Голосування на сході України: як я руйнувала свої стереотипи

1 ноября 2012, 20:00

Віра в те, що східні області масово підтримують Януковича та ПР, — міф. Правда в тому, що люди надзвичайно байдужі до того, хто буде при владі. Пасивність і депресивність — от слова, якими б я охарактеризувала виборчий процес на лівому березі Дніпра.

ПОЇХАТИ В СХІДНІ ОБЛАСТІ, ЩОБ ПОБОРОТИ СТЕРЕОТИПИ В ГОЛОВІ

Західна і східна частина України звикли думати одна про одну стереотипами. Здається, вибори є апогеєм цього мислення: бандерівський захід втягує країну в нові бої за очищення нації, а бандитський і недалекий схід штовхає Україну в залежність від Росії.

Мислити такими штампами набридло. Саме тому я радо вхопилася за нагоду поїхати на час виборів у Жовті Води. Це стандартне індустріальне містечко у Дніпропетровській області: розквіт в часи Союзу, занепад зі здобуттям незалежності, сьогоднішнє життя тримається на плаву завдяки діяльності 2 підприємств.

Загальна кількість населення — трохи більше 40 тисяч. Молодь масово виїжджає, пенсіонери — чи не половина жителів, з роботою — скрутно.

Настрої цього міста мали б бути типовими для сходу України. Тож я спробувала вивчити їх дуже уважно, щоб нарешті відповісти собі: чому схід голосує так, як він, зазвичай, голосує?

ЖОВТІ ВОДИ: ІСТОРІЯ ДО І ПІСЛЯ

Колись Жовті Води процвітали. Це було закрите місто, оскільки тут видобували і збагачували радіоактивний уран. І цей маленький клаптик землі, доступ до якого був обмежений (Води навіть не позначали на картах), комуністична влада спробувала зробити раєм.

Люди мали високі зарплати (як і всі в Союзі, хто мав причетність до «таємних об’єктів») і власне житло (його надавала держава); працювати сюди з’їжджалися найсвітліші голови науки, тож життя не могло бути нудним: театри, кінотеатри, спортивні секції, загальноміські змагання і загальний високий рівень освіченості, отже, — вміння розуміти життя і насолоджуватися ним.

Цікавий факт: якщо в магазині на прилавках (в часи загальносоюзного дефіциту) не було 8 видів ковбаси, завідувача цього магазину могли звільнити з роботи. Молодь міста могла виїжджати на навчання у найпрестижніші виші СРСР, звісно, з умовою, що повернеться на місцеві заводи працювати за спеціальністю.

Діяло 7 заводів, всі вони потребували робочих рук, бо планове збільшення показників виробництва ніхто не відміняв. До слова, місцева фабрика штучного хутра пошила знаменитого ведмедика — символа московських Олімпійських ігор.

Одне слово, починаючи з 60-х років, коли смт Жовті Води отримало статус міста, і до незалежності у 1991-му, відчуття повноти життя в місті не зникало.

А потім...

Потім з 7 заводів залишилося тільки 2, та й вони скоротили половину працівників. Роботи не стало. Вчені, що приїхали працювати сюди з Росії, повернулися на батьківщину. Почався дерибан власності, на місці колишнього добробуту залишилися руїни.

У місті найвищий рівень безробіття в області. Середня зарплата жовтовідців — 1000 гривень. Справи йдуть краще на місцевому гірничозбагачувальному заводі "Схід-ГЗК" (це одне з найпотужніших підприємств України). За місяць тут можна заробити в середньому 4 тисячі гривень. Однак місцеві жителі кажуть, що влаштуватися на завод без хабара майже неможливо. Тебе ще можуть взяти туди, якщо там працює хтось із твоїх родичів (саме родичів, а не знайомих), — і він замовить за тебе слово.

Нині, якщо дуже хочеш в кінотеатр, мусиш їхати в Дніпропетровськ чи Кривий Ріг (1,5 години дороги в одну сторону). Єдина розвага в місті — піти посидіти в кафе. Але їх у Жовтих Водах не більше десятка. Є і один нічний клуб, але він чи не щотижня збирається закриватися: нема прибутку.

