Її учні складають НМТ з англійської мови на 200 балів, а уроки нагадують дебати, подорожі та програму "МастерШеф". А ті школярі, які добре знають англійську, стають учасниками різноманітних програм обміну.

Такі методи викладання практикує найкраща педагогиня України 2026 року – Світлана Меркулова – вчителька англійської мови в Ірпінському ліцеї № 2. Вона також використовує метод перевернутого класу, проєктне навчання й травмаінформовану педагогіку. Адже англійська мова вже стала для її учнів не просто предметом, а способом говорити про майбутнє, планувати подорожі й мріяти.

Лауреатка цьогорічної національної премії Global Teacher Prize Ukraine, яку організовує ГО "Освіторія", розповіла в інтерв'ю 24 Каналу про перемогу у конкурсі; методи проведення уроків та заохочення учнів до вивчення англійської мови; свій проєкт допомоги педагогам; міжнародний досвід; підвищення зарплат учителям; про те, як вивчити іноземну мову самостійно та інше.


Світлана Меркулова – найкраща вчителька України 2026 року / Фото Марії Волошин

Що ви відчули після оголошення переможця? Чи очікували?

Кожен з десяти фіналістів сподівався на перемогу. Ми проходили серйозні випробування. І коли я побачила "Світлана" (ім'я переможниці запалили за допомогою світлового шоу на монументі Батьківщини-Матері, – 24 Канал), я була впевнена, що це Шефер. А потім дивлюся – на мене налітає вся моя десятка і починає обіймати.

Спочатку подумала: "Не може бути". А потім кажу собі: "Меркулова! Це ти! Це ти! Вау, круто! Я це зробила". Але я впевнена, що цієї нагороди достойний кожен вчитель. Адже те, що зараз роблять вчителі, це просто неймовірні речі.

І, можливо, через виснаження, чи через якусь невіру вони не подаються на такі проєкти.

Чи думали вже, на що витратите свій мільйон? Яку освітню мрію хочете здійснити?

Я б хотіла спочатку побачити ці гроші, бо я їх ще не отримала. Але я думаю, що буду спрямовувати їх на свій проєкт – "Стійкі вчителі – стійкі діти". Це проєкт, який дозволяє зараз українським вчителям триматися. Ми щоліта вже протягом трьох років збираємо у Варшаві вчителів з різних регіонів України, зокрема і з прифронтових територій. Проводимо для них п’ятиденні тренінги. Організовує все Агенція розвитку освітньої політики. Я працюю в цій програмі тренеркою з травмопедагогіки. Навчаємо педагогів психоедукації, даємо їм практичні кейси, допомагаємо відновитися, наповнитися та дбати про свій ресурс. Бо вони приїжджають до нас вигорілі, з порожніми очима. А через п'ять днів, ви собі не уявляєте, які вони їдуть додому.


Світлана Меркулова – найкраща вчителька України 2026 року / Фото Марії Волошин

Як саме ви їх відновлюєте, повертаєте їм віру?

Наша програма дуже чітко структурована. Перший день присвячений повністю вчителю: це знайомство та розповідь своєї історії. Це завжди досить трагічно звучить, дуже важко, у людей сльози на очах. Але це все має дуже хороший терапевтичний ефект. Вони проговорюють свій біль і позбуваються його. Ми намагаємося створити коло довіри, також розповідаємо, як підтримати свій ресурс, коли потрібно починати турбуватися про себе. І це має бути не на піку емоцій та стресу, а заздалегідь. Ми даємо їм певні техніки, як подбати про свою ресурсність. Найпростіші. Наприклад, даємо алфавіт і просимо написати на кожну літеру те, що їх надихає. І одна з учасниць раптом згадує, що під час війни ніколи не вмикала музику в машині, хоча раніше дуже це любила. Ми акцентуємо на тому, що зараз також варто радіти, бо це єдина емоція, яка дозволяє розблокувати почуття, які заблокував стрес.

Також організовуємо їм дуже цікаву культурну програму. В Україні з різних причин такий тренінг неможливо провести, але завдяки німецьким і польським партнерам ми це організували за кордоном. Учителі ходять і насолоджуються Варшавою.

Педагоги наголошують, що дуже знаково бачити відновлену Варшаву, яка була зруйнована під час Другої світової. І їх це надихає, оці всі відновлені старовинні пам’ятки. Бо якщо Варшава відновилася, то і ми зможемо. І це також дає імпульс підтримки.

