Після Євромайдану ми стали чимось іншим, – інтерв'ю з лідером студентських протестів

Мирон Гордійчук – кандидат історичних наук, завідувач Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка та один з лідерів студентського протесту на Євромайдані. В інтерв'ю сайту 24 каналу в рамках проєкту "Барикади Гідності" чоловік розповів про загрози, які "стояли" перед Україною, про те, заради чого на революцію вийшли студенти, якими були перші виходи колон на Майдан Незалежності та як змінився характер протестів після силового розгону вночі 30 листопада 2013 року.

Актуально "За ці кілька хвилин ми переродилися": як герої у 2021 згадують перший кривавий розгін Майдану

Важливо! Сайт 24 каналу запустив проєкт "Барикади гідності", в якому нагадає про страшні, але такі важливі дні для України. 8 років тому мільйони людей вийшли на Революцію Гідності, аби відстояти свої європейські права. Тому разом згадуємо побиття студентів, "Марш мільйонів", революційний Новий рік, "криваве Водохреще", перші смерті активістів, буремний лютий і вбивства Небесної Сотні. Про це говоритимуть самі ж майданівці, колишні студенти, родичі загиблих, юристи, священники та інші люди, що були дотичними до Майдану.

Авторка проєкту – керівниця відділу новин сайту 24 каналу Наталя Боднар.

"Основна загроза – це загроза суверенітету"

Мирон розповідає, що виріс у місті Бурштин Івано-Франківської області. Також він наголошує, що в студентських протестах було багато вихідців із західних земель України, але всі були дуже різними. Ті студенти, які були в Києві, дуже сильно відрізнялися від львів'ян, які були більш радикальними.

Ми направду намагалися знайти консенсус та зробити лінію більш виваженою, щоб київське суспільство нас зрозуміло. А те, що я родом із західних земель, впливає на мої уявлення. Я вважаю радянський період більшовицькою окупацією і де-факто до 2013 року Україна була пострадянською. У нас ще багато є проблем у цьому напрямку, але після Євромайдану ми стали чимось іншим,
– зауважив він.

В одному з інтерв'ю ви казали, що йшли на Революцію Гідності проти Митного союзу. Які загрози особисто ви бачили для України у зближенні з Росією?

Я історик. За останні 300 років вся наша кооперація з Росією була на шкоду нам. Як мінімум, ми повинні навчитися жити без Росії якийсь довгий час. Основна загроза – це загроза суверенітету. У нас було дві альтернативи – або Угода про асоціацію з ЄС або Митний союз та будь-які інтеграційні процеси з Росією.

Ми можемо подивитися на нинішню Білорусь, яка є учасницею цього інтеграційного процесу, де зараз є умовно спільна держава і, можливо, на якомусь етапі вона буде поглинута. Після розпаду СРСР, будь-який інтеграційний процес – це спроба відновити якийсь імперський проєкт. До того ж нинішні росіяни говорять про це відкрито. Ідея "руского міра" з'явилася у 2008 році.

Мирон Гордійчук / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Насправді до Революції Гідності на моїй пам'яті був мовний майдан. Ситуація була схожою на білоруську, де української мови було мінімум. Ми мали б ситуацію, що в Східній Європі є Росія і російська мова та культура, Україна та російська мова та культура. Це вже культурні передумови для поглинання. Основна небезпека – це поглинання.

Я історик і мені дуже важливо те, що Україна має ствердитися як окрема нація, бажано політична. Якщо це буде у союзі з Росією, то цей процес буде або загальмований, або зведений нанівець, і де-факто це могло б призвести до російської ідентичності, тобто "дружби народів", "одного народу". І наш ворог апелює до того, що українці та росіяни – це один народ.

Історія з Митним союзом – це історія про те, що нам би почали розказувати, що ми один народ.

Як історик, я скажу, що понад 200 років ми були у складі Великого князівства Литовського, що є абсолютно європеїзованим простором, понад 200 років українські землі були у складі Речі Посполитої, що також є європейським досвідом. І з кінця 18 століття ми маємо досвід окупації всіх територій України Московською державою, Російською імперією, СРСР. І зараз ми повертаємося до свого початкового стану.

У "Координаційну Раду Майдану" також входило більше львів'ян?

Це був дуже складний хаотичний процес. Якщо говорити з учасниками Помаранчевої революції, то на той момент була чітка структура. У тому Майдані, до якого значно краще готувалися, було близько двох тисяч людей, які організаційно витягували все. На момент Революції Гідності мені було 22 роки, я ровесник нашої країни. Були люди з досвідом Помаранчевої революції, було нове покоління. Організаційно це все виглядало складно, бо в часи Януковича в громадянського суспільства була величезна апатія.

