Чому війна в Сирії знову спалахнула, хто проти кого воює і як це вплине на Росію та Україну
Перші шпальти світових ЗМІ окупували новини зі Сирії, події стрімко розгортаються у форматі "королівської битви", натякаючи на довгоочікуване повалення режиму одного з найкривавіших диктаторів світу Башара Асада, а також послаблення його старшого колеги – Владіміра Путіна.
24 Канал коротко розповідає, що відбувається у Сирії та пояснює, як це впливає на Україну.
Читайте також Проти Путіна відкрився другий фронт у Сирії
Чому війна в Сирії триває вже понад 10 років
Несподіваний для всіх наступ сирійської опозиції на Алеппо (це друге найбільше місто Сирії з населенням в майже два мільйони людей, якщо потрібні порівняння з Україною, то це сирійський Харків) насправді не був початком протистояння, а лише новим його етапом.
Сирія у вогні останні 13 років, і наразі кінця і краю цій війні не видно. Експерти традиційно називають конфлікт "Громадянська війна у Сирії", але це дуже спрощене пояснення. У реальності ж, як завжди буває на Близькому Сході, все значно складніше.
- Почати варто з того, що сам факт існування держави Сирія в її кордонах – це міна сповільненої дії. Коли французи та британці після Першої світової війни визначали, в яких кордонах цей близькосхідний уламок колишньої Османської імперії отримає суверенітет, вони особливо не напружувались і креслили по-живому (буквально, олівцем по мапі на око та власний розсуд).
- Наслідком цього стали розділені народи та етно-релігійні спільноти. Найбільш показовою і трагічною стала доля курдів – давній і численний народ опинився розділеним між 4-ма державами (Іраком, Сирією, Туреччиною та Іраном). Крім того, у новій державі утворилася великі общини алавітів та шиїтів, традиційно пов'язаних з Іраном, а також чимало інших груп, зокрема, тюрків або сирійських туркменів.
Все це розмаїття часто повставало, але десятиліттями якось трималося купи, проте, не витримало випробувань "Арабською весною". Слідом за Тунісом, Єгиптом та іншими країнами регіону спалахнула й Сирія. Місцевий спадковий правитель з дипломом офтальмолога – Башар Асад вирішив не віддавати владу та увімкнув "силовий варіант", відтак у Сирії почалася громадянська війна.
Російські та сирійські солдати біля плакатів Асада та Путіна в провінції Ідліб / AFP
Вона швидко набула формату "королівської битви", тобто війни всіх проти всіх. Проти Асада повстали власні громадяни та миттєво вилізли назовні всі нібито забуті проблеми.
Хто є хто у війні в Сирії
Місцева релігійна більшість сунітів сформувала власні бойові загони (родина диктатора походить з алавітів і утримувала владу силою зброї, батько Башара – Хафез Асад був команувачем сирійських ВПС і саме як генерал захопив свого часу владу).
При цьому суніти не були єдині – серед них були як прихильники світських порядків, помірковані ісламісти, а також прибічники більш радикального ісламу. Останні стали основою нової сили, яка отримала назву Ісламська держави Іраку та Леванту (скорочено ІДІЛ).
Крім того, тільки й чекали слушної нагоди курди, які вирішили використати послаблення Асада, та громадянську війну для оголошення власної незалежності. Крім курдів, про свої політичні (та економічні) права заявили місцеві еліти в сирійських провінціях, влаштувавши Асаду "свято федералізації".
Урядові сили були лише однією, але навіть не найсильнішою стороною конфлікту. Тому все, що могло вийти з-під контролю, вийшло з-під контролю. Особливо лютував ІДІЛ – ісламські фундаменталісти наважились на кривавий експеримент та почали здійснювати справді страшні речі. Урядові війська вирішили не відставати за рівнем жорстокості, але ресурси Асади швидко почали закінчуватися і він вирішив звернутися по допомогу.
Так, у громадянській війні з'явилися іноземні сили. Алавіт Асад звернувся по допомогу до Ірану, який сповідував схожу течію ісламу – шиїзм. Аятоли дали команду долучитися до бійні Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) на чолі з тоді ще живим Касемом Сулеймані.
Також іранці підтягнули своїх ліванських проксі – "Хезболлу". А фінальним босом стала Росія. Росіяни ще з часів СРСР мали в Сирії воєнні бази, тому формально не були там зайвими. На пояснення воєнної присутності Росії на Близькому сході миттєво почала працювати російська пропаганда, створивши химерний дискурс про рідну для Росії Пальміру та інші "скрєпи". Це було потрібно для швидкого відведення уваги (за принципом аферистів, що грають у наперстки).
