Скандинавські канікули: Королівський Стокгольм і ще трохи про Швецію

Зараз до завершення моїх мандрувань країнами Півночі - лише один крок. Довжиною кількасот кілометрів і тривалістю кілька днів, але з гнітючою думкою про те, що фініш неминучий. З одного боку, мені вже не потрібно перейматись автостопом, бо цей відрізок дороги, згідно з планом, я маю подолати потягом. З іншого боку, після відвіданих вперше чотирьох попередніх міст у Стокгольм я приїду втретє, і цей момент здається мені дуже відповідальним. Можливо, я сподіваюсь почуватись тут не таким чужим як в Осло чи Копенгагені. Можливо, я просто вибрав далеко не найпростішу дорогу до міста, в яке знову хотів потрапити і через яке довелось затіяти пригоду з уже відомою назвою "Скандинавські канікули".

Знову на Північ: Копенгаген-Стокгольм

Відстань між найпівденнішою скандинавською столицею та столицею Швеції - майже 700 кілометрів. І потяг шведської залізниці долає її за 5 годин, незважаючи на зупинки у декількох великих містах по дорозі. І якщо самі європейці нарікають на свої незручні денні потяги з лише сидячими місцями, то для мене можливість "пролетітись" колією (без страху, що він зупиниться десь на півдорозі) видається розкішною. Як і все інше, потяги у скандинавських країнах дорогі. Але і вражаюче дешеві, якщо планувати подорож, умовно кажучи, за місяць. "Копенгаген-Стокгольм" у звичайному другому класі обійшовся мені, до прикладу, у 200 шведських крон (240 гривень). Ще один цікавий момент - на вході до потяга ніхто вашого квитка не перевірятиме, як це робиться у нас. Працівник залізниці робить це уже значно пізніше під час подорожі.

За кільканадцять хвилин після початку руху - вдруге перетинаю Ересуннський міст між Данією і Швецією. В зворотньому напрямку я їхав вночі, тому все здивувавання залишилось на зараз. З тунелю потяг виїжджає на штучний острів, який, здається, лише на кілька метрів вищий від рівня моря. Далі міст стає вищим, і по обидва боки відкривається вид на пустелю води, яка зливається з лінією горизонту. Про такий мальовничий кордон між країнами без кордонів можна лише мріяти. Вже у шведському Мальме майже пустий досі потяг трохи поповнюється новими пасажирами. За вікном - знову Швеція зі своїми спокійними містечками вздовж залізничної колії. У не такому спокійному Стокгольмі каучсерфером я буду у шведа Віктора, з яким я навіть не домовився як слід про нашу зустріч. Він знає лише, звідки і коли я приїжджаю. Або - вже приїхав.

Для того, щоб навчитись на своїх помилках, буває замало повторити їх по одному разу. Про себе це я можу сказати вже напевне. З перону, до якого приїхав мій потяг на центральний вокзал Стокгольма, поволі розбрелись пасажири. І навіть зараз я не бачу нікого, хто міг би бути схожим на Віктора. Вирішую подумати про план дій після своєї порції сигаретного нікотину. Зрештою, мені радісно, що це - Стокгольм, а їхав я сюди не для того, щоб панікувати. Ще через кілька хвилин широкими кроками по перону пройшов чоловік. Після секундного вагання він повертається і аж тоді ми з моїм новим другом впізнаємось. Виявляється - я не прочитав останнього повідомлення, в якому Віктор пропонував зустрітись біля головного входу Stockholm Centralstation. Але ми не розминулись і в нас навіть є плани на вечір - інтернаціональна вечеря.

