Одними донатами не переможеш, нам потрібні бійці, – інтерв'ю з Павлом Вишебабою

"Не хочу, щоб воєнні історії звучали лише вдома на кухні"

Павло родом з Краматорська, що у Донецькій області. Він був активним учасником Революції Гідності, а у перші дні повномасштабного вторгнення пішов на фронт.

Зараз воїн у відряджені. Військового відправили у благодійний тур містами України, аби зібрати гроші на артилерію для його бригади. Ми зустрілися з бійцем у Львові за кілька годин до концерту, де він читає вірші.

Читайте також Про "Мирний-21", Сеітаблаєва, службу та українське кіно: інтерв'ю з актором Олексієм Тритенком

Українці знають вас більше як військового, який пише вірші, то ж розкажіть, чим ви займаєтеся на фронті?

На жаль, не можу цього розповісти. Я – командир відділення 68-ї окремої єгерської бригади. Ми займаємося налагодженням зв'язку на нулі – це Донеччина, Курахівський напрямок. У деталі вдаватися не можу. 

Окрім того, що ви пишете вірші, ви ще записуйте кліпи. Ваш ролик з військовими під вірш "Тільки не пиши мені про війну" дуже чуттєвий. Ви самі вигадуєте ідеї для цих кліпів чи надходять якісь пропозиції?

У принципі я сам все придумую. Тільки кліп на "Азовські хвилі" знімав продакшн моїх друзів з Тернополя. Вони знали, що я поїду у відпустку в Тернопіль і запропонували зняти кліп на якийсь з треків. Я погодився, але одразу сказав, що маю лише годину на зйомки. Тому вони весь сюжет придумали самі й лише узгодили, чи мені все подобається. Насправді це не займає багато часу, головне – бажання та ідеї. 

Дивіться кліп "Азовські хвилі": відео

 

Все інше, що є у соцмережах, придумую сам. Кліп під "Тільки не пиши мені про війну" з військовими придумав я. Мій побратим був оператором.

Усі герої – хлопці з нашої бригади. На жаль, декого вже нема серед живих.

Дружини загиблих хлопців дякували, що залишилася така згадка про них. Це ж я люблю все знімати, а інші хлопці не роблять так. Тому від загиблих залишаються лише фото з мирного життя, і люди навіть не знають, чим ці воїни займалися. Хоча ми завжди зідзвонюємося з рідними загиблих і розповідаємо, що полеглі робили в останні дні життя.

Чуттєвий кліп на вірш "Тільки не пиши мені про війну": відео

 

Довідка. Вірш "Тільки не пиши мені про війну" Вишебаба написав своїй доньці, яка була змушена виїхати за кордон через повномасштабне вторгнення російських військ в Україну. Вірш одразу став популярним і його вже переклали на понад десяток мов.

Наші військові попри те, що воюють, ще встигають писати вірші, співати, грати на музичних інструментах. Як ви можете пояснити мотивацію займатися своїм хобі на війні?

Для мене писати вірші – це спосіб мого життя. Я пишу з 10 років, так я взаємодію з навколишнім світом. Для мене складніше питання – це як можна не писати вірші?

Як встигати? От "аватари" – це я так називаю тих, що п'ють на фронті – встигають бухати, а я – писати вірші. Повірте, якщо людина знаходить час для того, щоб напитися, то може знайти час і вірш написати.

Я дуже категорично ставлюся до алкоголю у війську, тим більше під час війни. Хочу закликати всіх військових тримати себе в руках і не ганьбити честь ЗСУ.

Воїн розповів, що найбільше не любить на війні

"Мають чути їх, а не тих, хто приїде з Сейшелів": про військових-блогерів

З початку повномасштабної війни український блогерський світ змінився. Люди почали більше стежити за військовими, волонтерами та громадськими діячами, ніж за звичними інфлюенсерами. У чому плюси такої тенденції?

Просто військові стали інфлюенсерами. Насправді це дуже гарна тенденція. Зараз військові, а потім ветерани, які повернуться з війни, повинні говорити, аби їх чули майбутні покоління. Не хочу, щоб після закінчення війни поприїжджали з "таїландських котлів", з Сейшелів і розповідали щось. Чого вони зможуть навчити нові покоління, коли під час війни вони були на узбіччі?

Тут мовиться не лише про військових, а про всіх, хто взяв на себе відповідальність за перемогу в цій війні. Це військові, волонтери, люди, які донатять. Усі ці люди й творять перемогу у війні. Я хочу, щоб вони говорили.

