Ніхто не працює на цвинтарі: чому у Криму через окупантів стався ритуальний колапс

Епопея із риттям окопів, встановленням "зубів дракона" та бетонних дзотів на окупованому півострові триває вже більше пів року, а для того, аби встигнути чи то до заходу ЗСУ, чи просто вкрасти собі наостанок, організатори оборони залучають величезну кількість осіб. Спочатку більшість низькокваліфікованих чорноробочих привозили з материкової Росії, однак згодом таких діячів поменшало, бо їхати на "курорт", куди постійно прилітає, бажаючих не знайшлося. Тоді Аксьонов і генерали паркетних військ почали масово наймати місцевих мешканців, що й призвело до вкрай серйозної кризи на ринку ритуальних послуг. Як це сталося, читайте у матеріалі 24 Каналу.

Дивіться також Країна коричневих ліній: чому Росія не поверне контроль над власними кордонами

Крим у сто разів важливіший за будь-яку російську область

Мабуть, вперше займатися фортифікаційними спорудами у Криму рашисти почали водночас із будівництвом легендарної оборонної лінії у Бєлгородській області. Тієї самої, на яку виділили 10 мільярдів рублів, але котра виявилася абсолютно марною через відсутність там людей.

То ж водночас із розумінням того факту, що бойові дії неодмінно перейдуть як на територію Росії, так і до окупованого півострова, загарбники вирішили заздалегідь до них підготуватися.

При цьому, якщо у БНР йшлося здебільшого просто про реалізацію проєкту заради корупційних схем, адже на Бєлгород, як виявилося, Путіну взагалі наплювати, про Крим подібне сказати все ж таки не можна. Зрозуміло, що всі цінники на закупівлі бетонних загороджень та на обладнання для позицій завищені щонайменше у 10 разів. Тим не менше, зовсім не схоже, що бункерний фюрер лише імітує готовність обороняти півострів. Все ж таки саме АРК є для Путіна та росіян чимось сакральним. Своєрідний символ "ідеальної" окупації, що пройшла, як кажуть пропагандисти, без єдиного пострілу. Зрозуміло, що при цьому злочинці забувають про загибель Сергія Кокуріна та вбивство сотень закатованих кримських татар та інших проукраїнських активістів, однак будь-яка картинка супротиву окупації зруйнувала б їх наративи про Крим, який "завжди був російським".

Саме з півострова почалася повноцінна військова агресія проти України, звідси почав виплескуватися весь рашистський шовінізм та бажання кожного п'яного "Ваньки" ґвалтувати, вбивати та різати будь-кого, хто живе краще за нього. То ж втрату Криму мешканці боліт сприйматимуть як щось насправді болісне, і пояснити це формуванням нових позицій, жестами доброї волі чи чимось іншим у Кремлі аж ніяк не зможуть. Це ж не стерте з обличчя землі російською артилерією Шебекіне, а місце базування рештків Чорноморської флотилії, із "незламним" мостом та сто разів героїзованими воєнними здобутками дідів. 

То ж Путіна та його поплічників взагалі не цікавить, чи існує для Росії як держави потреба у цій окупованій землі і чи можливо взагалі утримати півострів військовим шляхом. Йому потрібно тільки одне: за будь-яких умов показати Києву, що ця битва буде неспіврозмірно кривавою та не коштуватиме втрачених за ці 27 тисяч квадратних кілометр життів. А якщо ж оборона не втримається, немає ніяких сумнівів, що росіяни робитимуть абсолютно все, аби зробити Крим максимально неможливим для життя. На жаль, для цього вони мають багато засобів, а той факт, що через, наприклад, підрив "Кримського титану" постраждають й самі російські солдати, навряд хвилює когось у кремлівських кабінетах.

Ймовірно, саме з цього й складається той самий путінський план "Б" щодо оборони анексованого у 2014-му році регіону, адже у випадку знищення моста через Керченську протоку та перерізання сухопутного коридору забезпечувати свою орду Москва аж ніяк не зможе.

То ж Україна буде здатна просто повернути своє змором, із паралельним проведенням масштабної інформаційної кампанії та висвітленням стогнань окупантів щодо відсутності снарядів. Оскільки ж така тактика є найбільш передбачуваною та навіть не вимагатиме від Києва якихось надзусиль, вимотування ординців перед заходом Сил Оборони України безпосередньо у Крим для його звільнення є просто неминучим.

