Що робити зі страхом війни: досвід журналістів 24 Каналу, які пішли на передову

Саша Марчак, ветеран бойових дій, ділиться своїми враженнями про перші дні на війні, порівнюючи їх з роуп-джампінгом. Водночас Славік Журба розповідає про страх війни навіть після того, як ти уже здобув бойовий досвід.

Повний матеріал День, коли (не)почалася війна․ Історії воїнів, які пізнали її по-різному та об'єднані боротьбою

Страх і війна – невіддільні поняття

За словами Сашка, перший стрибок у роуп-джампінгу завжди викликає страх невідомості. Водночас коли ти знаєш, що тебе чекає, тривога стає ще гострішою.

Після першого бою колишній журналіст 24 Каналу опинився в госпіталі, але його думки були з побратимами на передовій. Відновившись, він повернувся до служби, хоча й на іншій посаді, де його чекали нові виклики та обов'язки.

Славік Журба, інший ветеран, розповідає про свій шлях відновлення після боїв у Попасній. Повернувшись до лав ЗСУ, він знову зіткнувся з випробуваннями в боях на Херсонщині, в Соледарі та Бахмуті. Проте, за його словами, найстрашнішим залишається досвід у Попасній.

Досвіди обидвох бійців підтверджують: страх – це невіднятна частина військового життя. Важливо не дозволити йому взяти гору та щоденно навчатися контролювати власні емоції. Зрештою, це питання внутрішньої боротьби, де перемога над тривогою стає частиною щоденної рутини кожного солдата.

Загалом війна вимагає не тільки фізичної сили, а й моральної стійкості. Визнання страху та вміння працювати з ним – ключові аспекти психологічної підготовки військових. Це дозволяє не тільки вижити в екстремальних умовах, а й зберегти ясність розуму та ефективність на полі бою.

Історії Саші та Славіка – це лише два приклади з багатьох, які підтверджують, що страх не є чимось аномальним навіть для досвідчених бійців. Вони засвідчують, що по-справжньому важлива не безстрашність, а вміння оволодіти власною тривогою.

Дивіться також Україна не програла і не має наміру програвати: в ISW підсумували 2 роки повномасштабної війни

Додамо, що Сашко також розповідав про те, чому вирішив піти боронити країну: "Ми воюємо не за президента, не за політиків, а за те, щоб зберегти державу до моменту, коли прийде покоління, яке зможе її змінити".

Військовий констатував: раніше був переконаним, що його покоління буде тим, яке все змінить. Водночас тепер він усвідомлює, що чимало з його однолітків-товаришів або загинуть, або будуть травмовані війною.