Потужна помста чи черговий ляпас․ Чи наважиться Байден на прямий удар по Ірану

28 січня 2024 року американську воєнну базу Tower 22 атакував "умовно" невідомий дрон. "Умовно", бо терористична держава ісламських фундаменталістів Іран має в такого роду діяльності презумпцію винуватості. Втім, у таких важливих державних справах як війна та помста важливу роль відіграють умовності та нюанси.

Таким нюансом безумовно є факт "операції під чужим прапором", чим Іран регулярно користується, та завдяки якому планує пропетляти й цього разу. 24 Канал аналізує чергове загострення на тлі небувалої напруги на Близькому Сході та обережно припускає, що США й цього разу не наважаться перейти "червоні лінії" та покарати державу-терориста так, як вона на те давно вже заслуговує.

До теми  У найближчі години Байден "якусь" може почати операцію на Близькому Сході

Casus belli або що трапилося в Йорданії

28 січня безпілотник-камікадзе "прилетів" по американській воєнній базі в Йорданії, що розташована в  районі Рукбан неподалік від сирійського кордону. Внаслідок атаки загинули 3 американських військових і майже три десятки отримали поранення.

Супутниковий знімок показує Вежу 22, американський військовий форпост в Йорданії біля кордонів Іраку та Сирії / Фото PLANET LABS / AFP

Провідне світове новинне видання The Wall Street Journal додає цій трагічній історії сюрреалістичних тонів і робить дещо схожою на ранні роботи Гая Річі, а то й самих братів Коенів. Виявляється, що військові на базі бачили дрон і навіть "вели його", немов "Ніколаєвський Ваньок", але з невідомих причин сплутали його з власним БпЛА, який мав повертатися на базу після бойового завдання приблизно в цей час, а тому не стали перехоплювати.

Наслідком цієї помилки стали втрачені людські життя та необхідність відповіді та відплати. Над нею якраз нині активно мізкують в Пентагоні та в адміністрації президента Байдена.

Що американці роблять на Близькому Сході та в Йорданії

Воєнна стратегія США передбачає військову присутність у всіх куточках світу. Опорними точками у такому разі стають військові бази. Вони в Сполучених Штатів є буквально всюди – від Азорських островів (що дуже допомогло в роки Другої світової та Війни Судного дня) до Японії та Республіки Корея.

Не є виключенням і Близький Схід, де постійно "щось відбувається".

• У цьому регіоні США мають свої бази в Бахрейні, Кувейті, ОАЕ, Омані, Іраці, Сирії, Туреччині, Йорданії, Саудівській Аравії та до недавнього часу – в Афганістані.
• Сюди ж можна додати американські авіаносні групи в Середземному морі та Червоному.

Як бачимо, Йорданія – не виключення, вона здавна має союзницькі відносини з Великою Британією та США. Останні навіть у далекому 1958 році проводили воєнну операцію з підтримки місцевих королів від республіканських заколотників.

США є важливим економічним партнером і гарантом безпеки Йорданії, місцеві офіцери проходять вишкіл у США або з американськими інструкторами, а йорданська армія має на озброєнні воєнну техніку від "дядечка Сема".

Військова присутність США на Близькому Сході / інфографіка – CNN

В обмін на це королівство надало американським військовим частину власної території, а також брало участь у створених США коаліціях – проти ІДІЛ (з 2014 року) та хуситів (у 2015 та 2024 роках). Наразі в Йорданії перебувають близько 3 000 американських вояків (це більше, ніж в Іраці). Американські військові розміщені на декількох воєнних об'єктах в країні.

Атаки на американські об'єкти на Близькому Сході / Інфографіка ISW та AEI's Critical Threats Project

Схожі відносини США мають й з іншими державами регіону – забезпечують безпеку та виступають в ролі арбітрів. Зокрема, американці допомогли навести лад на Близькому Сході, усунувши від влади іракського диктатора Саддама Хусейна, згодом боролися з ІДІЛ та з усіма в Сирії, 20 років невідомо що робили в Афганістані, консультували союзників у першій війні проти хуситів тощо.

Нині ж роль США полягає в стримуванні апетитів головного джерела неспокою на Близькому Сході – Ірану.

