Майже через 7 років новому українському президенту так само, як в 2013-му Януковичу, доводиться робити вибір – бути Україні Гондурасом чи бути не Гондурасом. Так само він поставив себе і всю країну на розтяжку, в якій ми (точніше він за нас) має вибрати між цивілізацією і дивним диким світом туземців. Між змінами – і в кращому випадку стагнацією. Між можливістю пережити епідемію кризу з якомога меншими втратами – і дефолтом. Між гідністю – і соромом.
Зверніть увагу: Повстання проти Єрмака в "Слузі народу", або Боротьба за вухо Зеленського
Майже 7 років тому в листопаді 2013-го Януковичу доводилось обирати між жорсткими умовами Заходу – і шантажем Кремля. Захід вимагав політичних і економічних реформ в країні в обмін – ні, не на примарну перспективу членства в ЄС, а на те, щоб країну сприймали рівною серед нормальних цивілізованих країн. Кремль трусив перед носом Януковича грошима, знижкою на газ і погрожував війною, тоді ще лише торгівельною – в обмін на відмову від планів стати нормальною країною.
Зеленському так само доводиться обирати між жорсткими вимогами Заходу, який знову вимагає реформ і гарантій, що його мільярди тут не розпиляють олігархи – і теж шантажем, тільки тепер вже не тільки і не стільки Кремля, скільки олігарха Ігоря Коломойського, який і допоміг йому стати президентом.
"Віктор, що відбувається?" – питали у Януковича в листопаді 2013-го в Брюсселі. "Вова, що відбувається?" – так перекладається вчорашня на адресу України з Вашингтону, зі штаб-квартири МВФ, про те, що гроші Фонд дасть в обмін на голосування за законопроєкт про землю і антиколомойський законопроєкт. Утром стулья – вечером деньги.
Ось таке замкнене коло: гроші в обмін на антиколомойський законопроєкт, який блокує в парламенті група Коломойського, який допоміг Зеленському стати президентом, який має зараз прийняти антиколомойський законопроєкт, який має врятувати Україну від дефолту, якого хоче Коломойський.
Цікаво! Російсько-українська війна: Путін не має уникнути відповідальності
Ось так майже через сім років після Януковича новий український президент стоїть на тій самій розтяжці: з одного боку антиколомойський законопроєкт, ринок землі, подушка від МВФ, довіра інвесторів і можливість продемонструвати світу, що Україна зрозуміла країна, з якою можна мати справу і в яку можна буде вкладати гроші – а з іншої Ігор Валерійович, його зухвале парламентське лоббі, глибока криза, в яку всі ми вже занурюємось, епідемія, масштаб і наслідки якої навіть спрогнозувати неможливо, втрата обличчя і репутація дикої туземної країни, якою вічно рулять маленькі царькі з примітивними інстинктами і можуть кинути вас на гроші у будь-яку мить.
І як герою чорної комедії "Карти, гроші, два стволи", завислому над безоднею в цій розтяжці Володимиру Олександровичу доведеться зробити вибір і щось одне відпустити.
Вибір, насправді, простий і очевидний.
Треба просто перестати постійно стріляти собі в ногу. А цього разу, можливо, навіть в голову. Щоб не лишилось від усього лише фото на обкладинці Time.