Гуйє був парубок моторний, і хлопець хоч куди козак…

Буває, що у всьому щастить. Не лякайтеся, це мине.

Жюль Ренар

Від збірної України в цих трьох спарингах я надто багато не чекав. Відтак отримав більше, ніж хотів. Сама гра десь на рівні сподівань… еее… по-українськи так грали, звично… А от результат потішив. Розгром, а не муки пекельні на полі в матчі з прибалтами. Продовження тріумфальної львівської серії з не найсильнішими зараз, але все ж румунами. Виїзна звитяга «складом півтора» над норвежцями. І хай це не ті норвежці, які в кінці минулого століття могли наплювати на будь-які грізні імена. Зате це ті норвежці, що вже за 2-4 роки знову псуватимуть кров грандам. От побачите…

Втім навіть матчі та їхні результати не викликали посеред уболівальників таких гучних дискусій, як заява Маркевича між другим та третім матчами збірної України:

«… я хотів би бачити Папа Гуйє в складі збірної України. Ми над цим працюємо, потрібна лише його згода. В принципі, вона вже в нас є…»

Папа Гуйє – один із провідних гравців «Металіста», сенегалець допоміг харків’янам 4 рази поспіль вибороти «бронзу» чемпіонату України. Тому й не дивно, що клуб прагне бачити Гуйє в своєму складі, в ідеалі – з українським паспортом, аби уникнути будь-яких проблем із лімітом на легіонерів. Прагнення «Металіста» логічне й зрозуміле. Паспортами із тризубами вже можуть похизуватись Дишленковіч і Девіч, про отримання громадянства львів’янином Годвіном уже теж було чимало сказано. Чим же відрізняється ситуація з Папою?

А відрізняється вона тим, що зараз збірна України має тренера-сумісника. А відтак Мирону Маркевичу потрібно уважно стежити коли він говорить від імені наставника національної дружини, а коли від імені головного тренера «Металіста». І (що ще важливіше!) мимоволі не плутати інтереси клубу та збірної. Прецеденти були й раніше. Якось наставнику збірної України терміново знадобилося переглянути матч «Карпат» на тренувальному зборі. Що цікаво, така нагальна потреба виникла (цілком випадково!) незадовго до матчу «левів» проти «Металіста»… Схожа ситуація і з Гуйє. Зрозуміло для чого синенький Папин паспорт Маркевичу-«металісту», але ж заяву зробив «збірник»-Маркевич!

Отож, що ми маємо… «Хочу бачити у збірній Гуйє» означає «однією рукою даємо паспорт, а іншою – перепустку до збірної України». «Хочу бачити у збірній Гуйє» означає «вважаю цього футболіста кращим, аніж інші українські захисники». «Хочу бачити у збірній Гуйє» означає що конкурс на «жовто-синю» футболку збірної для українських оборонців різко зріс, адже декому ця форма вже практично гарантована…

Не можна оминути й морального аспекту потенційної натуралізації. До зміни «національної збірної» на «громадянську збірну» зроблено вже чимало кроків. І натуралізація Гуйє може стати тим останнім і вирішальним. Давайте запитаємо себе: чим є збірна України? І чи залишатиметься ця команда саме збірною України після того, як у її складі гратимуть Мілевський, Алієв, Девіч, Гуйє, Едмар, Жадсон, Фернандінью та інші? Можливо перемагатиме ця команда й більше, однак чи не задорогою ціною будуть куплені ці перемоги?!

І не треба, будь ласка, кивати головою в бік європейських збірних. Справа навіть не в тому, що Україна ніколи не була колоніальною державою. Справа в тому, що їхні «незвичні французи/англійці/голландці» там же й народилися. Вони не мають іншої вітчизни. А наші новоспечені збірники мають, але воліють про неї якнайменше згадувати. Так і хочеться повторити запитання, що його колись адресували Девічу: «Отаџбина, где се гузица у топлину?»

Я не знаю хто конкретно малював цей банер. Однак я точно знаю, що таких банерів буде ще чимало. І я підозрюю яким звуком час від часу вітатимуть новоспеченого українця Гуйє трибуни, навіть коли Україна гратиме на власному полі. Відтак щиро рекомендую пану Маркевичу не розпочинати свою діяльність на посту наставника збірної із таких контроверсійних рішень, які розділять українську футбольну громадськість і налаштують велику частину фанів проти «нового курсу». Пам’ятайте, натуралізувати вболівальників буде значно важче…