"Через наївність, мабуть, все й спрацювало"

Тобто, байдужість?

Так величезна нескоординованість дій, всі нарікали на дії один одного, й ми, як студенти нарікали на дії тогочасної опозиції. Хотілося б дистанціюватися від неї, й ми говорили, що ми аполітичні, хоча треба було казати, що не партійні. Тобто, відсторонитися від партій, але ми, студенти, не розуміли, що це все, що ми кажемо, – політичні вимоги насправді. Ця наївність була присутня в багатьох людей тоді. І внаслідок цієї наївності, мабуть, все й спрацювало.

Коли почався Майдан, були дуже розрізнені сили, не було чіткої структури, яка б заводила щось. 21 листопада вийшли люди і я був того вечора. Потім було вшанування жертв Голодомору і треба було зробити так, щоб Майдан "дожив" до неділі. Всі наші ресурси були кинуті на це.

Ви є одним з лідерів студентського протесту. Як гуртували студентів, що ви їм говорили?

Як ви пам’ятаєте перший розгін Майдану?

Ми всі думали, що все має закінчитися. У п’ятницю великих ходінь не було. Було багато розчарованих людей, які прийшли на Майдан. Говорилося вже про те, що ми згортаємося, що ми цей бій програли, головне не програти війну. Ми вже в той день думали як зберегти цю протестну активність та як захищати права студентів від репресій. У ту ніч розгону я ночував у гуртожитку, оскільки пару ночей до цього я був десь на Майдані.

Масовий протест проти свавілля "беркутівців" став переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий, а також додавши їм масовості. Які у вас були думки, емоції, коли ви побачили новини про побиття?

Близько 5:00 ранку мені зателефонували дівчата з "Могилянки" та сказали, що "прокидайтеся, побили". Перші години дзвонили до наших студентів та запитували, чи все з ними гаразд, чи не покалічені вони. Пів дня я був зазначеним в списках "зниклих безвісти". Мені телефонували родичі.

30 листопада були такі списки людей двадцяти, які зникли безвісти. Я, чомусь, був серед них. Я людина, яка готувалася до таких революційних подій. Які були емоції? Банально вийти на акцію протесту. Ти ж розумієш, що це все набуває великого історичного масштабу.

Гордійчук каже, що після побиття студентів розумів, що все набуває великого історичного масштабу" / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук

А хто складав ці списки?

"Координаційна Рада Майдану", кому не додзвонилися. Я не зрозумів, чому я туди потрапив. В суботу вже була велика кількість людей і тут вже накопичувалася агресія відповіді. Будучи учасником громадянського руху "Відсічі", я встиг в друкарню на вулиці Пушкінській завезти листівки, які роздавалися на Майдані.

Що там писали?

Виходьте на протест 1 грудня. Це був момент, коли ти ставав рядовим учасником чогось дуже великого та глобального. І студенти були однією з частин цього всього. Я скажу чесно, що є міф, що побили дітей, але там не тільки діти, тобто, студенти були. Були різні люди, які в ту ніч ночували, але чому застосували невиправдану силу – я не розумію.

У цей день починають встановлювати житлові намети та металеві щити. Ви також залишалися ночувати на Майдані?

Тоді настала справжня зима, було холодно. І я кілька ночей був на Майдані, а зазвичай я був вдень. Не так важливо було стояти на Майдані, як важливо забезпечувати, щоб на Майдані була стала кількість людей. Я був у 16 сотні Самооборони Майдану, яка була на базі ГР "Відсіч" біля Лядських воріт.

У нас дерев’яна хатинка, ми з дощок склепали хату. За 15 метрів від нас жив Сергій Нігоян, але я з ним не був знайомий. Він постійно тут був і це була трагедія для нас. На Майдані вночі треба було чергувати в спокійніші дні, а в інші, коли були сутички, то всі все кидали та йшли туди.

Сергій Нігоян – учасник і один із бійців 3-ї сотні Самооборони Майдану, вбитий під час протистояння на вулиці Грушевського в Києві / Фото з архіву 24 каналу

1 грудня пройшло "народне віче". Як ви його пригадуєте?

Було багато посмішок. Ми пройшлися колоною, потім були заворушення в Урядовому кварталі. Тоді було відчуття того, що влада впала, така була інформаційна блокада. Ти просто ходив і спостерігав на подію фантастичного розмаху. Було натхнення братання, емоційне піднесення, бо 1 грудня вийшло дуже багато людей за щось добре та проти всього поганого.