Диктатор Путін саме отримав перші санкції за агресію проти України та окупацію Криму, а тому вирішив вибити клин клином та влізти до Сирії, щоб бути на рівних зі США. Бо американці там також були, власне поява ІДІЛ – це їхній "косяк".
Це об’єднання ісламських терористів виникло саме після розгрому Саддама Хусейна в Іраці, бо там (саме на очах нашого знайомого Кіта Келлога) утворився вакуум влади, який заповнили релігійні фанатики. Рух нових фундаменталістів швидко поширився й на Сирію, а жахливі та диявольські продумані теракти не могли не змусити цивілізований світ реагувати на цю вакханалію. США очолили міжнародну коаліцію проти ІДІЛ і зробили ставку на підтримку сирійських курдів. Це був логічний крок, оскільки серед місцевих племен ті були найбільш приязними до Заходу і схильними до демократії.
Союз вийшов взаємовигідним, курди швидко проголосили автономію (а згодом і фактично незалежну державу Рожава), а американці та їхні європейські союзники отримали умовно надійний тил та логістичні бази. Бонусом стали величезні поклади нафти, що опинилися під контролем курдів.
Коротке пояснення-карикатура балансу сил в Сирії станом на 2015 рік
Але курдська самостійність не входила у плани іншого регіонального диктатора – турецького президента Ердогана, бо в нього є своїх два десятки мільйонів курдів, які не те, щоб сиділи тихо й не хотіли б незалажності або возз’єднання з братами в Сирії, Іраку та Ірані. Тому доволі швидко Туреччина також стала стороною конфлікту у громадянській війні в Сирії, що остаточно перетворило Сирію на failed stated, а сам конфлікт на інтервенцію.
Ердоган здебільшого намагався діяти чужими руками. Він підтримав сирійську світську опозицію, а також групу салафітів (фанатиків-сунітів) на ймення "Гаят Тахрір аш-Шам" ("Організація визволення Леванту", колишній сирійський філіал "Аль-Каїди", що об’єднався з іншими групами та провів успішний ребрендинг), які фактично стали турецькими проксі в Сирії та тягали для Реджепа Ердогана каштани з сирійського вогнища.
Швидкому налагодженню зв’язків сприяла етнічна спорідненість – мешканці півночі країни становлять групи так званих сирійських туркменів, а Ердоган здавна вважає себе батьком усіх тюрків, тому був радий утворити на території сусідньої держави власний тюркський "днр", з блекджеком і всім, що необхідно в таких випадках.
Левант – це французька назва Близького Сходу, нині використовується для визначення регіону Сирії, Лівану, Ізраїлю та Палестини, при цьому ісламісти не визнають розподіл регіону не держави, а існування Ізраїлю взагалі заперечують.
Також інколи під Левантом розуміється окремо Сирія. В арабській мові аналогом терміну "Левант" є "Шам", власне, він відповідає за літеру "Ш" в оригінальній абревіатурі ІДІЛ, тобто ДАІШ (Даулят аль-Ісламія фі ль-Ірак уа аш-Шам).
У січні 2018 року протурецькі сили разом із турецькою армією (членом НАТО) розпочали власне вторгнення до Сирії, маючи за мету розгром сирійських курдів. Операція отримала назву "Оливкова гілка" та завершилася створенням на території Сирії буферної зони, що шість років потому стане стартовим майданчиком для наступу на Алеппо.
Сама ж "громадянська війна" остаточно набула формату проксі-протистояння, де великі держави керували місцевими маріонетками та "вирішували питання". При цьому інколи траплялися казуси, як от збиття турецькими ППО російського винищувача та подальша російська томатна помста із забороною на імпорт до Росії турецьких фруктів і овочів. Або ж епічне знищення російських найманців з групи "Вагнер" американцями в бою поблизу містечка Хішам у лютому 2018 року. Або ганебний вояж російського авіаносця "Адмірал Кузнєцов" тощо.
Але цей горе-корабель був не єдиною мерзотою, що принесла Росія до Сирії (добре, що туди не долетів хор Алєксандрова разом із викрадачкою дітей, відомою як "Доктор Ліза", інакше було б зовсім кепсько).