Хто такі Катаїб Хезболла та чий дрон вбив американців

Наразі офіційно це "невідомий дрон", проте, ні в кого немає сумнівів, що цей БпЛА має іранське походження. Безпосередніми виконавцями атаки називаються бойовики угруповання Катаїб Хезболла (але це не точно, бо спроби атак на американських військових в регіоні відбуваються регулярно й охочих чимало).

Зверніть увагу! Катаїб Хезболла не слід плутати з ліванським терористичним угрупованням Хезболла, це інші хлопці (хоч і шиїти), вони вже 20 років ведуть партизанську війну в Іраці, а згодом Сирії у форматі "проти всіх" та не відмовляють собі у терористичних методах.

З ліванською Хезболлою цю організацію поєднують іранські гроші та іранські куратори з Аль-Кудс, фактичних архітекторів нестабільності на Близькому Сході та ляльководів численних терористичних груп.

Бойовики Катаїб Хезболла / Фото parstoday.ir

Як діє Іран та його проксі

В Аль-Кудс, нещодавно, до речі, були важкі втрати.

• 20 січня 2024 року в Дамаску внаслідок ракетного удару (начебто ізраїльського) загинув командир розвідки підрозділу генерал Юсеф Омід Заде.
• 3 січня 2024 – на четверті роковини з дня ліквідації Касема Сулеймані, генерала КВІР і боса Юсеф Омід Заде, на кладовищі Керман під час тризни стався масштабний теракт, внаслідок якого загинули понад 100 осіб і ще кілька сотень отримали поранення. Відповідальність за теракт начебто взяла на себе ІДІЛ, проте ніхто не знає точно, що саме відбулося.

До речі, сам Сулеймані був убитий внаслідок спецоперації американців, наказ про який віддав особисто Трамп. Це була "лебедина пісня" 45-го президента США. Тоді Іран провів акцію символічної відплати та обстріляв американські воєнні бази в Аль-Асаді та Ербілі, але перед цим попередив про обстріл США неформальними каналами. Тоді ніхто з американців не загинув, лише декілька десятків отримали незначні травми.

До речі, тоді іранці чекали на жорстку відповідь і були настільки налякані можливими наслідками, що 8 січня 2020 року з переляку збили цивільний літак – український рейс PS752 зі 176 людьми на борту, всі пасажири загинули.

За цей злочин Іран досі не відповів (було нібито засуджено лише 10 безпосередніх виконавців, але іранським судом без участі постраждалої сторони) і навіть уникає сплати компенсацій.

А справжньої відповіді від США так і не було. Не надто чекають на неї й зараз. І на це є декілька причин.

По-перше, Іран заявляє, що це не вони (в перекладі з дипломатичної це означає – спробуйте довести).

Для Ірану це традиційна стратегія – ці "добродії", наприклад, досі не визнали, що їхні "шахеди", а ніякі не "герані" вбивають українців і навіть мають наглість публічно це спростовувати. Що ж тоді казати про операцію під чужим прапором, за яку ніхто не взяв відповідальність, якщо навіть за теракт 7 жовтня 2023 року проти ізраїльських цивільних, який здійснили ще одні іранські вихованці – терористи ХАМАС, Тегеран не було не те що засуджено, а бодай символічно покарано.

Нині ж верховний лідер Ірану аятола Хаменеї вже який місяць розповідає казочку про відмову держави-терориста від ескалації, немов цитує Гамлета у версії Леся Подерв'янського: "Не можна мстить. Повинні ми любити всіх пі**расів, злодіїв, убивць"…

Аятола Алі Хаменеї, верховний лідер Ірану з фото вбитого командира Корпусу вартових ісламської революції Касема Сулеймані в Тегерані / Фото AFP

Чи буде ескалація на Близькому Сході? 

"Лише б не ескалація". Цю фразу, схоже, дуже полюбляє повторювати радник президента США з нацбезпеки Салліван. Доповторювався він до того, що "невідомі" обстрілюють воєнні бази в США. Так, бази, адже Tower 22 – не перша ціль, до цього під ворожим вогнем опинялися й інші воєнні об’єкти США в Іраку та Сирії – відповіді на ці атаки не було.

