Інтимні місця, або людська натура без цензури

14 сентября 2013, 19:03

Днями відбулась світова прем’єра дуже суперечливого російського кінофільму «Інтимні місця». Фільм Наталії Меркулової та Олексія Чупова став «Кращим дебютом року» на російському фестивалі «Кінотавр».

Справді, режисери вступили в світ кіно дуже сміливою та багато в чому відразливою картиною. На такий фільм потрібно йти підготовленим, до прикладу, кінокартинами накшалт Міхаеля Ханаке. Адже, цей режисерський тандем екранізував дуже інтимні речі.

5 історій, 5 різних стосунків про відсутність гармонії в сексуальному житті. Ця дисгармонія – результат різних внутрішніх проблем.

Перша пара – успішне подружжя, красиве, наче, з картинки глянцевого журналу. Здається, вони щасливі, та чомусь чоловік не хоче дітей, а жінка погоджується з тим і потайки клеїть в зошит фото вбитих нею ембріонів.

У другої пари за довге подружнє життя зникає пристрасть. Чоловік намагається відновити свій потяг і поглядає на чужих жінок.

Третя ж пара – уособлення сучасного вільного суспільства. Фотограф, який має двох жінок, і живе з ними щасливою «шведською сім’єю».

А ще є двоє самотніх, один - друг всіх вище згаданих пар, психолог, котрий прекрасно розбирається в проблемах товаришів, і тому немає часу думати про свої, друга не менш самотніша – жінка, голова комітету з питань моралі, котра кожен день втілює в життя старе-добре правило – «в країні сексу немає».

Наче, все просто, складніше стає, коли герої починають глибше грузнути в своїх проблемах. Щаслива сімейка розвалюється, бо чоловік виявляється геєм, а жінка заводить роман з об’єктом чоловікового бажання.

Інший шукає пристрасті між ногами товстих базарних баб, думаючи, що таким чином - це не зовсім зрада.

Фотограф, не зважаючи на своє вільнодумне подружжя, продовжує пошуки насолод на стороні…

На фоні всього цього голос з телеекрану говорить про падіння моралі, хто б сумнівався, коли головний її страж думає лише про секс і задоволення.

«Інтимні місця» – це кіно про боязнь самого себе і небажання подивитись в очі своїм проблемам. Можливо, глянувши на них зблизька, все виглядає не так збочено…

Проте, герої не хочуть нічого вирішувати, вони лише втамовують бажання. Тут режисери зняли все дуже детально: і роздивляння пишнотілих торгашок, і сцени лесбійства між жінками фотографа, і втамування жаги до сексу товстої закомплексованої жінки-експерта з питань моралі.

Деякі моменти досить огидні, ніби, на загал винесли брудну білизну і кинули до детального розглядання.

Хоча, все дуже по-людськи, не даром дехто з критиків називає картину надгуманною. Авжеж – вона про все притаманне людині.

Зрештою, фільм завершується дуже по-житєйськи і стає ясно – автори картини нікого зі своїх героїв не виправдовують, комусь вони дають шанс почати все спочатку, хтось зовсім зривається, для когось вседозволеність стає смертельною, а основна совість фільму – психолог купує проститутку, і ще не відомо – чи з загально зрозумілою метою.

«Інтимні місця» в чомусь дуже страшні. Колись Ханаке зняв «Піаністку». Це історія моральних і фізичних збочень однієї нещасної самотньої жінки. Картина стала усобленням життів окремих людей.

Історії Меркулової та Чупова подібні на загальну картину збочення цілого суспільства.

Але питання, поставлені режисерами – дуже інтимні, вони зачіпають за живе і їх соромно промовляти в слух…

Трейлер до фільму «Інтимні місця»