Я не думав, що вони йдуть до нас, – оператор "Радіо Свобода" про побиття "Беркутом"

Ігор Ісхаков працює на "Радіо Свобода" з 2005 року. Упродовж цього часу був звукорежисером, оператором, режисером прямих ефірів. Під час Революції Гідності вів стріми з Майдану. Вранці 20 січня 2014 року на вулиці Грушевського під час виконання професійних обов’язків Ігоря Ісхакова жорстоко побили бійці "Беркуту". Його спершу повалили на землю, а потім почали бити. Після цього журналіст провів в автозаку близько 10 годин. 

До теми Рани були на обличчях, їх зашивали наживо: спогади випускників Богомольця про Революцію Гідності

Розповідь Ігоря Ісхакова про перші стріми на Майдані, жорстоке побиття "Беркутом" та роль представників ЗМІ в Революції читайте в інтерв'ю сайту 24 каналу в рамках проєкту "Барикади Гідності".

Суспільство очікувало підписання Угоди про євроінтеграцію. Яка атмосфера тоді панувала серед представників ЗМІ?

Мені здається, що люди почали відчувати, що відбувається щось не те. Після Помаранчевої революції всі були в захваті, що нарешті Україна отримає гарного лідера і матиме правильний курс, що Україна нарешті стане Україною. Але все виявилося не так й прийшов Янукович. Спочатку він казав речі, які здавалися нормальними, що ми – Європа. А тут виходить, що ні. І почалося "закручування гайок", почалися протести.

Співробітник "Радіо Свободи" Ігор Ісхаков / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук 

Коли ви вперше пішли на Майдан?

Я повернувся з відпустки та вперше на Майдан потрапив через три тижні, коли всіх порозганяли та побили. Вже почали збиратися люди та встановлювати намети. Ми одні з перших вели стріми з Майдану. Ми ходили туди, наскільки вистачало батарейок. Тобто ми там були не постійно, але старалися приходити та висвітлювати акції, які відбувалися. Тоді протистояння як такого ще не було. Висвітлювали як живе Майдан, осередки оборони, штаби.

Чи спілкувалися ви з "Беркутом" під час прямих трансляцій?

Спочатку вони поводилися досить стримано. Тому ми інколи проходили ті "коридори", знімали різні їхні перелаштування.

20 січня журналістів, вас затримали та побили бійці спецпідрозділу "Беркут". У побитті брало участь близько десятка міліціянтів. Як все відбувалося?

Почалося все ще 19 січня. Тоді тільки но згоріла барикада на Грушевського. Тоді ще стояло табло біля стадіону "Динамо" імені Валерія Лобановського. В якийсь момент в ньому щось перемкнулося і він просто світив білим у бік протестувальників. Ми зняли сутички.

Я навіть зняв, як у мене намагається поцілити "Беркут" – вони вже стріляли наповну гумовими кулями, кидали шумові гранати й там був досить запеклий бій до ночі. Потім почало стихати, все було завалене гранатами, гільзами. Тоді, здається, побили хлопця, який був на вершині колонади над входом до футбольного стадіону "Динамо" на вулиці Грушевського.

Революція Гідності, 31 січня 2014 року / Фото з особистого архіву Ігоря Ісхакова

Активіст кидав коктейлі Молотова, до нього пробрався "Беркут" і його побили на очах у всіх людей. Нічого не можна було вдіяти. Після того все затихло і зранку 20-го у мене була ранкова зміна. А до того у мене поцілила граната, коли я пішов знімати все ближче до протестувальників. Ми одягалися, щоб було зручно знімати, мали шоломи з надписом "преса", але сильно не відмічали себе як вже потім. Тоді в мене поцілила граната.

Знімальна група відзняла, як правоохоронець цілиться і стріляє прямо в них: дивіться відео

"Я навіть побачив "Беркут", який підіймається, але я не думав, що вони йдуть до нас"

Зранку було досить тихо, а вночі, до цього, цю барикаду поливали. Було дуже холодно і все замерзло. 

Все було завалене гільзами, люди ходили та збирали їх. Ми піднялися на пагорб за барикаду, ближче до міліціонерів. Там стояли внутрішні війська, бо вони були одягнуті в чорний, а "Беркут" – в плямистий одяг. Я не знаю нащо ми їм здалися. У мене була така підозра, що вони хотіли наші картки, бо багато матеріалу знімалося на Майдані. Можливо, вони хотіли отримати цей матеріал.

Але ми були в прямому ефірі та поводилися досить мирно. Було видно, що ми журналісти. Ми були в шоломах та близько не підходили. Я побачив "Беркут", який підіймається, але я не думав, що вони йдуть до нас. Однак вони нас взяли й побили.

Побиття журналістів "Радіо Свобода" на Майдані: дивіться відео

На відео видно, як представники "Беркуту" аж зносять вас з пагорба.

