Чому українці обирають тих самих та хто дійсно може змінити країну

Вони вже мали шанс, але замість того, щоб змінювати країну на краще, – перебрали на себе контроль за усіма корупційними потоками, до яких змогли дотягнутися, віддавши решту своїм політичним союзникам.

Але, чому ми і далі за них голосуємо? Чому ми так робимо, чому сподіваємося на диво й віримо, що тепер та людина виконає обіцяне, хоча мала можливість зробити це чимало разів, адже роками була при владі?

Читайте також: Санкції проти Росії: Європа не хоче запроваджувати, а Україна не має права вимагати

Чому обираємо одних і тих самих?

Маю декілька пояснень на це питання. По-перше, ми самі себе дуримо! Чого варта тільки та сентенція, коли до влади рвався Черновецький? Пам'ятаєте, казали: він і так вже мільйонер, красти не буде! Та настільки масштабного дерибану столичної землі, як за часів "молодої команди Черновецького" ще не було ніколи.

Леонід Черновецький / Фото censor.net.ua

По-друге, в нас просто немає нових облич в політиці, тому ми і голосуємо за старі, які нам давно набридли.

Чому немає нових облич? А тому що ми самі не даємо їм шансу, не віримо їм, не голосуємо за них.

Чому ми краще проголосуємо за стару лисицю, яка вчергове ліпить з себе невинну вівцю, аніж повіримо словам нового політика, який тієї влади ще не мав, не займав державницьких посад? Чому ми не віримо в нових політиків і віддаємо свої голоси лисиці, хоча її в курятнику ловили безліч разів? Натомість, ми знову й знову віримо їй, самі себе запевняємо – вона хотіла якнайкраще, у неї серце болить за Україну…

Веду до того, що старі політики, якщо їх залишити при владі, вони нічого змінювати в країні не будуть – немає потреби це робити. Але й далі крутитимуть свої старі схеми. То ж певні зміни можливі, лише після приходу нових політиків.

Шанс змінити країну є!

Не буду нікого обманювати й розказувати, що нові політики – святі люди, ні. Зрештою вони стануть такими ж, як і їхні "папєрєднікі" – зазвичай саме так завжди і відбувається. Бувають приємні виключення, але вони поодинокі.

Проте, в той невеличкий проміжок часу, поки нові політики, отримавши владу, не вписалися ще у зашкарублу корупційну систему, тоді є шанс, що вони систему зламають.

Читайте також: Чому щезли черги на кордоні?

Так вже було. Роками в Україні був жалюгідний мобільний інтернет, нас запевняли, що інакше й бути не може і ми в це вірили. Але нам таки вдалося зламали ту систему і отримали 4G. Роками нас запевняли, що альтернативи ДАЇшникам-колідяувальникам немає, мовляв, без них на дорогах буде хаос. Але після Майдану їх таки розігнали, створивши патрульну поліцію. Таких прикладів дуже багато. Треба розуміти, що так воно й працює – змінити країну на краще має шанс лише нова влада з нових політиків.

Патрульна поліція України

Звісно, з часом шансів буде меншати, й нова влада зрештою візьметься до старих методів: замість реальних змін вона також будуватиме швидкісний експрес на Бориспіль, що ламатиметься вже на другий день, а до того, провалюватиме переатестацію "ментів", роками зволікатиме з Антикорупційним судом чи знову називатиме небайдужих активістів ледарями, провокаторами та злочинцями.

Попри такі, здавалося б сумні переспективи щодо нової влади, нам в сучасних українських реаліях треба якнайкраще та результативніше використати бодай мізерний шанс для зміни країни, обравши нові обличчя зі сподіваннями на те, що хоча б на початку щось користне зроблять. Якщо ми знову переоберемо стару владу – ми просто зацементуємо, тоді жодних змін на краще для країни вже не отримаємо.

Українській політиці потрібні нові обличчя

Продовженням теми буде чудова ілюстрація того, що нам в політиці таки потрібні нові обличчя. І ту не варто побоюватися, що вони через брак досвіду зроблять країні гірше. По-перше, гірше вже просто немає куди робити, а по-друге, якщо так звана стара влада має у чомусь унікальний досвід – це тільки в корупційних оборудках.

Ще до того, як післямайданівська влада зійшла на пси, вона спромоглася започаткувати Національне антикорупційне бюро, що розслідує корупцію серед топ-чиновників. Утім, це був лише перший етап реформи, адже для ефективної протидії корупції треба запровадити і другий етап, а саме, організувати Антикорупційний Суд, який би за тими розкритими НАБУ злочинами оголошував корупціонерам реальні вироки.

Але другого етапу реформи не сталося – вікно можливостей для зміни країни на краще вже закрилося, адже нова влада сама узялася дерибанити країну. Підставлятися під реальний Антикорупційний Суд бажання вже не мала. На щастя хоча б НАБУ встигли отримати – це з досягнень нової влади.

Про представника старої влади і його оборудки

А тепер кілька слів про яскравого представника старої влади, а саме тієї, що вже роками й десятиліттями не випускає з рук владу. Єдине, чим вона переймалася – поліруванням своїх корупційних схем.

Є такий Микола Мартиненко, його ще називають людиною близькою до Арсенія Яценюка. Мартиненко депутат останніх 6-ви скликань, а про країну в сесійній залі він день і ніч з 1998 року, раз-за-разом ми його туди переобирали. Ця поважна людина очолювала навіть комітет Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та безпеки.

Микола Мартиненко у залі суду / Фото "Крим. Реалії"

Читайте також: У держави немає надійніших союзників, аніж її армія та флот: хто руйнував та відбудовував ЗСУ

Онак, коли країна отримала незалежних детективів НАБУ – за ореолом шестиразового народного обранця та законотворця, детективи розгледіли в Мартиненку банального корупціонера. Хоча ні, так казати не можна, бо слово банальний тут неприпустиме – Мартиненку закидають завдання державі збитків мало не на 700 мільйонів гривень. Депутат займався розкраданням коштів з двох держпідприємств – "Східного Гірничо-збагачувального комбінату" ( один із найбільших у світі з видобутку урану) та відзначився махінаціями із держпідприємством "Енергоатом", що контролює в Україні 15 атомних енергоблоків і забезпечує країну половиною електрики.

Наші можновладці щоразу просять їх переобирати. Знову і знову, кажуть, що їм потрібен час, для наведення ладу в країні. Натомість, якщо вони щось і змінюють, то лише в перші місяці свого перебування при владі, потому в них вже лише два нагальних питання – як розбудувати свою корупційну схему з розкрадання держбюджету, й друге – як переобратися на новий термін, щоб продовжити набивати кишені. Цілих шість разів поспіль, допоки до тебе не прийдуть детективи НАБУ.

Але й НАБУ – не вирок, адже, нагадаю, лише антикорупційний суд може обрати запобіжний захід, а цього суду в Україні досі немає. Тепер усі справи, що їх розкриває Національне антикорупційне бюро розглядають у звичайних судах. Як подейкують, багатій людині у вітчизняному суді дуже комфортно – завжди можна з нашою Фемідою усе "парєшать".

Допомогти в цьому багатій людині можуть її семеро адвокатів, кожен з яких бере мінімум двісті доларів за годину.

Коли дізнався прибутки адвокатів, спочатку пожалів, що не пішов вичтися на юридичний, але з іншого боку – якби вивчився, я б став найкращим і найдорожчим адвокатом. До мене зверталися б за захистом усі ті покидьки, які наче шакали рвуть на шматки тіло знесиленої держави…

Читайте також: Горе-"Укрзалізниця": у чому проблема національного перевізника