам'ять.