Автобусом, літаком, кораблем, автостопом і потягом
Це усі засоби пересування, які мені довелось перепробувати за насичені містами та людьми 12 днів. Але про все – по порядку. Поїздка з робочою (а тепер і офіційною) назвою "Скандинавські канікули" позбавила мене сну з того часу, як тільки мені самотужки вдалось розробити її маршрут. Це може голосно звучати, але мені приємно думати, що його неможливо було продумати ще більш вдало, зважаючи на обмеження в часі та, певною мірою, в грошах. Однак, початковий план відвідати одночасно три найбільші шведські міста поширився і на столиці двох інших скандинавських країн – Норвегії та Данії.
Для мене вартість квитків на літак бюджетних європейських авіакомпаній – це одне з найприємніших здивувань ще з минулого року. Головне – купляти їх завчасно. Щоб не підраховувати все до копійок, скажу для порівняння, що долетіти з Варшави в Осло виявилось помітно дешевше, ніж доїхати до Варшави автобусом зі Львова. Водночас тут є свої "але": щоб доїхати автобусом з аеропорта в Осло, довелось заплатити навіть більше, ніж за квиток до Варшави з України. Це було вже в зоні дії скандинавських цін, і до схожих контрастів слід бути готовим заздалегідь.
Не менш важлива річ після транспорту – це питання, де можна зупинитись у місті, яке ти плануєш відвідати. В цьому плані абсолютно фантастичним відкриттям для мене став сайт каучсерфінгу, завдяки якому ти можеш допомогти туристам у твоєму місті та сподіватись на допомогу там, де тобі це буде необхідно. Прийнявши у себе декількох гостей, я зрозумів, що це безцінна нагода розширити свої світоглядні горизонти, можливість спілкуватись з новими людьми іноземними мовами та побачити себе і свою країну очима іноземців. Мій же особистий досвід як каучсерфера за кордоном став половиною усіх найцінніших вражень, які я привіз зі собою додому.
Небо, приземлення, Норвегія. НОРВЕГІЯ – хотілось прокричати всьому світу!
Переліт з Варшави в невеликий аеропорт біля Осло тривав дві години. Дві години тому у Варшаві був мокрий сніг, холодний вітер і мінімальна видимість на злітній смузі. А вже з віконечка літака Норвегія здалась абсолютною цьому протилежністю. Спочатку сонце ввело мене в оману – був обідній час і складалось враження, що вчора тут почалась весна. Сухий вітерець, помірна кількість снігу і блакитне-блакитне скандинавське небо. Але зі заходом сонця я зрозумів, що з весняним одягом поспішати тут ще не варто. Дорогою в Осло не можу відірвати очей від вікна. Мене захоплює велика кількість тунелів і скелястих виступів обабіч дороги, помірна гористість, невелика кількість невеликих населених пунктів і люди, які ходять на лижах і прокладають свою стежку вздовж і впоперек засніжених полів.
У точно визначений час автобус прибуває в Осло. На сьогодні для щастя мені достатньо самого цього факту. На вулицях міста, як я й очікував, - багатонаціональне різноманіття людей, трохи сміття і замерзлих кучугур снігу. Троє дівчат люб’язно пояснили мені, як знайти станцію метро (тунельбане), купити квиток і сісти на потяг у потрібному напрямку. Навіть володіючи цією інформацією, в новому місті завжди цікаво розпитувати в людей про потрібну тобі дорогу. Кілька таких однохвилинних розмов – і вже тобі вимальовується ілюзія спілкування, а вулиці здаються не такими вже й чужими. Крім того, такі сценки захоплюючі та обов’язкові для моєї тимчасової ролі туриста.
Не розібравшись чи то з автоматом для купівлі квитків на громадський транспорт, чи то зі свою кредиткою, без проблем придбав одноразовий квиток у кіоску. Заплатити за такий потрібно 30 норвезьких крон (45 гривень), але я навіть не смію думати собі, що це багато, - бо ж не щодня доводиться користуватись метрополітеном Осло.
Українська гостинність - вона і в Норвегії гостинність
В Осло мене люб'язно погодився прийняти на дві ночі Андрій з Києва, який вчиться в Норвегії за обміном. Для такого каучсерфера-початківця, яким я тоді був, це здавалось не так лячно, оскільки ми могли б спілкуватись українською, а використання призабутої англійської знову би відтермінувалось. На метро я добрався в потрібну мені частину Осло. Цікаво, що метрополітен тут підземно-наземний. Після виїзду з тунелю з вікна потяга можна милуватись мальовничими приватними будиночками, які значно збільшують площу не такої вже й густозаселеної норвезької столиці (тут живе приблизно 600 тисяч людей).
