У чому хибність субсидій на газ та опалення?

Зазначимо, що навіть якщо йдеться про газ "власного видобутку", який обходиться дешевше за імпортний, то і тоді ми з Вами, як платники податків, від того втрачаємо. Адже цей газ, з одного боку, теж не настільки дешевий, а, з іншого, – справедливо мав би бути додатковим джерелом надходжень до бюджету. Якби його можна було продати за комерційною ціною, отримавши прибуток, то цей прибуток можна було б використати замість частини податків, і в такий спосіб заощадити наші з Вами гроші.

Отже, ми своїми податками через посередництво держави підтримуємо тих співгромадян, які використовують газ насамперед для опалення (бо для приготування їжі його потрібно дуже мало).

Але, чи є така підтримка доцільною, та чи дійсно вона відіграє роль соціальної допомоги? Для прикладу візьмемо бідну людину в сільській місцевості, що має хату з газовим опаленням. Використовуючи такий штучно здешевлений газ, вона дійсно чимало заощаджує: станом на осінь 2014 року за обігрів будинку у 80 кв.м. доводилося сплачувати всього лише 1400 грн на рік, при цьому держава фактично доплачувала майже 8 тисяч грн.

Утім, можливо, таку суму і варто було б віддати на допомогу бідній родині, аби вона не мерзла? Але, насправді, це чи не найгірший спосіб допомогти, оскільки така субсидія, по-перше, спотворює економічні стимули – а, отже, спонукає до економічно неефективних рішень; по-друге, вона є соціально несправедливою.

З одного боку, газ – далеко не найдешевше джерело енергії для опалення. Проте переходити на інші види палива за наявності такої субсидії економічно невигідно, адже, наприклад, пелети, що виготовляються з відходів деревини (а, отже, є відновлюваним ресурсом) коштували б власникові хати більше 4.3 тисяч грн на рік – а це більш ніж утричі дорожче за ту ціну, що він платив за газ!

Водночас, якби рішення приймалося на підставі справжньої, ринкової ціни, то пелети виявилися б більш ніж удвічі дешевшими, отже хазяїн, що вміє рахувати, радше використовував би їх. І навіть якщо після цього й запроваджувати якісь субсидії на опалення, то й тоді платники податків могли б заощадити 5 із тих 8 тисяч, які вони витрачають, при тому, що бідна родина ще й виграла б! Але цього не відбудеться, допоки держава нашим коштом субсидуватиме саме газ. Так само, як невигідним
залишається і утеплення, яке є альтернативним – а у випадку багатоквартирних будинків взагалі єдино можливим – способом економії.

Субсидування (штучне здешевлення) газу стимулює споживати саме його, попри наявність насправді дешевшого іншого палива. З іншого боку, субсидованим газом опалюється не тільки житло бідних, а й усі оселі, і це призводить до кричущої несправедливості. Скажімо, поруч збудував собі дім площею 250 квадратних метрів уже небідний представник середнього класу. Йому здешевлений газ дозволяв заощадити більше 21 тисячі грн – тож ми з Вами йому в такий спосіб допомагали майже втричі більше, ніж бідному хазяїну!

Точніше, він, швидше за все, сам собі "допомагав", бо, отримуючи пристойний дохід, сплачував чималі податки – виходить, що держава забирає в нього гроші задля того, аби повернути їх як субсидію. Може краще б він їх витратив сам, наприклад, на утеплення?

Більше того, уявімо, що навпроти стоїть багатомільйонний маєток площею 1500 квадратних метрів – його власника ми з Вами дотували аж на 63 000 грн щороку, майже увосьмеро більше за бідну людину (і це не зважаючи на спеціальний підвищувальний коефіцієнт для великих споживачів)! Не кажучи вже про те, що гроші на свій маєток він, цілком можливо, "заробив", перепродаючи той самий дешевий газ за комерційними цінами. То хіба ж варто ці витрати відносити до "соціальних"?

Що більше будинок, то більше отримує його власник у якості субсидії на газ.

Читайте також: Як держава може зарадити безробіттю?