Та й естетична насолода – це також ресурси. Тому вчителі відвідують багато музеїв. Далі ми вчимо педагогів знімати стрес і травму. До речі, люди думають, усе наше цивільне населення буде мати ПТСР. Але ізраїльські вчені кажуть, що, можливо, таких буде 20%. Але точно не всі.

Чи вчите їх правильно взаємодіяти з батьками?

Ми даємо їм нові кейси спілкування, адже батьківські запити в час війни дуже сильно змінилися. Раніше це були питання спілкування з підлітками та їхня поведінка, а зараз це питання відсутності ресурсу і в дітей, і в батьків. Їх турбує, чи вивозити дитину за кордон, куди вступати тощо. Та й досвід учнів в школі різний. У когось батько воює, у когось ні. Хтось говорив українською завжди, а хтось тільки переходить на неї. Хтось завжди був в Україні під час війни, а хтось повернувся. І вчителі мають бути готові ці питання розв'язувати. Ми вчимо їх цього: даємо практичні кейси. Ми говоримо про mindfulness тощо. Тому вчителі виїжджають з тренінгу максимально наповненими та насиченими. Називаємо їх "повербанками": ми їх накачали цією енергією, вони відновилися і повертаються у свою громаду.


Проєкт "Стійкі вчителі – стійкі діти" / Фото з фейсбук-сторінки Світлани Меркулової

Як загалом змінився освітній процес у вас в Ірпені?

У нашій школі навчається понад тисяча учнів, а сховище розраховане приблизно на 600 місць. Тому організували позмінне навчання, щоб діти навчалися очно. Зараз більше навчання триває онлайн. Лише для учнів початкової школи, 9, 7, 11 класів організовуємо навчання в сховищі. Лише воно у нас пристосоване. Колись це був спортзал, тому у приміщенні немає секції на різні класи. Тому ефективно уроки там не проведеш.

Чи багато учнів виїхало в час війни, за вашими спостереженнями?

У мене немає статистики, але серед тих класів, де я викладала, цьогоріч по два, по три точно. Та й говорімо відверто: вони виїжджають не тільки для того, щоб навчатися; вони ж виїжджають для того, щоб уникати мобілізаційних питань. Просто батьки дбають про це заздалегідь. І це вже масштабніша проблема.

Ми згадали про комунікацію з батьками. Наскільки вам складно чи легко спілкуватися зараз з батьками учнів?

Є різні батьки. Дуже багато нереально підтримують. Кажуть, що нам, вчителям, треба пам'ятники ставити, бо вони не розуміють, як ми це все витримуємо. Особливо коли вони заходять в укриття, аби забрати дітей. Якщо ж у вас теж закрадається думка типу: "Та що там той вчитель робить на уроці?", запросіть додому 30 дітей і спробуйте нічого з ними не робити.

Але бувають ситуації, коли батьки дуже розгублені, особливо переселенці. Нова школа, нове оточення, втрачена домівка, втрачена історія, втрачене коріння… Їм дуже важко адаптуватися. Та й приїжджають вони з пересторогою. Тож треба теж мати хист, терпіння до них, ставитися з повагою до їхніх ситуацій. Але ця проблема зараз, на жаль, розчиняється через онлайн-навчання. Бо учень-переселенець присутній на уроці, він працює з класом, але він не комунікує з дітьми. Немає соціалізації.

Ви згадали про перехід на українську. Чи багато ваших учнів не перейшли з російської на українську?

На початку повномасштабної війни до мене у клас прийшла учениця з Луганської області. Вона принципово розмовляла російською мовою. А у 2023 році вона заговорила такою красивою українською мовою… Каже: "Я ухвалила свідоме рішення". Вона тікала від війни і згодом зрозуміла, хто ворог. І переходить на українську мову.

А є діти, які переїжджають і говорять російською, тому що, як вони кажуть, це єдине, що в них залишилося з того регіону. Вони спілкувалися так в родині й кажуть: "У нас зараз немає дому, у нас нічого немає, не забирайте в нас і це"…

Але вони хочуть потім перейти?

По-різному. Хтось каже, що буде намагатися, вчиться, і ми це дуже підтримуємо. Я намагаюся з дітьми говорити українською мовою на перервах, і вони переходять. Тобто якщо не форсувати ситуацію, я думаю, що в україномовному оточенні вони поступово перейдуть на українську мову.

