"Якщо я гасну – я зупиняюся, бо хочу світити дітям": як фіналістка Global Teacher Prize ламає систему викладання математики

Сухі математичні формули перетворюються на живий досвід, коли діти вираховують логістику мандрівки на 7000 гривень, шукають кути на відбитках осіннього листя або вимірюють радіус власного настрою. Саме так руйнує стереотипи Юлія Рудніцька – вчителька математики та інформатики Смілянського мистецького ліцею "Успіх". 

Її хист будувати мости між точними науками та мистецтвом привів педагогиню до цьогорічної десятки найкращих вчителів України за версією Global Teacher Prize. Вона переконана, що жоден найтехнологічніший урок не дасть результату, якщо учні стривожені, тому завжди ставить на перше місце людяність та емоційну безпеку. Про те, як стати для підлітків не просто вчителем, а другом, чому не варто боятися помилок і де знаходити щоденний ресурс – читайте у нашій розмові на 24 Каналі.

Розпочнімо з самого Global Teacher Prize. Очевидно, що це і про наполегливість, і про старання. Торік ви потрапили до двадцятки, цього року ви вже у десятці. Що принципово змінилося у вашому підході за цей рік, що дозволило вам потрапити в топ-10?

Вітаю! Торік я потрапила у двадцятку саме в номінації "Вчитель математики". А вже цього року – в загальну десятку. Змінився масштаб і, напевно, глибина фокуса. Минулого року я багато говорила про інструменти: як гарно інтегрувати штучний інтелект, гейміфікацію чи нові цифрові платформи. А цьогоріч на перший план для мене вийшла людяність, тобто дитина та її емоційний стан.

Я зрозуміла, що жоден найтехнологічніший урок не працює на повну силу, якщо учні/учениці стривожені або втомлені. Тому мій підхід змінився: від викладання предмета за допомогою крутих технологій до створення безпечного простору за допомогою предмета. Я стала сміливіше це поєднувати, бо пройшла курс із соціально-емоційного етичного навчання (СЕЕН). 

Юлія Рудніцька проводить творчі уроки навіть в укритті / Фото надані Юлією Рудніцькою

Мені важливо реанімувати – таке для мене важливе слово – живу цікавість там, де інші бачать лише сухі формули. Тобто поєднувати математику із життям і природою. Для мене дуже цінно дослухатися до учнівства, чути їх, і щоб вони чули мене. Коли вони спокійні та добре налаштовані, тоді вже можна говорити про вивчення предмета.

"Циркуль не потрібен, лише пензлик": як поєднати математику та емоції

Як саме відбувається це налаштування? Бо ви працюєте з творчими учнями, а це ще складніше.

По-перше, це різноманітні практики соціально-емоційного етичного навчання: заземлення, mindfulness, практика вдячності та багато інших практик. Дуже часто я використовую метафоричні чи асоціативні картки і щораз шукаю до них якусь родзинку. Інколи питають: "Як це можна використати на математиці?". Можна! Наприклад, кожний/а учень/учениця беруть картку, і я запитую: "Як ви вважаєте, що тут зображено?". Хтось побачив корінь, хтось ще щось. Ви побачили на картці корінь дерева. А що робить корінь у природі? Він утримує рослину та є її основою, тим, з чого все починалось. У математиці арифметичний корінь – це теж пошук основи: яке саме число стояло на початку і, помножившись на себе, створило те, що ми бачимо зараз? 

А я кажу: "І сьогодні наша тема уроку – вивчення арифметичного кореня". Корінь дерева похований глибоко під землею – його не видно, але саме він дає силу кроні та плодам. Яка ваша внутрішня суперсила чи суперзнання є тим самим "арифметичним коренем", що допомагає триматися міцно й рости щодня, навіть коли навколо буря? І учнівство ділиться своєю внутрішньою суперсилою.  

Мені взагалі дуже подобається інтегрувати уроки з мистецтвом. Математика – це не про сухі формули в зошиті, це про простір, відчуття матеріалу та красу навколо. Коли ми з п'ятикласниками вивчали геометричні поняття, ми вийшли за межі звичайного класу та завітали до майстерні соломоплетіння.

Усе почалося з найпростішого: відрізаємо стебло завдовжки 5 сантиметрів. – Що це у нас у руках? – Відрізок! Має початок і кінець.

Кладемо рівну соломину на стіл – і це вже розгорнутий кут 180°. Загинаємо її навпіл чи додаємо друге стебло під прямим кутом – бачимо прямий кут.