Студентське містечко, куди я, врешті, приїхав, розташоване майже на окраїні міста. Але довгою ця відстань не здається. Зараз на вулиці уже звечоріло, на покритих суцільним льодом стежках потрібно бути особливо обережним. Трохи поблукавши між однаковими і компактними будиночками, чую запрошення рідною мовою з вікна першого поверху. Прибув я сюди майже у визначений час, тому Андрій, напевне, уже був напоготові.
Якщо кількох годин в місті мені не вистачило для того, щоб остаточно усвідомити свою довгоочікувану висадку в Норвегії, тепер мені ще важче в це повірити. Зупинитись в Осло, зустріти тут гостинного земляка і говорити з ним про що завгодно українською - здавалось, все це відбувається не зі мною. В Андрія навіть знайшлось трохи горілки, яка, за його словами, довго чекала на таку нагоду бути випитою. Далі була приготована Андрієм вечеря і цікаві розмови за столом. Ще пізніше Андрій повів мене показувати місцину, яка стала його тимчасовим домом в Осло. Прогулянка не була тривалою через безкомпромісний норвезький березневий мороз. Ні, мене він не злякав. Під рипучі кроки встигаю ловити випадкові кадри. Така вона перша ніч в Норвегії.
Більше Осло і менше слів
Без днів приїзду і від'їзду, у Норвегії в мене - один повноцінний день. Вчора було 10 березня, сьогодні - 11 березня, понеділок. І одне незвичайне спостереження - в дорозі в тебе зникає потреба стежити за днями тижня. Ти від них просто не залежиш, бо все одно робиш те, що змушений робити. Сьогодні, до прикладу, - побачити Осло. В мене є карта і відзначені на ній місця, які порекомендував відвідати Андрій. В мене є камера, але й бажання бачити все без її об'єктива. Звісно, я не дозволяю йому повністю мною оволодіти.
Найзвичайнішого робочого дня на вулицях Осло небагато людей, трохи туристів, відносно багато жебраків, а якщо пощастить - навіть вуличних музикантів. Підійти до тебе і попросити одну крону можуть навіть тоді, коли ти сидиш в якомусь закладі харчування. Але частіше це виглядало як зустрічне покалатування склянкою з монетами на вулиці. Не дивно, що багато людей відповідає на такий спосіб "заробітку" роздратованим ігноруванням.
Після однієї-двох годин прогулювань по місту розумію, що час від часу потрібно буде шукати місце, щоб зігрітись і перевести дух. В Макдональдс я встигну завжди. А зараз це буде будинок міської ради Осло. Сюди без проблем можуть зайти туристи, походити відчиненими урочистими залами, стіни яких бачили найпочесніших гостей з усього світу. А сама будівля здається дуже типово скандинавською - простотою, просторовим вирішенням і кольором. Або це я просто так собі фантазую.
З вікна на протилежному боці міськради відкривається чудовий вигляд на Осло-фьорд, яким зі столиці Норвегії можна потрапити у відкрите море. Але за справжніми фьордами необхідно їхати на західне узбережжя країни і, як на мене, теплішої пори року. Зараз мені для щастя досить і цієї мальовничої затоки, яка повертає до мрій над книжками норвезького письменника-філософа Юстейна Гордера.
Думаю, влітку біля пристаней в Осло життя вирує трохи активніше. А зараз тут неофіційно триває зима, незважаючи на відносно довгий світловий день та оманливу сонячну погоду. Можливо, взимку море навіть більш привабливе через свою незайманість. І в Осло-фьорді я знаходжу характерні для цього сезону візерунки.
Наступна достойна захвату і подиву будівля - будинок Опери. Не помітити її в Осло неможливо. Зауважив я її ще при в'їзді в місто, але здогадатись про таке поважне призначення не міг. Нестандартна форма, дзеркальність і сусідство з водою роблять Оперу чудовим місцем відпочинку та обов'язковим туристичним пунктом. Ось і Вам можливість трохи пофантазувати.
В Осло в Оперу можна не тільки піти, а й походити по ній. Так вже її задумали архітектори. Дах напівфантастичної будівлі похилений в бік води, і по ньому можна вибратись на найвищу точку театру. Виходить така собі компенсація зайнятої площі ледь не в самому центрі міста на березі Осло-фьорду. З даху Опери відкривається чудовий вид на місто. Гарно мріяти тут з птахами просто неба.
