Півтора мільйона за хвилину: скільки Трамп "спалює" грошей у війні з Іраном і чому це вигідно Китаю

Війна проти Ірану вже обійшлась США в десятки мільярдів доларів – і ця сума продовжує зростати. Американська стратегія, побудована навколо використання дорогої високоточної зброї робить будь-який затяжний конфлікт економічно виснажливим, навіть для найбільшого у світі військового бюджету. 

Та поки американці рахують свої витрати в кількості використаних ракет та втраченої техніки, союзники США у Перській затоці втрачають критичну інфраструктуру, коштом якої їм вдавалося забезпечувати свій стрімкий та тривалий розвиток. 

Водночас європейці, хоч і мають змогу уникнути прямої участі в американо-ізраїльскій воєнній кампанії, все ж змушені опосередковано платити через різке зростання цін на енергоносії, а також ризикують остаточно зруйнувати відносини з Дональдом Трампом, який давно марить виходом США з НАТО. 

24 Канал проаналізував, скільки США вже встигли витратити на війну проти Ірану, чому рахунок для монархій Затоки вимірюється не лише в грошах, а також чи вдасться Європі зберегти баланс та уникнути нової енергетичної кризи. В економічних тонкощах наслідків війни в Ірані допоміг розібратись головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус.

Скільки США витрачають на війну проти Ірану?

Перші тижні війни США та Ізраїлю проти Ірану показали не стільки військову динаміку, скільки фінансову – і такого в довготривалій перспективі не може собі дозволити навіть американський бюджет. Лише за перші 6 днів війни американці "спалили" на іранському фронті понад 11 мільярдів доларів, а вже до 12 дня війни ця сума перевалила за 16,5 мільярда. 

Центр Стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) навіть окремо вказав, що кожна хвилина війни в Ірані обійшлася американським платникам податків в 1,3 мільйона доларів. Варто зауважити, що в підрахунках CSIS не використовується вартість утримання американського контингенту і техніки, що базуються в регіоні, а також потенційні витрати на відновлення вичерпаних запасів ракет та бомб. 

Пентагон вже готує окремий запит до американського Конгресу на 200 мільярдів доларів додаткового фінансування для продовження цієї кампанії. Таким чином, в плані вартості війну проти Ірану автоматично стає в один ряд із найдорожчими американськими війнами в Іраку та Афганістані.

Та ключове питання полягає в іншому: наскільки в принципі доцільно ці кошти та озброєння витрачаються? Початок кампанії з масованим використанням ракет і бомб проти іранських сил і військових об'єктів, а також ліквідація політичної верхівки Ірану дійсно виглядало епічно, як, власне, випливає з назви операції – "Епічна лють".

Та вже з часом, коли Іран почав "огризатися", запускаючи дешеві "Шахеди" проти американських військових та об'єктів на території союзників США в Затоці, – ціна війни різко зросла, суто через зіставлення вартості американської зброї та уражених нею цілей.

Порівняння кількості витрачених засобів у перші 6 днів війни в Ірані із запланованими постачаннями на весь 2026 рік / Джерело CSIS

Сама ж стратегія США базується на масованому використанні дорогої високоточної зброї, а американські крилаті ракети та боєкомплект до систем ППО коштують у десятки, а то й у сотні разів дорожче за цілі, які вони знищують. За оцінками аналітиків, така модель є економічно нестійкою у довготривалій війні, особливо якщо інтенсивність ударів з боку Ірану зберігатиметься й надалі.

На додачу, не такий очевидний, але від цього не менш критичний фактор у подібних розрахунках – це ресурси. у сучасних ракетах використовують критичні мінерали, або ж ті самі рідкісноземельні елементи, за видобуток яких сам Трамп так активно виступає протягом всієї своєї каденції.

У виданні Reuters прямо написали, що у багатьох американських боєголовках використовується вольфрам – мінерал, завдяки якому відбувається пробиття товстих шарів броні або глибоких бункерів. Під час детонації увесь використаний в ракеті вольфрам знищується, і наразі США та союзники вже починають стикатися з певним дефіцитом вольфраму, а його ціна за останній час зросла більше ніж в чотири рази.