Відповідно й виникає питання, до чого саме тоді готуються окупанти і навіщо їм взагалі окопи із купою ліній оборони та тотально замінованими полями й дорогами. Невже вони сподіваються на те, що після, скажімо, 6 місяців цілеспрямованої роботи по кожному складу чи базі, у російських сил залишиться можливість влаштувати битву за кожен клаптик землі? Або ж розрахунок йде виключно на те, що патрони для загороджувальних загонів до Криму постачатимуть підводними човнами, а самих солдатів змушуватимуть оборонятися із саперними лопатками. Бо в інший спосіб за таких умов забезпечувати окупаційний контингент Росія аж ніяк не зможе. Особливо із урахуванням того, що загарбники спланували "зачинити" на півострові майже всі підрозділи, які наразі тримають оборону у Запорізькій та Херсонській областях. Якими можуть бути потреби величезної за кількістю орди, сконцентрованої на маленькій ділянці землі, для успішної оборони важко навіть усвідомити. То ж виття про Шойгу та Герасимова і нестачу снарядів здаватиметься всій Росії тихим пошепком. Однак ігнорувати небезпеку, що наближається, та не готувати захисні лінії ніхто з кремлівських діячів не може. Тим паче, що окопи на пляжах за умов перебування у них людей й насправді можуть завадити нашим диверсійним групам потрапляти на півострів. То ж однозначно казати, що фортифікації росіян настільки ж нікчемні, як крейсер "Москва", взагалі не можна.

Риття окопів – чи не єдина стабільна робота

Саме через всі ці обставини та необхідність підготовки позицій для приблизно 100 тисяч осіб окупанти та колаборанти й розгорнули дуже бурхливу діяльність. Спочатку підрядниками та виконавцями робіт були здебільшого жителі російської глибинки, яким масово пропонували поїхати "оздоровитися" та ще й заробити грошей за рахунок "допомозі державі". Треба визнати, бажаючих було чимало, особливо із настанням теплої весняної погоди. Втім, частину таких робітників просто мобілізовували та відправляли на забій, а когось обманювали із виплатами. Та й постійні прильоти по різних об'єктах у Криму аж ніяк не сприяли збільшенню кількості бажаючих туди поїхати й заробляти не такі й великі за мірками Росії гроші. Саме так окупанти перейшли на повальний найм місцевих мешканців.

Із урахуванням шаленої економічної депресії у регіоні копання окопів швидко перетворилося на єдину стабільну роботу для багатьох осіб. Навіть попри той факт, що достатньо часто за махання лопатою окупанти й не давали ані копійки, бажаючих через злидні облаштовувати загарбникам фортифікації виявилося чимало. І раптом для "чиновників" це обернулося для Криму черговою і доволі серйозною проблемою.

Справа у тому, що люди, які займалися копанням могил, перекваліфікувалися першими, адже рівень оплати за риття окопів перевищує зарплату за викопані для поховань ями у кілька разів. То ж буквально за кілька місяців цвинтарі та компанії з надання ритуальних послуг опинилися у вкрай незручному стані, оскільки втратили можливість вчасно ховати померлих. Цивільні кримчани, чиї родичі померли, почали масово копати могили самостійно, однак у такого підходу, як виявилося, є свої мінуси. Наприклад, необхідність ночувати на цвинтарі для охорони могили, адже якщо підготувати її вдень та залишити без догляду, зранку можна раптово з'ясувати, що у ній вже когось поховали.

Аналогічну проблему, пов'язану з облаштуванням похорон для загиблих окупантів, як виявилося, вирішити було значно простіше.

• По-перше, ординців, яких не вивозять на материк для приховання кількості втрат, почали кидають у вириті технікою братські могили.
• По-друге ж, російські командири просто розпорядилися витягувати з поля бою менше "двохсотих".

А от на тимчасово окупованих територіях Донеччини та Луганщини подібної проблеми немає як такої. Оскільки там росіяни взагалі не проводять ніяких додаткових захисних облаштувань: чи то не вірять у те, що Сили Оборони України будуть атакувати на цьому напрямку, або ж просто не збираються боротися за псевдореспубліки до останнього. Втім, насправді російському військово-політичному командуванню й зовсім не потрібен Донбас як такий, бо утримувати абсолютно дотаційні та розграбовані регіони має для Кремля хоч якийсь сенс виключно з точки зору пропагандистських причин. Зокрема й через те, що головною метою так званої "СВО" Путін вимушено назвав вихід на адмінкордони Донецької та Луганської областей. Однак якщо до 2022 року війна на Сході України була потрібна Кремлю для відволікання від деокупації Криму та для політично-військового шантажу Києва, то наразі від контролю над цими територіями Москві немає ніякої користі.