"Вечорами, буває, активно стріляють", – говорить боєць на моє питання про обстановку. Російські окупанти відкривають вогонь із автоматів, кулеметів. Буває, ВОГи прилітають.
Він говорить, що противник веде хаотичний вогонь:
Спровокувати хочуть, щоб відповідь була, щоб видивитися позиції.
Однак жодного інтересу відповідати на неприцільні обстріли наші армійці не мають, тож спостерігають, як противник витрачає боєкопмлект, що його щедро постачає Росія.
Коли вже прицільно стріляють, тоді даємо відповідь. Ворог по-воєнному себе веде. Воно видно, коли людина раніше воювала і знає зброю, і коли нібито шахтар береться до діла,
– пояснює боєць.
Андрій із Дніпропетровщини, він підписав перший контракт одразу після навчання у коледжі ще в 2015-му. Тоді йому був 21. Потім подовжив:
Непотрібно ховатися. Треба йти захищати Україну, – каже армієць.
Усі розмови про те, що ця війна вигідна політикам, уся "зрада" в Інтернеті його не чіпляють. Бо ж точно знає, чому тут:
За Україну. За тих хлопців, які тут загинули, за свій дім, за свою сім'ю.
Вдома на нього чекають батьки, дружина і син. Хлопчикові 28 січня виповнилося два рочки, тато приїхати не зміг. Андрій говорить про це трохи винувато, він дуже сумує за сином і хоче більше часу проводити з ним. Коли розпитую про родину, неподалік дуже чітко торохтить кулемет. Боєць прислухається і каже:
Це десь у наш бік. Може, хлопці там ходять щось укріплюють, а вони по них стріляють.
Андрій говорить дуже спокійно. І мріє про спокійне життя:
Хочу, щоб ми вже швидше перемогли і хочу повернутися додому, до родини.
Ви можете допомогти Андрію і його побратимам тут.