А як ви починаєте урок з учнями? Що змінилося під час війни?

Українські студенти у Варшаві проводять дослідження про те, як змінилася мова вчителя під час війни. І от я зрозуміла, що я стала набагато м'якшою.

А мене вважають суворою вчителькою, хоча й справедливою. Кажуть: "Будете погано поводитися, прийде Меркулова, буде у вас вести англійську".

Але потім видно результат: батьки кажуть, що дітям за кордоном під час війни дуже знадобилася англійська.


Світлана Меркулова з учнями / Фото Світлани Меркулової

Урок я намагаюся починати з вимірювання емоційного фону. Ми також даємо ці знання нашим вчителям. Це можна робити по-різному. Під час очного навчання зайти в клас і попросити учнів показати свій стан на пальчиках від 1 до 10. А потім спитати, що потрібно дитині зараз для покращення стану. Якщо не виспались через тривоги, то я розумію, що сьогодні їм не до інтелектуального навантаження та граматики – треба щось легше, додати якоїсь гри, щоб вони розвантажилися.

А що це може бути, наприклад?

Я пропоную їм різні емоції на зразок "я сумний, я веселий, мені добре, я невиспаний, мені нудно". І вони не соромляться прямо про ці емоції заявляти. І це важливо, бо я розумію: якщо діти не виспалися, вони не сприйматимуть матеріал. Тому вимагати від них зараз вчити предмет, не враховуючи те, що вони всі перебувають у стресовому стані, – це некоректно.

Що учні сприймають найкраще на уроці?

Вони дуже люблять кахут та уроки-несподіванки. Кахут – це гра на будь-яку тему з будь-якого предмета. Вчитель може сам його створити. Наприклад, ми вивчали тему про квартиру. Учні отримали завдання для вибору слова і отримували бали. Команда-переможець при цьому отримувала 12 балів. Та й учні у процесі вивчили потрібні слова.

Торік я організувала учням п'ятиденний марафон без підручників. І "відправила" їх у подорож на безлюдний острів. Дала відповідні завдання, навіть дозволила користуватися штучним інтелектом. Але їм потрібно було подумати і попрацювати самостійно.

Діти мали, наприклад, написати десять речей, які вони беруть зі собою. До прикладу, розказати, що вони робитимуть на острові три дні, але у розповіді обов’язково треба вживати, наприклад, умовні речення. І справді: такі елементи гейміфікації і несподіванок дають змогу легше будувати навчальний процес.

А про що учні зараз мріють, ви знаєте?

У нас колись була вправа "Дім моєї мрії". Треба було розповісти, що ти робитимеш, якщо отримаєш мільйон. У деяких дітей просто фонтан ідей лився: вони відразу знали, куди витрачатимуть гроші. Але у кількох дітей просто був ступор, вони не знали. І насправді це страшно, бо це означає, що дитина не може мріяти. А якщо глибше копнути – вона не будує планів на майбутнє. І стосовно дітей це страшно, бо вони мають мріяти.

Розкажіть ще про ваші креативні уроки: листи за кордон, англомовні путівники, спілкування з волонтерами з Британії тощо.

На курсах підвищення кваліфікації я почула про цікавий проєкт, зареєструвалася, подала інформацію про нашу школу – і нам написали колеги з Індії. Ми почали переписуватися. Учні були раді отримувати живі листи від індійських дітей і надсилати їм свої. Потім ми обмінювалися фото, туристичною інформацією. Вони розповідали про цікаві місця Індії, а ми їм – про Ірпінь, про Київ, про Україну. Згодом вони запросили нас у гості в Індію.

Ви їздили? Що вас там вразило?

Так, їздила з двома учнями. Це було десь у 2017 – 2018 році. Досить дорого, але ми поїхали. І справді – цей досвід важко переоцінити.

Нас дуже здивувало те, що в Індії освіта починається з двох років. Але це так цікаво. У них дворічні діти, крім того, що грають в ігри, ще й з книжками сидять. Не читають, але працюють з візуальними матеріалами. У них загалом у програмі дуже багато нейрогімнастики. Я б у нас також таку запровадила. Для наших дітей це було б корисно, бо під час стресу треба відновлювати нейронні зв'язки.

Також тоді вразили асистенти вчителя, яких в Україні ще не було. У класі було два педагоги, причому учнів там всього 12. А у моєму класі, наприклад, 36 – 38. І на роль асистента вчителя брали волонтерів з педагогічною освітою за міжнародними проєктами. І це цікаве пізнання іншого стилю викладання.