Якщо сам Віктор живе в центрі і біля вокзалу, і біля Стокгольмської ратуші одночасно, то до його друзів потрібно добиратись на метро. Дорогою вже встигаємо багато про що поговорити. Розказую своєму співрозмовнику про Україну, де він, дарма що об'їздив півсвіту, досі не був. Намагаюсь не загубитись у шведських словах, розповідаючи про історичні і культурні відмінності нашої країни від Росії, про що також запитує Віктор. Розмова обривається тоді, коли ми заходимо до потрібного будинку. Вечеряти будемо вшістьох. У господаря квартири, студента з Туреччини, такі сьогодні гості: грек, полячка, ще один турок і швед з українцем, на яких уже чекав майже повністю накритий стіл. Те, що цього вечора ми найкращі друзі, - це просто приголомшлива випадковість, яка можлива лише з каучсерфінгом: вже першої години в новому для тебе місті почуватись так, наче ти прожив тут чималий шмат свого життя. І я переконаний, що таким зустрічам ніколи не перестану дивуватись.

Починається вечеря з якогось невідомого мені алкоголю і ще більш дивних турецьких закусок. Крім того, щось приготоване вдома приніс зі собою кожен зі запрошених. Від розмов про їжу переходимо до розмов про політику, економічну ситуацію в Греції та Євросоюзі загалом. Далі цю серйозну атмосферу доводиться розбавляти музикою: ставимо по колу пісні зі своїх країн. Коли вже й музика вичерпала свої можливості, якимось чином починаємо говорити про народні танці. Дехто, як-от наш господар-турок, - навіть демонструвати. Але до цього часу були спустошені ще й кілька банок пива. Такий собі невинний вечір затягнувся до 3-ї години ночі. В центр повертаємось на метро, яке у Стокгольмі працює цілодобово. У місті я вже пристойно багато годин, але в мене досі не було можливості прогулятись знайомими мені тут місцями. Поки що у моєму тимчасовому стокгольмському помешканні я отримую свою кімнату, де раптово провалююсь в сон.

Місто майже двох десятків островів

Неділя, пізній ранок і трохи головного болю. Спросоння важкувато звикнути, що й далі треба говорити шведською. Небагатослівний вранці навіть українською, докладаю чималих зусиль, щоб разом з Віктором спланувати сьогоднішній день. Зараз мій 35-річний шведський друг не працює, але має заплановану на обід ділову зустріч. Не ділова, але запланована зустріч є і в мене. До Стокгольма погодився приїхати мій товариш по минулорічних курсах зі шведської, естонець Стіг, який зараз вивчає фармакологію в Упсалі за менш ніж сотню кілометрів від шведської столиці. Перші кілька хвилин нам трошки ніяково. За більш ніж шість місяців, які пройшли з часу нашої останньої зустрічі, у Стіга дуже помітно покращилась шведська. Весь цей час він провів в Упсалі і каже, що Швеція йому дуже подобається. Йдемо на прогулянку вулицями Старого міста, але зараз важливішими за стокгольмські вулиці є наші спільні спогади і діалоги, які також стануть спогадами.

Ця частина Стокгольма - найцінніша і особисто для мене є уособленням давньої Швеції. Розташоване Старе місто на окремому острові, з якого і починалась шведська столиця, займаючи з часом все більшу кількість розкиданих тут клаптиків суші. Дехто навіть називає Стокгольм північною Венецією, але я в цьому потреби не бачу. Стокгольм самодостатній і без таких звабливих порівнянь. Єдиним мінусом історичного центру міста здається мені хіба що те, що більш ширші вулиці тут окуповані туристичними чи ще якимись магазинами. І ближче до літа, будь-якого погідного дня, на них утворюється просто нездоланна тиснява.

Звідси можна звернути на ще одну з тихих і безлюдних вуличок - а тривати це може скільки завгодно часу. Заблукати на цьому щільно забудованому клаптику міста теж неможливо, бо ти завжди можеш вийти до одного з берегів острова і вже тоді зорієнтуватись, куди рухатись далі. Хм, а цікаво було б таки загубитись: наспрвді між старими будинками, а начебто в часі.

Далі у нас за планом - екскурсія у шведському парламенті, який називається Riksdag. Що я, що Стіг зауважуємо, що ніколи не були в українському чи естонському парламентах відповідно, зате така можливість трапилась нам у Швеції. Вхід до будівлі, де твориться політичне життя країни, - безкоштовний. Ось так виглядає парламент з боку Королівського замку. На дві частини його розділяє прохід, який через невеликий місток веде до вулиці королеви.