А далі починається справжня магія створення об'єму. З чотирьох однакових відрізків діти складають квадрат. З кількох квадратів народжується солом'яний куб, а із прямокутників – паралелепіпед.

Коли діти тримають у руках ажурну солом'яну конструкцію (традиційний український "павук"), вони на власні очі бачать: елементарна математика – це не абстракція, це гармонія життя та традиційного мистецтва.

Або от вивчали ми круг. Думаю, як би їх зацікавити? Ми можемо просто знайти площу, діаметр, радіус... А я кажу: "Намалюйте круг, як ви зараз відчуваєте свій внутрішній стан. Циркуль не потрібен, лише пензлик". А далі прошу: "Тепер відобразіть у ньому свій настрій, намалюйте те, що хочете побачити". І знаєте, я аж була здивована! Хтось мультиплікаційного героя намалював, хтось – просто сонечко, хтось – міфічного героя. Ми виділили на це буквально 5 хвилин, а потім взяли лінійки і вимірювали радіус та діаметр, щоб побачити все наочно.

Ще дуже круто ми попрацювали з глиною. Осінь же надворі! Кажу дітям: "Беремо листочки і йдемо ліпити". Вони відбили ці листочки на глині, і я питаю: "Які кути ми тут бачимо?". І вони задумалися, що дійсно, на кожному листочку є гострий, прямий чи розгорнутий кут. "А пригадаймо градусну міру, ми ж можемо їх виміряти!". І вони, чесно кажучи, були вражені. Математика навколо нас! 

Ми виходимо на вулицю, вимірюємо площу нашої клумби, вимірюємо вікна, двері, шукаємо симетрію в природі. Колись моя колега, чиї вікна виходили надвір, де ми іноді проводимо уроки, жартувала: "Юлю, ми з тобою вже вивчили все, що можна й не можна з математикою!". Це запам'ятовується набагато краще, ніж сухі формули.

Задача на 7000 гривень: фінансова грамотність замість сухих формул

Пані Юліє, знімаю віртуального капелюха! Це фантастично, бо я закінчив школу 15 років тому, і фраза "де тобі та математика знадобиться, крім рахування грошей" тоді була дуже популярною.

Ой, ви знаєте, ми проводимо дуже багато таких життєвих проєктів. Один із моїх улюблених – коли я даю дітям віртуальні 7000 гривень і кажу: "Сьогодні ви можете побувати в будь-якій точці нашої країни. Наприклад, у Львові. Але ви маєте прорахувати свою логістику". Тобто в реальному часі промоніторити вартість квитка, продумати, чим вони будуть їхати, де жити, і не забути, що треба щось поїсти. І обов'язкова умова – відвідати три історичні місця.

Тут іде поєднання всіх предметів: історії, географії, фізики, математики. Вони починають вираховувати, підсумовувати. І якщо грошей не вистачає, я кажу: "Значить, десь треба щось передумати. Це ваша логістика, у вас тільки 7 тисяч". А цього року хочу віртуально поїхати з ними за кордон, щоб вони вчилися конвертувати валюту, переводити долари в гривні. Тут ми вчимо і дроби, і десяткові числа (бо десь іде округлення), і відсотки. Вони розуміють, наскільки це важливо для фінансової грамотності. Такі проєкти їх страшенно надихають.

"Ми все одно прийдемо пити чай": про сльози радості та підтримку найрідніших

Ви дивовижна. Ви кажете, що потрапили торік у двадцятку з математики, а цього року – вже в десятку серед усіх вчителів...

Я і цього року теж увійшла у двадцятку з математики. Тобто два роки поспіль найкращий вчитель математики! Нас збирали у Львові, і це дуже класно – познайомитися з колегами в неформальній обстановці. Воно того варте! Варто подаватися на цю премію навіть заради того, щоб побачити своїх однодумців, які з тобою на одній хвилі.

Це дуже гарний показник. Яка була реакція ваших учнів на те, що ви вже в топ-10? Бо для них це, напевно, не було несподіванкою. І чия підтримка стала для вас справжнім сюрпризом?

Коли я дізналася, що потрапила в топ-10, для мене особисто це було настільки неочікувано! Мені зателефонували і кажуть, що буде співбесіда. Я хвилювалася: камера не вмикалася, з ноутбука щось не виходило. Увімкнулася – а на табло тільки 11 людей. Думаю: чому 11? Має ж бути мінімум 21. Може, нас поділили на групи? І тут мені починають говорити: "Ви ж розумієте, що ви в топ-10?". Я сиджу шокована, у мене сльози радості, що мою працю так гідно визнали.