До теми Народжені на Майдані: спогади людей, з яких почалась Революція Гідності

Все погане асоціювалася з тим, що було напередодні. Тоді захопили КМДА, треба було показати, що ми фіналізували цей день якимись здобутками. Це все почало нагадувати Помаранчеву революцію з захопленими будівлями в центрі. Формувалася така собі "січ", згодом почнуть створюватися загони самооборони. І знову все зупинилося, бо політики не були готові висунути ультиматум.

"Це закономірний процес, просто був би інший привід"

Вже зараз 8 рік російсько-української війни, чи думали ви тоді, що саме так будуть розгортатися події?

Я історик. І це закономірний процес, просто був би інший привід. Якщо ви пригадаєте інформаційне поле перед Євромайданом, то там стріляли в наших рибалок, були економічні війни, газові війни.

Росія розв'язувала свої проблеми на Кавказі та після Грузії, тому все було зрозуміло: або ми розвиваємося у напрямку їхньої політики й вони нас поглинають мирно, або ми пробуємо відійти й буде така реакція.

Гордійчук каже, що після подій у Грузії вже все було зрозуміло / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук

А під час Революції Гідності було зрозуміло, що буде війна?

Хотілося вірити, що це буде через рік або три, що буде час підготуватися. Було зрозуміло, що були літаки забезпечення для "Беркуту", якісь такі постачання. Було зрозуміло, що ми були під російським протекторатом у форматі Януковича. Не хотілося до останнього вірити, що це буде сьогодні. Могло бути по-різному. Я вважаю, що росіяни зробили глобальну помилку, що окупували Крим та частину Донбасу.

На відео, опублікованому в ЗМІ ще 1 грудня, видно, що "Беркут" обходиться з затриманими з особливою жорстокістю. Коли за ґратами опинялися люди, котрі виборювали свободу, котрі виборювали своє право на справедливість, право на свободу думки та свободу мирних зібрань. Якщо порівняти права людини в Україні тоді та зараз, то як змінилася ситуація?

На мою думку, ситуація з правами людини покращилася, бо я за вісім років не бачив брутального, не покараного розганяння якогось мирного протесту. Було кілька неприємних моментів, але всі зразу вибачалися. Якщо говорити про права певних меншин, то я бачу разючу зміну ставлення до них.

Як відбувався жорсткий розгін Євромайдану в 2013 році: дивіться відео

Також у нас можна говорити майже все, тобто є свобода слова. У нас була тема про створення національного мовника, бо на каналах ти бачиш позиції олігархів. Я б сказав, що більшість наших каналів – припартійні структури. Також мені прикро, що культурно-просвітницького контенту мало.

"Нам треба шукати всім разом уявлення, що таке Україна"

Ви якось казали, що "молоді люди є набагато ближчими до європейців та набагато далі від своїх батьків по поглядах". Дійсно, багато представників старшого покоління – вихідці з СРСР. Яку роль грає освіта для ментального самоусвідомлення та ідентичності? Та як можна об’єднати в Україні всі покоління?

Об’єднати щось та зробити однаковим можна лише у тоталітарному режимі. Не буває такого, що ви об’єднали. Нам треба шукати всім разом уявлення, що таке Україна. Ми можемо бути різними, але ми не шукаємо нічого спільного з тими, хто вважає, що України не існує. Якщо ми визнаємо, що українська нація існує, то далі всі ми "одного поля ягоди".

Якщо ми виносимо за дужки тих людей, які не сприймають українську державність як таку, а, на жаль, такі є. Після розпаду СРСР всім тим, хто жив тут, дали громадянство, зокрема, і окупантам. Ми ж повинні визнати, що представники КДБ, інших структур, які бачили цю територію виключно як частину російського простору, тут залишилися. Деякі з цих людей, вибачте, не спроможні вивчити українську мову за 30 років.

Ми можемо дискутувати що таке Україна, чи вона виключно для українців, чи для політичних українців. Ми можемо бути абсолютно різних поглядів, але якщо ми займаємо позицію, що в нас є український суверенітет, якою вже буде Україна – ми вже домовимося. Не можна домовлятися з тими людьми, для яких Україна – це помилка на політичній карті.

Цих людей виносимо за дужки, а далі будемо домовлятися. Я думаю, що спокійно можна домовитися через концепцію багатоманітності та різноманітності поглядів. Ми ж насправді вибрали дуже лагідну модель українізації. Мені 31 рік йде, а цей процес ніяк не завершиться, це дуже прикро.

Тут кожен другий депутат, який йде на політичне ток-шоу, говорить іноземною мовою, яка асоціюється з державою, з якою ти воюєш, це прикро. Я не думаю, що до жителів Донбасу треба звертатися російською мовою, бо "вони не поймуть". Я вважаю, що за 30 років вже немає українців, які не зрозуміють.

Революція Гідності / Фото Волинських новин