Щоб потрапити навіть до пустого парламенту, потрібно пройти строгий контроль - майже як в аеропорту. Однак, охочих тут зібралось достатньо багато. Після усіх технічних процедур приєднуємось зі Стігом до помітно меншої групи туристів з екскурсоводом, який розповідатиме нам про Riksdag і політику Швеції шведською мовою. Супроводжує нас молода дівчина-охоронець, яка стежить за тим, щоб ніхто не надумав погуляти коридорами парламенту окремо від нашого тісного товариства. З кожного з вікон будівлі відкриваються різні міські пейзажі Стокгольма. Тут це - невелий і поки що незелений сквер, нижче від якого на березі острова або прямо у воді майже завжди можна побачити рибалок.

Чого я не знав раніше, так це те, що майже всі стратегічно важливі будівлі, які хоч якось пов'язані з парламентом або політичним життям країни, розташовані з максимальною наближеністю одна до одної. Офіційні споруди, в яких працюють партії, комітети, уряд, розкидані довкола парламенту на берегах каналів. Будівля уряду тут теж як на долоні (на фото нижче). Крім того, через один-два будинки по другий бік вулиці королеви розміщена резиденція прем'єр-міністра - Сагерський палац.

Добравшись уже до найвищого поверху, головне, на що звертаю увагу у вікні - це Стокгольмська ратуша. Для мене це, безсумнівно, одна з улюблених будівель шведської столиці. Побудували її приблизно 90 років тому на острові, який називається Кунгсгольмен (Королівський острів). Як зразок шведської архітектури, ратуша вважається одним з найважливіших символів Стокгольма. Оскільки така урочиста будівля не може залишатися поза увагою, тут постійно відбуваються різного роду офіційні заходи. Один з найвідповідальніших - щорічний банкет з нагоди вручення Нобелівської премії. Можна собі тільки уявити, скільки відомих людей встигло тут перебанкетувати.

і

Якими б цікавими не були краєвиди за вікнои, ігнорувати екскурсію я теж не можу. Якщо вже зараз ратуша в мене за спиною, то я бачу залу засідань, в якій і працюють шведські парламентарі. Відповідно - це місце, де приймаються справді важливі для життя країни рішення. Прийти сюди і послухати дебати між представниками різних партій може будь-хто, але це не означає, що таких охочих знаходиться багато. Ті ж дебати можна послухати і вдома, лежачи на дивані, але коло глядачів такої політичної атракції все одно вузьке. Бо шведи не цікавляться політикою настільки, наскільки це прийнято робити, до прикладу, в Україні. І водночас - у виборах до парламенту бере участь понад 80% осіб, які можуть голосувати. Виходить з цього щось на кшталт політичного оксиморону, який можна взяти собі за зразок. Ніхто не може заставити тебе цікавитись політикою, але виконати обов'язок - обрати своїх представників у парламенті - вважається самою по собі зрозумілою нормою.

Крім цього, у парламенті безліч спеціальних приміщень, які мають своє конкретне призначення. У них переговори чи робота над якимись проектами має трохи вужчі масштаби.

На згадку про колишніх прем'єр-міністрів - у Ріксдазі зберігаються їхні погруддя. Виконані різними митцями, вони є ще й витворами сучасного мистецтва. Таку увагу до особи прем'єр-міністра можна пояснити тим, що насправді він виконує тут набагато більше функцій, ніж сам король, завдання якого полягає, здебільшого, у представництві країни на міжнародній арені та в тому, щоб бути живим символом Королівства Швеція. Головою ж уряду стає лідер партії, яка отримує на виборах більшість і визначає політику країни. Чому ж я зупиняюсь на погрудді дворазового прем'єр-міністра, колишнього лідера Соціал-демократичної партії Улофа Пальме? Тому, що це ім'я неможливо не згадати, якщо вже ми почали говорити про Швецію. За роки правління Пальме ставлення до нього у суспільстві кардинально змінювалось - ним захоплювались і водночас відверто висміювали чи навіть засуджували у карикатурах. В історію, однак, він увійшов як демократ, який активно виступав від імені Швеції з критикою збройних конфліктів на міжнародній арені, незважаючи на статус нейтральної країни. 1986 року Улофа Пальме застрелили в центрі Стокгольма, причому ім'я вбивці та його справжні мотиви залишаються загадкою до сьогоднішнього дня.

