Інформаційні війни. Хто й навіщо воює проти України

В матеріалі, назвемо його так, ймовірний організатор теракту у Стамбулі А.Чатаєв згадується лише двічі. Але, на відміну від російських журналістів, які намагалися прив'язати Чатаєва до українських спецслужб фактом відмови України від екстрадиції чеченця на територію РФ (Ахмед Чатаєв має статус біженця в Австрії і підпадає під захист Женевської конвенції та Конвенції ООН про біженців), Чаленко робить заяву про те, що "Чатаєв – людина з "команди Наливайченка", прямо звинувачуючи останнього у зв’язках з ймовірним організатором теракту у Стамбулі.

Після цієї заяви стають зрозумілими справжні мотиви і цілі ляльководів антиукраїнської істерії. Пану Чаленко, якого сайт "Русская весна" вважає політичним емігрантом і політичним оглядачем, відведена роль політичного кілера, якому за окрему платню дали завдання і ціль. Відверто кажучи, вибір російських кураторів мене здивував. Хоча, треба пам’ятати, що яка держава, такі і кілери. Навіть, якщо йдеться про журналістське середовище.

До цієї теми ми ще повернемося, а поки пропоную зробити разом зі мною невеликий історичний екскурс у світлі останньої публікації "політичного емігранта" і ознайомитися з його публікаціями періоду 2011-2013 років.

Зараз поясню чому

Більшу частину останнього матеріалу Чаленко присвятив аналізу політичної ситуації в Україні зразка 2016 року, роблячи при цьому наголос на діяльності українських партій і рухів, які сповідують, чи то декларують, це різні речі, ідеї українського націоналізму.

Коли в Москві ви розмовляєте з ким-небудь з політичних прихильників України і вказуєте йому на те, як привільно почувають себе на вулицях українських міст праві радикали, та й взагалі українські нацисти, то ваш співрозмовник, як правило, вказує на несерйозність вашої тези.... Насправді, як і раніше, український націоналізм – це дуже і дуже серйозно, і недооцінка його може привести до дуже серйозних наслідків.

У мене відчуття дежа вю. Щоби уникнути психічних розладів шукаю публікації Чаленка, які датовані 2011 роком. Всесвітня мережа, відчуваючи мій психологічний стан, відразу видає мені необхідний матеріал "політичного емігранта" за квітень 2011 року.

15 квітня 2011 року в Луганську пройшов Міжнародний круглий стіл "Расизм, ксенофобія і неонацизм в сучасному світі". Організаторами заходу виступили Луганська обласна рада та антифашистський форум України.

Серед гостей форуму – журналіст О.Чаленко, народні депутати України Юрій Болдирєв, Вадим Колесніченко, Василь Надрага, Олег Царьов, Спиридон Кілінкаров, а також депутат Держдуми РФ Костянтин Затулін і голова Харківської обласної організації ВО "Свобода" екс-міністр Швайка.

Луганськ на той час завдяки зусиллям голови обласної ради Голенка став своєрідною Меккою для так званих Антифашистських форумів. У цьому не було нічого дивного, не тому, що Луганськ був відомий своїми ксенофобськими уподобаннями, скоріше навпаки, а тому, що голова облради просто більше нічого не вмів робити. За рік його перебування на посаді голови Луганської ОДА відкинув Луганщину далеко назад у площині соціально-економічного розвитку регіону. Навіть наявність партійного квітка правлячої на той момент партії не допомогло врятуватися йому на посаді голови обласної державної адміністрації. Тому товариш Голенко взявся за те, що вмів, якщо не робити, то імітувати-боротьбу з привидами та вітряками, вигадуючи міфічних ксенофобів та расистів на благословенній луганській землі, не дуже турбуючись тим, як страждав від цього загальний імідж луганського регіону.

Втім, повернемося до самого форуму та присутніх на ньому персоналій. Сам форум мав би стати черговим українофобним збіговиськом, до якого давно всі звикли, і який навряд чи привернув би увагу представників ЗМІ та громадськості, якби не наступні парламентські вибори та певні політичні пасьянси напередодні них. ПР прекрасно розуміючи свій програш у соціально-економічному розвитку країни залишала за собою свій улюблений козир у гуманітарній площині-мовна проблема, наявність різних історичних моментів, де погляди Сходу та Заходу діаметрально протилежні.

Форум розпочався доволі нудно та прогнозовано. Голенко мляво бубонів про загрозу фашизму та ксенофобії. Нічого нового, що мало б зачепити та викликати певні емоції не було. Звичайний, ще з комсомольських часів, затертий радянський штамп. Загроза існує, ми готові як один грудьми стати, але братове росіяни, дайте на це гроші, бо кляті бандерівці зовсім знахабніли і пропонують замість "Хенесі" пити напій українського виробника "Таврія". Ну не можу я на це, як "антифашист", погодитися. Не приймає шлунок українській напій.

Ще пару-трійку ораторів цитували лідерів ВО "Свобода" Фаріон та Михальчишина, намагаючись зробити з них чи то живих класиків українського націоналізму, чи то опудало, не розуміючи, чи то навпаки розуміючи, що останні мають до націоналізму таке саме відношення, як морська свинка до моря.

