23 лютого – свято, яке приховує ганьбу
Источник:
Facebook Олександра ПаліяСаме факт капітуляції Радянської Росії зумовив обрання цього дня – 23 лютого – як свята. Аби приховати й забути ганьбу, її треба було перетворити на торжество.
23 лютого 1918 року зранку Німеччина надала свої мирні умови, за якими Петроград мав визнати незалежність Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії, України, підписати мирну угоду з Україною, демобілізувати армію, роззброїти флот і т. д.
23 лютого члени ЦК РСДРП (б), тобто більшовики, згодилися прийняти німецький ультиматум.
О 3 годині ранку 24 лютого Всеросійський Центральний виконавчий комітет (тобто уряд) прийняв німецький ультиматум. За капітуляцію проголосувало 116 членів ВЦВК, 85 – проти, 26 утрималися.
Якщо хтось програє, то хтось має й виграти. Німецький наступ 1918 року – безумовний успіх німецької армії, яка продемонструвала, що навіть після виснажливої трирічної війни на два фронти зберегла організованість і здатність діяти малими групами у ворожому оточенні.
За два тижні німецька армія захопила вп’ятеро більшу територію, ніж їй удалося відвоювати за попередні три з половиною роки першої світової війни. Про німецькі втрати в цьому поході ніде не повідомляється. Німеччина здійснила таку експансію фактично без втрат, хоча за попередні роки війни поклала на східному фронті понад мільйон солдатів. Тим більше що найкращі німецькі частини ще влітку 1917 року, після початку розвалу російського фронту, були перекинуті на Західний фронт головнокомандувачем німецької армії Гінденбургом.
Уся ця історія свідчить про те, наскільки на війні вигідно розкласти супротивника зсередини. І ще більш важливо – не допустити розкладення своїх військ та державних структур.
А ось він – реальний переможець. Насправді, 23 лютого – день перемоги Кайзерівської Німеччини.
Читайте також: Історична правда: що насправді ховається за 23 лютого