"Росіяни знають своє місце": речник ВМСУ про ситуацію на морі та перспективи ворожого флоту

Військово-морські сили ЗСУ – завжди переживали нелегкі часи, але з максимальною відданістю боронили Україну. Особовий склад і командування ВМС перебували під рашистським тиском фактично з моменту відновлення державності. Так, у 1992 році росіяни вводили бойову техніку до Новоозерного, де складали присягу офіцери штабу майбутнього Чорноморського флоту. У Донузлаві прохід наших кораблів блокували ракетні катери та корвети, а під час бунту на кораблі СКР-112 воєнні злочинці й залучали протичовнові літаки та сторожовий корабель "Разительный". Після присяги військовими пункту управління головної бази Чорноморського флоту, рашисти й взагалі задіювали підрозділи десантників. Словом, Москва, маючи імперські амбіції, аж ніяк не могла змиритися з тим, що Україна має своє військове представництво у морі. Саме тому Кремль роками створював умови для занепаду ВМСУ, переманював моряків на свою сторону, погрожував і відбирав кораблі у 2014-му, безжально та могутньо атакував на початку повномасштабного вторгнення. Однак попри постійні перебування у меншості, неспівмірність сил та засобів, українські моряки завжди чинили гідну відсіч споконвічному ворогу.

Про звитягу морських піхотинців потайки розповідатимуть одиниці виживших у Кринках окупантів, про героїчні вчинки матросів під час зіткнень із ворогом у воді наразі мало що відомо. Проте далеко не в останню чергу й завдяки ним Україна зберігла доступ до моря. Через неймовірну роботу берегових ракетно-артилерійських військ на дно відправився крейсер "Москва", а завдяки у тому числі й операторам безекіпажних катерів ВМСУ, окупанти були вимушені тікати з Севастополя до Новоросійська. 

Про перспективи ворожої флотилії, неймовірний досвід українських моряків, а також про підготовку до спільних операцій у Чорному морі з країнами-партнерами читайте інтерв'ю з речником ВМС Збройних сил України Дмитром Плетенчуком.

Наш флот грабували двічі

У нашому суспільстві подекуди побутує думка, мовляв, ми змогли витіснити угрупування росіян з Чорного моря, не маючи при цьому флоту. Зрозуміло, що порівнювати масштаби флотів нема жодного сенсу, проте екіпажі наших надводних кораблів вступали у бій з окупантами. Розкажіть, будь ласка, яку роль відіграли ВМС на початку повномасштабки?

Перш за все наголошу, що Україну грабували кілька разів. Перший раз під час розподілу Чорноморського флоту. Російська Федерація намагалася забрати собі все, що було для неї важливим. А деякі речі вони банально вкрали. Наприклад, єдиний їх авіаносний крейсер "Адмірал Кузнєцов". Росіяни висадили українську частину команди, і просто перегнали судно.

Вдруге це відбулося вже в 2014-му, коли ЧФ Росії блокував у бухтах українські кораблі. Деякі з них окупанти захопили, але не використовували. Так і розграбовували понад 10 років. Із частини – виймали обладнання для використання на своїх судах, а фактично порожні кораблі потім знищували чи використовували у якості мішеней для надводних стрільб. Унікальною є ситуація з великим десантним кораблем "Костянтин Ольшанський", який нещадно розпатрали впродовж 9 років, але потім вирішили відновлювати. Бо ж повернути його до строю виявилося легше, ніж полагодити ВДК "Мінськ". Втім, станом на зараз у море він досі не вийшов.

Росіяни збираються відновити захоплений український ВДК "Костянтин Ольшанський" / Фото з Defence Express

Що ж стосується оборони Півдня, то ворог, як би не намагався знищити залишки нашого флоту ракетними ударами, ВМС відіграли свою роль. Поки не можу розкривати суть операцій, але зокрема й завдяки флотському корабельному угрупуванню вороги не змогли десантуватися в Одесі. Російські ВДК було видно з деяких багатоповерхівок, вони обстрілювали узбережжя зі штатного судового озброєння, але так і не змогли наблизитися до берега. 