Молодь масово виїжджає з міста в Київ або Дніпропетровськ. Фактично, залишається тільки той, хто не має можливості у новому місті винаймати житло.

Тим не менше Жовті Води — ідеальне місто для тих, хто любить спокій, тишу і охайність. Місто потопає в парках. Ввечері на вулицях майже немає людей. По Водах можна кататися на таксі хоч цілий день за 10 гривень. Місто не має безпосереднього відношення до битви під Жовтими Водами (взагалі Жовті Води — назва, що пішла від назви місцевого струмка Жовта Річка), але Богдан Хмельницький — місцевий історичний культ.

ТО ЗА ЩО Ж ВОНИ ГОЛОСУЮТЬ?

ЧОМУ КОМУНІСТИ?

Навіть поверхнево ознайомившись з сучасним життям міста, мені зрозуміло, чому в Жовтих Водах щиро підтримують комуністів. Це, до речі, місцевий феномен: на всіх виборах тут перемагає Партія регіонів, а друге місце — стандартно за комуністами. Так-от за комуністів голосують, бо ще жива пам’ять про радянський рай. І надто вже непривабливою порівняно з ним є нинішня дійсність.

ЧОМУ ПАРТІЯ РЕГІОНІВ?

Хто ж голосує за Партію регіонів? По-перше, працівники заводів — бо там агітація проводиться самим керівництвом. Людей не змушують голосувати за ПР, але їм дають зрозуміти: добробут державного заводу, тобто і добробут його працівників, залежить від того, чи лояльний завод до влади.

По-друге, за регіоналів голосують місцеві зеки з Жовтоводської виправної колонії ("кузня кадрів для влади", як саркастично пожартував місцевий політолог Владислав Дутчак) — очевидно, діє принцип «голосуємо за своїх», причому пишу це без іронії.

По-третє, є пенсіонери, що вдячні за надбавки до пенсій; є люди, що продали свої голоси (за кілька днів до виборів Регіони відкрито давали 100 гривень кожному, хто погодиться за них голосувати); є ті, хто не вірить, що життя може бути кращим, тож обирає ПР, аби не стало гірше.

ЧОМУ "СВОБОДА"?

Що мене надзвичайно здивувало у Жовтих Водах — молодь дуже підтримує або «Свободу», або УДАР.

За перших голосувало більшість тих, кого називають «люди з активною життєвою позицією». Логіка проста: не подобається Партія регіонів, тому проголосую за тих, хто їм найбільше може протистояти. Наразі українці на сході повірили, що по-справжньому грізно протистояти ПР може радикальна «Свобода».

Ніхто від цієї партії в Жовтих Водах не очікує, що вона проводитиме економічні реформи чи покращить соціальні стандарти. Виборці хотіли обрати когось, настільки ж сильного, як Партія регіонів. «Свобода» видається їм дуже сильною.

До речі, це симптоматично: східна Україна таки шукає «міцної руки», їй подобаються політики, чиєю головною аргументацією є «бо я так сказав!».

В цьому сенсі «Свобода» для сходу України є задзеркаллям Партії регіонів.

ЧОМУ УДАР?

Щодо УДАРу, то його підтримували люди, які вірять у те, що політику здатні реформувати тільки абсолютно нові люди. Їм «не до смаку» надмірний радикалізм Тягнибока, тому вони звернули увагу на ліберального Кличка. Правда, таких людей було не так і багато.

По-перше, відчувався якийсь сумнів до колишнього спортсмена: «а він дійсно розуміється на політиці так, як на боксі?».

По-друге, прихильники УДАРу поняття не мали, хто, крім самого Кличка, є членами партії. Відповідно, у руках багатьох опонентів це був козир: «а кого ж він тягне за собою у своїй боксерській рукавичці»?

