21 листопада 2013 року, за тиждень до Саміту у Вільнюсі, уряд Азарова оприлюднив рішення відмовитися від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. На Майдан Незалежності починають виходи люди, серед них і студенти.
Актуально Я ніколи не бачив такої спільноти людей, – інтерв'ю з Олегом Рибачуком про Революцію Гідності
У чергову річницю Революції Гідності згадаємо, як все це відбувалося. У рамках проєкту "Барикади Гідності" ми поговорили з випускниками Національного медичного університету імені О. О. Богомольця про те, заради чого вони виходили на Майдан та якими пам'ятають кінець осені 2013-го та початок 2014-го року.
"За європейські цінності та проти корумпованості"
Владислав Шаповал каже, що виходив за європейські цінності, проти корумпованості у владі та власне в університеті, де навчався. Хлопець пригадує, що на той час міністеркою охорони здоров'я України в уряді Азарова була Раїса Богатирьова. Коли розпочалися події на Майдані, то вона відвідувала університет.
Вона прямо на лекції заявила, що лікарі мають бути нейтральними в цьому питанні, що власне мені дуже не сподобалося, тому я почав їй ставити питання не по сценарію. Через день про мене ходили чутки, що мене відрахують з університету, хоча насправді такого не трапилося,
– каже він.
Студенти на Євромайдані / Фото з особистого архіву Владислава Шаповала
Шаповал розповідає, що студентам закривали двері до вишу і з вишу, щоб вони не ходили на мітинги, хоча офіційної заяви чи якогось положення про це у керівництва не було. Разом з однодумцями та на свій страх вони йшли посеред пар або після них на мітинг. Згодом організовували збір коштів на Майдан.
Ходив туди, бо маю точку зору, що суспільство починається з кожного з нас. Я думаю, так безліч студентів поводилося, кому була не байдужа доля нашої країни та вишу,
– додав він.
Пригадує, що пік студентських протестів був за тиждень до розгону. У ніч побиття студентів Шаповал не був, адже "була якась крихта зневіри, що це все марно". За словами хлопця, його матір з колегами по роботі відправляли автобусами на "Антимайдан", платили якусь мінімальну суму та погрожували звільненням. На його думку, Революція Гідності дуже сильно повпливала на культурний простір.
Нарешті після нього у нас відбувається відродження нашої культури та є чіткіше розуміння ціннісного простору. Я ідентифікую себе з українським культурним полем, оскільки Майдан дав поштовх цьому. Радий підписанню того ж таки безвізу. Є ще багато роботи, Майдан і досі триває, принаймні у мене в душі,
– зазначає хлопець.
Колишній студент каже, що Майдан і досі триває, принаймні у нього в душі / Фото з особистого архіву Владислава Шаповала
"Не висовуйся"
Станіславу Кравчуку виповнилося 18 років, коли розпочалися події на Майдані. Хлопець розповідає, що медицина – своєрідне законсервоване середовище, куди пізніше приходять інновації. Теж саме стосується медичних університетів, де панує девіз "не висовуйся".
Це максимально пригноблене середовище, де людей знеособлюють протягом шести років. Відповідно, очікувати якогось патріотичного піднесення від такого середовища, як я зараз розумію, не потрібно було. Тобто, більша частина студентів "не висовувалася". Така ж сама думка транслювалася адміністрацією вишу,
– каже Кравчук.
Коли ти попадаєш не сформованою людиною в середовище, де списати, платити та "порішати" – це норма та речі, які трапляються на постійній основі, то ти не можеш зрозуміти, що десь може бути по-іншому.
Станіслав Кравчук / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук
Хлопець пригадує, коли до університету, де він навчався, прийшли студенти КПІ імені Ігоря Сікорського. Вони кликали, щоб студенти приєдналися до колони, яка буде рухатися на Майдан. Звучали слогани "медики нації проти деградації" та "студенти виходьте".
Я пам’ятаю, наскільки налякалася наша адміністрація. Нас, першокурсників, закрили в лекційній аудиторії проти нашої волі та посадили там два потоки студентів, це десь 20 груп. Про покійників погано не говорять або говорять тільки правду,
– каже він.
І згадав: "Вже покійний завідуючий кафедри анатомії нам говорив, що "все, що там (на Майдані – 24 канал) робиться – від лихого, що це не добре".
Кравчук зазначає, що це було дуже неприємно, адже тримали в аудиторії студентів проти їхньої волі, у замкненому середовищі, як якихось рибок в акваріумі. Однак більшість студентів вважала, що не потрібно про це висловлюватися взагалі. Адже ніхто не хоче ризикувати, щоб раптом не вигнали з університету.
До теми Українці хотіли бути незалежними й вільними, – діти-ровесники Революції Гідності про Майдан
За його словами, це стосувалося не лише Майдану. На подіях, коли потрібно було висловити якусь не таку думку, яка була в адміністрації, то все ж більшість воліла не називати речі своїми іменами.