При цьому нам треба розуміти, що Військово-морські сили складаються не лише з суден. За цей період війни у нашому штаті відбулося багато змін. З'явилися нові підрозділи, навіть деякі роди військ. У ВМС створили, наприклад, берегові ракетно-артилерійські війська із "Нептунами" та "Гарпунами" на озброєнні. Бригада дронів, гелікоптери іноземного виробництва. Ба більше, є ще й річкова флотилія, і амфібійні засоби для операцій з висадки десанту. Словом, захищали підступи до наших міст не тільки екіпажі кораблів. На початку наступу рашистів, ми використовували всі наявні засоби, і виконали завдання на максимум.

Загарбники розраховували на те, що будуть беззаперечно домінувати, але після низки провалів були вимушені змиритися з тим фактом, що не можуть контролювати море у повному обсязі. Коли з'явився так званий морський коридор, воєнні злочинці намагалися мінувати шляхи для торгових суден. Як вдалося убезпечити цивільні кораблі від небезпеки?

Спочатку було знищено флагман Чорноморського флоту Росії, а згодом на дно пішов ще й рятувальник "Василь Бех". Формально він був нібито призначений для одних операцій, але по факту його використовували для перевезення особового складу, боєкомплекту та ЗРК "Бук", тож завдяки ньому загарбницький гарнізон міг утримуватися на острові Зміїний.

"Василь Бех" готується до зануренння / Скриншот з відео Osinttechnical

Після кількох ключових операцій на морі, Україна повернула контроль над цією ключовою частиною суші, яка дає змогу контролювати цивільне судноплавство у всій північно-західній частині моря. Особливо на достатньо вузькій ділянці в районі Дунаю та підходів до наших портів. Тож ми одразу почали роботу над знищенням небезпечних предметів, патрулюванням, тощо – аби судна не страждали від мінної небезпеки. Ці завдання виконуємо й зараз. Бо у морі чимало ворожих вибухових пристроїв, які рашисти встановлювали для блокади України.

Із часом ці мінні поля починає переносити течією. Здебільшого – у бік Румунії, Болгарії та Туреччини, іноді міни знаходять у Босфорі. А найбільш цинічне в цьому те, що викидали загарбники здебільшого ті пристрої, які захопили у 2014-му на наших арсеналах. Тобто за номенклатурою ці міни українські. Така подвійна провокація.

Коли ж надводним кораблям ворога стало небезпечно перебувати у північно-західній частині Чорного моря, вони намагалися мінувати акваторію за допомогою літаків. Але після того, як їх Су-24 відправився на корм рибам, вони цю практику припинили. Тож зараз наші ВМС мають справу з тими боєприпасами, що було встановлено раніше.

Наскільки щільно замінованим можна вважати Чорне море?

Згідно з деякими оцінками, йдеться про 400 мін. Але ця цифра є дуже приблизною.

Щоб порахувати хоча б більш-менш точно, треба проводити повноцінний моніторинг за допомогою відповідних засобів. Через те, що міни дрейфують, неможливо й оцінити територію, яка є небезпечною. Тому оцінювати щільність просто неможливо.

Печально те, що на тому тижні на берег Одещини викинуло міну часів Другої світової… Із наслідками цієї війни стикатимуться не лише наші діти, але й онуки. 

Дивіться відео знищення морської міни на узбережжі Одеської області:

Цьогорічні міжнародні навчання Sea Breeze присвячені зокрема темі розмінування. Іноземні партнери переймають досвід наших хлопців та дівчат, чи все більше навчають нас? Чи наразі йдеться про підготовку країн Заходу долучитися до робіт із розмінування нашої акваторії?

Без всяких сумнівів, ми можемо поділитися з партнерами унікальним досвідом роботи у тих жорстких умовах, в яких працюємо. Ми робимо це не за книжкою, не за протоколами, а у реаліях сучасної війни. Проведення розмінувань, з якими нам довелося зіштовхнутися, не прописане у жодному підручнику. Бо йдеться про виконання місій в умовах, коли у повітрі панує ворожа авіація.