Росіяни задіяли на Близькому Сході як свої регулярні сили, так і найманців із так званої групи "Вагнера", куратором якої був нині вбитий Євгеній Пригожин. Ці бойовики відзначились нелюдською жорстокістю, якій могли б позаздрити навіть хлопці з ІДІЛ.
Не відставали від них і "регулярні частини" – користуючись тим, що повстанці фактично не мали ППО, російська авіація безкарно бомбила сирійські міста, вбиваючи тисячами мирних мешканців. За ці воєнні злочини російські льотчики отримували зірки героїв та чергові військові звання.
Від рук росіян у Сирії загинули тисячі людей, окупанти (з точки зори міжнародного права, Росія в Сирії є інтервентом) позбавили домівок та прирекли на смерть десятки або сотні тисяч людей, також внаслідок дій Росії сирійці змушені були ставати біженцями.
Згодом Путін використає цей фактор для тиску на Європу, спровокувавши декілька міграційних криз на субконтиненті, а це, своєю чергою, спричинить до зростання популярності ультраправих, чимало з яких почнуть діяти як агенти впливу Росії.
Також Сирія стала для російського війська полігоном і тренувальною базою для майбутньої війни в Україні. Згодом геноцидні практики, відпрацьовані в Сирії, Росія використає вже проти українців. Мова й про невибіркові бомбардування, і про газові атаки, і про тортури полонених українських військових і цивільних.
На щастя, українська армія не втратила волю до спротиву і не дала перетворити свою країну на європейську Сирію, ба більше, "путінські соколи" отримали по зубах, як і їхні побратими-шойгісти.
Мабуть, найбільш відомим таким прикладом є збиття на початку березня 2022 року над Черніговом путінського аса Алєксандра Красноярцева, який так гарно сіяв смерть у Сирії, що навіть потрапив на спільні фото з Путіним і Асадом, але був збитий у перші дні вторгнення до України.
Криваве засівання Алеппо російськими бомбами дало Путіну підстави оголосити про перемогу в Сирії, а потім ще декілька разів. Насправді ж війна нікуди не зникла. Башару Асаду руками росіян, іранців і ліванців ("Хезболли") вдалося лише стабілізувати ситуацію та встановити "показовий" контроль, яким по суті й було припинення вогню 2020 року.
Спільними зусиллями майже всіх учасників було розгромлено ІДІЛ, але не знищено, бо можна вбити людей, але не ідею. Натомість протурецькі сили на півночі Сирії та курди на північному сході і не думали визнавати владу "президента". Так само як і нібито розбиті загони "Вільної сирійської армії". Всі просто перейшли в режим очікування у сподіванні на слушну нагоду. Вона настала 27 листопада 2024 року.
Новий етап війни в Сирії та захоплення Алеппо
Станом на 2024 рік статус-кво у Сирії полягав у тому, що Башар Асад за підтримки Ірану (КВІР + "Хезболла" та єменьскі хусити) та Росії контролює основні центри країни, вихід до моря та великі міста, а ще – виробництво та наркотрафік.
За час війни Сирія перетворилася на глобального гравця на ринку наркотиків. Родина президента Асада та перші особи держави цей процес очолили та озолотилися на виробництві і продажу синтетичного наркотика каптагона (він же – фенетілін, дешева кустарна альтернатива метамфетаміну), а сам наркотик став важливою статтею "державних прибутків", і навіть геополітичним фактором у переговорах Асада зі сусідами.
Баланс сил у Сирії станом на 2024 рік / карта Al Jazeera
Натомість різнобарвна сирійська опозиція залишила собі під контролем провінції Ідліб (захід) та Хомс (південь), турецькі проксі чудово почували себе на півночі, а курди качали нафту по сусідству.
Всі вони разом накопичували сили та зміцнювали зв'язки. Найбільш успішною виявилась протурецька "Гаят Тахрір аш-Шам". Останні більше за Асада ненавиділи курдів та чекали, коли їхній головний союзник США остаточно вмиють руки та вийдуть із Сирії, щоб розпочати чергову різанину.
Але всі опозиціонери "не переварювали" росіян. Останні діяли у союзі з КВІР та їхніми іранськими проксі. Доволі часто російські воєнні бази та патрулі просто використовувались у якості живого щита та прикриття. Варто визнати, що доволі ефективного.