Обирають до шведського парламенту 350 депутатів, половина з яких - майже завжди жінки. Така рівноправність у Швеції - дуже важлива характеристика. В одній із зал зупиняємось, щоб подивитись на портрети політиків-жінок, які займали у парламенті посаду спікера.

Певна річ, находились ми тут і наслухались набагато більше. Вже після закінчення екскурсії підходимо разом зі Стігом до екскурсовода, щоб подякувати за все побачене і почуте, і навіть трохи розговорюємось. Шведка, чого й слід було чекати, приємно здивована тим, що насправді ми іноземці. Розказуємо їй, що нас привело до вивчення шведської мови і що робимо у Швеції зараз. А після взаємних побажань - прощаємось. З парламенту прямуємо на вокзал - і вже там мені доводиться прощатись з моїм естонським другом. До нової зустрічі, яка тепер відбудеться невідомо коли. Там же на вокзалі зустрічаю і Віктора, який обіцяв разом походити по місту.

Стокгольмські лінії горизонту

На годиннику вже пізній обід і я аж тепер почуваюсь абсолютно впевненим і повним енергії розпитувати про щось і слухати. Поки що говоримо з Віктором про те, що бачимо, - будівництво нових тунелів і мостів, розростання міста та особливості адміністративного поділу Стокгольма на частини. Якщо говорити про всю столичну агломерацію, то тут живе близько двох мільйонів людей - це п'ята частина населення Швеції, тому Стокгольм і його околиці - найгустозаселеніша територія в країні. Хоч би й через це вона постійно повинна розвиватись, пропонуючи нові інфраструктурні можливості.

Зараз ми вибрались на невеликий пагорб, який служить своєрідним оглядовим майданчиком або просто місцем для прогулянок. Раніше я тут не бував, значить, жартую, таки було чого повернутись до Стокгольма. Води, які розділяють острів з ратушею і той, на якому перебуваємо зараз ми - це озеро Меларен, яким, з одного боку, можна поплисти вглиб Швеції, а з іншого - без проблем вийти у Балтійське море. Праворуч від вежі можна побачити будівлю Стокгольмського вокзалу. В одному з будинків ліворуч якраз орендує своє помешкання Віктор, але не задоволений ним настільки, як попереднім житлом. Мені ж порівняти немає з чим. Хоча, відсутність у квартирі балкона я теж вважаю невеличким недоліком.

Пройшовшись між будинками, які тільки що були за спиною, змінюємо місце для огляду з такої ж гордої висоти. Якраз по цей бік від Старого міста можна побачити кораблі, які відпливають звідси в море, а потім - У Фінляндію, чи, наприклад, Естонію.

Впринципі, довкола панує уже весняний настрій, хоча до справжньої весни потрібно ще трохи почекати. Погода (або тепла погода), як пояснює Віктор, - певною мірою болюча для шведів тема через затяжну і похмуру зиму. Зате коли дні стають уже надійно теплими, їх ніхто тут не ігноруватиме - шведи одразу виходять в парки, на береги озер чи річок і влаштовують собі пікніки. Для тих, хто живе в сільській місцевості, ледь не обов'язком стає обідати чи снідати на ґанку, лиш би не в тих самих стінах, в яких доводиться зимувати. Тому, якщо за відсутності тем поговорити про погоду можна з будь-ким, то зі шведами - особливо.

