"Щодня боялася, що доведеться ховати тварин": історія окупації та відновлення притулку "Сіріус"

Київський притулок "Сіріус" – найбільший притулок для тварин в Україні та один із найбільших у Європі. Зараз там живе майже 3,5 тисячі тварин. До війни активісти "Сіріуса" багато часу приділяли різноманітним акціям на підтримку тварин. Проводили кампанії, під час яких стерилізували, вакцинували та намагалися знайти нові родини для бездомних тварин. Однак війна та окупація згодом змінили його роботу.

Дивіться також Розслаблятися не варто, – влада Київщини попередила про можливу нову атаку Росії

Про те, як притулок вистояв та продовжує роботу зараз, 24 Каналу розповіла Олександра Мезінова – директорка та засновниця "Сіріуса".

Відрізані від цивілізації і без їжі: початок окупації

Від початку повномасштабної агресії 24 лютого 2022 року село Федорівка, де функціонував притулок, опинилось в ізоляції. Розташоване точно посередині між Києвом та кордоном із Білоруссю, воно першим відчуло початок війни. У притулку із першого дня не було ані світла, ані водопостачання, ані опалення.

"Сіріус" – найбільший притулок для тварин в Україні / Фото Віталія Головіна, 24 Канал

В окупації Федорівка була протягом 35 днів. Весь цей час Олександра Мезінова робила все, аби врятувати своїх тварин. Щодня на свій страх і ризик під обстрілами вона вирушала у сусідні села на пошуки хоч якихось продуктів для тварин. Кожного разу минала блокпости росіян з їхніми обов’язковими погрозами і знущаннями.

До теми Рани, що не заживають: найкривавіші теракти Росії за час повномасштабної війни

Олександра каже, що 24 лютого, коли через їхнє село полетіли російські літаки та ракети, заглибило у страшний сон. Неможливо було повірити, що все це може відбуватись у реальності.

Пережити цей жах та зберегти притулок вартувало надлюдських зусиль. Із перших днів війни у Федорівці зникли світло, вода, зв’язок й інтернет. Коли підірвали міст через річку Ірпінь у Демидові, село відрізали від цивілізації.

Директорка та засновниця притулку "Сіріус" Олександра Мезінова / Фото Віталія Головіна, 24 Канал

"Коли за півтора тижня тварини почали худнути, у мене почалась паніка. Я не знала, до якого стану ми дійдемо. Прекрасно розуміла, що їжі буде все менше і менше, тому що ресурси не вічні – тут села навколо, вони не такі багаті, щоб щось брати. Бачила, що люди самі запасаються, тому що не знають, скільки вони будуть відрізані від світу. Кожен день боялась, що прокинусь і мені доведеться ховати тварин. Це було найстрашнішим", – зізнається вона.

Тварини гинули не від голоду, а від серцевих нападів через вибухи

Олександра зробила все, аби цей найбільший її страх не став реальністю. З майже 3,5 тисячі тварин у притулку за час ізоляції та окупації загинуло лише 8. І то не від голоду.

5 тварин загинули від серцевих нападів – серце просто зупинилося від вибухів. Один малюк народився надто слабеньким, і ми не змогли його витягти. Дві собаки у нас дуже погризлися. Тоді вони сильно гризлись: їжі було мало, вони були голодні, злі, роздратовані, і, природно, більш сильні давили слабших. Цих двох ми просто не врятували після бійок. Але від голоду у мене ніхто не помер,
– каже вона.

Коли після звільнення вона дізналась про ситуацію із притулком у Бородянці, просто оніміла. Там під час окупації від голоду та спраги загинуло 222 собаки з 485. Майже місяць тварини залишалися зачиненими в клітках без їжі та води. За фактом масової загибелі тварин правоохоронці розпочали досудове розслідування у кримінальному провадженні. Олександра каже, неготовність керівництва бородянського притулку дбати про тварин була давно очевидною. Однак ніхто не очікував, що можна поводитись настільки жорстоко і цинічно.

До теми Звинувачують у загибелі 222 собак: волонтери вимагають звільнити керівницю притулку в Бородянці

Олександра зауважує, що Бородянка, на відміну від Федорівки, мала більше часу, аби організувати запаси кормів. Олександрі завадив це зробити підрив мостів – фури просто не змогли проїхати до "Сіріуса". Тому окупація принесла ще й щоденний кошмарний квест з пошуку води та харчів для тварин.

