Від хореографа до сапера․ Історія воїна, який після поранення повертається на фронт

Після 24 лютого 2022 року сотні тисяч українців долучилися до лав Сил оборони. Серед них люди різних професій, які до повномасштабного вторгнення будували кар'єру, створювали сім'ї, але в час великої загрози взяли до рук зброю та долучилися до війська.

Одним із них є Антон Смецький – хореограф, який до пандемії та повномасштабного вторгнення працював з зірками українського шоубізнесу, мав чимало контрактів у багатьох країнах світу. Та після початку масштабного російського наступу долучився до армії. У боях на Запоріжжі чоловік зазнав поранення та втратив ногу, але після реабілітації вирішив повернутися на фронт.

Про шлях у війську, підтримку з боку тих, з ким колись доводилося працювати, та про мотивацію повернутися на передову – читайте у матеріалі 24 Каналу.

Зверніть увагу "Світ мав побачити жахи, що коїть Росія": інтерв'ю з поліцейським з фільму "20 днів у Маріуполі"

Пандемія та війна змінили життя

Антон родом з Донецька, але переїхав до столиці ще задовго до подій 2014 року. Він будував кар'єру хореографа, їздив по світу, зокрема мав контракти в таких країнах, як Китай, Японія, США, Норвегія, ОАЕ, Бельгія, Франція, Туреччина. Також працював над концертними шоу українських зірок, зокрема з Іриною Білик.

Антон – професійний хореограф / Фото з фейсбук-сторінки Антона

Дружина Антона також професійно займалася танцями, і власне завдяки їм вони познайомилися під час роботи у Туреччині. Вони разом багато працювали за кордоном та мріяли придбати квартиру. У подружжя народилася донька. 

Але настали складні часи. Через пандемію у 2020 році Антон фактично втратив стабільну роботу, тому довелося шукати щось інше. Відтоді й до початку повномасштабної війни він працював таксистом.

Фактично на роботі чоловік і зустрів повномасштабну війну, хоча спершу усвідомити те, що відбувається, було складно.

Я тоді був на Троєщині, ночував у машині. Прокидаюся о 5 ранку і бачу – почався рух. Затори, яких я ніколи в такий час не бачив. Дивлюсь по програмі – там у нас суми шалені. Я чув у новинах, що Росія має напасти, але не надавав цьому особливого значення. А коли побачив на власні очі… Я ж ще й жив на Житомирській трасі за 30 кілометрів від Києва. Я вирішив їхати туди, там дружина була, донька. У звичайний час це пів години їзди. Тоді ж я їхав майже 8 годин.

Обстріли, вибухи, паніка. Антон з дружиною вирішили, що його кохана забере доньку і виїде з нею за кордон. Чоловік вже вирішив долучитися до Сил оборони, аби боронити свою країну.

З хореографа в сапери: шлях Антона в армії

Чоловік оббивав пороги військкоматів. Це був час, коли з добровольців вишиковувалися черги, тому багатьом відмовляли. Антону теж. Та все ж чоловік наполегливо хотів захищати свою країну, тому все ж зміг долучитися до лав Сил оборони.

Навчання на українських полігонах, далі – за кордоном. Опісля них – фронт. Антон з побратимами потрапив на Запорізький напрямок. Перші страхи та перші випробування, перші вибухи, перші обстріли. Перші поранені побратими, яких Антону доводилось допомагати виводити з позицій. На навчаннях можна здобути багато навичок, та не до всіх речей можна бути готовим, поки не пізнаєш їх.

Бувало, що і по 20 днів сиділи в окопах, не мінялись. Без води могли сидіти по 3 – 4 дні. Те, що було у рюкзаку: вода, шоколадки якісь – все розтягували і ділили на всіх. Та скільки тої води – по ковтку на всіх. Важко було – дощ, болото, бруд. Спали на сирій землі, без каримата. І якось вижили. А найголовніше – не хворіли, хоч це було навесні, ночі ще були холодними,
– пригадує Антон.

Антон Смецький / Фото з фейсбук-сторінки воїна

Згодом Антона прикомандирували до штурмового підрозділу, з яким він працював до поранення. Під час останнього штурму, який відбувався вдосвіта, він наступив на міну. Після вибуху Антон побачив, що ноги немає. По рації чоловік передав, що поранений.

Я лежав, тримав свою точку вогневу і молився тільки, щоб не прилетіла якась ще міна,
– пригадує боєць.