А є ж іще хусити, це також проксі Ірану – вони воюють на іранські гроші, іранською зброєю та за іранські інтереси. Нині ці горе-партизани паралізували судноплавство в Червоному морі та Аденській затоці та завдали мільярдних збитків світовому бізнесу, включно, між іншим, з братами-арабами (для власника Суєцького каналу, держави Єгипет, це взагалі катастрофа національного масштабу, як і для власне Ємену).

США начебто створили проти піратів-терористів потужну коаліцію та почали гатити по них з високоточної зброї, проте проблема не вирішується, адже лікує лише симптоми, а не саму хворобу.

До теми  Хто такі хусити, чому заблокували Червоне море та як це впливає на Росію та світову торгівлю

І ось маємо напад на йорданську базу та вбитих американських військових. А ще – жорстку президентську кампанію в розпалі та необхідність діяти не лише рішуче, але й ефективно. Але проблема в тому, що робити це доведеться президенту, який нічим таким до цього не відзначався.

Млявість і нерішучість США за часів президентства Байдена вже стали загальним трендом, а чи не єдиним його рішучим кроком стало рішення про вивід американських військ з Афганістану, що обернулося катастрофою. І не лише фінансовою чи геополітичною, але й моральною, адже єдина наразі наддержава світу показала свою слабкість і недалекоглядність. Вкотре.

В адміністрації Байдена був шанс виправити свою репутацію рішучою відповіддю Росії, яка наважилась на відкриту агресію проти України та розв'язала повномасштабну та геноцидну за змістом  війну, але й цього разу Байден і компанія застосували "напівзаходи".

Втім, на відміну від Афганістану, від них не вимагалося навіть особистої присутності – все за них мали зробити "фрілансери" з України, для яких відсіч агресору була (і є) особистою справою. Натомість США обрали стратегію "крок вперед, два назад", причому робилися ці кроки вздовж лише їм видимим червоним лініям.

Нині США постали перед необхідністю бути рішучими, але відбувається це в ситуації цугцвангу, коли кожен наступний хід даватиметься ще важче і нестиме більші загрози. У такій ситуації, не Лесів, а вже шекспірівський герой казав: Something is rotten in the state of Denmark.

То як США можуть відповісти Ірану? 

У США на розгляді є декілька основних варіантів відповіді. Схоже, будь-яку з них у Білому Домі потім назвуть "потужною". 

Обстріл Ірану

Це цілком робочий план – Ізраїль так робить регулярно і традиційно не визнає. Іран відповідає нелінійно, здебільшого – чужими руками, при цьому бажаний геноцид народу Ізраїлю зафіксовано в програмних документах Ірану.

Для США здійснити обстріл території Ірану або його флоту – ідеальний варіант зробити щось, щоб не втратити обличчя і показати себе сильними та відповідальними. А на передвиборчих промовах можна потім буде назвати все це "іранським Перл-Гарбором". Втім, така відповідь в нинішній ситуації, в яку себе сама загнала адміністрація Байдена, швидше є малоймовірною. На що прямо натякає CNN, коли говорить, що Вашингтон остерігається спровокувати більшу ескалацію.

Удар по іранських проксі

Іран за останні десятиліття наплодив стільки різних своїх сателітів, що американці можуть зіграти проти них в бінго "томагавками" в Іраку, Сирії чи будь-де, де засіли спонсоровані Іраном партизани. Картинка буде яскравою, проте результат – нульовим, адже не розв'язує саму проблему.

Кібератака на Іран

Все ж таки 21 століття – треба діяти модерно. Варіант масштабної кібератаки проти Ірану нині активно циркулює в західних ЗМІ. Мета такого удару зрозуміла, проте в Тегерані точно не такий варіант чекають і точно готуються, тому загнати Іран у кам'яний вік не вийде. Втім, Іран, щоб заспокоїти американців, може вдати, що їм боляче.

Точкові удари

Американські спецслужби вже довели, що можуть працювати адресно й проводити ліквідацію іранських топів. Імена всіх діячів КВІР є, як і інших топових осіб режиму. Втім, якщо навіть ліквідація Сулеймані нічого не змінила, то навряд чи змінить вбивство якогось чергового генерала чи полковника.