Притулок для тварин "Сіріус" після звільнення з окупації / Фото Віталія Головіна, 24 Канал

Через брак сну, їжі та надлишок стресу різниця між днями стерлась. Спати лягали ближче до 19:00. У цей час вже було темно. Електроенергія зникла. Користуватись свічками чи ліхтариками боялись – постійно очікували авіанальотів та намагались дотримуватись режиму світломаскування.

При цьому рано заснути також не виходило. Ночами повз притулок росіяни переганяли свої колони. З сусідніх сіл обстрілювали Київ і добре було чутно кожен літак, кожну ракету і кожен вибух.

Намагаєшся якось уривками спати. Десь о 5 ранку іде ракетний залп. Це такий будильник у мене був – удар по Києву. Чекала новин про столицю. Новин практично нема, тому що глушать радіо. Не знала, що думати, яка обстановка. Вставала. Їхала знову через пости, намагалася бути дуже стриманою серед суцільного божевілля,
– розповідає Олександра.

"У нас могли влаштувати Бучу-2, але не встигли": про життя під окупацією росіян

"Сіріус" вижив завдяки готовності Олександри постійно розшукувати харчі. Це була щоденна важка праця.

"Там, де ми їздили, були нескінченні обстріли, все над головою літало. Раз поїхали в Димер за м’ясом, яке там в однієї компанії розморозилось, його треба було кудись дівати. Ми забрали кілька тонн, це м'ясо нас дуже виручило. Забирали на моїй машині, яка могла гранично вмістити до 500 кілограмів вантажу. Так ми угробили мені машину, далі я ходила шукати корм із тачанкою і пішки", – каже жінка.

Притулок для тварин "Сіріус" після звільнення з окупації / Фото Віталія Головіна, 24 Канал

Потім таких ситуацій, коли Олександра опинялась не в той час і не в тому місці, стало значно більше. Наприклад, разом із помічниками випадково стали свідками переховування російської техніки. Машини заганяли в ангар поруч із місцем, де вони мали забрати м’ясо. Волонтерка була переконана, що їх розстріляють на місці: приїхали, побачили, що стоїть техніка, якої не було, вийшли військові і почали їх розпитувати, що вони тут роблять. Саме у той момент почався мінометний обстріл – українські війська вдарили по сховку окупантів.

У нас було два варіанти – або нас розстріляють, або ми загинемо під обстрілом. Дивом ми вибрались. Нічого не привезли тваринам. З якихось причин росіяни нас не вбили. Не знаю, чому. Я їм розповідала, що в мене притулок, собаки голодні, потрібна їжа, тому ми їздимо. І чомусь нас не розстріляли. Вони казали, що я чокнута, коли почули, скільки в мене тварин. Спитали, чому я не поїхала, я ж жінка. Сказала, що саме тому і залишилася – заради тварин. Бо знала, що буде війна,
– згадує вона.

Зоозахисниця вважає, що їй дуже пощастило, Бо за час окупації вона стільки разів попадала у неймовірні ситуації і вже давно не мала би бути жива. Перед кожним виходом за кормом Олександра лишала управляючій притулком детальні інструкції на випадок, якщо більше не повернеться. Але вижила. Як зараз вважає, виключно дивом та підтримкою янгола-охоронця.

Важливо 197 тіл досі неідентифіковані: поліція про моторошні злочини росіян на Київщині

"Незадовго до звільнення росіяни нас прямо попереджали, що скоро зайдуть каральні підрозділи. Вони мінялись на постах, чекали на ротацію, ми спитали, хто буде після них. Відповіли, що або ще одні контрактники, або каральні підрозділи. Я ще спитала, до чого це і кого тут карати? Відповіли, що це командири вирішують. Ми спочатку несерйозно поставились до цих чуток. Ну, бо ж брєд якийсь: проти кого тут ці загони? У селах лише  мирне населення. Потім я дізналася про Бучу, Ірпінь, і мороз шкірою пройшов. У нас могли влаштувати Бучу-2. Але не встигли", – каже вона.