Юлія Рудніцька та решта фіналістів Global Teacher Prize 2026 / Фото надане Юлією Рудніцькою

За два дні до офіційного оголошення я вже все знала, але ж розповідати було не можна! А так хотілося поділитися... І коли першого числа ввечері була пряма трансляція, я запросила рідних, щоб вони були поруч. Коли оголошували десятку, емоції просто зашкалювали, бо моя родина – це моя опора.

І тут, уявляєте, для мене взагалі було неочікувано, коли колеги прийшли до мене додому. Я живу в приватному секторі, і вони сиділи під моїм двором, чекали результатів. Це було найсильніше відчуття – знати, що є люди, готові тебе підтримати в будь-який момент. Вони так і сказали: "Навіть якщо ти не пройдеш, ми все одно прийдемо чай пити".

А наступного ранку я приходжу до школи... А мої нушенята – мої п'ятикласники, такі мої бубочки – десь поховалися! Я заходжу в кабінет, а їх немає. Думаю: не зрозуміла, де вони поділися? Бо я ж кожного ранку, неважливо, який урок, заходжу до них, ми обов'язково обіймаємося. Сміюся: "Ви мене скоро з ніг зіб'єте!". І тут вони вискакують із кульками, з квітами, вітають мене: "Ви увійшли в топ-10! Ви ж наша вчителька в десятці!". Підтримка колосальна.

Юлія Володимирівна та її нушенята / Фото надане Юлією Рудніцькою

Але мій головний мотиватор – моя донечка. Вона має особливі освітні потреби, і саме вона дає мені наснагу, натхнення йти вперед і ніколи не зупинятися. Я на весь світ буду говорити, що тільки завдяки їй, моїй родині, колегам, друзям і моєму учнівству я маю цей результат. Це праця всієї нашої команди.

Варте уваги: Раніше ми спілкувались зі Світланою Меркуловою – переможницею Global Teacher Prize 2026 про перемогу у конкурсі; методи проведення уроків та заохочення учнів до вивчення англійської мови; свій проєкт допомоги педагогам; міжнародний досвід; підвищення зарплат учителям; про те, як вивчити іноземну мову самостійно та інше.

Вам не видно, але в мене вже очі на мокрому місці. Це дуже цінно. Статус фіналістки накладає певну відповідальність. Що для вас змінилося?

Ви знаєте, це унікальний мікс станів. Відповідальність величезна, адже ти стаєш амбасадором якісної освіти. Але водночас це дає колосальну внутрішню свободу. До речі, буквально сьогодні (ми спілкувалися 10 жовтня – 24 Канал) я отримала звання Заслуженого вчителя України. Я досі ходжу під цим поривом емоцій! Коли ти маєш таке визнання, зникає страх "а що скажуть інші". Розумієш, що твої методичні пошуки й експерименти мають право на життя і підтримуються на національному рівні. Це такий кредит довіри, який одразу хочеться інвестувати в нові ідеї. І ти розумієш, що потрібен тільки час.

Передовсім вітаю ще з однією відзнакою! Гаразд, ви кажете, знадобиться час. А де ви берете на все це ресурс?

Ресурс – це, напевно, відзнака моєї праці. Я ж не лише вчителька, я ще й тренерка. Їжджу Україною, навчаю інших вчителів, проводжу вебінари. Працюю з Міністерством освіти, розробляю уроки для курсу "Освіта для життя". І коли я приїжджаю на навчання і педагоги дають мені фідбек – це і є мій ресурс. Вони мене просто заряджають!

Також мене заряджає моє учнівство. Їхні ранкові усмішки, обійми... Ти йдеш на роботу на такому позитиві, бо хочеш побачити ці щасливі очі. Ну і, звісно, моя донечка, яка вірить у мене і завжди каже: "Мам, ти в мене найкраща. Ти зможеш". Бо, чесно, буває, що сил вже немає, але такі слова дуже тримають.

Ще ми беремо участь у міжнародних проєктах eTwinning та Erasmus+. Нещодавно мої учні їздили в Іспанію за обміном. Приїхали і кажуть: "Ми зрозуміли, для чого потрібно навчатися! Ми спілкувалися з такими успішними людьми". Оце дає заряд розуміння, що ти на своєму місці і рухаєшся у правильному напрямку.