Вчергове переконуюсь: ні в Норвегії, ні у всієї Скандинавії немає проблем з поєднанням минулого зі сучасністю. Кожна епоха існує тут без шкоди для іншої. З одного боку, тут є король і багато кого спраді захоплює така середньовічна романтичність. З іншого боку - про Норвегію ми багато чуємо і читаємо як про країну з високим рівнем життя, свободою слова та дотриманням на високому рівні принципів демократичного суспільства. І відсутність членства в Євросоюзі також не є для цього перешкодою. Як же ж не захопитись на хвилинку успіхом цієї країни? Але я досі на даху Опери, звідки моїм широко здивованим очам відкривається цілий комплекс сучасних будівель. Правда, вони ще в процесі будівництва, як і частина доріг чи нових транспортних розв'язок у місті. Далі - ще однин кадр для фантазування.
Здається, поволі я перетворююсь у прихильника великих міст. Бо вони здаються неіграшковими головоломками, а тобі доводиться розгадувати їхні інфраструктурні загадки. А до чого я це веду? Ще раз до транспорту. Одноразовий квиток поперднього дня коштував мені 30 крон. Сьогодні ж у мене - добовий квиток, який на 50 крон дорожчий. Але, активізувавши його один раз, кататись усіма можливими видами транспорту у місті можна всі 24 години. Дехто в центр Осло щодня добирається на спеціальних рейсових човнах, тому що автомобілем відповідну відстань з протилежного берега доводиться долати намотуванням невиправданих кілометрів. Це мені також порадив Андрій - витратити годинку, щоб фактично попливти з Осло і так само повернутись назад. Як проїзний на цьому човні діє мій добовий квиток, але через перетин іншої транспортної зони доводиться трошки доплатити. Ось так 21 рік я чекав, щоб нарешті приїхати в Осло і аж тут скористатись морським транспортом. А це не менш прекрасно, ніж підніматись у небо.
Будиночки на островах в Осло-фьорді - це один з моїх улюблених атрибутів Скандинавії. Їхня однаковість і кольоровість, згрупованість чи поодинокість навіює думки про спокій і меланхолійність, які тут, на Півночі, можна знайти. Скандинавський півострів справді відрізняється від континентальної Європи, а самі скандинави вживають словосполучення "поїхати на Континент", коли планують мандрівку на південь, в Європу. Ще одне фото з палуби корабля, яких я готовий був би опублікувати тут хоч цілу сотню.
Після моєї короткочасної і першої в житті морської поїздки - на горизонті знову Осло. Прекрасний передвечірній час, коли сонце по-особливому все освітлює. В Скандинавії воно і заходить по-особливому. Минулого року я переконався в цьому у Швеції. Сьогодні чекаю на щось схоже у Норвегії. Забігаючи наперед скажу, що за декілька хвилин я знову буду на березі. Проходжу повз сувенірні магазинчики, в одному з них купляю листівку у дуже харизматичного і приязного продавця. Питає, куди я хочу її надіслати: "В Європу?", на що я відповідаю: "В Україну". "А, ну так це ж Європа, ось тобі й марка", - усміхається норвежець, - "то ти з України?". Далі він цікавиться, чи не замерзаю я тут і чому вибрався на Північ у подорож такої холодної пори року. Попри відповіді на ці запитання, хвалюсь і намагаюсь продемонструвати свої знання норвезької на початковому рівні, через що продавець щиро дивується. А мені тут вже й зовсім не холодно завдяки таким випадковим діалогам. Діалогам англійською, звичайно. Навіть коли я пробую видати щось норвезькою, мої співрозмовники майже завжди переходять на англійську. З нею тут проблем ні в кого немає. Хіба що інколи були в мене. Роблю для себе відповідні висновки. Але й норвезька все одно подобається. Як одна зі скандинавських, до яких у мене особливо теплі почуття.
Тепер, ще до заходу сонця, мені треба встигнути піднятись на пагорб, з якого відкривається панорама всього міста. Туди мене везе метро, змійкою піднімаючись схилом вгору. І я опиняюсь на вершині у прекрасний сутінковий час. Осло і фьорд можна побачити звідси під зовсім іншим ракурсом, у зовсім інших вечірніх кольорах.
В той самий час на заході на мене чекає головна винагорода сьогоднішнього дня. І це - без перебільшень вогняне небо, яке може бути таким при заході сонця лише у Скандинавії. На цей раз я переконався у цьому ще й в Норвегії. Думаю, це гарна картинка для "трикрапки" на цей момент... Мій день ще не закінчується, але ж розповісти все мені в будь-якому випадку не вдасться. Але вдасться поділитись хоч кількома відсотками побаченого чи надуманого з Данії та Швеції у двох наступних блогах. Далі буде.
Фото Володимира Сенатовського