При цьому я завжди закликаю військових фільтрувати те, що вони говорять. Адже вони говорять не лише від себе, а й від Збройних Сил України. Крім того, нас чує ворог. 

Як ви вважаєте, коли війна закінчиться, люди втратять інтерес до військових у соціальних мережах?

Очевидно, що після перемоги увага до військових зменшиться. Людям захочеться відчути всю насолоду мирного життя і не бачити піксель, адже від нього вже в очах мерехтить. Ну, принаймні, у військових. Але це нормально і до цього треба бути готовим. 

Однак я сподіваюся, що авторитет військових залишиться, і вони не самоусунуться від схвалення рішень в Україні. Я не кажу, що підуть в політику, але просто залишаться активними членами суспільства. Не хочу, щоб воїни залишилися сидіти на кухні й згадували, як вони воювали. Хочу, щоб вони повернулись сюди і продовжували творити вже перемогу не у війні, а перемогу нашої країни як успішної держави.

Вишебаба активно веде соціальні мережі

"Думаю, війна триватиме довго – декілька років"

Голова української розвідки Кирило Буданов каже, що вже весною – літом ми вийдемо до кордонів 1991 року. Як ви ставитеся до цього твердження?

Я поважаю Кирила Буданова і Валерія Залужного, який дає приблизно такі самі прогнози. У них точно є значно більше інформації, ніж у мене, тому прислухатися слід. Однак, я вважаю, що ця війна триватиме довго.

А з чого ви робите такий висновок? З того, що бачите на фронті?

Я бачу, як тяжко дається кожен метр землі. У командування точно більше інформації, але якщо все буде йти так, як зараз, то це буде тяжка, довга, в'язка, але переможна війна для нас. Росіяни не зменшують натиску. На Донецькому напрямку дуже інтенсивні бої ідуть, особливо в останній місяць. Вони не збираються відступати. Тому я не бачу передумов, що у найближчі місяці це закінчиться.

Я думаю, що війна на декілька років. Тому нам треба до цього психологічно готуватися, берегти свої ресурси.

Пригадую, як моя бригада зібралася з самого початку. Тоді ми були журналістом, письменником, бухгалтером, трактористом, таксистом, суддею. Однак зараз ми вже військові, які готові служити стільки, скільки треба. Звісно, що є певна психологічна втома, але ми розуміємо, що до кінця воєнного стану не можемо піти додому. Та й думаю, що ми й не змогли б всидіти вдома. 

Я, коли їздив на 10 днів у відпустку, то вже на 7-й день виїхав з дому, а на 8-й – був на фронті. Коли йде війна, дуже тяжко сидіти в мирному місті, адже ти знаєш, що потрібен у своєму підрозділу.

Павло з побратимами / Фото з інстаграму воїна

 

"Лиш донатами не допоможеш, нас треба міняти": про вручення повісток на вулиці

Якщо війна затягнеться на роки, яким ви бачите наше військо? Мають відбуватися якісь ротації?

Скажу тільки свою думку, тому що у війську є дуже різні думки щодо цього. По-перше, чим довше ми на війні, тим більше у нас необов'язкових втрат. Втрачається пильність через емоційну та фізичну втому. Люди починають нехтувати безпекою. Вони настільки звикають до того, що можуть померти в будь-яку секунду, що вже перестають берегти своє життя.

Які б ми не були патріотичні та підготовлені, нас треба міняти й давати можливість відпочити. Моя бригада перебуває на передовій вже 12-й місяць. Дивлюся по психологічному та фізичному стані побратимів – вони виконують накази, роблять те, що їм говорять, але ефективність дуже падає. Тому чоловіки не можуть нехтувати мобілізацією. Не можна забувати, що ми щодня втрачаємо людей – є поранені та загиблі. Цей резерв треба поповнювати.

У нас, наприклад, в 68-й бригаді зараз недобір. Те, що людям не подобається, що військкомати за кимось бігають та видають повістки, а як ви хотіли? Черг до військкоматів вже нема, а нам потрібні люди. Якщо наш воїн зазнав поранення і поїхав на лікування, то його роботу робить інший. У мене в підрозділі зараз 5 бійців працюють за десятьох, довго так продовжуватися не може.

Я розумію, що кинути мирне життя і піти у військо – складне рішення. Але як інакше? Тільки донатами не переможеш, нам потрібні люди.

Цікаво Ключові події будуть у 2023 році, – Подоляк назвав вирішальні місяці війни

"На війні біцепси не допоможуть"

Як військовозобов'язані, які зараз живуть мирним життям, можуть підготуватися до того, що їх рано чи пізно мобілізують, і вони опиняться на війні?