Яка, на вашу думку, суперсила виділяє вас серед інших фіналістів?

Поруч зі мною були неймовірні фіналісти, і я можу сказати, що в мене з'явилася нова родина. А щодо моєї суперсили... Напевно, це вміння поєднувати непоєднуване. Жорстку логіку математики та інформатики з глибокою емпатією і мистецтвом. Я не просто утримую увагу учнів, я допомагаю їм побачити красу в цифрах, знайти мистецтво в коді і вчитися бути стійкими у цьому світі, що так стрімко змінюється. Це такі мости між світом науки та мистецтва, які ми будуємо щодня в нашому ліцеї "Успіх".

Право на помилку: чому вчителю важливо вміти казати "ні"

Шлях завжди буває тернистим. Чи є якась помилка, яка зробила вас сильнішою?

Був такий момент, коли я хотіла охопити все і відразу: розробка матеріалів, проєкти, навчання вчителів. Мені було дуже важко сказати слово "ні", я всім говорила "так". І я зрозуміла, що втрачаю свій ресурс. Я вже не могла віддаватися на всі сто відсотків і відчувала моральне виснаження. Десь навіть втрачала емоційний контакт з учнями. 

Але ж вчитель запалює інших тільки тоді, коли сам заряджений! Якщо я гасну – я зупиняюся, бо хочу світити дітям. Оця недосконалість навчила мене делегувати і вголос говорити про свої межі. Пам'ятати, що вчитель – це жива людина, а не робот, який має працювати постійно.

Як вам вдається балансувати між навчальною дисципліною і творчими поривами дітей?

Секрет дуже простий: дисципліна в нас базується не на заборонах, а на спільних правилах і повазі. Творчі діти часто сприймають жорсткі стандарти як загрозу. Тому я перетворюю уроки на простір для експериментів. Якщо ми хочемо сьогодні розв'язати задачу через графічний дизайн чи запрограмувати алгоритм у вигляді музичного треку – будь ласка! Головне – дотриматися певної логіки і дійти до результату. Коли вони бачать, що я не ламаю їхню природу, а, навпаки, допомагаю структурувати ідеї за допомогою точних наук, дисципліна вибудовується сама собою через їхню внутрішню мотивацію.

Фіналістка конкурсу працює не лише з учнями, а й з їхніми батьками / Фото надане Юлією Рудніцькою

Чого ви навчилися у своїх учнів?

Вони навчили мене безстрашно ставитися до нових технологій та ламати шаблони мислення. Коли я часом вагаюся, чи пробувати якийсь новий штучний інтелект, вони кажуть: "А чому б і ні? Спробуймо! Що ми втратимо?". Вони навчили мене, що помилятися – це нормально. Інколи я навіть спеціально роблю помилки. Вони помічають: "Юліє Володимирівно, у вас помилка". А я кажу: "І що? Вчитель теж помиляється".

Діти демонструють неймовірну гнучкість, уміння бачити естетику там, де дорослі бачать рутину. Це найкраще щеплення від професійного закостеніння. Коли вони приносять якийсь новий тренд, я не боюся разом із ними змінюватися.

Змушують вас у ТікТоках зніматися?

Якось було, але на це просто трохи не вистачає часу. Хоча з п'ятим класом ми таки плануємо познімати тренди. Вони в мене такі активні, їм тільки скажи – і будуть знімати. Боже, як приїжджало телебачення, вони такі щасливі були: "Нас же весь світ побачить!". Кажу: "Ви ж мої найкращі, молодці, що не боїтеся". Отакі вони в мене жваві бубочки.

Творчі учні частіше схильні до вигорання та апатії. Як ви їх мотивуєте? Як знаходите ключик?

Знаєте, сучасні діти дуже швидко подорослішали, хоча, напевно, не хотіли б цього. Їхні розмови і проєкти зараз на такому рівні... Вони рефлексують над реальністю, питаннями екології, ментального здоров'я. Вони не хочуть створювати мистецтво просто заради краси в якомусь вакуумі. І вони дуже тонко відчувають фальш. Тому з ними можна говорити абсолютно щиро на будь-які теми.

Вони знають, що я завжди їх підтримаю. Що б не сталося, можуть прибігти на перерві: "По секрету вам скажемо...". Вони бачать у мені не просто вчительку, а людину, яка зрозуміє в будь-якій ситуації. Це дуже круто, коли тобі так довіряють. От у мене вже є випускники, і коли вони мені телефонують за порадою – це для мене вищий пілотаж.