Але вчимося й ми. У першу чергу, проведенню протимінних операцій у складі відповідних груп. Наскільки пам'ятаю, в Європі є дві постійні протимінні групи НАТО, у кожну з яких входять суда від різних країн альянсу. Та група, з якою ми працюємо цього року, складається з німців, естонців і французів. У 2023-му склад був інший. Тобто нашим морякам треба вміти працювати з усіма в одній команді, розмовляти однією мовою, й виконувати всі задачі спільно. Це наше основне завдання.

Однак протимінні операції – це не лише робота кораблів у воді. Величезну роботу доводиться проводити штабам. Аби вибудувати план операції, офіцери вимушені визначати райони, розподіляти ресурси, розраховувати всі нюанси. І все це ми так само маємо вміти робити згідно зі стандартами та протоколами НАТО. Ця взаємодія, якій вчимося, може дозволити у майбутньому розраховувати на те, що партнери долучаться до розмінування Азово-Чорноморського регіону.

Дивіться відео з міжнародних навчань "Sea Breeze-2024":

Нещодавно стало відомо, що Туреччина, Болгарія та Румунія почали роботиі знешкодження мін…

Вони діють за межами нашої акваторії. У територіальних водах країн-членів НАТО, вони проводять операції своїми силами. Тож ми, в принципі, не коментуємо їх дії. Але наш сусід – це спільна проблема для всіх. Питання безпеки цивільного судоплавства напряму прямо пов'язане з економічною безпекою країн. Море – це той коридор, та дорога, якою користуються всі морські держави для того, щоб здійснювати експортно-імпортні операції. І для України, наприклад, це критично важливо, тому що український експорт на 90% залежить від моря.

Росіяни знають своє місце

Після регулярних успішних атак безекіпажними катерами рашистська флотилія фактично втікла з Севастополя. Чи здійснюють ворожі угруповання якісь задачі, крім періодичних обстрілів наших територій?

Вони навіть організувати морську логістику з материкової частини до Криму силами Чорноморського флоту не можуть. Після втрати кількох ВДК, зосередилися на використанні паромів для перевезення вантажів. Тобто злочинці традиційно ховаються за спинами цивільних. Про заходи кораблів у північно-західну частину Чорного моря вони взагалі не йдеться.

Ті кораблі, які не є носіями крилатих ракет, зараз ніяк не дотичні до дій у морі, тому що для цього треба зайти у зону ураження наших засобів. Вони це не одразу зрозуміли, але наступила стадія прийняття.

Росіяни зрозуміли своє місце, і практично не виходять у море. Проводили якісь навчання на Азові, але потім швидко повернулися до Новоросійська.

У Чорному морі залишився лише підводний човен, але це присутність заради присутності. Усі інші кораблі поки що перебувають у пунктах базування, а коли туди починає прилітати, швидко виходять на зовнішній рейд, розбігаються, немов таргани, аби їх не зачепило. У такому режимі й існують.

Чи є у нас засоби для боротьби з субмаринами, або росіяни під водою почуваються абсолютно безкарно?

Підводні човни не можуть постійно перебувати на глибині. Їм так чи інакше доводиться повертатися до пунктів базування. Щоб убезпечити себе від прильотів, рашисти навіть розробили якесь ноу-хау – під час завантажень у портах тримають субмарини у напівзануреному стані, так що лише ходовий місток виглядає на поверхню.

А загалом, скажу так: у світі існують засоби протидії підводним човнам. Тим більше у Чорному морі в рашистів не щось надзвичайне, а дизель-електрична "Варшавянка". У Москві, звісно, розповідають, що ці човни проєкту 636 якісь супернепомітні, але протидія ним – питання наявності технічного оснащення.

А чи можна в такому випадку казати, що ми не лише вибили росіян, але й взяли акваторію під контроль? Чи все ж Чорне море перетворилося здебільше на "сіру зону"?