"Коли в притулок прийшли росіяни, тварини не гавкали, щоб їх не застрелили"

Делікатністю окупанти, які стояли на цьому напрямку, також не відрізнялись.

Зауважте Воєнні злочини росіян в Україні: Німеччина зібрала сотні доказів звірств

"На постах стояли чеченці, якути, буряти трохи, але в основному – росіяни. Коли ми їздили через пости, моєму помічникові обіцяли прострілити коліна. Постійно. Постійно намагалися поставити на коліна, погрожували. Якщо люди були під дією алкоголю чи наркотиків, ставало вкрай "весело". Через це ми старались після обіду не їздити, бо вечорами вони зовсім неадекватно поводились", – говорить вона.

Притулок для тварин "Сіріус" після звільнення з окупації / Фото Віталія Головіна, 24 Канал

Кожного разу, коли натрапляла на блокпостах на окупантів у неадекватному стані, залучала усі психологічні прийоми, які взагалі знала. Усіма силами намагалась переключити увагу зі своїх хлопців-помічників на себе.

Кожен день їдеш до неадекватних людей. Вони можуть зробити з тобою що завгодно. Після того, як ми потрапили під мінометний обстріл, вони стали заарештовувати тих, хто допомагав з евакуаціями. Люди зникали у невідомому напрямку. Біля будинку моїх друзів в двох селах від нас влаштували катівню. Все це неможливо порівняти із Бучею. Але це було дуже-дуже важко. Кожен день не знаєш, кого зустрінеш, що з тобою робитимуть, і в якому підвалі ти опинишся,
– згадує вона.

За її словами, постійно перебувала наче під трьома тисками одночасно. З одного боку морально дуже тисли всі ті гидкі речі, через які проходили під час кожної зустрічі з окупантами. З другого – постійний страх обстрілів, прямих попадань та загрози загибелі тварин від них. Третій тиск – страх, що тварини помиратимуть від голоду.

"Я зрозуміла, що дуже боюсь, що об’їм притулок та своїх тварин. Тому їсти намагалась мінімально. На день, умовно, їла пиріжок, чай, одне яйце і кефір", – розповідає вона.

Зверніть увагу Ми були змушені це робити, – "Домівка врятованих тварин" за рік прийняла 6 000 тварин

Тварини окупацію перенесли вкрай важко. Їх лякали обстріли, вони сварились через постійне відчуття голоду. Тихо було лише коли росіяни прийшли до притулку з обстрілами.

Собака в "Сіріусі" після звільнення з окупації / Фото Віталія Головіна, 24 Канал

"Купа озброєних людей носилися притулком. Вони шукали військових, і звичайно, з автоматами, з усім цим. Тварини просто мовчали, бо вони розуміли, що якщо вони почнуть гавкати, то вони можуть просто не сподобатися і їх застрелять", – розповідає Олександра.

Майже 600 врятованих тварин за рік і відновлення після окупації

Відчуття реальності після звільнення Київської області від окупантів в Олександри відновилось не одразу. Перше, що вона зробила – посилила співпрацю з міжнародними та українськими зоозахисними організаціями та волонтерами. Всі сили кинула на те, аби відгодувати тварин, відновити вольєри та знайти родини для максимальної кількості тварин. Дуже боялась, що у разі повторної спроби захопити Київщину, вдруге на порятунок притулку у неї фізично не вистачить сил.

Зараз Олександра продовжує шукати кошти та ресурси на закриття щоденних потреб в кормах та ветеринарних препаратах. Попри те, що майже пів тисячі тварин з її допомогою знайшли нові родини, роботи менше не стало.

Притулок для тварин "Сіріус" після звільнення з окупації / Фото Віталія Головіна, 24 Канал

Після звільнення у притулку планували не приймати нових тварин, однак не змогли відмовити тим, хто потребував допомоги. "Сіріус" потроху почав надавати прихисток пухнастикам зі звільнених міст та районів ведення бойових дій. Не можуть тут приймати лише великі партії тварин – не вистачає місця.

Зверніть увагу "Доброго дня, ми з Зоопарку": КиївЗоо випустив фільм про життя тварин під час війни

Всього за 2022 рік у "Сіріусі" врятували 543 тваринки з Київської, Харківської, Донецької, Херсонської, Житомирської, Миколаївської областей.