У Сінгапурі можна отримувати бонуси та гроші за читання книг. Можливо, в Україні також варто це запровадити?

Діти зараз багато часу просто "сидять" у телефоні. Я б запровадила дні чи години, коли учні мали б у різних кутках школи перебувати без гаджетів, читати книжки. Можливо, так. Під час війни це заспокоює. Це стишує нервову систему. Це розвиває нейронні зв'язки, мовлення, критичне мислення тощо.


Світлана Меркулова з учнями / Фото Світлани Меркулової

Що ви б порадили вчителям, які зараз зневірилися у своїй професії з різних причин?

Якщо людина геть зневірилася у професії, варто з неї йти. Якщо є можливість. Бо це не та професія, де ти можеш, стиснувши зуби, просто йти вперед. Якщо немає можливості, варто змінювати підхід роботи. Правда, на ситуацію зараз дуже сильно впливає виснаження. Тому, на мою думку, мають бути якісь державні програми підтримки вчителів. На досвіді Варшави ми побачили, що у вчителів під час проходження атестацій є ретритні центри, де вони можуть не тільки вивчати професійні компоненти, а й займатися саморозвитком: гончарством, арттерапією, просто походити по лісу, аби розвантажитися. Там дбають про це.

До речі, яку головну інвестицію має зараз зробити держава в українського вчителя?

Я б починала з юридичного захисту. Бо минулого літа неслись тіктоком ці настільки принизливі і ганебні "тренди"… І я дуже вдячна своїм одинадцятикласникам, які у нашій школі знайшли таких "авторів", і розв’язали це питання дуже так делікатно… А де яка була реакція правоохоронних органів?

Чому за неповагу до поліцейських під час виконання обов'язків є адміністративні санкції, а до вчителів – ні? Я б, наприклад, запровадила якусь посаду омбудсмена для вчителів.

Чому, коли ми говоримо про булінг у школі, це завжди або діти булять одні одних, або вчитель булить дитину. Ніхто не згадує про те, що дитина так само некоректно поводиться.

Яку зарплату мав би отримувати український вчитель? Зокрема початківець?

Варто зважати на потреби, а не лише на стаж. Якщо молодий вчитель, до прикладу, винаймає квартиру, створює молоду родину тощо, він не погодиться на низьку зарплату і просто не піде в професію. Але і вчитель зі стажем і категоріями також скаже, що він працював, набув досвіду і має отримувати за свою роботу більше. Загалом важко сказати в цифрах, але щонайменше зарплату педагогам треба підвищити у разів 5.

Тобто вчитель з досвідом має отримувати близько 50 тисяч гривень. А педагог-початківець – хоча б 30 тисяч.

Тим паче, що наші вчителі власним коштом багато займаються самоосвітою. Я, до прикладу, нещодавно проходила курси зі створення АI-асистентів для створення уроків. І коштували вони 2,5 тисячі гривень. Адже не всі курси, які пропонують вчителям зараз безоплатно, закривають їхні професійні потреби.

Чимало ваших учнів складають НМТ з англійської мови на 200 та є призерами олімпіад. У чому ваш секрет?

У мене найкращі учні. Але я завжди сперечаюсь з психологами, бо кажу, що мотивації не існує, що це найбільша маніпуляція у світі. Є стимул. Мотивація – це завуальований спосіб змусити когось зробити те, що треба вам. Тому я і кажу про стимул. Також дуже гарно підтримують батьки у цьому плані. Є учні, які відразу кажуть, що хочуть брати участь в олімпіаді – це діти з найвищим стимулом. Але багато залежить і від вчителя.

Мій проєктний метод навчання, наприклад, дозволяє кожному на різному рівні увімкнутися на уроці. До прикладу, я застосовую метод перевернутого класу: ми починаємо якусь тему, опрацьовуємо певну лексику, я пояснюю потрібну граматику для цієї теми. Далі діти створюють, наприклад, на тему харчування якусь страву: прописують її рецепт, приносять на урок, розповідають про неї і всі разом їдять. Бо вчити слова у контексті – це зовсім інше. Це було для 5 класу. Зі старшокласниками ми організували "МастерШеф" на уроці. Дві команди готували свої страви і про них розповідали англійською. Також я пропонувала учням дебати. Вони отримують тему і замість контрольної роботи на уроці ми обговорюємо цю тему. Але перед цим діти мають самі опрацювати певну літературу.