25 тисяч квадратних кілометрів Чорного моря є "сірою зоною" (при загальноекономічній зоні України у 70 тисяч кв. км, – 24 Канал). На цій ділянці ніхто не може повноцінно закріпитися й панувати. Ми там підставляємося під удари рашистської авіації, а вони – під наші системи озброєння. Звісно, для нас поблизу Одеси, Чорноморська, акваторія більш безпечна, ніж десь у відкритому морі ближче до Криму. Проте вихід із портів Херсону та Миколаєва вкрай небезпечний, бо у Дніпро-Бузькому лимані можна отримати вогневе ураження. Так само обстрілювати рашисти можуть із Кінбурнської коси. Там можуть використовувати навіть ПТУРи, бо відстань дозволяє це робити. Тож не дарма понад 6 десятків цивільних суден стоять заблоковані з початку повномасштабки.

Лимани перебувають у зоні досяжності зброї окупантів / Скриншот з Deepstatemap

Для росіян же "мертвою" зоною можна вважати ледве не всю акваторію Чорного моря. Якщо раніше загарбники дозволяли собі заходити у західну чи північно-західну його частину, то зараз навіть у центральній частині їм небезпечно. Та й біля Криму, і в районі Керченської протоки також. Всюди, куди може дістати "Нептун" або морський дрон, для них смерть.

Чому ворог давно масового не використовував "Калібри"

А як почуваються носії "Калібрів"? Просто іноді здалеку стріляють?

Вони, звісно, становлять для нас певну небезпеку. Ракетних кораблів ворога в Азово-Чорноморському регіоні вісім одиниць. Проте назвати їх ефективність високою аж ніяк не можна. Давно не запускали більше чотирьох ракет за залп. Та й ці "Калібри" наші сили ППО знищують практично всі. Як бачимо, їх зараз використовують під час комбінованих атак для того, щоб перевантажити систему протиповітряної оборони. Тому Чорноморський флот зараз практично виконує завдання з охорони своїх пунктів базування. 

Чи є якесь пояснення тому, що "Калібри" дуже давно не використовували масово? Бо нема ефективності?

Після втечі з Севастополя до Новоросійська "сверхдержава" пів року не могла заряджати там ракети. Навчилася це робити принаймні для підводних човнів. Наразі перевіряємо, чи здатні вони завантажувати крилаті ракети на надводні кораблі. Чому ж не застосовували масово, сказати важко. Їх військово-промисловий комплекс постачав "Калібри" у тому ж об'ємі, що й раніше – не надто великому, але й не дуже маленькому. Хоча з іншого боку, в умовах санкційного тиску, з кожним разом будувати ракети їм важче й важче. Бо комплектуючих іноземного виробництва у кожному виробі кілька десятків. Дістати їх – це своєрідний квест.

Як безекіпажні катери змінили реальність 

Брандери стали справжнім геймченджером цієї війни. Вони уражали великі десантні кораблі, Кримський міст, патрульні катери і ще багато чого. При цьому постійно з'являється інформація про те, що ці БЕКи модернізують. То за їх допомогою здійснюють дистанційне мінування, то ведуть обстріл зі встановлених ракет РСЗВ. Наскільки ми технологічно просуваємося у розвитку морських дронів? І чи очікують на росіян нові сюрпризи?

Морські безпілотні системи є на озброєнні в СБУ та ГУР, а також у наших підрозділах. Колеги зі спецслужб зазвичай надають трохи більше інформації про це, однак ми свого модельного ряду не розкриваємо. Скажу тільки, що ці системи постійно покращуються. Розробники враховують результати застосувань, впроваджують нові можливості. Так що хай про сюрпризи росіяни дізнаватимуться вже по факту. Власне, усі можуть бачити модернізацію за вже відкритими даними. На катерах вже і системи залпового вогню стоять, і ракети протиповітряної оборони. І ще багато чого можемо. 

Дивіться відео знищення ВДК "Цезар Куніков" морськими дронами Magura V5:

Власне, ВМС за участі Служби безпеки планували операцію щодо встановлення мін. У результаті два пошкодження отримав патрульний корабель "Павел Державин". Буксир, який йшов йому назустріч, також підірвався.

Тож БЕКи – дуже ефективна зброя, але вони не є панацеєю. Коли ми знаходимо якийсь спосіб впливати на нашого ворога, він шукає варіанти, як це нівелювати. І зазвичай знаходить через якийсь час. Після цього, відповідно, ми шукаємо вже новий спосіб. Нескінченне коло модернізації та протидії.

