«Готель Гранд Будапешт»: зачарована Європа перед своєю людською смертю

«Гранд Будапешт» – розкішний готель серед гір, неподалік казкового містечка. Вигадана країна, з такими ж нереальними людьми, міжчасся, таке собі задзеркалля між двома світовими війнами.

Період, коли перша війна вже встигла загартувати та зробити з людей відчайдухів, а передчуття наступної - заставляло ризикувати та насолоджуватись кожною миттю.

Управитель готелю – месьє Густав, ввібрав у себе всі соки своєї епохи. Вишукано одягнений, з гострим почуттям гумору, що подекуди межує з відвертим цинізмом, бажання любові та розваг, котре вживається з почуттям гідності та честі.

В цю законсервовану європейську провінцію потрапляє юний біженець з Близького Сходу на прізвисько Зеро. Саме цей юнак стає вірним другом та слугою месьє Густава.

Фільм дуже «інтертекстуальний». Аби почути історію месьє Густава, ми спочатку бачимо нашу епоху і підлітка з книгою, потім письменника, згодом цього ж письменника ще кільканадцять років тому назад, котрий слухає історію того ж таки портьє Зеро про свого господаря Густава. Така заплутаність та часова проникливість може доводити лише те, як нормальне суспільство насправді залежить від своєї історії та колективної пам’яті.

«Готель Гранд Будапешт» багатий на тонкий гумор, європейську відвертість, та іронію, що придає фільму на перший погляд - дуже легкого настрою. Спочатку комедійний та меланхолійний фільм несподівано переростає в пригодницький детектив з викраденими картинами, вбитими старими дамами, переслідуваннями та втечами.

Месьє Густава звинувачують у вбивстві його ж підстаркуватої коханки, і він змушений тікати. Вже не суть - хто вбивця коханки та кому стара зашила багатий спадок – головне карколомні пригоди двох товаришів, Густава та його покірного слуги Зеро.

Не зважаючи на те, що Андерсон американець, режисеру вдалось бездоганно зобразити Старий Світ. Це і корупція між службовцями, і панібратство між готельними управителями, марнославство знаті, захланність до грошей у поєднані з честю, вагою слова та благородністю.

Адже не зважаючи на те, що головний герой потрапляє у в’язницю, тікає від вбивці та перелюбствує зі старими дамами за ради вигоди - він не втрачає здорового почуття гумору і головне – власну честь.

До речі, любов Густава до старих дам свідчить про те, що у своєму часі, він вже грає героя з минулих епох.

«Готель Гранд Будапешт» – не лише театральна картинка, але діалоги - не гірші, ніж у будь-якому відомому драматичному творі. У фільмі одразу помітно «почерк» австрійського класика Стефана Цвейга, твори котрого, за словами режисера, і мали вплив на створення сценарію до фільму.

Проте Андерсон не оспівує і не захоплюється тогочасною Європою, скоріш за все, він за нею тужить. Режисер сумує за світом авантюр, де людське життя було нічого не варте, але дане кимось слово цінувалось більше, ніж найдорожчі багатства, де злодія чи вбивцю, слугу чи авантюриста об’єднувала не лише сміливість, але почуття честі.

Месьє Густав і його готель – це і є тогочасна Європа, втрачена назавжди. А Зеро – прототип режисера, котрий тужливо згадує про ті часи та традиції. «Він був з тих людей, які народились вже після того, як помер їхній світ», – каже Зеро про месьє Густава.

Авжеж, Густав стає свідком відмирання класичної Європи, але він не плаче, не жаліє за нею нею – він іронізує і сміється в хамське обличчя тоталітарних режимів, бо знає, що серед цієї немилостивої скотобійні – залишаються ще справжні люди.

Не можна не загадати про візуальну естетику фільму. Чарівні пейзажі гір та казкові європейські містечка, або ж тюрма строгого режиму в старовинному замку та відрізані пальці на снігу після планів з музейними залами. Режисер не боїться грати на контрастах, жартувати на межі між непристойним та жорстоким, маневрувати між смертю та забавою.

Не виключено, що фільм увійде до класики світового кінематографу, і не лише через ідеально прописані діалоги та захоплюючий сценарій, але через неймовірний акторський склад. А це - Рейф Файнс, Тільда Свінтон, Матьє Альмарік, Едвард Нортон, Біл Мюррей, Джуд Лоу та інші.

Зрештою «Готель Гранд Будапешт», як придивитись уважніше, навмисно створена ілюзія, барвистий карнавал, за лаштунками котрого автор сумує за втраченими цінностями.

Але - чи шукає автор відповідей в минулому, чи прагне він повторення давно забутих днів. В будь-якому випадку фільм має всі шанси стати орієнтиром в світі кіно, подібно до картин Фелліні чи Вісконті. Адже, як і Андерсон, ці режисери змішували теперішнє та минуле, залишаючись для глядача завжди актуальними в теперішньому часі.