Depeche Mode: Відданість та відвертість у Києві

* — Ласкаво прошу у мій світ. Зроби крок до дверей, залиш свої транквілізатори вдома, вони тобі більше не потрібні... Я відкрию безмежні небеса і політаю на твоїх зламаних крилах. Ласкаво прошу у мій світ.

Кілька днів уже пройшло з часу тої грандіозної події на стадіоні «Олімпійський», та в серці ще досі пульсують відверті депешівські ритми... А перед очима — п’ять збуджених облич: клавішники Пітер Гордено та Енді Флетчер, барабанщик Крістіан Айнер і неперевершені Мартін Гор та Дейв Гаан…

На концерт британського гурту українські шанувальники чекали більше ніж півроку. І ось цей день — 29 червня — настав: нічні потяги везуть до Києва фанатів із різних куточків України, а ті натомість хором наспівують у вагонах добре знані «Enjoy the Silence», «Personal Jesus», «Precious». Тисячі сердець у передчутті дива.

Щодо організації концерту — вона була на досить високому рівні. Потішили міліціонери, які ввічливо відповідали на всі запитання відвідувачів і допомагали знайти дорогу. Потішило метро, яке дійсно працювало на годину довше з нагоди дійства. Звук також не розчарував. Сприяла нам і погода. Єдине, що квитки у першу фан-зону в Києві були вдвічі дорожчі, ніж в інших містах туру. І ще був один інцидент із пунктами пропуску: за словами фанатів, які прийшли до стадіону близько п’ятої вечора (сподіваючись зайняти кращі місця), сканери на вході деякий час просто не реагували і перевірка квитка тривала іноді навіть по хвилині.

Втім, це такі крихітні дрібниці у порівнянні із тими враженнями, які всі отримали від концерту, що про них якось незручно й згадувати. Гадаю, кожен спраглий на Depeche Mode вийшов у той день зі стадіону не те що задоволеним, а наново підкореним і ще більше спраглим на їхні пісні, але й водночас заспокоєним без жодних транквілізаторів!

Отож, після запрошення у свій світ незрівнянні Depeche Mode одна за одною відіграли ще 22 пісні, сім з яких — із нового альбому «Delta Machine».

Фани шаленіють під час виступу Depeche Mode

Понад двох години 40’000 шанувальників були фактично одним організмом, в серці якого — Depeche Mode, і чим ближче до кінця — тим більше всі розуміли й відчували один одного. А те, що творилося на сцені — просто неможливо передати словами. Пристрасний і сексуальний Дейв був справжнім королем пластики. Спокусливі ритми та відверті рухи, які показував фронтмен, запалювали навіть найстриманіших.

Натомість Мартін, коли виконував сольні партії, вражав своєю стоїчністю і внутрішнім спокоєм. Одного разу він зізнався журналістам, що не ображається на Дейва за те, що на сцені вся увага прикута переважно до нього. Адже Дейв обожнює виступати перед багатотисячною публікою — це його стихія, натомість Мартін не зміг би витримати двох годин концерту в ролі соліста.

Ці два таланти — такі різні, але водночас так міцно взаємодоповнюють одне одного, що Depeche Mode в іншому складі просто не міг би існувати. Як би там не було, музиканти ловили кайф від концерту разом із шанувальниками – це було очевидно.

У кожному місті туру «Delta Machine» трек-лист — завжди однаковий:

1. Welcome to My World
2. Angel
3. Walking in My Shoes
4. Precious
5. Black Celebration
6. Policy of Truth
7. Should Be Higher
8. Barrel of a Gun
9. Higher Love (Martin)
10. But Not Tonight (Acoustic) (Martin)
11. Heaven
12. Soothe My Soul
13. A Pain That I'm Used To (Jacques Lu Cont's Remix)
14. A Question of Time
15. Secret to the End
16. Enjoy the Silence
17. Personal Jesus
18. Goodbye

19. Home (Acoustic)
20. Halo (Goldfrapp Remix)
21. Just Can't Get Enough
22. I Feel You
23. Never Let Me Down Again

Проте на кожному концерті є якась несподіванка. Українські шанувальники підготували для Depeche Mode кілька флеш-мобів. Так, перша фан-зона принесла на концерт листівки із серцями і під час виконання пісні «Should Be Higher» призналася Гаану у коханні, піднісши ці серця вгору, коли той співав слово «love». Дейв відповів шанувальникам рухом руки, який зображає серцебиття.

Ще один флеш-моб не вдалося до кінця реалізувати, але спроби все-таки були. Після прощальної пісні «Goodbye» (перед виходом на біс) фани мали заспівати своїм улюбленцям пісню «Always» із останнього альбому. Перша фан-зона почала це робити, та всі інші, мабуть, не обізнані із цим сюрпризом, заглушили своїми криками співи «соратників». Втім, Мартін Гор, схоже, оцінив старання публіки й вражено подякував, коли вийшов співати свою ліричну «Home».

Вибуховим фіналом концерту стала пісня «Never Let Me Down Again» і традиційні хвилі рук — хвилі із сорока тисяч рук! Видовище просто запаморочливе!

Попри наперед вивчену програму концерту закінчення для всіх було надто неочікуваним. Дехто чекав повернення кумирів навіть після того, як почали прибирати сцену! Ще б пак — таких музичних гігантів шкода так швидко відпускати.

Гурт, який перебуває на вершині слави уже понад 30 років. Гурт, який двічі серйозно перебував на межі розпаду, але знаходив у собі сили йти далі. Вперше — коли єдиний автор пісень Вінс Кларк покинув гурт ще у 1981 році, на самому сході популярності. Але тоді команда віднайшла просто незрівнянного автора у Мартіні Горі. Вдруге — коли Дейв так захопився наркотиками, що про передозування його друзі-музиканти почули лише із радіо. Але і цю проблему група пережила і вирішила разом.

Гурт із крихтою темряви у музиці, і гурт, який, за словами Мартіна, до всіх альбомів підбирає життєстверджуючі назви. Гурт, який повністю відповідає своїй назві — адже він завжди в моді, завжди стильний, завжди престижний. І гурт, який практично поза межами часу — його слухають усі покоління, а за настроєм пісень та енергетикою Дейва на сцені навіть не скажеш, що музикантам уже за п’ятдесят.

І ми відпустили їх ненадовго. Depeche Mode, дякуємо за години щастя і чекаємо знову 26 лютого! We just can’t get enough!