У сонну та монотонну роботу форуму вносить свіже повітря виступ Чаленка, який не дивлячись на посади присутніх починає рубати з плеча. За успіхами "Свободи" стоїть апарат Президента та Ганна Герман. Місцеві регіональні бонзи дивляться перелякано один на одного. Але Остапа, чи то Сашка, понесло.

Кого ми боїмося, оцих дешевих клоунів, які називають себе націоналістами. Останніх бандерівців знищили чекісти, а це лише заробітчани, які експлуатують символи та лозунги. Тягнибок ніколи не піде на радикальні кроки, бо хоче ситно їсти, красиво відпочивати, та їздити на джипі, так само, як його дід їздив по Львову на власному авто під час польського панування.

Швайка сидів тихо і мовчав, тим самим погоджуючись і з дешевими клоунами, і з Тягнибоком. А Чаленко тим часом продовжував жарити наче скажений.

Ви подивіться на цього клоуна. Він приїхав сюди, аби просто попіаритися, а потім зателефонує Тягнибоку, той поставить йому галочку. Якби то були справжні бандерівці, ми з вами тут зараз не сиділи б.

Важко з цим не погодитися.

Фронда п. Чаленко у моменті жорсткої критики Г. Герман та прив’язка її до електоральних успіхів "Свободи" викликала подив і повагу до виступаючого. Публічно звинуватити "сірого кардинала" Януковича на Форумі організованому її ж однопартійцями у ті часи наважилися б одиниці.

Пояснення пасіонарності Чаленка знайшлося досить швидко. Справа в тім, що Герман виключила оглядача газети "Сегодня" Олександра Чаленко з групи журналістів, які супроводжували президента Віктора Януковича в закордонних поїздках. Чаленко пояснював рішення Герман про виключення його з пулу тим, що під час першої поїздки Януковича в Москву він задав останньому запитання чи може той дати слово, що до 9 травня будуть скасовані укази про присвоєння Бандері та Шухевичу звання Героя України.

В свою чергу Герман дала чітко зрозуміти, що питання виключення журналіста з президентського пулу не пов’язано з політикою, а має більш прагматичний характер, а саме: професійні якості самого Чаленка.

Коли я прочитала в газеті "Сегодня" звіт про поїздку Президента до Москви, з усього цього я прочитала, що найбільше уваги було приділено, якої довжини у мене була спідниця. Я подумала, що брати журналіста в пул – це дуже дорого для держави. Це літак, це всі інші витрати. Якщо ми беремо журналіста, щоб він писав, якої довжини у мене спідниця, якого кольору пальто, – для держави це, напевно, занадто дорого.

Спідниця, пул, націоналізм. Як казав класик: "Все змішалося в домі Облонських".

Підсумок невтішний. Революційні настрої Чаленка по відношенню до Герман мають суто меркантильний і прагматичний характер. Мій добрий приятель з цього приводу слушно зауважив, що червона дупа павіана не є свідченням його революційних настроїв.

Як би там не було, але замість закордонних поїздок п. Чаленко мусить їхати у Львів, столицю української Вандеї. Творчим звітом цієї командировки стає стаття п. Олександра датована 26 квітня 2011 року з красномовною назвою "Що я зрозумів, повернувшись зі Львова".

Цікаво почути думки людини, яка розуміючи серйозність загрози, як для себе особисто так і для держави в цілому, від можливих дій націоналістів, сміливо вирушає у подорож до міста Лева, в саму так би мовити пащу ворога.

Прихильникам епістолярного жанру від п. Чаленка не варто хапатися за серце і тремтячими від хвилювання за автора руками капати собі заспокійливе. За словами "політичного вигнанця" український націоналізм у Львові "явно опереткового типу. Такий весь із себе постановочний. Риторика націоналістична, бандерівська, ніби як є, а бандерівців і націоналістів – немає".

Перше, що кидається в очі Чаленку в столиці Бандерштату – це доброзичливість і спокій львів'ян. Більше того, коли він звертався до львів’ян російською, то більшість з них переходило на російську мову.

"А, як же бути з правими радикалами, про яких у 2016 році пише Чаленко, і які спокійно почувають себе на українських вулицях? Напевно, він їх просто не бачив і не спілкувався з ними", – спитає стурбований читач відчуваючи когнітивний дисонанс від зміни оцінок політичного оглядача.

Спішу заспокоїти – будуть у Чаленка неодноразові зустрічі з лідерами праворадикальної партії, а я зі свого боку спробую повернути читачеві відчуття консонансу.

Чаленко розповідає про свої враження від зустрічі з одним із лідерів праворадикальної партії Ю. Михальчишиним:

Михальчишин (екс-депутат ВРУ від ВО "Свобода") до нас в готель прийшов скромно і без жодного пафосу. Замість того, щоб розвалитися в якомусь кріслі в холі, скромненько чекав мене на сходах готелю на вулиці. Під час розмови, а це було близько 11 години вечора, на його мобільний зателефонувала мама і поцікавилася, коли синок прийде додому їсти.