Але ситуація змінилася – Ізраїль восени 2024 року завдав потужного удару по "Хезболлі" та знищив її волю до продовження боротьби, як у Сирії, так і в Лівані. Також Ізраїль завдав суттєвих репутаційних втрат Ірану – мовиться і про показне вбивство генерала КВІР на території дипломатичного представництва Ірану в Дамаску, і регулярні обстріли Сирії та використання її повітряного простору для атак проти Ірану та інших його проксі зробили прозорий натяк, що "король", тобто Рахбар – голий.
Не кращі справи були й в іншого союзника Асада – росіян. Після чергового оголошення про перемогу в Сирії військам росіян настав час збиратися додому. Вони були потрібні для війни проти України. За планом все мали контролювати найманці з групи "Вагнер", але після повстання Пригожина та його маршу на Москву були фактично розгромлені. У підсумку виникли ідеальні умови для опозиції, що стрімким послабленням коаліції асадитів радісно скористалася.
Стрімкий наступ на Алеппо сирійської опозиції та їхніх союзників з числа протурецьких сил виявився несподіванкою не лише для журналістів-міжнародників, але й для самого Асада.
Той за звичаєм перебував у Москві й не чекав поганих новин. Не чекали наступу й вірні Асаду військові. Проте, "чорний лебідь" у вигляді наступу відбувся – з півночі наступала опозиція, зі сходу – курди. 2-мільйонний Алеппо впав за кілька днів, натомість Асаду для його захоплення знадобилося набагато більше часу і жертв.
Фактично взяття Алеппо відбувалося в тому самому форматі, що й взяття Кабулу талібами в 2021-му. Їм також протистояла велика та добре озброєна армія, але вона не мала бажання воювати та просто розбіглася, залишився чимало зброї переможцям. Різниця полягала в тому, що афганська армія була підготовлена американцями, а сирійська – іранцями. Алеппо перебував у зоні відповідальності саме КВІР та "Хезболли", звідки й великі втрати іранців у боях за місто. Зокрема, відомо, що повстанці вбили іранського генерала Пурхашемі.
Вірні Асаду війська разом з іранцями, ліванцями та росіянами поспішно втекли з Алеппо. Їхньому остаточному розгрому завадили сутички між переможцями – протурецькі ісламісти не могли не напасти на курдів. Ті також вирішили скористатися слабкістю Асада та розширити свою зону впливу, щоб зв'язати населені курдами райони Алеппо із власне Рожавою (тобто Сирійським Курдистаном).
Нині мапа бойових дій суттєво розширилися – опозиція наступає та майже захопила провінцію Ідліб, а асадити відступають. Паніка перших днів змінилася на більш-менш впорядкований відхід та боями за опорні пункти. Також є повідомлення про смерті інтервентів – зокрема, проводу КВІР. Також пишуть по загибель росіян та бої навколо їхніх опорників. Ну, а кадри, як повстанці знімають російський прапор і топчуть об землю, мабуть, бачили всі.
Українське Головне управління розвідки, що уважно слідкує за подіями, повідомляє, що справи у росіян в Сирії кепські:
Опозиційні до підтримуваного Росією режиму Асада сили активно просуваються на південь країни, відбулись перші міські бої у містах Хама, Хомс та Сувейда. Військовий контингент держави-агресора Росії втік із Хами та евакуювався до бази "Хмеймім". Керівник розташованого у Хмеймімі координаційного штабу росіян генерал-полковник Алєксандр Журавльов констатував, що ситуація вийшла з-під контролю режиму Асада. У Дамаску розпочались перші збройні заворушення – російські військові та дипломати аврально та терміново почали залишати столицю Сирії. Також росіяни втекли із військової бази в місті Хан-Шейхун, залишивши там значний арсенал озброєнь та техніки. 1 грудня 2024 року російські літаки завдали авіаударів у районах Хан-Шейхуна – метою атаки, ймовірно, було знищення військової техніки рф, яка перейшла до опозиційних сил… До Москви "на килим" також відкликали полковника Вадіма Байкулова, який командував підрозділом російських спецпризначенців – він має пояснити вождям, чому підлеглий йому особовий склад зазнав втрат вбитими, а військова техніка в Алеппо була захоплена.
У цій ситуації Асад і його прихильники в паніці благають Путіна та іранців про допомогу, проте наразі отримують у відповідь лише легендарне мєдвєдівське "Вы держитесь здесь, вам всего доброго, хорошего настроения и здоровья".
