З ким і за який ласий шмточок Китай веде запеклу "битву"

Точка перетину інтересів

Це четверте за величиною море у світі після Філіппінського, Коралового та Аравійського морів. Ця акваторія та архіпелаги, розташовані тут, є предметом суперечок та конфліктів між кількома країнами регіону.

Важливе Кулуарний з’їзд науковців: хто обиратиме нового члена ВРП

ПКМ має значення, по-перше, як джерело вуглеводнів на континентальному шельфі. Було встановлено, що в цьому регіоні запаси нафти становлять приблизно 1,2 кубічних кілометра (7,7 мільярда барелів) з передбачуваним загальним об'ємом 4,5 кубічних кілометри (28 мільярдів барелів). Запаси газу оцінюються в 7500 кубічних кілометрів).

По-друге, ПКМ – значний транзитний шлях, що пов'язує Східну Азію з багатими нафтою та газом районами Близького Сходу. Це другий за завантаженістю морський шлях у світі, при цьому з точки зору загального річного обсягу торгівлі понад 50% проходить через Малаккську, Зондську та Ломбокську протоки. Через Малаккську протоку щодня проходить понад 1,6 мільйона кубічних метрів (10 мільйонів барелів) сирої нафти, де широко поширене піратство.

В середньому приблизно 80% товарів, що імпортуються, приходять до Східної Азії саме через Південно-Китайське море, що становить третину всієї світової торгівлі. Приблизно половина обсягу морських перевезень припадає на нафту та нафтопродукти.

Острови суперечок

Китай претендує на 80% акваторії ПКМ – так звану зону "9 ліній", яку також називають "бичачий язик", оскільки контури нагадують саме цю форму. При цьому свої претензії Пекін доводить "історичними правами".

ПКМ – по суті найважливіший морський шлях для Китаю, для доставки його товарів морем до Європи, Африки та Близького Сходу. У Китай постачається нафта, зріджений природний газ та інші ресурси з Близького Сходу та Африки. Якщо перекрити цей шлях, це загрожує колапсом китайській економіці, позбавленої доступу до енергоресурсів, тому ПКМ – питання національної безпеки Китаю.

У ПКМ розташовані чотири групи островів: Пратас, Парасельські острови, Спратлі та Чжунша (також відомі як Маклсфілд Бенк). Китайською назви звучать, відповідно, як Дунша, Сіша, Наньша, і Чжунша – разом ці острови називаються "4 Ша".

Острови Спратлі оспорюються В'єтнамом, Китаєм, Тайванем, Малайзією, Брунеєм, Філіппінами. Усі зацікавлені сторони, окрім Брунея, мають невеликі військові контингенти на архіпелазі. Парасельські острови виступають предметом позову між В'єтнамом, Китаєм і Тайванем. Значний інтерес до регіону виявляють США.

Головне росія почала активні дії з "воскресіння" СРСР: що придумали посіпаки путіна

За даними досліджень, у геологічних структурах під дном архіпелагу Спратлі можуть бути запаси нафти та газу загальною вартістю один трильйон доларів. У 1988 році Пекін оголосив, що континентальний шельф лише у районі островів Спратлі приховує 105 мільярдів барелів нафти, а загальні запаси нафти у Південно-Китайському морі оцінюються 213 мільярдів барелів нафти.

У вересні 1992 року Пекін заявив про намір перетворити шельф Південно-Китайського моря на "головну базу з видобутку енергетичних ресурсів". Таким чином, якщо у Китаю з'явиться своє велике джерело нафти, то він менше залежатиме від арабських імпортерів і примножить свою могутність.

Архіпелаги Парасельський та Спратлі відіграють дедалі більш важливе значення, оскільки лежать на шляхах, що сполучають Тихий та Індійський океани; є критично важливим східним флангом для решти Азії, для Європи та Африки. Контролювати ці архіпелаги означає контролювати морські та повітряні шляхи Південно-Китайського моря.

Острови можуть використовуватися як пункти спостереження за діями підводних човнів, для будівництва баз з метою охорони морських комунікацій і як вихідні пункти для викидання десантів і наземних атак. Якщо війна відбувається на азійському континенті, військова присутність на островах Спратлі може ефективно використовуватися для того, щоб зупинити всі морські проходи в Південно-Китайському морі.

Стратегічна протока

Встановлення контролю Пекіна над акваторією Південно-Китайського моря означатиме подальше розширення його політичного та економічного впливу, а також посилення енергетичної незалежності, що ще більше посилить вплив КНР на сусідні країни і, відповідно, послабить вплив США та їхніх союзників, які повністю залежать від поставок вуглеводневої сировини, що проходять тут.

Насамперед йдеться про Малаккську протоку. Розташована між Малайським півостровом та індонезійським островом Суматра, вона з'єднує басейни Андаманського моря в Індійському океані та Південно-Китайського моря в Тихому океані. Протока є найкоротшим морським шляхом транспортування нафти та зрідженого природного газу з країн Перської затоки та Африканського рогу на азійські ринки. Через нього проходить приблизно 20 – 25% світового товарообігу, 25% всієї нафти, що транспортується морем, і приблизно третина зрідженого природного газу. Через високий рівень поставок ця протока є ключовою транспортною артерією Азії.