Ніколи Чаленко і його ляльководи не були так близькі до провалу. Погодьтеся, що доволі дивно виглядає ситуація, коли людина, яка сміливо заявляла, що "бандерівська армія викине синьожопу банду з Донецька" скромно і без жодного пафосу чекає політичного опонета на сходах готелю щоби дати йому інтерв’ю. Ну, якщо скромність прикрашає навіть радикала, то дзвінок мами на мобільний 28-річного сина із запитанням, коли він, син, прийде додому їсти взагалі руйнує міф про кровожерливий характер представників цієї партії.

Ще раз – Тягнибок, Фаріон і Михальчишин – звичайні інтелігентішки. У них один талант - вони вміють поводитися як націоналісти: роблять гучні антимоскальскі заяви, іноді влаштовують марші і часто говорять про Бандеру. А наші дурники, які готові і в привиди вірити, – благодатний для таких товаришів грунт, так як вони з готовністю бачать в Михальчишині "загрозу фашизму". Право, смішно.

Так підсумовує свої враження Чаленко.

"Це, воїн, зальот", – як казав головний герой одного відомого фільму. Куратори, на той час ще українського журналіста, одразу це відчули. Погодьтеся, важко уявити Бандеру або Шухевича, які скромно стоять на сходах щоби дати інтерв'ю польским чи радянським журналістам. Тому було вирішено організувати ще одну зустріч "політичного експерта" з Михальчишиним, щоби внести корективи у написаний самим же Чаленко образ "звичайного інтелігентного і навіть сором'язливого хлопчика, який вірить в те, що він бандерівець".

Привід знайшли швидко і без зайвих проблем. Місце зустрічі змінювати не стали. Львів – це без перебільшення сакральне місто для всіх учасників цієї вистави. На 12 листопада 2012 року у Музеї історії релігії Львова було заплановано засідання Галицького дискусійного клубу "Митуса", яке було присвячено ЗУНР і ДКР (Донецько-Кривірозькій Республіці). У засіданні мав взяти участь Чаленко і політолог Володимир Корнілов.

Юрій Михальчишин і його компанія з п’яти молодиків (Михальчишин відрекомендував їх, як своїх "наукових співробітників") на засідання запрошені не були – однак, тим не менше, з’явилися.

І тут черговий "зальот" всіх без винятку учасників "відплатної акції". Якщо цей візит планувався, як такий що має ідеологічне підґрунтя, то вже через пару хвилин ці ілюзії швидко розвіялися. Михальчишин, замість того щоби озброїти своїх нукерів, якщо не бітами, то хоча б трембітами і спитати зичним голосом у присутніх, якого милого вони забули у бандерівському місті Лева зі своїми ідеями федералізації України, почав висловлювати Чаленку претензії через те, що той у своєму блозі на "Українській Правді" у згаданій вище статті назвав його "врунишкой".

Ідеологічне протистояння двох світоглядів – умовного добра і умовного зла, перетворилося на дешевий варіант вуличної розборки.

Присутній на цій зустрічі Д.Яневський першим висловив сумніви щодо справжніх мотивів цієї "акції", щиро позаздривши черговому піару, влаштованому "Свободою" книзі Корнілова. Він висловив жаль з приводу того, що коли він буде організовувати в тому ж Львові презентацію своєї книги про Грушевського і Петлюру, Михальчишин зі своїми "науковими співробітниками" не будуть влаштовувати такого піару.

Публіцист Артем Литовченко був більш категоричним в оцінках цієї "акції":

Я спочатку навіть вирішив, що йому Чаленко заплатив – прийди, мовляв, зіграй похмурого гопника.

На останок хотів би сказати пару слів про "теорію заговору" від Чаленка про можливість осінніх протестних виступів під проводом екс-голови СБУ Наливайченка, про які наприкінці своєї статті згадує автор.

Про знайомство Наливайченка і Яроша не писав хіба що лінивий. Це такий собі "секрет Полішинеля" – таємниця, яка всім і так відома. Тому, не зовсім зрозуміло, які цілі переслідував автор повідомляючи цю "страшну", чи то для росіян, бо стаття вийшла на сайті "Русская весна", чи то для своїх замовників, інформацію.

Захопившися грою у "змову" п. Чаленко навіть і не помітив, як зробив черговий ляп, фактично зігравши на користь Наливайченка. За версією "політичного оглядача" бажання екс-голови СБУ згуртувати навколо себе всі здорові державницькі сили продиктовано намаганнями останнього використати це об'єднання "для блокування імплементації основних пунктів мінських домовленостей, для подальшого шантажу Порошенка та його оточення".

Кращої реклами для Наливайченка та його команди годі й бажати. Росіяни, вустами свого "політолога" висловлюють занепокоєння тим, що на політичній арені України з'явиться лідер, який зможе згуртувати навколо себе сили, які стануть на заваді їхнім планам анексії українських земель і просунення ідеї федералізації України.

Такий прокол – це забагато навіть для розпіареного "політичного оглядача", який свого часу входив до президентського пулу. Втім, які замовники, такий і пул. Навіть, якщо йдеться про журналістське середовище.

Читайте також: Спроби російських спецслужб пов'язати вибухи у Стамбулі з Україною провалилися