А по-третє, — і це вже аргумент суто «східняцький» — довіряти Кличкові трохи боялися, бо на минулих виборах так багато хто довірився «Сильній Україні». Думали, що обирають альтернативу, а партія без зайвих слів влилася у команду влади. Тож вже одного разу люди повірили у третю силу. Повірити черговий раз — важче.

ЧОМУ ОБ’ЄДНАНА ОПОЗИЦІЯ?

Мабуть, це смішно, але за 3 дні в Жовтих Водах не вдалося знайти людини, що заявила би про свою підтримку ВО «Батьківщина». Одні казали, що опозиціонери вже були при владі, нічого не зробили, тож тепер хай не виступають.

Почула я і аргумент, від якого кожна порядна феміністка впаде в істерику. Мовляв, символом опозиції є жінка, а політика — геть не жіноча справа. Тому хоча Тимошенко і є вихідцем з Дніпропетровщини, вона не здатна завоювати там такого ж авторитету, як скажімо, Янукович. Просто тому, що wrong sex.

І все-таки опозиція в Жовтих Водах посіла 3-тє місце на виборах. Тут уже роблю власне припущення: за ВО «Батьківщина» голосували по інерції ті, хто не любить регіонів, не сприймає комуністів, а новим партіям не довіряє.

АЛЕ ЩО МЕНЕ БОЛИТЬ НАЙБІЛЬШЕ

Болить те, що насправді абсолютна більшість жовтовідців вибори проігнорувала або зіпсувала бюлетень. Графу «Проти всіх» забрали — і люди втратили свого фаворита.

До слова, далеко не всі були в курсі, що вже немає такої графи. Дуже дивувалися, коли їм повідомляли, що Верховна Рада забрала з бюлетнів пункт «Проти всіх» ще майже рік тому.

Це мене трохи розізлило. Люди зовсім аполітичні, вони не в курсі, що робиться в політиці, навіть не намагаються зрозуміти, для чого країна обирає політиків, і як саме вони мають допомагати державі.

Є свята впевненість у тому, що кандидати рвуться у політику лише для захисту власних інтересів, і повне ігнорування громадянського обов’язку контролювати владу.

Не дивно, що з такою пасивністю можна покращити життя в країні лише так, як це розуміє Партія регіонів.

Молодь, яка хоче класного майбутнього і обирає нові партії та нових лідерів, просто проігнорила вибори.

А дисципліновані пенсіонери, загартовані радянським обов’язком піти на вибори, та прості робітники, налякані думкою, що життя може стати гіршим, ніж є зараз, на виборчих дільницях з’явилися ще вранці, після того, як закупилися на базарі.

Між іншим, цікава паралель. Десь, наприклад, у Сокалі (Львівщина) на дільниці ідуть після церкви. У Жовтих Водах на дільницю ішли після базару, який у місті відбувається раз на тиждень, в неділю.

НУ ТО ЯКІ ВИСНОВКИ?

На сході, як і на заході, люди хочуть жити заможно. І, як і тут, не хочуть приплітати до свого майбутнього щасливого життя політиків. Приблизна логіка така: мені політик за квартиру гроші не заплатить і за мене роботу не знайде.

На жаль, я не почула від таких пофігістів, чи, наприклад, залежить від політика, де саме ти шукатимеш роботу, і чи будеш змушений працювати відразу у кількох місцях, щоб мати змогу заробляти достатньо. Мало хто думає, що прожитковий мінімум і бажання виїхати з країни від політики дуже навіть залежить.

Як на мене, подібні думки і пофігістичні настрої в західних областях такі самі.

Коротше кажучи, східна Україна голосує з тим самим настроєм, що й західна. Принципової різниці я не побачила. Обранці трохи різні, але врешті-решт у ВР всі вони змішуються.

Цей текст написано в межах Школи політичного репортажу, яка є навчальним проектом магістерської програми з журналістики Українського католицького університету за фінансової підтримки програми «Український медійний проект» («У-Медіа») міжнародної неурядової організації «Інтерньюз».