Прем'єр у державі, що переживає трансформацію, може бути яким завгодно, але одна умова є обов'язковою – він повинен вміти зацікавити широку аудиторію виборців. Для чого це потрібно? Щоб бути лідером процесу цієї трансформації, щоб вести людей емоційно у нові умови. Якщо прем'єр – не лідер, політики його з'їдять. І от саме це відбувається з Олексієм Гончаруком – його вже майже доїли.
Важливо! Зеленський вже 2 тижні знає, хто "слухав" Гончарука – ЗМІ
Згадайте кризову ситуацію, що виникла після оприлюднення запису горезвісної розмови у Кабміні та поставила Гончарука в положення за міліметр від відставки. Що його врятувало? Великою мірою те, що Володимиру Зеленському було зручніше залишити цього прем'єра, ніж шукати іншого. Якби президент тоді вирішив передати заяву глави Уряду до Верховної Ради, не знайшлося б жодного впливового гравця в українській політиці, який став би на його (Гончарука) захист. Але чому так? Хіба він такий поганий прем'єр?
Та ні! Гончарук працює вже пів року і за цей час ще нічого не вкрав. А це вже – сенсація для української політики. Ба більше, його Уряд провів рішення, які серйозно зіпсували життя корупціонерам. Приміром, міністерство економіки перезавантажує спиртову галузь. Раніше там крали сотні мільйонів гривень щомісяця, і можна було забезпечити нащадків на покоління вперед, очоливши "Укрспирт" лише на кілька тижнів. Тепер цього немає. Ще запускають велику приватизацію, а це також б'є по кишенях корупціонерів, які десятиліттями перетворювали державні підприємства на джерела збагачення. Відшукують мільярди, що вкрадені у Аграрному фонді. Перекривають нелегальні паливні схеми, що видно у зниженні цін на заправках та у зростанні об'ємів легальної торгівлі паливом…
От здавалося б, хіба такої антикорупційної роботи мало, щоб цінувати саме цей Уряд саме у такому складі? Бо опитування показують, що українці вважають корупцію більшою перешкодою для розвитку держави, ніж навіть війну. Проте, якось не було видно жодного натяку на потенційний сум у суспільстві для того випадку, якби Зеленський все ж вирішив звільнити Гончарука з посади прем'єра. І в цьому немає нічого дивного.
За Гончарука у кризовий момент вписалися лише західні партнери України та представники організацій-кредиторів. Та ще й у вузькому колі експертів – передусім, економічних – говорили, що це перший Уряд, що справді не краде і намагається робити реформи, за які попередники боялися взятися або на відсутності яких заробляли значні тіньові гроші. Тож чому лише у цьому середовищі сумували б за Гончаруком?
Якщо відкинути істеричні пояснення від бродячого театру старих політичних мільйонерів типу Юлії Тимошенко або Вадима Рабіновича про "розпродаж України", "зовнішнє управління" та "піраміду боргів", – мовляв, ну звісно, Захід підтримує тих, хто допомагає "колонізувати" Україну, – то відповідь буде дуже простою: Гончарук здатен зацікавити лише ось таку спеціалізовану аудиторію, орієнтовану на Захід, а також міжнародних чиновників. Він не вміє та, певно, не хоче вчитись говорити зі звичайними виборцями так, щоб його чули і щоб йому вірили. Можливо, не відчуває потреб людей, що зовсім не технократичні.
От уявіть: Гончарук може прийти на 10-хвилинний ефір в студію підсумкової програми загальнонаціонального каналу з найбільшою у країні аудиторією та не згадати про ті досягнення Уряду, які сам же піарив у себе в фейсбуці протягом тижня. Ну а щоб говорити простою мовою про складне, зберігаючи темп та пам'ятаючи, що не кожна правильна відповідь є доречною з огляду на емоції аудиторії, – то це взагалі поки не про Гончарука. Тож його ефіри це повільне телевізійне самогубство.
Візьмемо серйозніший контекст. Президент, даючи Гончаруку ще один шанс на посаді прем'єра, доручив вирішити кілька речей. Представити систему прозорих та зрозумілих нарахувань зарплат і премій для членів Кабміну та заступників міністрів. Розібратися з преміями у Нафтогазі. Подумати про розділення певних міністерств. Та зробити більш осмисленою співпрацю з Верховною Радою, щоб не було випадків, коли депутати не встигають зрозуміти, що ж там Уряд пропонує.
Що Гончарук вже зробив з цього? Та нічого. Немає і натяку, що він якось цим займається та знайшов рішення. Навіть якщо припустити, що розмова з президентом була чисто декоративною, таким собі політичним жестом, все одно, отримавши публічне доручення від безумовного лідера владної команди, прем'єр повинен був би так само публічно робити хоча б щось із того. Це ж питання про його майбутнє!
Бо люди вже й забудуть, що там президент доручив Гончаруку, однак запам'ятають, що він знов десь загубився. І це, можливо, стане типовим враженням виборців про прем'єра Гончарука. Реальні успіхи його Кабміну будуть асоціюватися не з ним. Та й Зеленському у разі кризових чи просто навіть скандальних ситуацій стане зручніше провести на прем'єрство нову людину.
Часу у Гончарука небагато. До першої річниці президентства Зеленського доведеться або змінювати формат поведінки, або шукати іншу роботу.
Знайте більше: Прослушка в кабінеті Гончарука: справу засекретили, що про це каже сам прем’єр