Хтось рахував на відео, що їх було до 12 людей. Було дуже дивно, бо я знаю, що немає сенсу чинити опір і нащо чинити опір? Якщо, наприклад, вони б мене просто затримували й сказали, що ми заарештовані, то ми б просто пішли туди, куди треба було б до з’ясування всіх обставин, та сказали б, що ми преса. Але їх все це бісило. Мабуть, їх довго тримали на вулиці. Я думаю, що вони хотіли хоч когось побити.

Революція Гідності, 31 січня 2014 року / Фото з особистого архіву Ігоря Ісхакова

​Цікаво Нас всіх вело на Майдан, – інтерв'ю з Максимом Франком, який в 17 років став добровольцем

"Нас побили й посади в автозак, де ми просиділи 10 годин"

А намагалися картки з камер забрати?

До речі, камеру так і не знайшли. На мені ще був рюкзак "LiveU", то він знайшовся, а камера – ні. Нас побили й посади в автозак, де ми просиділи близько десяти годин. Після того нас привезли в Оболонське РУВС. Але ми вже приїхали туди, як свідки. Коли нас приймали, зняли кайданки та сказали, що "ну ви ж свідки". 

Ви писали заяву?

Вони намагалися нас опитати, чи бачили ми людей, які роблять якісь протиправні дії. Ми сказали, звісно, що бачили. Вони дуже зраділи, а ми почали описувати, що це були люди в камуфляжі. Трохи не вийшло діалогу. Власне ми написали, що були свідками свого побиття. Але вони намагалися дізнатися, чи бачили ми людей, які кидали камінням в бік міліції, запалювали коктейлі Молотова. Десь о 19:00 ми пішли вже на "Громадське" й розповідали про це в прямому ефірі. Я боявся йти додому, бо обличчя в мене було не дуже і я не знав як це показати дружині.

Як розслідується ваша справа?

Минулого року до мене зверталися слідчі й ми ходили на цей пагорб. Я їм показував, але не впевнений, що це саме моя справа, бо там же колективна була. Але вони намагалися щось з’ясувати. Після того як була реформа, то був момент, коли вони намагалися щось розслідувати. Ми ходили, давали показання, передали відео, зібрали фрагменти про побиття.

"Будь-яка незалежність, будь-якої країни світу "омита кров’ю"

Як ви пригадуєте розстріл протестувальників?

20 лютого. Нас якраз покликали в Посольство США, бо приїжджала Вікторія Нуланд і вона хотіла поспілкуватися з побитими журналістами. Ми ж нічого не знали, бо в нас, мабуть, були навіть вимкнені телефони. Коли я включив його, то мені телефонував друг-оператор. Він сказав, що не може мені додзвонитися і спитав, де я. А я кажу: "Ми в Посольстві США, все добре". Він запитує: "Ти знаєш, що на Майдані? Я думав, тебе вбили".

Він почав мені розказувати все, а потім я побачив у новинах, що саме в цей день був розстріл. Наші колеги знімали це. Це було якось дивно сприймати. Це не було шоком для мене. Насправді я очікував все це. Ще до того, коли ми обговорювали, як різні країни здобували незалежність, то я казав, що будь-яка незалежність, будь-якої країни світу "омита кров’ю", і тільки українська дісталася безплатно. Я казав, що має пролитися кров.

Революція Гідності / Фото РІА Новини, Андрій Стенін

​Більше з проєкту "Беркут" методично бив усіх перед собою": історія майданівця, який став розвідником

"Казав дружині, що не знаю, чи ми побачимося ввечері"

Журналісти – люди, які мають не піддаватися емоціям. Як розстріл протестувальників вплинув на вас і на представників ЗМІ?

Деякі люди реально були шоковані. Деякі мої знайомі журналісти були в такому "емоційному закляканні", коли не знаєш, що робити. Я почував себе таким "об’єктивом". Фотокореспондент "Радіо Свобода" Андрій Дубчак зняв декілька жахливих речей. Зокрема, як "Беркут" приніс якусь людину. Ми спочатку думали, що в неї немає голови, вона була якось так накрита. Він це зняв й коли прийшов, то був сам не свій. Це жахливо.

Коли вже почалося протистояння, коли спалили намети навколо монументу, відтіснили людей ближче до Майдану Незалежності, то ми очікували останній бій. Ми були там. Я на всяк випадок казав дружині, що не знаю, чи ми побачимося ввечері.

Революція Гідності, 31 січня 2014 року / Фото з особистого архіву Ігоря Ісхакова

18 лютого ми чекали на штурм. До того ж настільки чекали, що в мене вдома був комплект для виходу в ефір. Раптом що, то до мене приїхали б ведучі й ми вели б трансляцію з мого дому. Ми були готові навіть до того. Перше, що перекрили – метро. Ми всі чекали, що "Беркут" там збереться і звідти вийде, що його там "накопичують". Ми думали, що це буде не довго і дуже жорстоко.