Чи наважиться Байден на рішучі дії / Фото AP / Jacquelyn Martin

Якою б мала бути реальна відповідь і чому США не карають Іран

Іран – держава-терорист, яка тривалий час утримувала сумнівне лідерство за кількістю введених санкцій, поки перше місце не перейшло до союзника Росії. Нині Іран, Росія та КНДР складають нову "вісь зла" та несуть загрозу світовому порядку.

• Крім того, Іран швидкими темпами розробляє власну ядерну зброю й нині активно проводить процес збагачення урану (схоже, не без допомоги Росії і всупереч усім рішенням ООН та інших організацій). Але поки що її немає (тут треба дякувати ізраїльським спеціальним службам).
• Правлять Іраном ісламські фундаменталісти та їхнє бойове крило – КВІР (Корпус Вартових Ісламської Революції). В країні встановлено терористичний режим, який є вкрай непопулярним серед місцевого  населення.

Іранці, на відміну від росіян, владу в більшості своїй не підтримують і бажають її падіння. В країні є багато центрів спротиву режиму та постійно відбуваються протести, йде активна партизанська боротьба. Аятоли та підвладні їм силовики тримають ситуацію під контролем виключно ціною  жорстких репресій і масових страт.

Та колись Іран був мирною і доброю країною (наскільки це можливо на Близькому Сході), дружив з Ізраїлем, не бачив у США ворога та планував стати локальною версією Франції, але повернув не туди в 1979 році. Ісламські фанатики тоді обіцяли іранцям світле майбутнє замість кризового правління шаха Мохаммеда Рези Пехлеві, але почали будувати щось зовсім дике і середньовічне, а звірства КВІР швидко переплюнули все, що робили шахські головорізи зі САВАК.

Нині Іран перетворився на державу-терориста. А з терористами не ведуть переговорів і не грають у піддавки – їх знищують (на жаль, лише в ідеальному світі, насправді ж і ведуть переговори, і граються, і навіть торгують). Саме тому єдиною правильною стратегією для США та всього світу був би демонтаж терористичного режиму в Тегерані, ліквідація КВІР та позбавлення влади та впливу аятол.

До теми Що не так з історією про "війну в Техасі" та масове вторгнення мігрантів

Так, це невчасно, бо потрібно думати про "Стіну". Так, це надзавдання, яке потрібно було "зробити ще вчора", так, воно несе безліч ризиків – від вакууму, що утворився після схожої операції в Іраку, який став життєдайним середовищем для ІДІЛ, до втручання союзників Ірану з "вісі зла" чи Китаю.

Так, є ризики початку Третьої світової, але вони нікуди не дінуться, якщо їх ігнорувати, адже ще Черчилль казав: "Якщо країна, обираючи між війною і безчестям, обирає безчестя, вона отримує і війну, і безчестя".

Зверніть увагу! США, коли не бажають війни, то до останнього її уникають. Яскравий приклад – вступ Америки в Другу світову. 17 жовтня 1941 року нацистські підводники потопили американський есмінець Kearny у Північному морі (тоді загинули 11 моряків), а за ці тижні – пустили на дно есмінець USS Reuben James (загинули понад 100 американців). Жоден із цих епізодів не став приводом для США оголосити війну Німеччині, як не благав про це Черчилль.

Таким приводом не став навіть руйнівний напад німецької союзниці Японії на базу ВМС США Перл-Гарбор на Гаваях. Навіть ця подія нічого не змінила для США. В Другу світову Америка вступила лише 11 грудня 1941 року, коли їй самій оголосив війну Гітлер, і цим самовбивчим рішенням підписав собі смертний вирок.

Так, смерть трьох американських військових десь на краю світу (в уявленні американців) – не той привід, щоб починати велику війну без чіткого плану. Бо той план, що ховав у себе в туалеті Трамп, вже відомий усім гольф-клубам Флориди (так, він хвалився секретними планами Пентагону під час гри у гольф) та деяким розвідкам.

Але це все одно потрібно зробити – ціна з кожним днем буде лише зростати, а коли Іран отримає власну ядерну зброю (схоже, це питання часу) – він взагалі перетвориться на недоторканого та стане КНДР на максималках. Тоді він розпочне війну вже за власними правилами.