Я це називаю, якщо є слон в хаті, то часто цього слона не помічали. Це проблема медичного середовища, де немає простого вирішення і це "болото буде ще довго розплутуватися",
– зазначає Кравчук.
Кравчук каже, що студентів тримали в аудиторії проти їхньої волі"/ Фото 24 каналу, Валентини Поліщук
Про те, що студенти ходять на Майдан, в університеті знали. І коли почалися більш серйозні речі, то в гуртожитку почастішали перевірки з деканату, щоб контролювати та агітувати не ходити.
На мою сьогоднішню думку, коли людина потрапляє у таке середовище, де не вчать волевиявленню, то і питань лишніх люди не ставлять. На тебе дивляться криво, якщо ти ставиш лишнє питання,
– додав він.
"Я відчував, що робиться щось велике"
Хлопець розповідає, що у нього було інше виховання. Він закінчував ліцей у Волинській області, де культивувалася патріотичність. До того ж він був і з такої родини.
Як мінімум, це було цікаво піти та подивитися. Я відчував, що робиться щось велике і не погано було б прийняти в цьому участь. Мені здавалося, що це взагалі "бінго", бо пригадую, що я ледь не волосся на собі рвав, коли була Помаранчева революція і я був десь у третьому класі,
– каже він.
На Революції Гідності був з першого дня. Приходив сюди після пар та на вихідні. Прийшовши на Майдан, одразу пішов у будівлю КМДА і представився медиком, однак не розповів на якому курсі навчається. Хлопець пригадує, що сказав, що хоче бути медиком на Майдані. Йому дали базові речі й він став допомагати. Спочатку це був мирний мітинг, однак його характер змінився кардинально після першого розгону. Вже тоді почали виходити "марші-мільйонники".
Кожен там був потрібний навіть одним фактом – своєю присутністю. Відстояти ідею – від слова стояти, тобто бути частиною цього колективу, бо це важливо. Але вперше я відчув свою потрібність під час подій на Грушевського, коли я, як медик-першокурсник, що міг, те і робив. Наприклад, я надавав допомогу людям з хімічними опіками слизових оболонок,
– розповідає він.
"Все палає, дим, "мордор" навколо"
Хлопець каже, що були такі дні, коли від новин не відривався. Були й моменти затишшя, коли здавалося, що Майдан розженуть. Однак, потім знову режим допускався якоїсь помилки й люди знову виходили на великі марші.
Я розумів, що десь я буду потрібний, що Янукович і все те кодло – не норма, а проросійський рух – це було взагалі не близько мені. І власне я виходив більше не "за", а "проти",
– каже він.
"Я розумів, що десь буду потрібний" / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук
Кравчук згадує, коли вперше побачив велику колону "Беркуту" "у всій його красі, яка заполонила вулицю між Михайлівським собором та Українським домом". Каже, що силовиків називали ще "чорною ікрою" через чорні шоломи. Вони стояли та почали відтискати мітингувальників, які були на Європейській площі.
Здається, це була перша сутичка. Я перший раз нюхнув як пахне сльозогінний газ. Були перша штовханина, я зняв шапку в якогось "беркутівця" – перший сувенір. Було цікаво, я б не сказав, що було страшно. Страшно робиться пізніше, коли аналізуєш ці події, коли розумієш, що дійсно люди вмирали,
– додає він.
"Беркут" під час Революції Гідності / Фото "Українського тижня"
Майдан завжди проходив "хвилями", то виходили мільйон людей, то все стихало. Але найбільше запам’ятався супротив, ті сутички, які були, каже Кравчук.
Все палає, дим, "мордор" навколо. Дуже запам’яталася масовість. Я стояв біля Жовтневого палацу і дійсно весь Майдан був, це просто було море людей і ти розумів, що це масове явище, що велика частина України робить свій вибір в сторону Європи,
– додав хлопець.
І прожовжив: "Пригадую і як носили на носилках поранених. Рани були на обличчях, їх зашивали наживо, без знеболення, в приміщеннях або НАН України або в бібліотеці на Грушевського".
Кравчук розповідає, що в день, коли було найбільше смертей, також був на Майдані зі своїм колегою Богданом, який зараз є лікарем-анестезіологом. За його словами, всі розуміли, що щось робиться, але ніхто не міг уявити наскільки. Направляючись на події, в центрі хлопці побачили два автобуси з кримськими номерами. Там сиділи спецзагони з дробовиками.
Читайте "Вона усіх нас згуртувала": як у містах України відзначають річницю Революції Гідності
Кравчук разом зі своїм другом в той день ходили в аптеки та купляли ліки для поранених. І згодом почали привозити поранених з вогнепальними пораненнями. Серед них він впізнав і свого земляка, в якого була прострелена нога. Згодом хлопці відправилися до Михайлівського собору та сказали, що хочуть щось робити.
