Головною принадою Богуслава є природній басейн з 30-метровою скелею поряд. Або яма», як те місце називають місцеві жителі. Влітку тут завжди багато народу. Любителів поплавати, попірнати і пострибати у воду назбирується по кілька сотень навіть у будній день. На вихідних до "ями" приїжджають туристичні групи.

Втім, років п’ять тому, в роки керівництва державою Віктора Федоровича, якийсь спритник місцевого розливу, користуючись зв’язками з місцевими ригами, поотримував відповідні дозволи і зашурував безпосередньо на скелі архітектурного шедевра – двоповерхову хату. На першому поверсі він зробив магазина совкового зразка, а другий обладнав під житло і тепер здає там номери. Поруч за великим будівельним парканом обладнане щось на кшталт оглядового майданчика. Поряд із парканом два метри завширшки можна подивитися на "яму" згори. Однак справжнє призначення цієї невиличкої території навряд чи туристичне. За столиками місцева еліта п’є півасік.


Місцева "ригальня"


Колись було так. Нині там столики і півко

Зрозуміло, що раніше оглядовий майданчик розтягувався вздовж усієї скелі. Недоліком було лишень те, що трохи страждала техніка безпеки. Огородження над прірвою були встановлені не всюди і через те було кілька випадків, що в нічну пору люди зі скелі зривалися і розбивалися на смерть. Але при бажанні все можна було впорядкувати.

Замість того місцеві керовніки дали баризі дозвіл на будівництво. Завдяки побудованій ним стодолі з ями над скелею видно не небо, а заґратовану халупу.


Той самий ракурс у червні 2012-го і зараз

Та й сама Рось з кожним роком стає все менш повноводною. Причина начебто приховується в тому, що ще один ділок перекриває вгорі дамбу й експлуатує водні ресурси на свій розсуд. Кажуть, начебто фірмою чи підприємством, які отримали право контролювати дамбу, володів світлої пам’яті Віктор Вікторович Янукович. Так то чи ні – не знаю, не перевіряв. Так чи інакше, Рось вниз по течії, у тому місці, де береги з’єднує Міст Любови, стала зовсім мілкою. Колись усі ці камені, які зараз височіють над водою, були майже непомітними.

Зрештою, пересічним місцевим рагулям теж треба віддати належне. Бо ж рагуль – то поняття широке. Воно не залежить ні від походження, ні від соціального статусу. Ті рагулі, які за щось відповідають, луплять неподалік від берега ріки височенні паркани і зрізують десятки дерев. Компанія та іменується "Спецелектромонтажем".


Інший рагуль зводить перед церквою, яка височіла над містом, палаца

Ті ж рагулі, які грошей не мають, безжально засирають той рай, поряд з яким вони живуть і який завдяки їм уже зовсім не рай. Одні де жеруть, там серуть. Інші скидають різний непотріб у воду.

Третій підвид рагулів – рибалки. У центрі міста є гарний парк, який не вдається зіпсувати навіть елітному з точки зору місцевих жителів ресторану, а насправді звичайному генделю з завищеними цінами, блювотною кухнею під акомпанемент москальської попси з назвою "Сказка".


Качині родини тут теж зустрічаються, але так вільно як у Ліонському парку з сюжету Миколи Василькова ходити не можуть. Бо ж поїдять :)

Так ось, про рибалок. У богуславських озерах якимось дивом збереглося те, що винищили майже повністю на столичних водоймах рагулі столичні – білі лілії. Диво полягає в тому, що ніхто з тими ліліями в Богуславі не панькається. Рибаки розчищують собі місця звичайними "кошками" – закидають у воду залізяку і рвуть з її допомогою водорослі. Найперше – лілії. Жовтих більше, але й білих теж не бракує. Втім, що ти поясниш рагулеві, якщо він за два окунчики і три плотвички готовий вичерпати ту річку навіть стограмовим стаканчиком?

Автор тексту та фото: Іван Вербицький

Читайте також: Не лише у Львові: як подолати сміттєву катастрофу в Україні