Через своє геостратегічне значення Малаккська протока – це рубіж геополітичного протистояння США та Китаю. Південний шлях у протоку розташований в акваторії порту Сінгапур, що дозволяє контролювати морську торгівлю всього регіону. Сінгапур при цьому є важливим регіональним партнером США. Військово-морська база Чанг використовується кораблями Сьомого флоту США. Військові судна США у всіх портах Малаккської протоки можуть використовуватися без попередження.

Цікаве росія вчетверте за 100 років влаштувала Україні голодомор: страшні свідчення вижилих в окупації

У цьому плані США також активно співпрацюють із Малайзією, Філіппінами, Брунеєм, Таїландом та іншими країнами Південно-Східної Азії. У разі виникнення конфлікту США зможуть легко блокувати Малаккську протоку. Наприклад, в районі каналу Філліпс біля узбережжя Сінгапуру ширина протоки становить лише трохи більше 2 кілометрів. Таким чином, у перспективі США мають важелі безпосереднього впливу на всю систему транспортування нафти і газу в регіоні.

Для Китаю Малаккська протока надзвичайно важлива. Через неї проходить приблизно 60% китайського товарообігу та 80% нафти, що імпортується Китаєм. Отже вся зовнішня торгівля, економічний розвиток та енергетична безпека КНР залежать від безпеки судноплавства в Малаккській протоці безпосередньо, як у ПКМ загалом. Цю ситуацію ще 2003 року тодішній голова КНР Ху Цзіньтао назвав "малаккською дилемою". З того моменту китайська влада шукає спосіб нівелювати цю вразливість.

Китай гне свою лінію

Присутність американців на морських просторах Південно-Східної Азії лише підганяє Піднебесну до більш рішучої політики, яка викликає критику з боку інших держав регіону, оскільки дії Пекіна суперечать нормам міжнародного права.

Китай, використовуючи свою міць і вплив у геостратегічному плані, дотримується реальної політики і відмовляється виробити компромісне рішення, що влаштовує інші країни регіону, які висувають обґрунтовані претензії до Пекіна.

У своїй стратегії щодо ПКМ Пекін робить ставку на політику "fait accompli", тобто доконаного факту, що передбачає створення такої ситуації, за якої суверенітет Китаю над ПКМ щонайменше у межах "дев'ятипунктирної лінії" буде через певний час сприйнятий світовою спільнотою як доконаний факт без можливості повернення до первісного статус-кво.

У цю політику добре вкладається велика частина дій Китаю: створення штучних та розширення островів та рифів, що існують, запуск у 2016 році туристичних круїзів до спірних островів, активна геологорозвідувальна діяльність, що проводиться Китайською національною нафтогазовою корпорацією та Китайською нафтовидобувною компанією Offshore Oil Engineering, а також повноваження для НВАК, що наділяють патрульні судна ВМС Китаю правом зупиняти, затримувати та обшукувати іноземні судна, якщо вони зайшли у спірні води без дозволу китайської влади.

Але цим активна діяльність Пекіна у регіоні не обмежується. Китайською владою встановлені та активно функціонують бурові установки, акваторію борознять дослідницькі судна та патрульні катери, сотні рибальських човнів.

Не пропустіть Ердоган може дещо передати Зеленському від путіна

Буква закону

Мілітаризація ПКМ сприяє погіршенню судноплавності, а як наслідок – транспортному та економічному аспектам. У зв'язку з цим слід згадати Конвенцію Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 року (UNCLOS). Статтею 30 Конвенції визначено, що "якщо будь-який військовий корабель не дотримується законів і правил прибережної держави, що стосуються проходу через територіальне море, й ігнорує будь-яку звернену до нього вимогу про їх дотримання, прибережна держава може вимагати від неї негайно покинути територіальне море".

Цей підхід за наявності територіальної суперечки може застосувати будь-яка держава, яка претендує на архіпелаги Південно-Китайського моря щодо китайських військових суден.

Міжнародний документ визначає статус штучних островів, що має особливе значення у суперечці регіону ПКМ: "Штучні острови, установки та споруди і зони безпеки навколо них не можуть встановлюватися, якщо це може створити перешкоди для використання визнаних морських шляхів, які мають важливе значення для міжнародного судноплавства". Цей пункт прямо вказує на проблему переміщення судноплавних вантажів у регіоні некитайськими судами.

Водночас "штучні острови, установки та споруди не мають статусу островів. Вони не мають свого територіального моря, і їх наявність не впливає на визначення меж територіального моря, виключної економічної зони або континентального шельфу", що прямо говорить про неможливість, ґрунтуючись винятково на "історичних засадах", закріплювати за собою Пекіну право на економічну зону, яку визнано міжнародною спільнотою за іншими державами.

