"Дорослі" Placebo в об'єктиві: досвід київських концертів

"Врожайний" на зарубіжних зірок 2012 рік

До кінця 2012 року ще майже три місяці, але вже зараз можна сказати, що він був надзвичайно багатим на зіркових гостей з-за кордону. Можливо, тут мало значення і проведення футбольного чемпіонату Євро-2012, який за найбільш мрійливими точками зору прирівнювали чи то до "повернення України в європейську родину", чи то до "відновлення у європейців історичної правди про свою загублену українську складову".

Не треба також забувати, що кількість концертів іноземних зірок в Україні збільшувалась з кожним роком, тому логічно, що цього року їх було більше, ніж попереднього. З приводу цього мені надовго запам’яталась фраза із коментарів у соціальній мережі, де хтось із користувачів писав, що 2012 року в Україні не виступатиме хіба що королева Великобританії.

Думаю, навіть Єлизавета ІІ – це не такий вже й непереможний аргумент. Ось один з українських політиків, незважаючи на щільний передвиборчий графік, знайшов час відіслати королеві екологічно чисту чернігівську картоплю. Не встигнемо ми й озирнутись, як Єлизавета ІІ сама приїде на Чернігівщину задля поповнення своїх королівських запасів українськими овочами. Можливо, і концерт влаштує. Собі на радість, нам – для позитивної статистики.

Битва за сонце. Битва за Київ 2010

Погоджуюсь, вище написані слова мало стосуються афішованої теми. Мова мала йти про Placebo. Це гурт, який вперше виступив у Києві ще далекого 2007 року. Правда, не з окремим сольним концертом, а як один з виконавців під час фестивалю TuborgGreenFest у столичному Палаці спорту.

Уже окремими і далеко не останніми в списку музичними подіями року в Україні стали сольні концерти Placebo 2010 та 2012 років. В обох випадках Київ вписували у концертний графік британців пізніше за інші європейські столиці, але це було достатньо заздалегідь, щоб декілька місяців жити у хвилюючому передчутті музичного свята.

Київський виступ у вересні 2010 відбувався у рамках світового туру "Battle for the sun" на підтримку альбому з однойменною назвою. Попри кардинально відмінні оцінки щодо звучання шостого студійного альбому Placebo, це, без сумніву, була непересічна подія. І водночас – можливість на власні очі та вуха переконатись, як легендарні британці змінились за останні роки на сцені. Найпростіше та найзрозуміліше означення нового етапу творчості Placebo могло б частково поміститись у слові "подорослішали".

"Подорослішання" було помітне у всьому. Насамперед, в іміджі учасників. Браян Молко та Стефан Олсдал, з яких Placebo починались, уже давно відмовились від скандальних, певною мірою гламурних та викличних образів і таких самих повідомлень про себе у ЗМІ. І при цьому не зрадили собі. Для мене це не було ні великою несподіванкою, ні великим розчаруванням, адже на цьому етапі я й відкрив для себе їхню музику, поступово занурюючись аж до глибини першого альбому 1996 з назвою (як не дивно) "Placebo".

На часте критичне зауваження, що "тексти композицій з шостого альбому – це вже надумані теми і музика ні про що", можу відповісти, що мені вони здаються просто більш абстрактними та метафоричними. Але через це і цікавими, бо їх можна розкласти на неоднозначні та не такі вже й банальні афоризми чи символи, які довго прокручуватимуться у підсвідомості. Можливо, прозвучить занадто пафосно, але я неодноразово ловив себе на думці, що це така собі специфічна музично-філософська школа, яка пропонує свій власний варіант світосприйняття. Нижче спробую хаотично навести приклади думок з різних пісень, які б допомогли зрозуміти суть цього музично-світоглядного феномену.

"…Ця споруда в наших серцях руйнується… мені потрібно скинути, мені потрібно змінити шкіру…", "…моє серце – попільничка…", "…я змию весь бруд… я буду боротись за сонце… і не зупинюсь, поки не доб’юсь свого…", "…нікого не хвилює, коли ти опиняєшся на вулиці, збираєш останні шматки, щоб звести кінці з кінцями, нікого не хвилює, коли ти опиняєшся на дні канави, тоді немає ні друзів, ні коханих людей…", "серце, яке болить, - це серце, яке працює, ніхто не забере його в мене, ніхто не зможе його забрати…можливо, це лише фантазія, але це і найкраще місце для початку…", "…ми можемо збудувати нове завтра уже сьогодні… немає законів, яким би ми мали підкорятись…не піддавайся вчорашньому дню…", "… час допоможе подолати все, але в нього немає часу, щоб давати тобі відповіді на безконечні "чому?"…", "…ти можеш втікати, але ти не зможеш сховатись, тому що звідси ніхто не вибереться живим…", "…не залишай мене тут, покинутого в часі, без путівника і дорожніх знаків, не залишай мене тут, супроводжуюче сяйво, бо я не знав, з чого почати…".