Трамп відклав запланований на березень візит в Китай через війну в Ірані / Фото AFP

Важливо й те, що близько 80% всього світового видобутку вольфраму контролюється Китаєм, і висновок тут доволі очевидний: чим більше Штати спалюють своєї високотехнологічної зброї, тим більше вони підсилюють позиції Пекіна як головного експортера. Китай вже вводив експортні обмеження на рідкісноземельні елементи у відповідь на тарифи з боку Дональда Трампа, і сьогодні президент США опосередковано віддає китайцям додатковий важіль тиску проти себе.

Тобто, навіть якщо США забезпечать собі тотальну перемогу над Іраном, використавши левову частину власних запасів зброї, вони ставлять себе у вразливу позицію щодо свого головного стратегічного опонента – Китаю.

Водночас Іван Ус вважає, що Китай все одно страждає через блокування Ормузької протоки та саме тому тисне на Іран для її розблокування. Експерт підкреслює, що Китай не є країною, що видобуває нафту і будь-які перебої з постачанням можуть бути критичними.

Втім, зростанням вартості війни проти Ірану незадоволений як Конгрес США, так і прості американці, які все більш скептично ставляться до подальшого фінансування чергової затяжної війни на Близькому Сході. Зрештою, якщо темпи витрат не знизяться або ж війна затягнеться на місяці, основне питання полягатиме не в тому, чи зможуть Штати перемогти Іран, воно поступово трансформується у більш незручне – чи можуть вони собі це дозволити.

Нова енергетична криза: як війна в Ірані впливає на економіку Європи? 

На перший погляд, регіональна війна США та Ізраїлю проти Ірану має цілком осяжні глобальні наслідки. Тегеран продовжує контролювати Ормузьку протоку, через яку проходить близько 20% світових постачань нафти. Одразу після початку війни ціни на "чорне золото" стрімко пішли в гору, через що Європа змушена переживати вже другу енергетичну кризу після початку повномасштабного вторгнення в Україну.

За біржовими даними, на тлі війни в Ірані ціни на нафту марки Brent вже зросли більш ніж на 50% – до рівня близько 120 доларів за барель на піку, що стало найбільш різким стрибком за останні роки. І питання не просто в шоковій реакції на нову війну, ринки вже сьогодні сприймають цю ситуацію як ознаку довготривалого дефіциту нафти.

Іран встановив тариф у 2 мільйони доларів з корабля за прохід через Ормузьку протоку / Фото AP

Найцікавіше, що навіть США не змогли повністю ізолювати себе від таких жорстких коливань на глобальних ринках. Збільшення внутрішнього видобутку нафти все одно не дозволило уникнути проблеми, і ціни на американських АЗС так само пішли в гору, що напередодні проміжних виборів восени цього року може бути фатальним для Республіканської партії.

У Європі ж ситуація ще складніша, адже після відмови від російських енергоносіїв ЄС став значно залежнішим від імпорту з Близького Сходу, а отже – більш вразливим до будь-яких проблем у Перській затоці. У результаті зростання цін на нафту автоматично тягне за собою подорожчання електроенергії та логістики, що зрештою розганяє інфляцію.

Європейський центробанк уже попереджає про ризик нового енергетичного шоку, який може вдарити по промисловості та уповільнити економічне зростання всієї Єврозони. Для економік, які тільки почали відновлюватися після попередньої енергетичної кризи 2022 – 2023 років, це означає повернення до все знайомих проблем: зростанню цін, зниженню конкурентоспроможності місцевих виробництв та сильного удару по гаманцях громадян.

Динаміка ціни природного газу в Європі від початку вторгнення Росії в Україну до війни в Ірані / Джерело Semafor

Натомість, експерт Іван Ус вважає, що Європа сьогодні є набагато більш стійкою до цінових коливань, зокрема, щодо газу. За роки повномасштабного вторгнення ЄС вдалося налагодити постачання з країн Африки, Норвегії та тих же США, а це означає, що жорсткого енергетичного шоку європейцям все ж вдасться уникнути.

Сьогодні ціна природного газу в Європі зросла приблизно до 60 євро за мегават-годину. Якщо згадати 22 серпня 2022 року, коли була зафіксована найвища ціна на газ за десятиліття, а можливо й за всю історію Європи, то ціна була близько 347 євро. Різниця відчутна, і це свідчить про те, що Європа все ж таки вибудувала більш диверсифіковану систему постачання газу, 
– пояснює Іван Ус.