Танці під Despacito та ранкова кава: де вчителька бере щоденний ресурс

А якою ви є поза школою? Чим займаєтеся?

Знаєте, у мене кожен день розписаний по хвилинах, і мій світ це суцільний рух на користь української освіти. Я координую міжнародні проєкти eTwinning, працюю тренеркою та методисткою освітньої фундації MriyDiy, а також тренеркою від EdCamp.  Проводжу супервізійні зустрічі, вебінари, семінари, тренінги та онлайн-воркшопи для вчителів з Одещини, Харківщини, Чернігівщини, Сумщини та всієї України.

Крім того, разом з Інститутом модернізації змісту освіти проводимо масштабне онлайн- та офлайн-навчання для учительства. Розробляю матеріали для подолання освітніх втрат з математики та створюю уроки для нового інтегрованого курсу "Освіта для життя" – важливої державної політики МОН, яка підсилює реформу НУШ. А ще я є співавторкою підручників з математики для 5 – 6 класів НУШ.

Але за цим шаленим графіком і нескінченними ефірами завжди є те, що дарує баланс і тримає на плаву: у вільну годину, якої катастрофічно мало, я обожнюю йогу. Намагаюся якнайбільше теплих хвилинок дарувати своїй донечці. Ну і, звичайно, традиційний вечірній заїзд до батьків на чай – це святе, те, що наповнює душу і дає сили на нові звершення.

День у Юлії Володимирівни розписаний по хвилинах / Фото надане Юлією Рудніцькою

Який ваш ранковий ритуал перед підготовкою до школи?

О, це мій найулюбленіший ритуал! Я дуже активна, люблю зранку слухати музику. Прокидаюся дуже рано, п'ю теплу воду, роблю філіжаночку кави і вмикаю драйвову музику. Якщо гарна погода, обов'язково виходжу на вулицю спостерігати красу природи, бо впродовж дня можу це пропустити. Дякую Богу, що ми прокинулися і маємо цю можливість.

Музика мене страшенно заряджає, можу навіть потанцювати! Я обожнюю танцювати. Зарядилася під ту кайфову мелодію – і далі збираюся на роботу. Це однозначно мій щоденний ритуал.

А що ви слухаєте?

Дуже різноманітне, драйвове. Щоб можна було відчути кожну секунду мелодії. Те ж саме "Despacito", наприклад! Сьогодні зранку слухала пісню про любов. Інколи хочеться чогось патріотичного або для душі. Я взагалі страшенно люблю танцювати! Дуже сподіваюся, що знайду цього року час піти на танці.

Знаєте, коли я тільки прийшла працювати в школу, мене запитали: "Можете вести гурток хореографії?". Я професійно ніколи не танцювала, але відповіла: "Можу!". І три роки вела в школі хореографію. Ми з учнями робили флешмоби, челенджі, їздили на конкурси. Я кайфувала від цього!

Ловіть своїх п'ятикласників, кажіть, що треба танцювальні флешмоби знімати.

Так, ми вже з ними про це говорили! Сміємося: чи математику вивчать, а танцювати однозначно будемо. Але ми обов'язково втілимо це в життя і вивчимо не один танець. Я з випускниками теж танцювала всі флешмоби, завжди вчилася разом із ними. Вони знають: якщо танцюють усі, то і класний керівник теж танцює. Я завжди поруч. У нас немає поділу на "я тут, а ви десь там". Ми одна єдина родина.

Наостанок. Що б ви порадили вчителеві, який вагається: подаватися на Global Teacher Prize чи ні?

Я вважаю, що подаватися варто всім, головне – не боятися. Наше вчительство просто неймовірне! Я схиляюся перед кожним вчителем, який працює в нинішніх умовах. Вони віддають себе, несуть це світло. У кожного за плечима колосальна робота і круті кейси.

Тому просто йдіть, рухайтеся вперед і ніколи не зупиняйтеся. Неважливо, хто і що скаже зі сторони. Найголовніше – вірити в себе. Якщо ти віриш у себе, в тебе повірять інші! Хто, як не ми, нестиме це світло? Хто, як не ми, дасть нашим дітям майбутнє? Дорогі колеги, якщо потрібна буде допомога чи підтримка – я завжди на зв'язку. Але дуже хочу, щоб ви не боялися себе розкривати. Спочатку як бутон, щоб потім стати неймовірно чудовою трояндою.