«Двісті Boys» - пацани в светрах

В чому заслуга І. П. Котляревського перед українським народом? В тому, що він віддав належну шану живому народному слову. Львівський гурт «Двісті Boys» може сміливо претендувати на лаври Івана Петровича.

Якось в дев’яносто шостому році мені довелося побувати в Яремчі. Містечко (чи селище?) дуже гарне, але найбільше мене там вразила не місцева дерев’яна архітектура і не мальовничі гори. В око і пам’ять мені запала одна дуже сильна картинка – вуличкою вздовж гірського потічка крокувала молода пара. Вона, вбрана у класичний народний костюм – віночок, спідничка, червоні чоботи і всякі чічи, а він красувався в не надто новому спортивному однострої від фірми «Адідас». І тут мене осяяло – ось воно – нове обличчя України! Сьогодні, це, звісно ж, не надто оригінальне спостереження, але тоді, не забувайте на вулиці стояв махровий дев’яносто шостий.

Отже, в антропологічному плані трансформаційні процеси у постсоціалістичній державі Україна набули чітких та довершених форм – поношений «адік» та клєтчата торба міцно вклєїлися в культурний код українців. Але, починаючи з середини дев’яностих і аж до наших часів, мене непокоїть одне питання – чому цьому епохальному геокультурному зламу сьогодні надають так мало уваги? Чому, й далі ми говоримо «український народ» і бачимо перед внутрішним зором ілюстрації до радянського видання «Лісової пісні»?