Далі на чоловіка чекав довгий шлях – лікування, реабілітація, протезування і знову реабілітація. Та після всього, що довелося пройти, Антон вирішив повернутися до побратимів.

Неочікувана зустріч з Іриною Білик

В Антона з Іриною Білик доволі теплі стосунки, адже чоловік в часи до пандемії був постановником її шоубалету для концертної програми, проте згодом зв'язок обірвався. Та історія отримала продовження, коли боєць дізнався, що у Луцьку, де він проходив реабілітацію, у співачки відбудеться концерт.

Антон придбав великий букет квітів та прийшов на концерт. Ірина Білик була розчулена зустріччю – вона навіть і не знала, що чоловік служить у ЗСУ.

Вона була шокована, почала плакати прямо на сцені. Я купив їй великий букет троянд. Так ми знову почали спілкуватися з нею, вона зараз мені допомагає всім, чим може,
– каже Антон.

Антон зустрівся з Іриною Білик у Луцьку / Фото з фейсбук-сторінки воїна

Артистка спитала Антона, чи може він знову стати постановником її балету, і чоловік відповів ствердно. Тільки для цього потрібно одне – аби війна скінчилася.

Ми домовилися з Ірою, що я поставлю їй нове шоу. Але тільки після війни. Звісно, зробимо красиве, тематичне. У мене багато друзів-танцюристів, які зараз служать. Зібрати б їх разом, і зробимо маленький балет такий, військовий,
– ділиться планами воїн.

Повернення на фронт

Після тривалої реабілітації Антон вирішив повернутися на фронт. Це рішення пояснює тим, що не може бути в тилу, коли його побратими та рідні на фронті.

Усі мої пацани служать, а що я буду тут робити? Я чужий в тилу. Я не уявляю, що мені тут робити, коли мої хлопці служать. Мій брат двоюрідний оператор БпЛА, два друга в Нацгвардії. Не можна. Треба далі воювати, бо міняти нас нікому – не хочуть люди іти в армію,
– наголошує Антон.

Антон Смецький / Фото з фейсбук-сторінки воїна

Водночас воїн підкреслює, що не засуджує тих, хто не воює, бо переконаний, що на фронті потрібні вмотивовані бійці, ідейні та ті, які мають бажання й мету. Тому що жоден підрозділ не зацікавлений у тих, хто тільки ускладнюватиме роботу. Антон наголошує, що стосунки військових – це про справжнє братерство, про готовність прикрити спину та допомогти в найважчий момент. 

Однак Антон підкреслює, що працювати на єдину мету повинен кожен. Якщо не в армії, то для армії. Підтримувати фінансово та матеріально. Не бути байдужим.

Зараз чимало зусиль чоловік спрямовує на те, аби дістати для побратимів усе необхідне – автомобілі, дрони, турнікети, техніку та інші необхідні речі. Також працює з побратимами над скидами для FPV-дронів.

Після повернення до служби Антон буде навчати новобранців саперної справи.

Далі вся наша група виїжджатиме туди (на бойові – 24 Канал), і ми будемо безпосередньо працювати з новобранцями, вчити їх, розповідати та показувати, що таке міни, гранати та бомби, які є, як з ними поводитися, що можна чіпати, а що ні, як їх ліквідувати. Більшість з них саме ліквідовують, а не розміновують, бо це небезпечно для життя,
– пояснює Антон.

Антону та його побратимам треба допомога

Приклад Антона вражає. Він з іронією ставиться до отриманої травми і не втрачає оптимізму навіть тоді, коли складно. Мріє повернутися до улюбленої справи, побачити дружину та доньку, розлука з якими триває вже понад 2 роки.

Та попри все чоловік зараз зосереджений на тому, аби його побратими з 116 окремої механізованої бригади мали все необхідне. І саме з вашою допомогою, дорогі читачі, ми змогли зібрати 120 000 гривень на бус для підрозділу Антона, який перебуває на Запорізькому напрямку.

Зараз же бійцям потрібен розвідувальний дрон DJI Mavic. З минулого збору залишилося 20 000 гривень, тому ціль збору – 80 000 гривень.

Антон та його побратими на Запорізькому напрямку / Фото надане 24 Каналу

Побратими Антона підписали прапор та готують ще кілька подарунків, які ви можете отримати за донати. Для участі залишайте у коментарях під час поповнення свою пошту або контактний номер, аби після закриття збору наші колеги зі Спорт24 змогли сконтактувати з переможцями.