Яку породу собак намагались знищити радянська влада та нацисти

Зараз ця порода вважається рідкісною, але поступово відновлюється завдяки зусиллям кінологів і ентузіастів. Про це пише Tvaryny.

Дивіться також Шість годин скавчав під руїнами: журналіст у Києві допоміг врятувати собаку з-під завалів 

Що відомо про цю породу?

Українська вівчарка – це велика службово-пастуша собака, яка сформувалася на території степової України, де протягом століть використовувалася для охорони отар овець. Її розвиток пов’язують із кінцем XIX – початком XX століття, коли на базі місцевих пастуших собак та імпортованих європейських порід почалася селекційна робота. 

Важливу роль у становленні породи відіграв заповідник Асканія-Нова, де проводився відбір найсильніших і найвитриваліших собак. Ці тварини відрізняються міцною статурою, густою довгою шерстю та високим рівнем інтелекту. Вони здатні самостійно приймати рішення під час охорони отар, що робить їх унікальними серед пастуших порід. 

Українська вівчарка орієнтована на одного господаря, якого визнає лідером, і демонструє сильну прив’язаність до своєї сім’ї. Водночас вона зберігає природну недовіру до сторонніх, що є частиною її робочих якостей. 

Порода добре адаптована до складних кліматичних умов, включно з морозами та сильними вітрами. Вона потребує великого простору та регулярної фізичної активності, тому найкраще підходить для приватних господарств або фермерських угідь. Завдяки своїм якостям українська вівчарка вважається однією з найсильніших охоронних порід у Східній Європі.

Чому її намагалися знищити?

У XX столітті українська вівчарка пережила критичний період, який майже призвів до її зникнення. Однією з головних причин стало руйнування традиційного вівчарства, яке було основою існування цієї породи. Зі зникненням великих приватних господарств різко зменшилася потреба у пастуших собаках. 

Крім того, як зазначається у матеріалах Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки, після приходу до влади в Україні радянського режиму, більшовики оголосили українську вівчарку панським собакою і знищували тварин разом із їхніми господарями.

На замовлення Держторгу СРСР було знищено близько 4 тисяч собак для одержання шкур. 

Як пише Animal.Pets, деякі ентузіасти змогли врятувати частину цих тварин. У 30-х роках минулого століття вони привезли собак на виставку до Києва, а в 1933 році заснували племінний завод у Джанкої для подальшого розведення породи. Починаючи з 1931 року, коли була вперше описана група схожих за фенотипом собак і видано перший стандарт, порода стає виключно заводською, реєструється на міжнародному рівні, ведуться племінні книги й оформлюється родовід.

Під час Другої світової війни порода знову опинилася на межі зникнення. Собак знищували як нацисти, так і загони НКВС, які виселяли татар з їхнього рідного півострова. В результаті племінний фонд породи було практично знищено. Лише тоді, коли порода опинилася на межі зникнення, відбулася виставка у Києві, куди привезли нечисленних собак, які дивом вижили.

Чи дожили представники цієї породи до наших часів?

Сьогодні українська вівчарка залишається рідкісною, але офіційно визнаною національною породою. В Україні діють спеціалізовані розплідники, які займаються її відновленням та селекцією. 

Найкращі представники породи зосереджені в окремих регіонах, зокрема на півдні та в центрі країни. Сучасні українські вівчарки зберігають свої природні охоронні якості, витривалість та інтелект. Їх використовують як сторожових собак у приватних господарствах і фермерських угіддях. 

Порода поступово повертається у кінологічну систему та бере участь у виставках і селекційних програмах. Популяція залишається невеликою, але має позитивну динаміку завдяки роботі кінологів. 

Українська вівчарка поступово відновлює свій статус як важлива частина біологічної та культурної спадщини України. Її збереження розглядається як елемент захисту національних аборигенних порід і історичної пам’яті про традиційне тваринництво.