Таким чином, концерт 18 вересня 2010 року умовно можна було б назвати тематичним, адже було зрозуміло, що під час виступу найбільше уваги приділятиметься альбому "Battle for the sun", розмішуючи його з перевіреними часом хітами. Зважаючи на те, що новий на той час альбом був "важчим" за звучанням від попереднього "Meds", під час концерту просто неможливо було перевести подих. Таким він і запам’ятався: суцільним швидким потоком, якому можна дозволити поглинути себе, або залишитись за бортом.

Несподіванкою для музикантів став флеш-моб від прихильників під час концерту. Ідея була цілком придатною до реалізації: якомога більше різнокольорових ліхтариків під пісню "Bright Lights". Що найцікавіше – через рік після виступу Placebo знову змусили українців не на жарт розхвилюватись. Тоді світ побачив новий DVD гурту "We come in pieces", на якому був короткий документальний фільм про світовий тур та повна версія самого концерту, знята у Брікстонській академії в Лондоні. Проте на обкладинці релізу опинилось фото з київського МВЦ і на ньому, власне, був зафіксований момент зі світловим флеш-мобом.

В3: Placebo втретє виступили в Україні

У цьогорічний концертний тур Placebo вирушили практично без нового матеріалу. Проте незадоволених, думаю, залишилось мало. Публіка могла оцінити лише одну нову композицію "В3". Її, в принципі, спокійно можна прирівняти до стилістики останньої платівки. Але чи буде таким самим афішований на 2013 рік сьомий студійний альбом, говорити ще рано.

Підсумкове враження від усієї події вималювалось у такий собі хвилястий графік, в якому переважали позитивні моменти. Але були й негативні, які мали переважно організаційний характер. Якщо стояти в черзі перед входом довелось не дуже довго, то вже якимись надто грубими виявились охоронці. Після ретельного обшуку змушували викидати особисті речі, які здавались їм небезпечними. Це важливо, але моментами виглядало безглуздо.

Можливо, через це теперішні два флеш-моби виглядали трохи кволо, оскільки частину інветару довелось залишити в смітниках. Була спроба повторити світлове шоу, з яким Київ вже і так потрапив на обкладинку концертного DVD, та менш масовий флеш-моб зі світловідбиваючою фарбою на рукавицях під нову композицію "В3". З тісного натовпу це важко оцінити, але українська публіка свій успіх дворічної давності, скоріш за все, не повторила.

У Палаці спорту, на відміну від Міжнародного виставкового центру, було чим дихати впродовж всього виступу. Потішив і якісніший звук. Концерт почався рівно на годину пізніше, що теж приємно здивувало. Скажу, що навмисне не шукав плейлиста цього туру перед концертом, щоби кожен наступний трек ставав сюрпризом і був по-справжньому цінним. Хоча, щодо ймовірності виконання окремих хітів годі було й сумніватись. Маю на увазі легендарну композицію "Every me every you", під яку публіка божеволіє по-особливому. Цього разу Placebo виконали її однією з перших.

Сам концерт складався з двох умовних частин з невеликою перервою між ними. Звісно, жодна композиція в підсумку не здавалась мені зайвою, адже в режимі онлайн трек перетворюється в повноцінну історію, яка розігрується на сцені. Скажімо, під час "Song to say Goodbye" завжди складається враження, що це така квінтесенція прощальних слів, якими собі їх тільки можна уявити. Такою ж сильною та кульмінаційною є "The bitter end".

Несподіванками того вересневого вечора стали почуті зі сцени "I know", "Slave to the wage" та, напевне, "Running up that Hill". А от виконання одна за одною композицій "Post Blue" та "Infra-Red" викликали радше відчуття дежавю, тому що так само разом вони звучали з київської сцени два роки тому. А ще таким самим мовчазним між піснями був Браян Молко, висловлюючи лише час від часу слова подяки. Двічі у його виконанні прозвучало російською "спасибо", а у решті випадків він спілкувався з публікою словами своїх пісень. Гордо можу сказати, що це не був холодний монолог. Прихильники гурту, здавалось, хотіли за один вечір використати всю акумульовану за два роки очікування енергію. Ну і таким, як і раніше, блискавичним та щедрим на барабанні палички виявився наймолодший учасник гурту барабанщик Стів Форрест.

Зі сцени на цей раз так і не пролунала у жодному з двох своїх можливих звучань композиція "Breathe underwater", проте виснувані з неї слова настанови все одно не втрачають актуальності: дихати під водою! Або й так - дихати під Placebo.

ФОТО: Дарія Стокоз, Маргарита Соломонюк