По дорозі назад звертаю увагу на будинок, з вікон якого звисають шматки червоної тканини. Вперше дізнаюсь, що для шведів це - абсолютно нормальна форма протесту. Не виходити на вулицю з плакатами, з гучними гаслами і висловлювати так свою думку, а просто мовчки показати, що тобі щось не подобається. Це "щось" може бути чим завгодно - будівництвом нової розв'язки чи будинку, прокладанням тунелю чи просто великим морським лайнером біля пристані, на яку виходить твоє вікно. Тобто збоку про справжній привід для обурення ти можеш тільки здогадуватись. Крім того, для з'ясування якоїсь проблеми шведи можуть написати листа у відповідну установу, але вже точно рідше вони виходять мітингувати на вулицю. Можливо, тут справа і у відносно стабільній політичній ситуації, яка від цього стає нецікавою і непомітною. Це не означає, що у Швеції зовсім немає проблем. Просто вони трошки іншого, як з нашої точки зору, масштабу.

Після прогулянки прямуємо на зустріч стокгольмських каучсерферів, які збираються собі кожної неділі - для нових знайомств та просто для того, щоб весело провести час. По дорозі дізнаюсь, що бічні вулички Старого міста, які раніше здавались мені однаково вузькими, мають свого рекордсмена за мінімальною шириною (максимальною вузькістю?). І ось як вона виглядає.

В кав'ярні приєднуємось до поки що невеликого товариства. Але через декількадесят хвилин каучсерферів стає настільки багато, що вже немає ні можливості зі всіма поговорити, ні сенсу запам'ятовувати чиїсь імена. До нас за столик підсідає ще одна шведка і тепер всі просто спілкуються у своїх вужчих колах. А якщо узагальнити - каучсерферів-шведів тут небагато. Більшість з присутніх - просто іноземці, які вчаться-працюють у Стокгольмі і в такий от спосіб знайомляться між собою чи з туристами з усього світу. Чекав тут на мене і несподіваний сюрприз - українка з Харкова, яка працює у Швеції вже два роки. Зізнається, що теж дуже рада зустріти українця, особливо - журналіста. Якщо ще вчора я розповідав своїм новим друзям, що діалог в Україні може без проблем відбуватись українською і російською мовами одночасно, то тепер шведи за нашим спільним столиком мають живий цьому приклад.

Уже з новою порцією вражень Віктор пропонує повертатись додому. Цікаві розмови можуть багато чого замінити, але в нього є ідея зготувати вдома вечерю і по-справжньому поїсти. Оскільки макарони сьогодні готує господар, від себе обіцяю зготувати завтра український борщ. І одразу починаю хвилюватись, чи не дарма я це ляпнув - так ніби від якогось там борщу залежить репутація всієї України на міжнародній арені. На відміну від вчорашнього, сьогоднішній вечір спокійніший і більш домашній. Після вечері говоримо про улюблені фільми і музику. Слухаємо шведський гурт Kent.

Український борщ проти шведського холоду

Ранок наступного дня починається абсолютно по-шведськи. Обов'язкові його складові - міцна чорна кава і кілька газет у трохи людному, але спокійному кафе. За випитими і прочитаними об'ємами одного та іншого відповідно Швеція займає перші місця у світі. От і я на третій день у місті роблю уже те ж саме, що робить кожного ранку пересічний стокгольмець. Є, однак, і не такі веселі моменти - в мене був задум відвідати хоч декілька з найважливіших музеїв, але аж тепер дізнаюсь, що всі вони зачинені в понеділок. Ось і новий привід повернутись до Стокгольма ще раз. Саме ж місто для прогулянок в понеділок не зачинене.

Дуже швидко я розумію, що сьогоднішній день якраз був би ідеальним для переміщення з музею в музей. Погода змінюється раптово і в абсолютно небажаний бік. До нас з Віктором приєднується ще його подруга з Чехії, яка у Стокгольмі працює і вчить шведську. Такі різкі зміни з декораціями на небі наш швед називає квітневою погодою - це означає, що і в березні, і в квітні тобі треба бути готовим до сонячного неба, дощу і снігу одночасно.

Щоб не стоптувати одні і ті ж вулиці, каву йдемо пити на ще один зі стокгольмських островів, на якому якраз багато закритих сьогодні музеїв.

