Хотіли бути крутими й пафосними: як війна назавжди зруйнувала столітні міфи про Росію

Як Росія вдавала з себе похмуру, але цікаву країну

З останньою взагалі все дуже цікаво, бо так само виразно ми спостерігали повну деконструкцію "російського міфу", який формувався століттями.

Читайте також Ми створили першу в історії тактику "як наваляти ворогу, не припиняючи чубитися у фейсбуці"

У його межах Росія – це похмура, але своєрідно приваблива цивілізація, що має "велику культуру", а також багато всього іншого цікавого та екзотичного для середньостатистичних європейців та американців.

Звісно, були у світі й раніше люди, які тверезо оцінювали так звану "Росію" як виразний глухий кут розвитку людства, злу та огидну імперію, що може і хоче лише руйнувати. Але у широкого загалу ставлення зберігалося цілком поблажливим.

Зараз усе не так. Точніше, рухається у напрямку до "усе не так". Адже дуже багато індивідів з останніх сил хапаються за вигаданий образ Росії, якої ніколи не існувало.

До них належить і Папа Франциск, який тужить за російською культурою. Але це все – тіні минулого. Весь цей привабливий імперський образ розбився на скелях реальності. Реальності геноциду, злодійства, крадених унітазів та "чмобіків", котрих женуть на м'ясо.

Імперія гине без пафосного міфу

Усі побачили просто зло, яке не має і не може мати напівтонів. І в цій своїй абсолютності декому зло навіть видається карикатурним. "Ну не може ж бути так..." Може! Ба більше, так і є. Карикатурне, корумповане, тупе зло, яке від цього лише набуває повноти своєї злодійської природи.

Цікаво Чекати лишилося недовго: коли в Росії будуть нові 100 тисяч "чорних пакетів"

Намагаючись "погасити" Україну, вони навпаки знову і знову "підсвітлюють" свою власну природу, яка раніше для багатьох лишалася у темряві. Раніше – це у доінтернетну епоху, коли можна було вигадати реальність, описати її у книгах та фільмах, і будувати легітимність, спираючись на таку вигадану реальність.

Але вигадки розпадаються, зникають на наших очах. Імперський міф перетворюється на анекдот, дійовими особами якого є:

• один бункерний дід,
• дебільний "туземний" вождь з обслуги діда,
• кілька карикатурних генералів,
• агресивні алкоголіки,
• брехливі пропагандисти.

Якби у людей, які диригують фінальним актом життя імперії, було стратегічне бачення, вони б уже перелякалися. Бо імперія може вижити у найтяжчих ситуаціях. Навіть, наприклад, втративши армію та частину територій. Все це можна повернути. Але імперія не може без пафосного, героїчного та серйозного міфу. Тому саме ця імперія, саме тут і зараз, приречена.

Рекомендуємо Подарунок на Новий рік: хто здав росіян у Макіївці ЗСУ

Україна нарешті самоусвідомилася

А Україна навпаки знайшла себе. Як персонаж мелодрами, який раптово вийшов з багаторічної коми і згадав, хто він є. Дуже довгий час Україна просто не пам'ятала саму себе, самоусвідомлюючись як звичайний уламок імперії. Як уламок імперії вона загнивала так само як і сама імперія.

Можливо, навіть у гірших формах. А чому? Бо уламок завжди гірший за ціле. Особливо, якщо саме це ціле – це просто віджилий організм. Тому Україна мала або стати на шлях пошуку себе, або зникнути. Пройшовши близько до останнього, ми все ж постали на шлях до першого. І все інше – від дерусифікації й до військової співпраці з США – це похідне від цього самовіднайдення.

Україна знаходить себе, Росія – остаточно втрачає. І це зараз головне.