Десять міфів про Саакашвілі

Перша лякалка, яка поширюється саме в українського сегменті мереж – це етнічна приналежність Саакашвілі. Як на мене, це найбільш принизливі аргументи, недостойні учасників Революції Гідності. Які межують з відвертим ідіотизмом.

Друга лякалочка-міф, про те, що мовляв, попри абсолютний успіх у боротьбі з корупцією (нагадаю, що Грузія обійняла перше місце за темпами боротьби з корупцією в період влади Саакашвілі за даними Transparency International) в країні існувала "елітарна корупція". Добре, коли подібні речі за горілкою розповідають експерти в розливайках, але коли таке стверджують керівники міжнародних фондів – то починаєш вірити в успішність російської пропаганди. Для тих, хто не в курсі – російська каральна та розвідувальна машина досі вважає Саакашвілі персональним ворогом. У разі, якби вони змогли знайти докази його корупційної діяльності – вони б надали їх не тільки грузинським та українським, а світовим медіа. Поки таких доказів не існує. Тому дискусія про це є черговою інформаційною операцією Кремля проти грузинського президента.

Третій міф – мовляв, грузинські реформи були геть провальними і саме через це Саакашвілі "втік" з Грузії. Для того, аби зрозуміти всю недолугість твердження, слід звернути увагу не тільки на показники ВНП та ВВП Грузії до приходу до влади Саакашвілі й після. Варто зрозуміти, що країна потрапила в десятку країн, які найбільш сприятливі для ведення бізнесу та мають найменший податковий тиск з боку держави. Таких результатів не продемонстрував жоден український уряд чи президент. Міхеїл Саакашвілі як і кожен політик припустився достатньо помилок, але прихід до влади російського олігарха Бідзіни Іванішвілі та його поплічників народив справжню економічну кризу в сучасній Грузії. Однак, навіть його наступники не змогли знищити більшу частину результатів реформ – наприклад, відмінити Акт економічної свободи, конституційно затверджене обмеження кількості податків, які можуть змінитися тільки внаслідок загально грузинського референдуму.

Четвертий міф – у Грузії часів Саакашвілі реформи спиралися виключно на грошову підтримку США. Однак, якщо звернутися до даних пані Ольги Буракової, яка спиралася на відкриті джерела Державної статистики Грузії, а також інформацію Всесвітного банку і бази даних World Development Indicators, виглядає цілком інакше. Як виявилося, Грузія отримала у межах офіційної допомоги для розвитку 4,3 млрд доларів. Однак (!) левову частку допомоги Грузія отримала за часів правління президента Шеварнадзе. З зазначених 4,3 млрд – 3 млрд були видані в якості допомоги Грузії в 1992 – 2003 роках. Відповідно, за перші чотири роки президентства Міхеїл Саакашвілі (2004 – 2007) Грузія отримала 1,3 млрд доларів. Якщо говорити про більш розгорнуту картину, за період з 1994 року до 2003 року, розміри фінансової допомоги складали в середньому 7,7% ВВП на рік. Це чітко говорить про рівень обізнаності експертів з рівнем економічної допомоги Грузії та її реальний вплив на реформи в країні.

П’ятий міф – "у мене є знайомі грузини, вони не в захопленні від Саакашвілі". Це рівень пліток, які охоче гуляють як в Грузії, так і в Україні. Ватники, які прагнуть радянщини та молочних рік живуть не тільки в Росії та Україні. Вони живуть і в Грузії, де їх лагідно називають грузінебі. Це та категорія громадян, яка найбільше постраждала від реформ Саакашвілі – вигнані представники корумпованих органів влади, колишні міліціонери, представники олігархічних кланів, люди наближені до криміналу та тіньового бізнесу. Їх було чимало, тих, хто не хотів жити в реформованій країні та відповідати не за звичаєвим правом, а за правом закону. З іншого боку, як би ми не крутилися – рідко коли реформатори отримують заслужену повагу з боку суспільства. Як пишуть мені дописувачі – Бальцеровіч, який провів "шокову терапію", поклав свою політичну кар’єру на гільйотину цілком добровільно і лишається досі одним з найбільш непопулярних політиків Польщі.

Шостий міф – в кожному грузинському міністерстві сиділи представники США, які здійснювали розподіл коштів. На жаль, це конспірологія найвищого ґатунку. Поза сумнівами, технічні консультанти були, однак бюджетна та фінансова політика уряду Грузії була достатньо самостійною. При спробі з’ясувати, хто саме з американських речників здійснював ручне управління міністерствами Грузії, мені почали оповідати про сувору конфіденційність цієї інформації.

Сьомий міф – реформатором був славної пам’яті пан Каха Бендукідзе, а Міхеїл Саакашвілі грав при ньому роль виконавця його планів та реформ. Відкинути факт того, що батьком та координатором більшості економічних реформ в Грузії був пан Каха, неможливо. Однак, саме Саакашвілі запросив Бендукідзе виконувати цю роль в Грузію і, більше того, надав всі можливості аби така діяльність була успішною. Крім того, Саакашвілі особисто брав участь у багатьох процесах втілення реформ, що робить його не тільки їхній співавтором, але і повноцінним співвиконавцем.

Восьмий міф – за спиною Саакашвілі стоїть російський олігарх Григоришин. На щастя, крім пліток про це, я не зміг побачити жодного документального підтвердження цій інформації. Тому усім, хто хоче це повторювати, раджу подумати про те, хто є батьком цієї брехні. Поки документальних доказів цієї співпраці немає, діє презумпція невиновності. Як мінімум.

Дев’ятий міф – кримінал має вплив на Саакашвілі та колись здійснював домовленості з ним з різних питань (викупу окремих кримінальних авторитетів). Кримінальний світ Грузії, Росії та України ненавидить Саакашвілі за те, що він створив єдине діюче антимафіозне законодавство на всьому пострадянському просторі, примусивши кримінал втікати з Грузії. Конфіскувавши майно мафії та перетворивши слово "злодій" на повноцінну лайку на батьківщині. Чому бандити так ненавидять Саакашвілі? Відповідь зрозуміла. Вони розуміють, що він буде переслідувати їх як політик до кінця. Тому раджу подумати двічі, ніж поширювати подібну інформацію.

Десятий міф – Саакашвілі виключно продукт піарників, а не політичний діяч. Наразі його статус в Україні не є досить твердим, він запрошений спеціаліст, який працює головою Одеської ОДА. Він може стати повноцінним політиком тільки за умови, якщо він стане обраним представником від українських громадян. Чи цьому бути – справа тільки українських виборців. Чи зможуть українські олігархи та кримінал поховати політичне майбутнє Саакашвілі та переконати їх у без альтернативності корупційної України, покаже час.

Читайте також: Грузинський щоденник. Як мене обіцяли депортувати і що з цього вийшло