Нас машиною відвезли до КМДА, де дали каски, набори якихось там медичних засобів. І ми вже мали йти під міст в сторону Шовковичної, де власне і стріляли. Якась лікарка схопила нас за руки та каже: "Ви що подуріли, хлопці? Скільки вам років? Ви нікуди не підете". Вона забрала у нас каски, аптечки, прибрала наш юнацький запал та сказала йти перебирати ліки,
– пригадує він.
Попри те, що це був той день, коли найбільше вбили активістів, відчуття, що там вбивали – не було, каже Кравчук. А зрозумів це лише тоді, коли побачив накриті тіла на щитах в Михайлівському соборі.
Розстріли на Майдані / Фото з архіву 24 каналу
Коли сутички тривали цілу ніч, коли стріляли, коли кидали "коктейлями Молотова", тоді хлопець залишався ночувати на Майдані. Каже, що дуже запам'ятався холод. А коли були спокійніші часи, то на сцені постійно виступали політики, музиканти та активісти. Однак, коли вже були активні події, то скрізь горів вогонь та йшов дим.
Була какофонія стуку металу, коли стукали жінки, чоловіки. Це були наче кадри з "Володаря Перснів". Були футбольні хулігани, які прям прийшли подвіжувати, покидати бруківкою, у них "чесалися кулаки", щоб вступити у сутичку. Були якісь інтелігенти, які просто стукали по тому металу. Були "самостворені інженери", які створювали ці "коктейлі Молотова". Тобто, був дуже-дуже різний народ,
– додав він.
Кравчук каже, що люди вийшли, бо їм просто "накипіло". Адже в Україні є проблеми у кожній сфері та часто вони дуже дріб’язково-болючі. На його думку, найбільше допікає корупція та відсутність верховенства права.
Якщо говорити про медичну сферу, то на посаду візьмуть лікаря не по кращій кваліфікації, компетенції, а через те, що він чийсь кум, брат, сват. І я думаю, що ці речі допекли,
– зазначає хлопець.
Він каже, що багато людей на той час вже побували за кордоном та розуміли, що Європа – це глобально добре. Адже там є соціальні стандарти, цінності, які стосуються демократії та на ділі підтверджено, що права людини будуть оберігатися. За словами Кравчука, люди розуміли, що "Росія – це антиУкраїна, це ще менша можливість проштовхування української мови, пісні, Росія – це побудова муру між Україною та цим європейським світом".
Була низка причин, одна з них – несправедливість, проти якої вони вийшли, а друга – проти шляху на Схід,
– додав він.
Актуально "Зима у вогні": які фільми про Революцію гідності варто подивитися
"Важливість того, чи ми це втримаємо – була великою"
Майдан дав зрушення в головах. Хлопець зазначає, що "став свідком, коли тендітні дівчата на каблуках, манікюром видирали цю бруківку і передавали в рядочок. Коли люди, незалежно від свого соціального походження, стояли за цінності, за європейський вибір, проти азійської Росії".
Він каже, що "незалежність не падає з неба. І це був той момент, коли потрібно було перевірити наші м’язи на силу, чи ми зможемо встояти, чи можемо втримати. І важливість того, чи ми це втримаємо – була великою".
Роксолана Денисюк каже, що навчалася тоді на четвертому курсі й пари в медичному проходили на клінічних базах в лікарнях. Тому там якихось обмежень стосовно відвідин Майдану не було. Але з пар нікого не відпускали.
Ми могли ходити туди у свій вільний час. Перші три курси навчалась в основних корпусах університету. Там, начебто, була вказівка нікого нікуди не відпускати, навіть на перерви. Ворота в університет були закриті,
– пригадує дівчина.
На Майдан почала виходити після 30 листопада, коли відбувся силовий розгін мирного протесту та побили студентів. За словами Денисюк, навіть тоді думки студентства розділились – хтось підтримував Майдан, хтось був категорично проти, а комусь було все одно. У групі, де вона навчалася, більшість все-таки підтримували революцію.
Як тільки побачили, що сталось вночі – одразу з друзями та рідними поїхали на Михайлівську. З того часу на Майдані ми були щонеділі та у вільний час, аж доти, доки не втік Янукович. Ми вийшли проти тотальної несправедливості та корупції, яка панувала в нашій країні на той момент,
– каже вона.
Студенти вийшли на Майдан проти несправедливості та корупції / Фото з особистого архіву Роксолани Денисюк
Найбільше студенти чекали зменшення корупції, особливо в медицині, віддалення від Росії, зміни влади на більш професійних і достойних людей.
Денисюк пригадує, що були в найгарячіші дні на Майдані також. На Водохреще з друзями були на Грушевського. Потім розбирали ліки в медпункті в будинку Профспілок. 18 – 19 лютого були на Хрещатику та робили всі підручні роботи, які могли. Також були в телефонній сотні та координували між собою людей, які хотіли допомогти Майдану.
Дівчина зазначає, що після Революції Гідності стала більш рішучою у своїх переконаннях та поглядах, перестала боятись відстоювати свою думку. А в Україні частина людей нарешті усвідомила, що вони українці, що є дуже важливо.