Ще одним не менш важливим документом, що визначає життя регіону, є Декларація про поведінку сторін у Південно-Китайському морі, підписана КНР та країнами-учасницями АСЕАН. Декларація стала першим кроком на шляху до підписання Кодексу поведінки сторін у Південно-Китайському морі та була ініційована у 1990-х роках Філіппінами, В'єтнамом та Малайзією. Врегулювання суперечки могло б дійти до логічного завершення (підписання Кодексу), проте відсутність єдиних позицій країн АСЕАН призвела до "заморозки" цього процесу, хоча дискусія триває і зараз.

У межах проведення самітів АСЕАН держави-члени організації неодноразово підтверджували своє бажання погодити Кодекс. Цей найважливіший документ стане основою вирішення територіальних суперечок та конфліктів, забезпечить стабільний економічний розвиток регіону, розробку енергоресурсів. За допомогою Кодексу буде знято можливість вирішення поточних конфліктів військовим шляхом. Без початку військових дій прибережні держави реалізовуватимуть узгоджені моделі поведінки, спрямовані на сталий розвиток морського регіону.

Істотний вплив на чинний стан справ справило рішення Третейської палати Гаазького арбітражного суду за позовом Філіппін проти КНР, поданого у 2016 році. Суд визнав "історичні претензії" КНР незаконними. Арбітраж дійшов висновку, що їхня нелегітимність пов'язана не з тим, що такі претензії суперечать нормам і положенням Конвенції ООН з морського права 1982 року, а з тим, що статус "історичних" вод може бути застосовним переважно до заток та інших морських акваторій, що прилягають до берега.

Радимо росія стягнула ще більше заліза до кордонів з Україною: чим окупанти гатитимуть 24 серпня

П'ять конкурентів

Незважаючи на те, що Китай не визнає рішення Гаазького арбітражного суду, видається, що завершення цього судового процесу може стати відправною точкою для нового етапу фактично заморожених китайсько-філіппінських переговорів. На що, власне, розраховує Маніла. Новий президент Фердинанд Маркос-молодший заявив, що не поступиться "ні дюймом" Китаю, але готовий вести конструктивний діалог.

В'єтнамська позиція щодо ПКМ зводиться до прихильності до збереження миру та стабільності, неухильного дотримання Декларації про поведінку сторін у ПКМ 2002 року, вирішення розбіжностей і проблем мирним шляхом на основі міжнародного права, насамперед Конвенції ООН з морського права 1982 року на 80% акваторії ПКМ викликають стійке неприйняття СРВ. Водночас, В'єтнам готовий вести переговори для згладжування територіальних протиріч у рамках підписаної у 2011 році Угоди про базові принципи врегулювання проблем на морі між СРВ та КНР.

Позиція Малайзії, чергового значного учасника конфлікту в ПКМ, дещо суперечлива. З одного боку, Куала-Лумпур виступає за мирне вирішення територіальних суперечок шляхом політичних переговорів без використання військової сили чи загроз її застосування "на основі солідарності країн АСЕАН та всіх тих, хто їх підтримує".

З іншого боку – сприймаючи проблему територіальної належності островів у районі штатів Сабах і Саравак як питання захисту суверенітету країни, Малайзія посилює військову присутність у регіоні, а також розробляє більш жорсткі юридичні процедури щодо суден, які "незаконно вторгаються" до її територіальних вод.

Прагнення Брунея, що вступив у конфлікт у ПКМ у 1984 році й відтоді брав участь у ньому дуже пасивно, поширюються лише на риф Луїза поблизу брунейського узбережжя. Зважаючи на те, що риф шість місяців на рік перебуває під водою, Бандар-Сері-Бегаван ніколи не робив спроб розмістити там гарнізон.

Територіальні претензії Брунея продиктовані радше бажанням отримати предмет для політичного торгу як з Китаєм, так і з партнерами АСЕАН, ніж прагненням забезпечити свій реальний контроль у цій частині акваторії Південно-Китайського моря, особливо з урахуванням невеликих військових можливостей.

Може зацікавити Зміни в Україні вплинуть на росію і білорусь

Також дедалі реальнішою стає ймовірність приєднання до територіальних суперечок у ПКМ і однієї з ключових держав в АСЕАН – Індонезії, яка не раз заявляла про суверенітет над островами Натуна.

Наразі склалися два основні підходи до врегулювання конфлікту в ПКМ: переговори лише між учасниками конфлікту (китайський варіант) або інтернаціоналізація проблеми та забезпечення її міжнародно-правового вирішення, насамперед – на основі Конвенції ООН з морського права (філіппінський варіант).

Водночас, як видається, потенційно перспективним варіантом зрушити "з мертвої точки" може стати створення регіональної морської організації, яка дозволить уникнути подальшої інтернаціоналізації конфлікту, але водночас створить міжнародний майданчик для обговорення та пошуку шляхів виходу із ситуації, що склалася, винятково зацікавленими сторонами.

Важливе – чи спалахне війна між Китаєм і Тайванем: дивіться відео