Революція Гідності, 30 грудня 2013 року / Фото з особистого архіву Ігоря Ісхакова

"Багато журналістів знімали не для картинки"

Яку роль відіграли журналісти у Революції Гідності?

Мені хотілося б думати, що це був час не гонитви за картинками, за лайками, а це була дійсно місія показати людям, що відбувається насправді. Не те, що "Беркут" когось по-звірячому б’є, не те, що хтось – обкурений в центрі Києва. Мені здається, що багато журналістів знімали не для картинки.

Ісхаков каже, що журналісти на Майдані хотіли показати людям, що відбувається насправді / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук

Якщо порівнювати стан свободи слова до Майдану та після, як змінилася ситуація?

До Майдану було більше видань, які просто спонсорувалися певними політичними силами й відповідно "топили" за ці сили. Після Майдану їх стало менше, бо змінилася еліта.

"На Майдані був такий дивний дух. Дійсно, громадянське суспільство"

Ми навіть ходили знімати "Антимайдан". Я мешкаю біля Золотих воріт, а наш офіс був біля станції метро "Хрещатик". Якщо стояти біля Золотих воріт, то ніякий Майдан не відчувався. Була відкрита "Варенична Катюша", звідки "валив" якийсь російський шансон, люди їли, пили. А оскільки на Майдані щось горіло постійно, то ми були просякнуті трохи димом і мали чорний колір від сажі. Ми так навіть помічали в натовпі один одного. Кажуть, що це була велика проблема у метро, бо всякі маргінали вичисляли нормальних людей, від яких пахло димом, і били їх.

Ігор Ісхаков, Левко Стек та Богдана Костюк / Фото з особистого архіву Ігоря Ісхакова

Я розумію, коли повернулася перша хвиля людей з фронту, то вони побачили, що тут ніхто навіть не в курсі, що вони там воювали, проливали кров, що вбивали їх побратимів. Тут ніхто не в курсі, тут люди ходять у бари та все добре. Було таке відчуття і з Майданом.

На Майдані був такий дивний дух. Дійсно, громадянське суспільство. Відчувалося, що ці люди організовувалися самостійно, що не було якогось дядька, який казав їм, що робити. Вони самі намагалися бути корисними. Не всі могли стояти на Майдані, але хтось приходив постояти, а хтось щось приносив. Мені здалося, що Україна народжується тут і було б класно, що Україна б нарешті схаменулася і почала робити те, що треба.

Оператор каже, що на Майдані йому "здалося, що Україна народжується тут" / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук

І окриленими "народженням України" ми йшли знімати у Маріїнський парк Антимайдан. Там була сцена, де виступав депутат з "Партії регіонів" Олег Калашников та волав "Фашизм не пройде!" і щось подібне.

Антимайдан був огороджений парканом і там лунали якісь радянські пісні. І були абсолютно розгублені люди, яких туди привезли. Вони навіть не приховували цього. Якщо Майдан жив, як організм, куди приходили щось робити, допомагати, то тут просто курсували люди, які ходили довкола наметів, потім вони замерзали та залазили в намети погрітися.

Читайте також Я ніколи не бачив такої спільноти людей, – інтерв'ю з Олегом Рибачуком про Революцію Гідності

Там стояла міліція, яка мала "сторожити безпеку". Там був коридор, де стояли "тітушки" з палками, спортивної статури. Виглядало все дуже жалюгідно. А ще там було багато "міських божевільних". Це все виглядало, як декорація.

Як Революція Гідності вплинула на вас?

Це вже друга революція на моїй пам’яті. Мені здається, що після Майдану ми мали б стати українцями й сказати, що ми нація, а не "братський народ". Що є сусіди нормальні, а є не дуже, і якось обмежити це все, створити певний курс і рухатися ним. Мені здається, що всі знову "втомилися" та почали знову займатися собою. Це і правильно, звичайно, але виглядає все не так весело.

Важливо! Сайт 24 каналу веде проєкт "Барикади гідності", в якому нагадує про страшні, але такі важливі дні для України. 8 років тому мільйони людей вийшли на Революцію Гідності, аби відстояти свої європейські права. Тому разом згадуємо побиття студентів, "Марш мільйонів", революційний Новий рік, "криваве Водохреще", перші смерті активістів, буремний лютий і вбивства Небесної Сотні. Про це з нами говорять самі ж майданівці, колишні студенти, родичі загиблих, юристи, священники та інші люди, що були дотичними до Майдану.

Авторка проєкту – керівниця відділу новин сайту 24 каналу Наталя Боднар.