Безумовно можна і треба готуватися. Я раджу тренувати спину, адже в будь-якому випадку на собі доведеться щось носити, щонайменше – броню. З розгрузкою – це до 20 кілограмів на собі. У багатьох людей спина не витримує, з'являється сколіоз і так далі. Тому треба тренувати спину, а не біцепси качати.

Щодо військової підготовки, то раджу елементарно дивитися на ютубі ролики про те, як працюють різні види озброєння. Навіть, якщо ви стрілець чи кулеметник, вам точно треба знати, як стріляють всі гранатомети, тому що рано чи пізно це може знадобитися. На ютубі цієї інформації достатньо.

Перевірте, які у нас на озброєнні є гранатомети, протитанкові засоби і гляньте відео, як ними користуватися. Там дуже просто розповідають, без якоїсь фізики. Якщо кілька разів глянути, то вже буде розуміння. Я всім раджу такий лайфхак. Навіть тим, кого нещодавно мобілізували.

Наприклад, коли я був помічником кулеметника, мене вчили лише на "Браунінгу", але в окопі були "Оси", "Мухи". Тому треба знати, як з них стріляти.

Вишебаба закликав чоловіків йти у військкомати

Як психологічно для себе прийняти рішення, що за місяць – два мені треба йти на війну? Зважаючи на те, що зараз всі думають, що весною все закінчиться, і ми будемо святкувати перемогу. Що ви порадите таким людям?

Ну, по-перше, не думати місяць – два, бо часу нема. У нас недобір. Якщо у моїй бригаді недобір, то, думаю, що така ситуація у багатьох. Просто згадайте, що 24 лютого, коли ворог заходив по всіх напрямках, люди без підготовки йшли захищати свою державу. Ми вже там рік. Думка "я не військовий" – дуже неправильна. А я військовий, чи що? Я вперше автомат побачив наочно лише 24 лютого. Ми так само вчилися.

Якщо ви сидите вдома на дивані і донатите, то ви молодець. Але якщо ви не хочете, щоб до вашого будинку прийшли росіяни, треба йти і зупиняти їх на Донеччині, Херсонщині і так далі. Зараз усі люди, які хочуть нашої перемоги і мають здоров'я, мають іти у військкомат і питати, чи вони потрібні.

Зважаючи на сьогоднішню ситуацію та інтенсивність бойових дій, це треба робити сьогодні – завтра. Дайте собі кілька днів, подивіться ці ролики, знайдіть мотивацію. Те, що говорять по телевізору, це одне, а ви гляньте на карту бойових дій, подивитися скільки росіян зараз стоять на Донеччині. Нам потрібно допомогти.

Чому новим мобілізованим на фронті легше

Кого найбільше бракує у війську? Яких спеціальностей?

Цього я не знаю. Звісно, не вистачає спеціалізованих військових, але їх вже і не буде. Все.

До речі, мобілізованим зараз набагато легше вчитися. Нема такого поспіху, який був на початку, нема хаосу. Коли ми раніше під'їжджали до позицій на Донеччині, нам навіть ніхто не міг карту скинути, бо лінія мінялася щогодини, адже йшли інтенсивні бої. Зараз ви приїжджаєте і знаєте, де ваші позиції, а де ворог. Це вже значно легше.

Крім того, ви будете знати, куди їдете. Ми, коли приїхали, то навіть не знали, з якої сторони росіяни. Мобілізованим, які підуть зараз, буде вже точно легше. Є купа людей, у яких можна запитати.

Загальна порада – коли приїдете на фронт, то менше говоріть, а більше слухайте.

Зараз багато говорять про те, що почався новий наступ на Донбасі. Чи відчуваєте ви його?

Це абсолютна правда. Вже близько місяця росіяни постійно роблять спроби штурму. Використовують всі засоби: танки, БТРи, авіацію, артилерію. Мені подобається, як мудро діє командування Збройних Сил України, розподіляючи сили на правильні ділянки фронту.

Зараз нам вдається стримувати цей наступ. Те, що лінія фронту майже не змінюється, не означає, що росіяни не пробують її змінити. Відбуваються постійні спроби прорвати нашу лінію оборони. Ми тримаємось і це коштує велику ціну державі – це життя і здоров'я наших людей.

Рекомендуємо Завдаватимемо ударів у глибокому тилу: який вплив у війні матимуть безпілотники

Ми реально вчимося воювати і постійно робимо це краще. Однак повторю – нам потрібні люди. Навіть якщо в тебе звичайний перелом ноги, який трапився під час бігу, тебе списують. Ти повинен їхати лікуватися, а твою роботу має робити хтось інший.