Росіяни встановлювали бонові загородження для захисту від атаки з моря. І про застосування бойових дельфінів розповідали. Із першим все зрозуміло – це фізична перешкода, яку доводиться пробивати, а от щодо дельфінів, вони дійсно здатні допомогти окупантам?

Я не розумію, як це може відбуватися. Почнемо з того, що дельфінів можуть собі дозволити далеко не всі країни у світі. Це складно, дорого і, щоб всім було зрозуміло, у росіян їх там загалом від п'яти до десяти особин тих дельфінів. Це фактично ті самі собаки. Якщо на суходолі ви тренуєте собаку, наприклад, нападати, то у морі ці ж функції може виконувати дельфін. При цьому ці тварини, як правило, навіть не усвідомлюють, що роблять. Можуть, граючи, виштовхати водолаза на поверхню. То ж для протидії диверсантам, які прямують кудись під водою, дельфіни ще здатні служити, однак використовувати їх для виявлення безекіпажних катерів якось неможливо й безглуздо. Якщо у вас є різноманітні засоби протидиверсійної оборони, сонари, засоби розвідки підводної обстановки, який сенс залучати тренованих тварин, я не розумію.

Бонові загородження у Севастопольській бухті / Знімок OSINT-аналітика Брейді Ефрика

Курс на деградацію. Повний вперед!

Згідно з офіційними даними, за понад 2 роки повномасштабного вторгнення Чорноморський флот росіян втратив понад третину кораблів. А який стан у решток флотилії та суден, які відносяться до інших угруповань? Нещодавно "Адмірал Левеченко" пригорів, та й взагалі у ЗМІ часто з'являються дані про регулярні несправності кораблів.

Візьмемо, наприклад, російські фрегати, то на них здебільшого встановлювали турбінні установки миколаївського виробництва. Після 2014-го Кремлю довелося повертатися до формату малих ракетних кораблів, бо вони могли комплектуватися меншими двигунами. Виготовляли останні на заводі "Звезда" у Санкт-Петербурзі об'ємом аж 1 одиницю на рік. Тому росіяни були вимушені звертатися по двигуни до тих країн, які погодяться їм їх продавати.

Однак коли інженери готували цілісний проєкт, розробляли судно під конкретний двигун з одними розрахунками, а в реальності виявилося, що доступними є геть інші вузли, то й вся система в комплексі працює відповідно. Та й радянсько-російська якість відома всім досить широко. Словом, у росіян великі проблеми. Вони за 10 років не змогли налагодити у себе виробництво двигунів. От неспроможні й все. Навіть попри той факт, що спеціалістів з України перетягнули не один десяток, але все одно повний цикл запустити не можуть. І обслуговувати також не можуть. Тому ті розриви логістичних та виробничих ланцюжків, які сталися у 2014 та 2022 роках, рано чи пізно дадуться взнаки. Якийсь термін певні судна ще попрацюють, а потім доведеться займатися "канібалізмом". 

Російські ВМС безповоротно встали на курс деградації. Звісно, вони можуть звертатися до таких "просунутих" країн як Іран. Але технологічні прориви при цьому будуть просто неможливі. Є ще Китай, але коли йдеться про поставки продукції військового призначення, то ситуація у стосунках Москви з Пекіном не є такою однозначною.

Наш ворог подекуди демонструє здатність дуже швидко вчитися, однак іноді його вчинки неможливо ніяк пояснити. Наприклад, продовження будівництва кораблів на заводі "Залив" у Севастополі. При чому, як йдеться, вони збираються добудовувати не якісь маленькі катери, а цілі універсальні десантні катери. На що вони розраховують?

Успіхів їм, що ще можна сказати? Хай будують ці УДК поруч із "Аскольдом", його там легко знайти по запаху обгорілого металу. То ж хай будують. Ми почекаємо, коли роботи будуть практично завершені, а потім перетворимо на брухт.

Малий ракетний корабель проєкту 22800 "Каракурт" "Аскольд" після зустрічі з французькою ракетою SCALP EG / Фото з телеграму Сергія Стерненка