Тема для розмови у нас дуже вузькоспеціальна - шведські діалекти і труднощі при вивченні шведської. Коли ми сидимо чи гуляємо отак втрьох, вже не почуваюсь самотнім у своєму виборі іноземної мови. Та й Віктор ділиться своїм досвідом вивчення латиської, яка у кількості носіїв програє навіть шведській. А взагалі - непотрібних мов не буває це точно. Тільки було б бажання і сили побільше їх знати.

Про шведського короля я вже згадував між іншим раніше. Королівський замок у Стокгольмі розташований поруч з парламентом і є дуже помітною будівлею в місті. А життя королівської сім'ї - достатньо важливою темою, щоб про це говорила вся країна. Значення її влади дуже символічне, тому, як на мене, що короля, що королеву чи їхніх дітей сприймають радше як зірок національного масштабу. Є в цьому і момент романтичності - бути високорозвиненою країною, але залишатись при цьому королівством. Будь-які заходи за участі короля чи членів королівської сім'ї збирають широку публіку. Дуже часто це відбувається перед замком, який мало кого цікавить в таку погоду.

У Стокгольмі я планував зробити тисячу знімків, а зробив навіть менше, ніж в інших містах. Схоже, зараз уже пізно виправляти ситуацію. Заспокоїти себе можна тим, що все найважливіше все одно на камеру зафіксувати не вдасться. Але фото можуть стати гарними декораціями до твого настрою.

У магазині я купив усе необхідне і вже продумую, як готувати борщ. Віктор майже не втручається, але часто дивується моїм методам чищення або нарізання чогось, бо в цьому я трохи незграбний. Якщо вже бути зовсім чесним - борщ без готової для нього заправки я готую, напевне, вперше в житті. Ну і нічого, моя самовпевненість на цей раз мене не підвела. Вечеряємо тепер без поспіху, вечір сьогодні довгий, бо холод рано загнав до квартири. За добавкою Віктор повертається ще двічі - оцінюю це для себе як поважний комплімент.

Після їжі знаходиться дуже невибаглива розвага - подивитись телевізор. Може я і знав це раніше, але зараз дивуюсь по-новому: за телебачення відповідальні шведи (а таких понад 85%, якщо я все правильно зрозумів) сплачують щомісячну передплату і вірять, що журналістські розслідування стануть там ще якісніші, а самі телеканали - більш незалежними від фінансового фактора. Так само Віктор передплачує і декілька основних друкованих видань, які читає в електронному вигляді. Думаю, у шведських ЗМІ багато передумов стати ще кращими.

За борщем, певна річ, ми повертались знову і до українського питання. Віктор згадав Помаранчеву революцію, про яку свого часу чули і знали всі шведи, і ми вже разом шукаємо причини того, чому все закінчилось сьогоднішнім станом речей. За словами Віктора, навіть у Швеції таким поворотом подій стурбовані, але водночас він не втрачає оптимізму, що все може змінитись, до прикладу, на наступних виборах президента. Непогані слова для фінального абзацу, але він повинен бути трохи іншим.

Як на мене, шведи знають про Україну досить багато. Можливо, не в найкращих тонах, але та ж українська політика здається їм такою, що перебуває в постійній еволюції, тому це нормальний процес. Звісно, негативні оцінки повинні ще більше стимулювати нас ставати кращими, хоч це не завжди виходить. У Швеції, як і у всій Європі, теж говорили перед Євро-2012, що їхати до України може бути небезпечно. Але шведи приїхали. І Віктор не вболівав за свою збірну у Києві лише тому, що вже не встиг з друзями забронювати на той час готель.

Напевно, це і є все, що я хотів би на цей момент сказати. Або хіба що ще українське "дякую" і шведське "tack" - за все пережите, побачене, передумане. Чим я й хотів хоч трохи тут поділитись. Далі - моя довга і самотня дорога додому, про яку співає шведський Kent. Але вона у блог вже не поміщається.

Фото Володимира Сенатовського

Дві перші частини серії блогів зі "Скандинавських канікул" можна знайти за посиланнями - Холодна Норвегія зустріла мене весняним сонцем та Автостопом до Копенгагена, який катається на велосипедах.