Не радісні очі й простих росіян. Тамтешні блогери волають про тотальну "зраду" та турецький "ятаган в спину", шукають та регулярно знаходять "український слід", а Путін і компанія натомість терміново шукають виходу з кризи. Але легких варіантів вони не мають, бо всі сили давно зав'язли в Україні. Залишаються літаки – їх у Сирії у росіян багато, вони вже почали знову бомбити Алеппо, зокрема, християнські храми. Проте, самою авіацією війни не виграти.
Росія веде війну в Сирії у доступний для неї спосіб обстрілу християнських святинь та геноциду / фото скриншот з соцмережі Х
Родзинки ситуації додає той факт, що нещодавній учасник саміту БРІКС в Казані – пан Ердоган – відкрито підтримує опозицію та навіть віддав наказ розгорнути на її підтримку власні ППО, подейкують, що серед них є й системи С-400, які він купив свого часу в Росії. Тобто є реальна можливість того, що турецькі ППО-шники почнуть збивати російські літаки, там само як вже робили це в 2015-му.
Ще однією цікавинкою стало те, як швидко опозиціонери опанували тактику ведення дронової війни, але не "байрактарами", а звичайними "мавіками" та FPV, тими самими, що й в Україні. Це спричинило цілу хвилю конспірології в російському/іранському та інших сегментах інтернету про участь українських фахівців у боях в Сирії, але вірити в це не треба в жодному разі.
Мем "Толік, зніми форму" – просто жарт, "Мавік" можна купити на будь-якому "аліекспресі", а правильну вимову гасла "Слава Україні" – вивчити за допомогою соцмереж, як, власне, і отримати навички управління БпЛА, на YouTube чимало відео.
Які перспективи та яке значення подій в Сирії для України
Попри успіхи повстанців і чутки про спробу воєнного перевороту в Дамаску, про перемогу та повалення режиму Асаду говорити зарано. Він ще має ресурси на продовження боротьби і досвід попередніх років довів, що він не припинить війну та буде утримувати владу до останнього.
Проте, нині проти Асада дійсно склався ідеальний шторм, який розхитав його союзників і зробив найслабшою версією себе самого. Тому, якщо раптом Асада спіткає доля його побратима – лівійського диктатора Каддафі – дивуватися не варто. Але потрібно поспішати, фактично часу небагато, до інавгурації нового президента США, який абсолютно точно має власне бачення ситуації.
Це добре розуміє головний архітектор листопадової алепської офензиви (фактично, масштабованої операції "Оливкова гілка" початку 2018 року) – пан Ердоган, який нині тихенько посміхається собі у вуса і чекає в гості перемовників з Ірану та (а чому б і ні) з Москви. А також мріє, як поверне численних біженців до Сирії, які оселилися в Туреччині та вже стали політичним фактором на останніх виборах, де Ердогану не вдалося перемогти лише ціною надзусиль.
Було б неправильно намагатися пояснити події в Сирії будь-яким іноземним втручанням. Це помилка тих, хто не хоче розуміти факти про Сирію,
– міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан "жартує" під час зустрічі в Анкарі з очільником МЗС Ірану Аббасом Арагчі, 1 грудня 2024 року.
При цьому додатковим козирем турецького автократа є приязні стосунки з американським побратимом, чим нині не може похвалитися ані Тегеран, ані Москва. Проте, вочевидь, і тут не все просто, бо тепер дружба пройде випробування "курдським питанням", адже курди – союзники США. Тому час нападу на асадитів також припав на період міжцарів'я в Америці.
Для Росії нинішні події в Сирії також великий виклик. Поразка Асада може означати кінець понад 50-річної воєнної присутності росіян у Сирії та великі репутаційні втрати. Путін більше не зможе відчувати себе на рівних з іншими "ляльководами" – Ердоганом, Нетаньягу і Трампом (той успадкує це неформальне звання 20 січня 2025 року), а значить, російський диктатор неодмінно втратить обличчя та ще один козир на потенційних переговорах і, найголовніше – інструмент для роздмухування нестабільності у надважливому регіоні.
Для України така репутаційна поразка Кремля вигідна за визначенням, адже означатиме зменшення міжнародного авторитету та впливу Росії. Також це великий удар для Ірану (іншого путінського союзника). І для Москви, і для Тегерану охоплена війною Сирія перетворилася на валізу без ручки, підтримка якої буде забирати більше ресурсів, а вигода в існуванні такого активу ставатиме все менш очевидною.