Паралельно Дональд Трамп продовжує сваритися з європейськими лідерами, звинувачуючи останніх в бездіяльності. Сам Трамп раніше неодноразово заявляв, що допомога від Європи йому взагалі не потрібна, а сьогодні вже погрожує "поганими часами для НАТО", якщо європейці не візьмуть участі в операціях з розблокування Ормузької протоки.

У підсумку Європа опинилася в ролі такого собі заручника війни в Ірані. Європейці не беруть в ній прямої участі, закликають до деескалації, але водночас змушені платити цілком осяжну економічну, політичну, а потенційно ще й безпекову ціну, якщо Трамп остаточно вирішить розірвати зв'язки з союзниками по НАТО.

Мова не лише про гроші: що втрачають країни Затоки від війни в Ірані?

Та якщо для Сполучених Штатів війна Ірані вимірюється у конкретних, хоч і мільярдних витратах тут і зараз, для союзників США у Перській Затоці ситуація зовсім інша. Сьогодні регіональні монархії отримують довгострокові економічні втрати та подальші ризики дестабілізації ситуації у своїх країнах.

Іранська тактика нальотів далекобійних дронів виявилась надзвичайно успішною. Усвідомлюючи свою військову слабкість щодо США, Тегеран почав активно виносити інфраструктуру американських союзників в Затоці. 

Удари іранських "Шахедів" вже призвели до часткової зупинки нафтопереробних заводів в ОАЕ та повністю зупинили роботу найбільшого газового родовища у Катарі.

Виробничий комплекс "Рас-Лаффан ЗПГ" горить після іранського удару / Фото Middle East Online

І витрати для цих країн вимірюються не лише в конкретному пошкодженому обладнанні. Мова також про затримки в експорті ресурсів, зростанні вартості страхування кораблів та перебої в роботі портів. Виходить ширша втрата для всієї економіки у цих країнах.

Та однією з найбільших вразливостей місцевих монархій є навіть не нафта чи газ, а вода. У відповідь на погрози президента Трампа завдати ударів по енергетиці Ірану Тегеран пригрозив відповісти ураженнями критичної інфраструктури американських союзників, в тому числі тієї, що опріснює морську воду для повсякденного споживання населенням.

До прикладу, у Саудівській Аравії чи ОАЕ близько 90% всієї питної води виробляється саме через опріснення. Інакше кажучи, Іран погрожує вдарити по життєво необхідних об'єктах, які забезпечують населенню базові умови для існування. Такий сценарій означатиме не лише економічні збитки на відновленні інфраструктури, а й цілком реальні ризики масштабної гуманітарної катастрофи – з усіма супутніми наслідками, як політичними, так і соціальними.

Частково може скластись враження, що держави Затоки навіть можуть отримати певний зиск через різкий стрибок цін на нафту або ж принаймні компенсувати цими грошима втрати від іранських атак. Однак в реальності все, що сьогодні отримують країни регіону, – це зниження інвестиційної привабливості та жорсткий удар по туризму, який останніми роками активно розвивався навіть в таких закритих країнах, як Саудівська Аравія. 

Міжнародний аеропорт Дубаю був атакований іранським дроном / Фото AP

Експерт Іван Ус підкреслює, що регіон завжди залишався ризикованим, адже фактор Ірану був присутнім увесь час. Натомість сьогодні вчорашні ризики вже перетворилися в пряму загрозу, і для багатьох інвесторів це може стати свого роду "червоним прапорцем" на роки вперед.

Фактично ж, країни Перської Затоки сьогодні одні з лідерів в обсягах втрат, як реальних, так і потенційних. Їхні експортні можливості обмежені, заводи зупинені, а туристи виїжджають через проблеми з безпекою. Натомість розлючений сусід в лиці Ірану, схоже, залишиться, і залишиться навіть без змін.

Дональд Трамп вже намагається створити враження, що цілі його операції були виконані, а іранський режим вже змінився, бо там керують країною вже "зовсім інші люди". Чи припинять ці "інші люди" атаки проти сусідів – питання відкрите.

Зрештою, колись квітучий оазис на Близькому Сході ризикує висохнути – без торгівлі, без натовпів туристів та буквально без води. Війна в Ірані серйозно б'є по привабливості всього регіону, який тільки нещодавно почав вважатися острівцем нормальності, розвитку та розкішного способу життя в нестабільному середовищі. Сьогодні ж старання цих держав ризикують зірватися через затяжну війну з невизначеними цілями та поки сумнівними результатами.