Як ви їх стимулюєте вчити англійську?

Я старшокласників, які добре знають англійську мову, залучаю до проєктів Еразмус+ або до програм обміну. Один із моїх випускників, Назар, їздив зі мною на третій Всесвітній форум у Корею. Він розповідав там про українську освіту під час війни. І учні мене прямо питають: "А ви нас кудись повезете?". І що я відповідаю: "Будеш вчити англійську…". І це дуже їх стимулює.


Світлана Меркулова з учнями / Фото Світлани Меркулової

Я завжди вважала, що вивчення будь-якої іноземної мови – це розширення емоційного спектра. Це інші культури, інше сприйняття людей… Але тут важливо, щоб вчителі не лише давали можливості побачити світ, а й стимулювали учнів повертатися на Батьківщину. І Назар, який їздив з проєктами в інші країни, вступив в український виш, бо сказав, що хоче розвиватися тут.

Чи достатньо уроків англійської мови зараз?

Зараз однозначно більше уроків англійської, ніж було раніше. Тепер учні вивчають її 4 – 5 уроків на тиждень. Але зараз трохи заважають постійні повітряні тривоги.

У якому віці варто починати вчити англійську мову?

Мені сподобалося, що в Індії мову починають вчити з 2 років. Тоді мозок ще не перевантажений інформацією з різних предметів. Якщо фокусуватися на чомусь одному, результат буде кращим. І коли дитина у ранньому віці чує ці всі слова, вона їх легше сприймає, бо не зубрить, а вчить в ігровому форматі. Але треба це правильно організувати. Тому я б казала: що раніше, то краще. Але ніколи й не пізно. Зараз є чимало додатків, які дають змогу вчити мову самостійно, без курсів. А потім вже можна і на курси піти, аби зрозуміти, що йдеш у правильному напрямку.

Як легко вивчити англійську мову з нуля?

Вже є нові додатки зі штучним інтелектом. Там можна обрати собі тему для спілкування. І робот тобі у цьому допомагає, навчає тебе елементарних слів і фраз. Потім складаються маленькі діалоги. І тут можна не боятися помилок. Граматика, звичайно, важлива, бо вона структурує мову, дозволяє розмовляти грамотно. Але спочатку варто вчити прості слова і фрази. Так, як ми вчимо рідну мову, коли чуємо і повторюємо. А потім вже гармонізувати мовлення і письмо.

Що вас найбільше мотивує та демотивує у професії?

Мене важко демотивувати і чимось налякати. Я реально досить стійка. Я 30 років у професії і, здається, що пройшла все. Мене мотивує те, що, наприклад, зараз я отримую від своїх учнів багато привітань. І коли ти розумієш, що минуло багато років, а тебе пам’ятають і пишуть тобі "Дякую" – напевно, це мотивує залишатися у професії. Батьки кажуть, що дітям-біженцям було легше за кордоном, бо вони знали англійську мову, це теж мотивує. Як і успіхи учнів загалом.

Що ви сказали б всім, хто зараз зневірився?

Ми набагато сильніші, ніж думаємо. Коли тобі здається, що ти вже не можеш, ти виснажений і тобі хочеться лягти і вмерти, насправді ти можеш ще на 60%, як виявляється. Просто треба завчасно дбати про свій ресурс. Коли ми бачимо, що заходимо в зону стресу (хоча ми живемо зараз у постійному стресі), треба знаходити постійно місце і час на себе: на хвилинку тиші, на те, що надихає, на те, що підтримує. Якщо для вас це поїздка в ліс з родиною, чи похід в гори – їдьте. Я, наприклад, люблю літати на дельтаплані над Карпатами або стрибати з парашутом. Мене завжди відновлювали гори. І я організовую поїздки для дітей і вчителів. Це справді круте перезавантаження. Якщо для вас це посидіти з книжкою – дайте собі цей час, не відкладайте його на потім… Не треба відкладати, бо синдром відкладеного життя поглиблює стрес.


Світлана Меркулова з учнями / Фото з фейсбук-сторінки Світлани Меркулової

А про що ви мрієте?

Я думаю, що у нас зараз у всіх одна мрія. Особливо з погіршенням безпекової ситуації. Хочу, щоб закінчилася війна і хлопці та дівчата повернулися додому. Щоб все відновилося так, як було раніше.