Велика війна триває вже другий рік, але останній місяць у росіян наче відкрилося друге дихання. Відбуваються дуже інтенсивні та важкі бої. Тому закликаю людей, які цінують свободу і хочуть жити в Україні, йти у військкомат.

Воїн вважає, що війна триватиме роками / Фото з інстаграму Вишебаби

"Бійця, який говорить російською, можна зрозуміти. Цивільного – ні"

Попри те, що у нас вже рік триває повномасштабна війна, багато людей продовжують споживати російський контент. Як ми можемо "українізувати" Україну?

Найближчими роками нам не вдасться зробити це повністю, але вже є прогрес. Багато людей зрозуміли роль культури у безпеці країни, і роль блогерів, музикантів та акторів в інформаційній війні. Культура – точно не поза політикою. Взагалі, якщо ти створюєш щось українською, це вже твій політичний маніфест за державу.

Я знаю історію, що хлопці поверталися з полону і все одно продовжували слухати російську музику… Я не знаю, що має статися, щоб українці відмовилися від всього російського. Мені вистачило того, коли росіяни окупували рідний Краматорськ. Тоді мене відрізало від всього російського. Однак для багатьох людей навіть тортури не є переломним моментом.

Мабуть, треба пояснювати, як культура і заховані наративи у піснях впливають на те, як ми потім схвалюємо рішення. Чим більше ми слухаємо російського, чим більше дивимось російських фільмів, знаємо російських інфлюенсерів, тим більший у нас емоційний зв'язок з цією державою. Однак Росія – наш ворог, ми маємо знищити ворога.

Усі окупанти, які перебувають на нашій землі, мають бути знищеними, а в кращому випадку – обміняні на наших полонених. Коли у тебе є емоційний зв'язок з цією державою, то ти починаєш жаліти ворога. Я за повний розрив стосунків з Росією. Ми не маємо шукати хороших росіян.

Маю непопулярну думку – я проти росіян, які воюють на нашому боці. Ми впораємося без них. Ці декілька сотень людей можуть інформаційно більше нашкодити, адже ми й далі будемо думати, що в Росії є хороші люди. Якщо вони хочуть вільної Росії, то хай їдуть у Росію і роблять там якісь диверсії.

Зауважте Для контрнаступу Україні потрібно 16 – 20 батальйонів сучасних танків, – польський генерал

Ще щодо російської мови. Багато людей, які не переходять на українську, виправдовують себе тим, що у війську є російськомовні воїни, які нас захищають. Чому такий аргумент – неправильний?

Такими твердженнями люди просто виправдовують свою бездіяльність. Якщо військовий розмовляє російською, то його можна зрозуміти. Йому, щоб перейти на українську, треба докласти певних зусиль, а воїну може бути просто не до того.

Маю яскравий приклад. У мене є російськомовний побратим з Одеси, він з нами спілкується українською, але коли трапляється якась екстремальна ситуація, то переходить на російську. Ми це розуміємо, адже іноді важко швидко передати якесь повідомлення. Однак мова спілкування в моїй бригаді – українська. Є лише одна людина, яка завжди говорить російською.

Українська мова на війні – це елемент безпеки, адже ми завжди знаємо, що це свій.

Я не розумію цивільних, які не переходять на українську мову. Я ж перейшов, хоча 30 років розмовляв російською. Тобто ніяких проблем у цьому немає, головне – бажання.

Зараз суспільство вже менше читає новини з фронту, менше цікавиться війною. Як нам втримати тонус, щоб українці не розслаблялися?

Нам потрібно донатити і підтримувати армію. Зараз не час для того, щоб розслаблятися. Насправді я не знаю, яка атмосфера у цивільному житті, адже лише третій день, як приїхав з фронту.

Треба думати, що буде, якщо ми розслабимося і перестанемо підтримувати армію, перестанемо воювати. Нашої держави просто не стане. Тому це питання існування України. Скільки б ми не говорили про перемогу, її не буде, якщо ми не робитимемо для неї все, що можемо.

Ми переможемо, якщо будемо воювати, якщо підемо у військкомати, якщо будемо волонтерити. До речі, без волонтерства наша армія значно менше боєздатна. Волонтери – дуже важлива складова.

Мій тур містами України – це якраз симбіоз волонтерів і війська. Його організовують волонтери разом з моєю бригадою. На Схід я маю приїхати з міні міні-"Градами" і дронами для своєї бригади. Через 20 днів я можу повернутися з мільйонами гривень – це значно швидше, ніж чекати на державне замовлення. Тому мене відправили у це відрядження. Я відповів: "Так точно" – і поїхав.

