Генерали ведуть війну, а солдати – мстяться
Звук мотора. З туману виринає обрис військової вантажівки, білі смуги ідентифікації проступають на тлі брудно-бурого заліза. Над кабіною, прикріплений чи то до антени, чи то до шматка дроту, майорить прапор, а точніше, подерте вітром синьо-жовте полотнище. За ним відразу ж йде друга машина...
9 лютого 2015 року близько 5-ї ранку група російського спецназу з танком і двома БМП вийшла до траси М-03. Користуючись складним рельєфом місцевості і відсутністю ефективної взаємодії в українському війську, близько 40 солдат зайняли селище Логвинове й отримали контроль над дорогою.
Позиція була обрана зі знанням справи. Глибокі кювети відмінно приховували бойовиків. Автотранспорт, який рухався з боку Дебальцевого, вискакував з підйому буквально за 200 метрів перед засідкою. Навіть у гарну погоду розгледіти ворога можливості не було жодної. Схожа ситуація була і з іншого напрямку.
Ранок ріжуть навпіл постріли. Відлуння забирає цей гуркіт, розчиняючи його в морозному повітрі. Дзвін, іскри. Лопаються фари. Лобове скло вкривається павутиною тріщин, підламуються пробиті шини, вибухає хмарою пари пробитий радіатор. Град куль шматує залізо, рве патрубки, висікає тріски з дерев'яних бортів.
Читайте також: "Не потрібно ховатися – треба йти захищати Україну"
Кулі глухо впиваються в живу плоть і, пробиваючи тонкий метал кабіни наскрізь, забирають життя з собою. У простір. Спочатку один, а потім і другий мотор захлинулися. Рвано смикаючись, накатом, здригаючись від влучань, вантажівки рухалися ще кілька секунд. А люди в них були вже мертві...
Через деякий час гул мотора чується вже з боку Артемівська. Вибух черг, і трагедія повторюється. Водій загинув одразу, хтось ще кілька секунд відстрілювався з салону, а потім стало тихо. Офіцери зв'язку, які везли в Дебальцеве спецапаратуру, так і залишилися сидіти на своїх місцях у тісному салоні тентованого "бобіка".
Туман повільно танув, падав мокрий сніг. Десь далеко гуркотіла артилерія, обривками слів плювалася захоплена радіостанція. Рельєф місцевості не пускав сигнал, роблячи з Логвинового "бермудський трикутник". Десь після восьмої ранку небо наповнилося характерним гарчанням камазівського дизеля. Гуркіт і тріск, свист пробитої пневматики і знову іскри. Через кілька миттєвостей, ламаючи чагарник, вантажівка з посіченою кулями кабіною завмирає у кюветі. Як втомлений кінь біля водопою КамАЗ, опустивши кабіну-голову до землі, оплакує молодого водія, який так і залишиться зниклим безвісти...
Потому, буквально не доїжджаючи 100 метрів до КамАЗу 101-ї бригади, назавжди завмирають посеред дороги ЗіЛ-131 і ГАЗ-66 30-ї ОМБр. Пізніше спливе відео, на якому будуть ще живі кілька солдат, які їхали в кузові однієї з вантажівок. Їх візьмуть у полон. А потім стратять.
Десь близько десятої ранку в село прибуло "підкріплення" у вигляді донських казачків, місцевих "ополченців" і журналістів. Російський спецназ забрався геть, а журналісти, вказуючи казачкам, куди стріляти, почали зйомки "гарячих" репортажів.
Позуючи перед камерами, бойовики зімітували висунення на рубіж атаки, нібито захоплення села Логвинове, обстріл українських автомобілів і захоплення полонених. Не звертаючи уваги на знаки червоного хреста, терористи знищили на додачу дві машини швидкої медичної допомоги, що висунулись до місця бою для порятунку поранених солдат.
Загалом уранці 9 лютого в районі Логвинового Україна втратила 26 воїнів.
Так от, це не можна пробачити. Генерали ведуть війну, а солдати – мстяться. Підтримуй українських солдат тут.
Читайте також: Шкодую, що раніше не пішов на війну, – боєць 93-ї бригади