Вишебаба розповів про благодійний тур Україною

В Івано-Франківську ми зібрали більше, ніж планували, – 120 тисяч гривень і це без врахування квитків. Загалом я розраховую на 3 мільйони гривень, але подивимося. Організатори кажуть, що буде більше, але я завжди стриманий оптиміст.

"На війні є багато хорошого": Вишебаба про книгу, яку пише

Зараз деякі військові, які вже понад рік на війні, говорять, що їх не відпускають додому у відпустки. Яка ситуація у вашій бригаді? Чи стикалися ви з таким?

У нас в бригаді всі сходили у відпустку, як це й має бути, згідно з законом. Командир сам відправляє всіх, адже зобов'язаний це робити. 

Я виступаю з віршами у сусідніх бригадах, щоб підняти морально-психологічний дух воїнам, і запитую хлопців, чи ходили вони у відпустку. Усі завжди відповідають, що так. Тому насправді я не розумію, звідки беруться такі повідомлення.

Мені взагалі складно у це повірити, тому що опитав бійців у 12-х бригадах, а це тисячі людей. Якщо в інших бригадах не так, то, мабуть, треба до вищого командування звертатися.

Попри всі жахи на війні, що хороше з вами трапилося на фронті? Можливо, якусь історію можете розповісти.

На війні багато хорошого є насправді. Декілька тижнів тому один серйозний штурмовик каже: "Мені все це подобається – вороги гинуть, двіж, накриваємо, все так класно. От, якби наші не гинули, то можна було б так безкінечно". Єдиний і важливий мінус на війні – втрата побратимів.

Є багато історій подвигів, коли людина, від якої ти нічого не очікував, робить героїчні речі. У підрозділах є мовчуни, всі ідуть – він іде, ніхто не йде – він не йде, це такі скромні люди. І от була ситуація, коли наші побратими загинули на позиції, і треба було комусь піти і витягнути їх. Так от ця скромна людина сама й погодилася.

Такі історії – про тихий героїзм. Мені дуже прикро, що ми навіть не зможемо дізнатися про всі ці прекрасні подвиги. У нас буде один великий подвиг народу і декілька найяскравіших розповідей.

Але слід розуміти, що ми щодня стоїмо на цих позиціях і не пропускаємо росіян завдяки нашим людям. Якщо технічно порівняти, то у Росії сильніша армія, але у нас набагато вищі морально-психологічні якості і дух війська. На цьому ми протягнули вже рік.

Я сподіваюсь, що опишу ці історії у прозовому творі, адже у віршах цього не розкажеш. 

Хочете написати книгу?

Вже почав.

Відео, як ви зробили доньці сюрприз і приїхали додому, розчулило всіх українців. Коли ви востаннє бачили свою сім'ю? Вони зараз закордоном? 

28 лютого. В Івано-Франківську у мене пів дня було вільного перед репетицією. Приїхала моя мама з донькою, і ми провели разом час. Вони одразу поїхали назад за кордон, бо доньці треба в школу.

Воїн зробив доньці сюрприз: відео

 

"Військові дуже поважать "Пташку" – вона пройшла пекло, але має таку енергію"

Розкажіть, як ви познайомилися з Катериною Поліщук "Пташкою", адже вона виступає на ваших концертах. Як ви її залучили до цього благодійного туру?

Вона така самостійна, що сама залучилась. "Пташка" приїжджала на фронт, щоб підтримати морально-психологічний дух військових. Ось так ми й познайомилися. Хоча ми зналися й раніше, але лише через соціальні мережі.

Вишебаба з Катериною Поліщук / Фото з інстаграму воїна

Я розповів їй про тур, а вона запитала, чи потрібна підтримка. У неї стільки енергії, історій, українського духу. 21-річна дівчина пройшла через декілька кіл пекла, а залишилася такою енергійною. Навіть у найкрутіших вояк я такої потужної енергетики не бачив.

Уявіть така молода дівчина приїжджає до військових, які на війні вже рік, і піднімає їм морально-психологічний дух. Військові її неймовірно поважають, вона дуже сильні промови говорить, які підкріплені власним досвідом.

От ви питали, як спонукати мирні міста до того, щоб не забували про війну, – ходити на такі благодійні вечори, де виступають військові або ветерани. Ми повинні підтримувати армію. Не треба себе заспокоювати, що перемога настане сама собою. Якщо ми її не вигриземо, то не буде ніякої перемоги